Олександр Данилюк: Влада одночасно намагається забрати і свободу, і ковбасу.

Масштабні протести підприємців проти прийняття нового Податкового кодексу, що сколихнули Україну наприкінці минулого року, були несподіванкою як для влади, так і для експертів, які вважали українське суспільство апатичним після руйнування сподівань 2004 року.

 

Яким сьогодні є протестний потенціал українського суспільства, чому акції протестів підприємців завершилися не так, як сподівалися їхні учасники, роль політичних сил у тих подіях, а також те, як має бути організований діалог між владою та громадянами Новинар запитав у лідера громадянського руху «Спільна cправа» і колишнього координатора «податкового Майдану» Олександра Данилюка.  

 

- Чи можуть в Україні відбутися широкомасштабні акції протестів?

- Безумовно. Люди готуються до тепла і серйозних заходів з відновлення конституційного ладу в країні.

 

— Це будуть чергові протести підприємців?

— Це будуть загальнонаціональні акції протестів, тому що, в принципі, на сьогоднішній день суто підприємницьких акцій немає. Якщо говорити про Київ, то найбільш активно виступають пенсіонери, які підтримують суто політичні вимоги. Пенсіонерам сьогодні найважче: з мізерними пенсіями абсолютно неможливо сплачувати ні комунальні послуги, ні купувати звичайні продукти харчування за новими цінами.

 

- Але головним ядром майбутніх акцій протестів все-таки будуть підприємці?

- Тепер, так само, як і в 2004 році, безумовно, основним ядром протестів буде молодь і підприємці. Ми зараз спостерігаємо, як по всій країні починає прокидатись студентство. Звичайно, це вже не ті студенти, які були у 2004 році, але ближчим часом, ми думаємо, що вони усвідомлять ті загрози, які для нас є очевидними. Їм складніше тому, що вони формувалися в період, коли в Україні не було тоталітаризму, не було переслідувань за політичні погляди, не було багато того, з чим ми стикаємось сьогодні.

 

- Деякі ЗМІ писали про те, що під час протестів підприємців ви  очолювали  групу, яка була радикально налаштована і не хотіла йти на співпрацю із владою.

- Я хочу чітко сказати, що там не було іншої групи, там вся група була така, як і ми. Ми стояли на тих засадах, на яких стояли наші протестувальники. Те, що частина лідерів продалася — це не змінює позицію і філософію самого протесту. Тобто ми були на тих засадах, на яких ми виходили на Майдан і ми на них залишилися, ми нічого не дописували, не вигадували. Є ультиматум від 22 листопада, який інтенсивно поширювався і тиражувався, під який люди їхали в Київ. Тобто люди чітко розуміли, які вимоги, а вони були прості: Верховну Раду — негайно на вибори, а Президенту час на повне ветування кодексу. Все.  

На жаль, коли «тисячники» і «сотники» (люди, які відповідають за тисячу та, відповідно, сто протестувальників, — авт.) — ті люди, які «піднімали» регіони, попродавалися — у нас була втрачена комунікація з людьми. Через це протести заглохли. Ну і, звичайно, на користь влади досить гарно спрацювали ЗМІ.

 

- Що ви маєте на увазі?

- Коли були заяви про те, що мене Віктор Янукович призначив своїм позаштатним радником і все інше. Дезорганізація людей була просто колосальна. 

 

- Тобто, Олександр Данилюк, якого Віктор Янукович призначив своїм радником — це не ви?

- Ні, звичайно. Це абсолютно інша людина, з таким самим прізвищем та ім'ям. Людина, яка до того очолювала координаційний центр з економічних реформ при Януковичі. Сенс призначати людину, яка очолює такий центр, позаштатним радником? Це була виключно інформаційна технологія, яких було дуже багато.

Насправді, це свідчить про те, що влада усвідомлювала, що ми для неї - загроза і робила все для того, щоб дискредитувати, зупинити, унеможливити протест.  Частину учасників «податкового Майдану» відразу купили, інша частина згодом зрозуміла, що втрачає вплив на ситуацію, були групи, які нас підтримували, але не були готовими до можливих виборів.

 

— Чому, на вашу думку, повноцінно не спрацювала і дезорганізувалась протестна кампанія підприємців?

- У нас комунікація з людьми здійснювалася через регіональних лідерів і, коли була проведена системна робота, наприклад, з одного Хмельницького на 6 грудня були викуплені понад тисячу квитків на потяг, то місцеві лідери почали залякувати звичайних людей. Говорили, що ми плануємо зробити 9 березня (9 березня 2001 року — акція «Україна без Кучми», — авт.)… Подібний сценарій був і на 22 січня, додатково це наклалося на заяви Могильова про кровопролиття. Важко сказати, що у нас були сприятливі умови. Якщо б у нас була комунікація з кожним із протестувальників — це було б набагато простіше. Тому ми зараз намагаємося це виправити.

 

— У  чому, на вашу думку, був феномен протестів підприємців?

- Янукович від початку мав дефіцит суспільної легітимності, після незаконного внесення змін до Конституції та місцевих виборів він почав втрачати і юридичну легітимність. Ще одним чинником стало відродження азарівщини, яка була однією з основним чинників помаранчевої революції. Абсолютна неповага влади до людей, які створюють робочі місця, самі себе утримують і не просять нічого в держави. Усі ці фактори були каталізатором, який підняв людей на спротив.

