Притча "одна година твого часу"

 Якось одного разу чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди втомлений  і побачив, що в дверях його чекає п'ятирічний син.

  - Тату, можна у тебе дещо запитати?

 - Звичайно, що сталося?

-Тату, а скільки ти отримуєш?

 - Ця не твоя справа! - обурився батько.

 - І потім, навіщо це тобі?

  - Просто хочу знати.  Будь ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш в годину?

 - Ну, взагалі-то, 50. А що?

  - Тату. - син подивився на нього знизу до верху дуже серйозними очима.

-Тату, ти можеш зайняти мені 30?

- Ти запитував тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь безглузду іграшку? - закричав той.

-Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати!. Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день, страшно втомлююся, а ти так безглуздо поводишся. Малюк тихо пішов до себе до кімнати і закрив за собою двері. А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина. "Та як він сміє запитувати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей"?  Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо: "Може, йому дійсно щось дуже важливе треба купити. Бог зними, з тридцятьма гривниками, він  ще жодного разу у мене не просив грошей". Коли він увійшов до дитячої, його син вже був в ліжку.

- Ти не спиш, синок? - запитав він.

 - Ні,тату. Просто лежу, - відповів хлопчик.

 - Я, здається, занадто грубо тобі відповів, - сказав батько.

 - У мене був важкий день, і я просто зірвався. Пробач мене. Ось, тримай гроші, які ти просив.  Хлопчик сів в ліжку і посміхнувся.

  - Ой,  спасибі! - радісно вигукнув він.  Потім він заліз під подушку і дістав ще декілька зім'ятих гривень. Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився. А малюк склав усі гроші разом, і ретельно перерахував купюри, і потім знову подивився на батька.

 - Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? - пробурчав той.

  - Тому що у мене було недостатньо. Але тепер мені якраз досить, - відповіла дитина.

 - Тату, тут рівно п'ятдесят.

- Можна я куплю одну годину твого часу? Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу, щоб ти повечеряв разом з нами. 

Мораль:  Моралі немає. Просто хотілося нагадати, що наше життя занадто коротке, щоб проводити його цілком на роботі. Ми не повинні дозволяти йому витікати крізь пальці, і не приділяти хоч би крихітну тим, хто дійсно нас любить, найближчим нашим людям.  Якщо нас завтра не стане, наша компанія дуже швидко замінить нас кимось іншим. І тільки для сім'ї і друзів це буде дійсно велика втрата, про яку вони пам'ятатимуть усе своє життя.  Подумай про це, адже ми приділяємо роботі значно більше часу, ніж сім'ї.

Чудова притча,а головне повчальна особисто для мене, бо це моя ситуація....Коли я 8 Березня поїхав зі своїм сином (10 років)за село й, показав йому де я колись в дитинстві гуляв з друзями..., різав вербу для своєї матері ...В той день я "втратив"(!) рівно одну годину свого часу на цю коротку й відчепну подорож,але син того вечора сказав (не мені)- ЩО ЦЕ БУВ НАЙКРАЩИЙ ДЕНЬ В ЙОГО ЖИТТІ!

     Мораль:А моралі нема.Це діагноз собі самому,  бо в мого хлопчика є здавалось би все: дорогий комп.,дорогий велосипед,дорогі речі,але нема головного.....Мені соромно і хочеться плакать....