 

—  В Україні може повторитись «єгипетський сценарій»?

- Якщо говорити про персональні загрози для Віктора Федоровича, то найбільшою загрозою для нього є його оточення і побратими, які в умовах часу «ч» безперечно зацікавленні в тому, щоб він мовчав. Адже він занадто багато знає і, якщо він їм буде не потрібен, то вони будуть намагатися робити все, щоб  його позбутися. Це для нього загроза.

Якби у нього була можливість аналізувати, якби він мав відповідні знання з історії, то він би розумів, що існує два варіанти: польський або румунський. Адже ми не маємо жодних ілюзій, що насправді Чаушеску насправді розстріляли не протестувальники, а Секурітате (Секурітате — орган виконавчої влади в Соціалістичній Республіці Румунія, що поєднував функції спецслужби і політичної поліції, — авт.), для того, щоб не давати потім ніяких свідчень проти цієї служби. Це саме й тут. І чим далі цей режим буде йти, щоб утриматись, тим гіршою буде доля тих, хто бере в цьому участь.

 

- Тобто головний недолік влади — не якісь окремі кроки, а її політика  загалом?

-  Вони одночасно намагаються у людей забрати і свободу, і ковбасу. Це безпрецедентна ситуація. Тим більше, в умовах інформаційного суспільства, коли кожен п'ятий є користувачем інтернету. В Україні ми спостерігаємо унікальну спробу сформувати культ особистості при тому, що вся країна розуміє, що Президент за своїми особистими якостями, м'яко кажучи, не зовсім відповідає займаній посаді.

 

- Було багато заяв про співпрацю лідерів «податкового Майдану» з БЮТ, зокрема сама Тимошенко намагалась очолити протест. На скільки реальною була ця співпраця?

— Співпраця з БЮТ закінчилась на початку грудня, коли міліція забрала майно, яке належало БЮТ. У нас є особисті контакти з окремими опозиційними депутатами, які надають нам певну допомогу. Але у нас немає співпраці з жодною політичною партією. Це не тому, що ми якісь непримиримі, а тому, що такої співпраці об'єктивно немає. Ми до неї активно закликаємо опозицію, але на сьогоднішній день ми не бачимо, щоб хтось системно займався підготовкою змін вже зараз. Політики займають позицію вичікування.

 

-  Деякі ЗМІ писали, що на проведення «податкового Майдану» Тимошенко виділила $ 300 тисяч…

- Ми із задоволенням готові взяти фінансову допомогу на нашу діяльність від Тимошенко, від Януковича і будь-кого, хто б давав (сміється). Але ми не можемо натомість їм щось запропонувати. Наразі фінансова допомога надходить від простих громадян — підприємців, пенсіонерів. Це єдине джерело нашого фінансування.

 

— Чи є побоювання, що співпраця лідерів Майдану з політиками буде формуватись на отриманні привілеїв і лобіюванні власних інтересів, а не вимог мітингувальників?  

- У нас немає такого побоювання. Ми чудово розуміємо, що в теперішніх умовах з опозиційного табору потрібно назбирати найбільш освічених і достатньо порядних людей, які готові стати на захист держави. В той же час, ми не бачимо партії, яка б репрезентувала такий напрямок. Сьогоднішні опозиційні сили — це партії, які формувалися як партії влади в період «помаранчевої революції», коли у списки заходило багато кон'юнктури. А теперішня боротьба з владою — набагато складніша, ніж боротьба з Кучмою. Зрозуміло, що тут потрібен інший формат.

 

— Ви маєте на увазі, щоб рух переріс у політичну силу?

— У нас є бачення абсолютно іншої стратегії формування влади. Ми сьогодні говоримо про об'єднання реальних ініціатив, які були б визначені як «станові ініціативи» (підприємці, робітники, студенти і т.д.). Це плацдарм для побудови справжнього громадянського суспільства. Тому що громадянське суспільство — це організації, які діють достатньо масово і  мають підтримку серед тих соціальних груп, які вони представляють.

 

— Тобто питання про утворення на базі підприємців якоїсь політичної партії не порушується?

-  Ні. Має бути варіант, коли політичні сили мають домовитися з тими «станами». Це має бути чітке і зрозуміле підписання угоди. Але наша місія полягає не в цьому. Наша місія полягає в тому, щоб максимально консолідувати громадян, які є джерелом влади. Щоб у громадян були ефективні інструменти через великі масові організації лобіювання своїх інтересів і прав.

 

— Яка наразі ситуація з порушенням справ про пошкодження мітингувальниками тротуарної плитки на Майдані?

-  Справа цинічно продовжується, активістам приписується кримінал. Декілька осіб і досі перебувають за ’ратами.

 

— На яку суму оцінюється майно, яке правоохоронці конфіскували під час ліквідації «податкового Майдану»?

- Майна вилучено на суму приблизно в тисяч. Це, в тому числі, і бютівське майно, яке вони нам давали: намети, піддони, частина електрогенераторів.

 

— Де зараз зберігається це майно?

-  На вулиці Богатирській.

 

— Є сподівання, що правоохоронці його повернуть?

-  Ми сподіваємося, що самі його повернемо після відновлення конституційного ладу і правопорядку в Україні.              

 

— То, все-таки, українське суспільство тепер готове до масових виступів проти свавілля влади?

-  Безумовно. Ми постійно зустрічаємося з людьми, організовуємо зустрічі по всій Україні і бачимо реальні настрої громадян. І, швидше за все, Південь і Схід повстануть першими. Протестні настрої у суспільстві тепер є такими, що якби був єдиний центр координації протестного руху, то за день ситуацію в країні було б змінено. Проблема в тому, що той політичний інфантилізм, який був у 2004 році, вже пройшов. Немає Ющенка напівбога, Тимошенко — без німбу. Вони такі самі люди, як і ми. Найголовніше, як ми з політиками вибудуємо відносини. Треба навчитися усувати від влади тих, хто нам не подобається, причому усувати негайно, а не чекати наступних виборів.

 

Розмовляв Олександр Саліженко

Джерело: Новинар

На цьому тижні влада приступила до реалізації так званої пенсійної реформи.

 Аналіз відповідного урядового законопроекту засвідчує, що країні пропонують 10 кроків  на зустріч пенсійному кріпацтву.

 

 

1. Крок Перший – підвищення пенсійного віку для жінок.

 

Усі жінки, які народжені  після 31 січня 1956 року вже не вийдуть на пенсію в 50.  Кожні півроку пенсійний вік для них буде зростати на 6 місяців. Раніше влада планувала збільшувати пенсійний вік по півроку за рік. Та в Януковича й Азарова вирішили, що це розкіш і у двічі пришвидшили темп. Тобто, до 60 років пенсійний вік хочуть підвищити всього за наступних 5 років.

2. Крок Другий – підвищення пенсійного віку для деяких категорій чоловіків.

З чоловіками, мабуть, враховуючи більш стрімкі темпи їх вимирання, поки що вирішили почекати. У чоловічої статі вік середньої смертності – 62 роки. Два роки на пенсії – не такий у же великий тягар, цинічно вирішили автори реформи. І відразу ж підвищили вік виходу на пенсію держслужбовців – до 62 років замість 60. Це нововведення буде стосуватися чоловіків народжених після 31 грудня 1952 року.

3. Крок третій – скорочення пенсій для наукових працівників.

Новація стосується наукових пенсій. Чоловікам їх будуть платити з 62 років за умови, що людина займалася науковою діяльністю не менше 20 років. У жінок науковий стаж повинен скласти 15 років. При цьому знову «маленька» деталь: пенсію їм будуть нараховувати з моменту виходу на пенсію - тобто, по майбутнім, дуже урізаним, параметрам. Надбавка за понаднормовий стаж наукової роботи скасовується в принципі. Для нарахування наукової пенсії тепер враховується зарплата на основному місці роботи за весь період страхового стажу на посадах наукового працівника починаючи з 1 липня 2000 року. До цього стаж не враховується - знову диявол у деталях! Втім, про єзуїтство влади при нарахуванні пенсії буде написано нижче.

4. Крок четвертий – 10 років додаткових робіт.

Пенсійною реформою Януковича, Азарова, Тігіпка встановлюється п'ятнадцятирічний мінімальний страховий стаж для призначення пенсії за віком, при цьому тривалість страхового стажу для призначення мінімальної пенсії збільшується з 20 до 30 років для жінок і з 25 до 35 років для чоловіків. Тобто, одним розчерком пера авторів реформи тисячі потенційних пенсіонерів, які вже мають достатній стаж для отримання пенсії за віком, тепер повинні будуть працювати ще десять років.   Але й тут автори пенсійного кодексу заклали під пенсіонера знущальну «міну». Змусивши його попрацювати ще 10 років, вони йому за це доплачують такий мізер, що це є відвертим знущанням над поняттям «соціальна держава», якою  Україна є за Конституцією. Розробники закону пишуть наступне. «За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам, пенсія за віком збільшується на 1 відсоток від розміру нарахованої пенсії, але не більше ніж на 1 відсоток від мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини». Переводимо ці слова в практичний розрахунок. Беремо мінімальну пенсію в 750 гривень, і вираховуємо, що за кожний зайвий рік держава видасть потенційному пенсіонерові по ... 7 грн. 50 копійок!!!

5. Крок п’ятий – приниження працюючих пенсіонерів.

      Для працюючих пенсіонерів влада передбачила, що перерахунок їхніх пенсій пенсій у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму буде проводитися тільки після їх звільнення! Зрозуміло, що в підсумку рівень життя 2,6 млн. людей погіршиться.

6. Крок шостий – «чорні» і «білі» пенсіонери.

Урізають максимальну пенсію. Начебто добре. З урахуванням усіх надбавок та доплат пропонується встановити на рівні 12 прожиткових мінімумів для пенсіонерів. На даний момент це - 9000 гривень. Проте всі вже існуючі до цього чиновницькі, депутатські та інші пенсії будуть виплачуватися в тому ж обсязі. А вони є й по 40 тисяч гривень. Адже закон зворотної сили не має. Зрозуміло, що навантаження на бюджет залишається, зате в країні з'являються «чорні» та «білі» пенсіонери, формально мають право на один і той же рівень забезпечення: ті, яким пощастило вийти на пенсію до 1 січня цього року й усі інші.

7. Крок сьомий – інвалідам більше працювати !

Влада вважає, що інваліди мають більше на працювати. Новація стосується пенсії по інвалідності. 2,5 мільйона інвалідів явно заважають владі жити. Якщо зараз пенсію по інвалідності призначають за наявності мінімального стажу від 2 до 5 років, то тепер вік змінюється від 5 до 15 років. Виходить, що інвалід у віці 55 років і старше повинен мати не менше 15 років страхового стажу, інвалід 53-54 років - не менше 14 років стажу, і так далі. Ще «цікавіше» обійшлися з інвалідами ІІ і ІІІ груп передпенсійного віку, які раніше мали достатній стаж та право вибору між пенсією по інвалідності та пенсією за віком. Тепер їх стаж для виходу на пенсію має становити 30-35 років, що перекреслює можливість вибору між видами пенсій.

8. Крок восьмий – будь-яка робота громадян до 2000 року не має значення при розрахунку пенсії.

Цей крок стосується нового порядку обліку зарплати для нарахування пенсії. Реформа тут кардинальна, і цей пункт - один із найважливіших. У даний час для розрахунку пенсії враховується зарплата за будь-які 60 календарньк місяців страхового стажу поспіль до 1 липня 2000 року, і за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. Тепер же пропонується враховувати зарплату за весь період страхового стажу, починаючи тільки з 1 липня 2000 року! Ваша робота до цієї дати значення не має. Взагалі.

9. Крок дев’ятий – військових позбавляють пенсії.

Це «покращення» стосується людей у погонах. Офіцери тепер зможуть отримувати військову пенсію тільки після досягнення загальнопенсійного віку в 60 років. Навіть з урахуванням підвищення терміну вислуги років, між реальним віком виходу на пенсію, і 60 роками створюється «люфт», мінімум, в 10-15 років, коли вони взагалі будуть без забезпечення з боку держави, якій, між іншим, служили. Звичайно, вони роботу собі знайдуть, але сам факт є порушенням їх конституційних прав як громадян. При цьому, зауважимо, що, знайшовши роботу, вони будуть із зарплати  як і раніше відраховувати до соцфондів до 40%. Але вислугу років і трудовий стаж для отримання пенсії складати не можна! Що ж виходить - колишніх офіцерів фактично підштовхують працювати нелегально? Та й взагалі якось нерозумно плодити невдоволення у тисяч принижених таким чином колишніх військових, міліціонерів та інших силовиків.

10. Крок десятий – більше відрахувань із кожного працюючого.  

 

Для тих, кому зараз немає 35 років, ситуація з пенсією взагалі незрозуміла. За ідеєю, саме для них призначено введення другого рівня пенсійної системи. Цей рівень передбачає відрахування працівниками на спеціальні рахунки 2% фонду зарплати з поступовим його збільшенням до 7%.  

Кабмін Азарова вже прорахував, що такі нововведення призведуть до відтоку з фонду заробітної плати в перший рік введення нововведення близько 3 млрд. грн., у другій - 5,6 млрд. грн., у третій - 9 млрд. грн. Але як тоді компенсувати втрати в самому фонді зарплати? Відповіді у влади немає! Але головне не в цьому! Другий рівень пенсійної системи обіцяють впровадити лише тоді і тільки тоді, коли буде досягнута бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду. А сам уряд визнає, що нинішні скандальні новації зменшать в 2011 році дефіцит бюджету всього на 1,7 млрд. грн. - тобто, менше однієї сотої його витрат! З такими темпами чекати «бездефіцитного» року доведеться стільки, скільки чекали комунізму.

Вас це влаштовує? Мене - НІ!

У передчутті революції

На
підприємницькому Майдані впадало у вічі написане простим маркером
гасло: «Революція ще буде!». Ці слова були певною квінтесенцією тих
подій. Протестувальники в основній своїй масі чудово усвідомлювали, що
їхня акція — це лише початок великого народного збурення, рушій
майбутніх суспільних процесів, початок кінця внутрішньо-окупаційного
владного режиму.

І справді, акція, що почалася з однієї вимоги — ветування Податкового
кодексу, доволі швидко переросла в політичну, на якій головними стали
заклики «Геть антинародний уряд Азарова!», «Геть продажну Верховну
зРаду!», «Так — чесним і прозорим виборам!», «Вони — не дають нам жити,
ми — не дамо їм панувати!». Слово «революція» також все частіше можна
було почути серед тисячних мас людей. При цьому не можна було не
зауважити, що радикальні антивладні настрої насамперед ідуть від
українців Сходу і Півдня України. Янукович справді об'єднав нашу
Батьківщину, яку він та його холуї стільки років роз'єднували і
розколювали.

До того ж відбулася ще одна знаменна подія: підприємці всієї України
звернулися до українських націоналістів з пропозицією, від якої не можна
було відмовитися: ВО «Тризуб» ім. С.Бандери мав забезпечувати безпеку
Акції. І з цим завданням, незважаючи на постійні провокації
інфільтрованої в середовище підприємницького активу владної агентури,
«тризубівці» впоралися з честю. Ще й розповсюдили серед людей десятки
тисяч націоналістичних листівок, провели сотні розмов з активістами
різних підприємницьких структур та областей. Під час агітаційної роботи
стало цілком зрозумілим те, що міф про різну ментальність «східняків» і
«западенців» цілком зруйновано. Націоналістичні ідеї без проблем
сприймалися мешканцями Донбасу і Криму, Харківщини і Січеславщини,
центральних і західних областей нашої спільної Вітчизни.

І навіть підступна нічна ліквідація «Міста волі» не змогла приборкати
той український дух спротиву, який відродився в листопаді 2010 року.
Майдан-2 став першим серйозним ляпасом владі чужинців і манкуртів.

Другою знаменною передреволюційною подією стала національно-захисна
акція ліквідації погруддя кату українського народу Сталіну в Запоріжжі.
Мобільна група «Тризуба» 28 грудня 2010 року успішно відпиляла голову
бовдуру, який незаконно був встановлений на подвір'ї антидержавного
злочинного угрупування «обком КПУ».

Після декількох місяців владного наступу на все українське, після
брутального антиукраїнського реваншу ця подія стала ковтком свіжого
повітря для сотень тисяч українців та всіх людей доброї волі, які
усвідомили, що реставрації сталінізму в Україні не відбудеться. Народжує
ще наша Земля лицарів ідеї та чину, які, незважаючи на небезпеку,
готові захищати її від посягань ворога.

Ця акція, звичайно ж, не могла оминути увагу антиукраїнських сил, що
узурпували владу в Україні. Скориставшись тим, що націоналісти відкрито
взяли на себе відповідальність за проведену антисталінську дію, була
інспірована серія провокацій та розпочато широкомасштабні політичні
репресії проти українських патріотів. Насамперед під прес
внутрішньо-окупаційного режиму потрапили ВО «Тризуб» ім. С.Бандери та ВО
«Свобода». Адже для можновладців стало цілком зрозуміло, що наростаюча
національна хвиля вже навесні може змести узурпаторів з київських
пагорбів, а націоналісти відіграють у цих подіях провідну роль. Саме
тому поліцейська система запрацювала на повну потужність: затримання та
арешти, виклики та допити, викрадення та катування — це той арсенал,
який використовують нащадки сталінського НКВС проти українських
патріотів. Адже всі прекрасно розуміють, що «добро» на застосування
незаконних репресій та катувань дали на самій «горі». «Бандьор к
ногтю!» — мабуть, так висловився «Хазяїн», найкращий друг і товариш
олігархів, злодіїв та кремлівських карликів. І понеслося…

«20-річного Пилипа Тарана, сина виконуючого обов'язки Голови
Центрального Проводу ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Андрія Стемпіцького,
катують. Про це стало відомо зі слів адвоката Тарана.

За словами адвоката, хлопця тяжко били, непритомного закидали в камеру,
застосовували електрошок. Зараз у нього струс мозку, він періодично
втрачає свідомість, і велика гуля на спині в біля хребта, він ледве
ходить та при спілкуванні губить нитку розмови.

Мордують його, лише за те, що він — син голови «Тризубу». Думають, що
володіє якоюсь інформацією.

Також стало відомо, що була прокурорська перевірка, до Пилипа прийшов
прокурор, запропонував підписати папірці, що ніхто його не бив і він не
має скарг на умови утримання. Хлопець відповів, що не підпише. Тоді до
нього в камеру зайшли троє і знову побили до втрати свідомості, але він
нічого не підписав».

Ще. «Едуарда Андрющенка теж катували. За словами матері Едуарда
Андрющенка, який сидить у Запорізькому СІЗО, за те, що провів для
«руйнаторів Сталіна» екскурсію містом — показав, де той Сталін стоїть.

Виявляється, коли він ще сидів не в СІЗО, а у Запорізькому УВС, його теж
били — четверо ментів повалили на підлогу і били ногами. Син не казав
про це матері раніше, щоб вона не плакала. Він також повідомив матері,
що сильно били по голові Олексія Зануду — вся голова була у набряках.

З Едуардом у СІЗО зустрічався представник уповноваженої з прав людини.
Подзвонив після того матері і радісним тоном сказав, щоб вона не
хвилювалася, з Едом все гаразд і почуває він себе добре. «Я знаю, що він
застудився, кашляє, і в нього хронічний гайморит», — відповіла мама. А
той їй: «Ну так, є і кашель, і нежить, але йому вже краще, він вже майже
одужав».

Ніна Андрющенко спитала представника омбудсмана, чи той зафіксував факт,
що Едіка били. Той відповів, що так, зафіксував, тепер він відправить
це у прокуратуру, щоб там перевірили, чи це правда. Копію цього
документу надати матері він відмовився».

І ось таке. Із заяви Анатолія Онуфрійчука: «22 січня 2011 р. мене було
доставлено до обласного Управління Служби Безпеки України в Запорізькій
області, де на першому поверсі мене допитували двоє представників СБУ,
які мені не представились, одягнені в цивільний одяг.

На мою вимогу викликати для участі в допиті мого адвоката Прудовського
В.Д. вони відповіли відмовою і почали наполягати, щоб я давав свідчення
про організацію «Тризуб» ім. С.Бандери. Після моєї відмови давати
свідчення без адвоката вони почали мені погрожувати, що звинуватять мене
в підриві малої архітектурної форми — пам'ятника Сталіну, що відбулося в
ніч з 31.12.10 на 1.01.11., що посадять зі мною в камеру «отморозків»
або ще гірше — людей з нетрадиційною орієнтацією, т.з. «пєтухов».

Після того, як я в черговий раз відмовився давати свідчення проти себе
без адвоката, ці люди закрили кабінет на ключ і почали застосовувати
щодо мене фізичну силу. Зайшовши мені за спину, один з них почав
заламувати мої руки, які були застібнуті за спиною в наручники,
намагаючись підняти їх якомога вище, а інший бив по ногах, намагаючись
поставити мене на шпагат. Це все продовжувалося біля години. Весь цей
час комір куртки давив мені на горло, від чого мене почало нудити, і я
ледве не втратив свідомість, почалась нестерпна біль у коліні, яке
минулого року було прооперовано, рук я взагалі не чув, бо вони були
перетиснуті наручниками і до них не доходила кров. Один з цих людей
задавав питання і сам на них відповідав. Якщо я не погоджувався з тим,
що вони казали, мене починали бити в живіт. Коли я вже не міг
витримувати катування і погодився підписати їхні документи, мене
посадили на стілець і дали аркуш паперу з ручкою, на якому я написав те,
що вони мені надиктували. Після допиту мене змусили підписати документ,
що я не маю претензій до співробітників СБУ, погрожуючи новими
тортурами».

Це факти, які свідчать не просто про мордування патріотів, а про
злочинну сутність «правоохоронної» системи, яка захищає не права
громадян, а претензії на владу злочинців, що тимчасово опинилися на
державних посадах.

Так, справді, як заарештовані хлопці 16 лютого на камери й пояснювали, в
СІЗО їх вже не катували, але з письмових заяв видно, що знущання і
вибивання показів відбувалися в Запорізькому обласному управлінні СБУ і
МВС. І одним із завдань катів було вибити такі свідчення, які дозволили б
інкримінувати «Тризубу» незаконні воєнізовані формування, або ще щось.
(До речі, у дев'яностих правоохоронна система вже пробувала провести
аналогічну спецоперацію. Тоді це не вдалося. Але тоді хоча б були якісь
правила, а тепер їх апріорі не існує. Повна «демократія»!) До того ж, ми
зараз не знаємо, що вплинуло на такі слова молодих патріотів — чи не
«дуже переконливі пропозиції», від яких не можна було відмовитися?

І після цього «правоохоронці» будуть закликати виконувати закони
держави?! Ваші закони — це правила поведінки для рабів та інструкції для
наглядачів!

А якщо добре подумати, то така ситуація є закономірною: коли владу
захоплюють злочинці і нею користуються для власного збагачення, тоді
порядні, законослухняні громадяни і патріоти, які хочуть звільнити свій
народ, сідають у в'язниці. Так було завжди в історії людства, так є
сьогодні в Україні. Чи так буде надалі, залежить тільки від нас — тих,
хто живе на цій землі.

І при цьому треба усвідомлювати, що вирішити будь-яке питання сучасності
для українців можна одним способом — здобувши державність для
української нації. Інші рецепти — від лукавого. Поки в Україні панують
чужинці і манкурти, доти говорити про права і свободи як всього народу,
так і окремих його представників марно. Тільки Національна держава буде
гарантом всебічного розвитку, свободи, справедливості та добробуту як
титульної нації, так і представників національних меншин в Україні.

А шлях до національної державності також один — Національна революція
всього українського народу під єдиним національно-визвольним проводом. І
шанси здійснити якісні революційні зміни кожного дня зростають.
Подякуємо за це Януковичу і його поплічникам…

Обездуховлення суспільства, переслідування українських Церков,
безапеляційна підтримка владою імперської РПЦ та її антиукраїнського
проекту «Русскій мір» сприяють духовному єднанню українців незалежно від
конфесійної приналежності та ідеологічної зорієнтованості.

Національна несправедливість, русифікація, суттєвий дисбаланс
національностей у структурах влади на державному рівні (неукраїнці стали
головним кадровим резервом антиукраїнської влади), переслідування
патріотів, вбивство України в Україні відбувається щодня. Але цей
болючий процес піднімає цунамі незадоволення та протесту серед
національно-пробуджених верств українського суспільства.

Щоденне порушення прав і свобод громадян, цензура в ЗМІ, «пресування»
незалежних телеканалів, тотальний контроль олігархів над пресою,
міліцейське свавілля не залишають байдужими мільйони українців, бо це
торкається майже кожного. Свобода громадян стала для влади мішенню, в
яку вона посилає свої розривні кулі, намагаючись повністю позбавити нас
гідності та вільного майбутнього. Але й тут, вже зараз ці дії викликають
спротив та антидію. Всі розуміють: ми втратимо все, якщо не зупинимо
зло, яке хоче перетворити вільних людей на рабів.

Соціальне гноблення, галопуюче підвищення цін на продукти, товари і
послуги, зростання тарифів і платежів, масове зубожіння та втрата
купівельної спроможності, податковий терор проти малого та середнього
бізнесу, розробка і майбутнє одностайне прийняття кнопкодавами із Верховної
зРади антинародних Пенсійного та Житлового кодексів практично
позбавляють весь український народ надії на добробут та щасливе
майбутнє. Кримінально-олігархічний промосковський режим цікавить одне:
як перетворити українців на робоче стадо, яке має забезпечувати всі
забаганки новітніх мільярдерів та мільйонерів. Далеко не всі хочуть бути
бидлом!

Всі згадані чинники творять в Україні революційну ситуацію. Цікавим є
поєднання духовної, національної, соціальної та інших складових, що
мають перерости у загальнонаціональний спротив. Також значущим явищем є
соборність революційного процесу. Правлячим режимом однаково не
задоволені мешканці Сходу і Заходу, Півдня і Півночі України.

Підсумувавши всі ці фактори, можна з впевненістю сказати, що майбутні
революційні події мають всі шанси вилитися у справжню Національну
революцію, яка не тільки ліквідує паразитуючу владну систему та
структури, але й якісно змінить життя всіх громадян України, забезпечить
всебічний розвиток, свободу, справедливість і добробут сучасному та
майбутнім поколінням української нації.

А на питання: «хто прийде до влади?» найкраще можна відповісти прикладом
ще однієї колишньої радянської «республіки» — Грузії. Адже і там був
страшний кадровий голод. Але грузинський народ поставив на свою молодь і
виграв. Молоді хлопці та дівчата по 25–35 років, ставши міністрами,
губернаторами, мерами вивели свою країну на якісно інший, кращий рівень
розвитку.

Саме так треба зробити й в Україні. Революція — справа молодих! Ті
революційні кадри, які розгорнуть боротьбу за право українців бути
господарями своєї долі на своїй землі, займуть і в національній державі
провідні становища. Бо до влади мають приходити не ті, у кого товстіше
рило, а «мудрі, мужні та шляхетні». Бо мудрого — не здуриш, мужнього —
не залякаєш, шляхетного — не купиш! У цьому перспектива Національної
революції, українського народу, України…

Весна скоро… Гуртуймося, українці! Революція буде!

17 лютого 2011 р.Б.

Дмитро Ярош
Джерело: Бандерівець   
 

Миколай Азаров і Юлія Тимошенко в твітері

17-02-2011 00:50

---

Миколай - Прочитал в интернете принижуючую статью про себя. Можно какось против этого интернета справу порушить чтобы они не писали больше? Юлія - Прочитала все,що ви мені написали. Почуття складні.Рука автоматично тягнеться до цензури. Пожартувала)

PremierUkraine Миколай Азаров http://twitter.com/#!/PremierUkraine Знает не лише Тбилиси, Знает, певно, вся Европа, В нас найкращи кровосиси И найкращи кровопопы @YuliaTymoshenko не потрибно цензуры. Адже пишут переважно те, що думают. Отже, Фёдрыч всё робит вирно Всем добранич. И да, Фёдрыч попрохал еще раз наголосить, что он никогда не был пид арештом. Те, кто так кажут - сами пидарешты Я сегодни дуже вичливый, на нич хорошие истории рассказываю, прямо как дед Панис Луцику срок продлии, её допитали, ДАЙ-шникам инструкции дали. Кому бы еще добранич пожелать? Звонил Ахметыч, завтра бухаем за перемогу Шахтаря. Головне, чтобы вона в етот час на допити была и не зипсувала нам свято Можливо кто-то знает, на кого слидует завести справу, чтобы дозвилили мне больше 140 букв друкувать? А то не выстачает для высловления думки Результаты филовинга булы массово сфальшовани. RT @ashevch 2300 фоловерів на кінець першого дня у @YuliaTymoshenko Пропозицыя @MedvedevRussia : Меняю Анну Герман на Анну Чапман. Розгляну будь-якие варианты Новое гасло Фёдрыча - "Поцилую кожного" http://twitpic.com/40ioed Сегодня пид час збору пидпысив за звильнение Луцика наши депутатыы не пидписывали. Они говорили, что надо "порадитися со старшими пацанами" Вчера специально для Фёдрыча в Харькове венок для покладання привязали ланцюгами Пшинка молодец, вона так и не потрапила на парламентские слухания. До речи, вона взяла з мене приклад и завела твиттер @YuliaTymoshenko В России переименовали внутришние органы. Можливо и нам стоит ментов сделать понтами? Смотрю "Ранетки". Надо Нивый канал попрохать, чтобы перенесли их на бильш пиздний час, а то заради них рано вставать доводится Москаль кажет, что карткой Арьева проголосовал скотина. И совсем не скотина, а человек, я спилкувался, когда домовлялись http://j.mp/eGEqc9 Вона говорит, что я сфальсификовал показники инфляции. А ей какая разница? Певен, что эту инфляцию вона на себе не видчула. Летал в Братиславу. Там пригничивают Лукишенко. Я сказал, что не буду пригничивать. Пусть Лукишенко зайдет к Фёдрычу, тот ему пояснит окремо Образили Фёдрыча. Свилочи. http://j.mp/dZMOp6 Yana Suporovska @PremierUkraine дякую за те, що фоловите мене, пане Янович! слава кровосісям! Прочитал в интернете принижуючую статью про себя. Можно какось против этого интернета справу порушить чтобы они не писали больше? Фёдрыч решил позбавить меня повноважень створювать органы. А я никогда и не створювал, у меня свои еще в хорошем состоянии ------------ Юлія Тимошенко http://twitter.com/#!/YuliaTymoshenko (справжня - пише сама, 100% гарантія) Доброі ночі моім новим друзям в twitter.Прочитала все,що ви мені написали.Почуття складні.Рука автоматично тягнеться до цензури. Пожартувала) На допиті вже п'яту годину.Моя участь у відкритих парламентських слуханнях зірвана. Так працює авторитаризм. Допит триває четверту годину. Слідчим поставлено завдання затягнути час та не допустити мене на парламентські слухання,де іде пряма TV т-ція Я на допиті.Мій злочин-виплата пенсій.Сьогодні продовжуємо "злочинну діяльність"-презентуємо наш варіант пенсійноі реформи. Сьогодні у мене підписка про невиїзд, табу на TV. Хай спробують забрати 140 символів... найкраще щеплення проти диктатури ---- І бонус Yanukovech Призидент Укроины http://twitter.com/#!/Yanukovech Щоб на Заході не казали, що у нас вибіркове правосуддя, я готовий "посадити" не тільки Тимошенко, але і Симоненка з Литвиним. Толку з них... У нас главою держави є не президент, а Янукович. Новина майбутнього дня: Тимошенко отримала декілька тисяч фолловерів та декілька років тюрми. Позвоню Пшонке, чтобы отобрал у Тимошенко iPad. Одним шлепером в Твиттере больше - @YuliaTymoshenko Сразу видно - Онопенко умный мужик. Если бы Тимошенко приползла ко мне на ковер, я бы тоже отпустил из тюрьмы ее шлеперов. Какому тут, блять, казлу Ющенко померещился http://j.mp/dZMOp6 Доручив Табачнику друкувати електронні підручники. От побачите - ці підручники будуть надруковані на найкращому папері. @ja_olga Те, що вас зафолловив @Yanukovech означає, що вас не тільки почують, але і при потребі знайдуть)) @Yana_Suporovska Це на Янича ви попкорном будете запасатись. А на ефір зі мною краще запасіться туалетним папером. @wuthutter 25 февраля - я вместо Петросяня і всех, всех, всех. Пускай народ посмеется в последний раз. Не пропустіть - 25 лютого - явлення президента народу. А також трьогодинний потік свідомості у прямому ефірі на очах у всіх виборців.

Ідіотизм на марші: Стільцем по голові - "нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом"

17-02-2011 12:16

---

Парламентська комісія, яка розслідувала скандальну бійку в Раді, склала "акт про нещасний випадок на підприємстві, не пов'язаному з виробництвом"

Повідомлення ТСН: http://tsn.ua/ukrayina/pobittya-opozicioneriv-u-radi-viznali-neschasnim-vipadkom.html Парламентська комісія, яка розслідувала скандальну бійку в Раді, склала "акт про нещасний випадок на підприємстві, не пов'язаному з виробництвом" Спеціальна слідча комісія Верховної ради вирішила, що травми, отримані низкою народних депутатів під час бійки в парламенті 16 грудня 2010 року, - нещасний випадок. Про це йдеться у висновку комісії за результатами розслідування інциденту. "Акт про нещасний випадок на підприємстві, не пов'язаному з виробництвом. 16 грудня 2010 року під час перебування в сесійній залі народних депутатів Василя Кравчука і Михайла Волинця біля 19:00 вони отримали травми від невстановлених осіб", - говориться в акті. Крім того, мотиви побиття також "не встановлені". За словами потерпілого депутата від БЮТ Михайла Волинця, найближчим часом він звернеться з відповідним депутатським запитом для з'ясування причин, з яких винесено цей висновок. Як повідомлялося, 16 грудня група депутатів від Партії регіонів влаштувала бійку в парламенті з представниками БЮТ, які блокували трибуну Ради. В результаті бійки шестеро бютівців потрапили до лікарні. В ході бійки народному депутатові Волинцю один з депутатів від Партії регіонів розбив голову стільцем. За фактом подій, які сталися в парламенті 16 грудня, прокуратура порушила кримінальну справу проти нардепів від БЮТ. Бютівцям інкримінують перешкоджання діяльності народних депутатів - блокування трибуни.

Ошо. "Заратустра. Путь восхождения".

В миллионах людей живет глубокое желание быть ра­бом, ибо в рабстве есть некие преимущества: вы свободны от всякой ответственности; вам не нужно беспокоиться о себе - у вас есть хозяин. Подобное рабство существует во многих формах. Семьсот миллионов католиков верят в то, что Христос - их спаситель. Вы думаете, это не рабство? Если вас спасает кто-то другой, вы не можете быть сво­бодным человеком. И все остальные в таком же положе­нии. Индуисты верят, что Кришна придет и освободит их от тьмы, выведет с путей греха...

А вы на что? У вас что, нет души? У вас нет сознания? Вы не можете сами избавиться от тьмы? Кто-то должен прийти и принести вам свет? Понимаете ли вы, что это значит? Если кто-то спасает вас, он может и вернуть вас обратно. Если кто-то другой приносит свет, он может унести его. Это не ваш свет. Пока нечто не выросло внутри вас - свобода, свет, любовь - вы не можете на это пола­гаться. Вы неизбежно будете рабом, и вам придется за это платить. И плата немалая: вам придется расплачиваться своей душой.

Из тех ли ты, кто имел право сбросить ярмо? Есть и такие, что лишились последней ценности своей, отбросив покорность.

Вам не нагадують ці рядки те, що відбувається з свідомістю Українців і Росіян  у сьогоденні.

Олександр Северин: Jus resistendi

Для "Майдану"

Додано: 14-02-2011

---

"Козаки мають право людське і природнє, одним із головних принципів котрого є: народ завжди має право протестувати проти гніту". Пилип Орлик, "Вивід прав України" "Відмовлятися від своєї свободи – все одне що відмовлятися від себе як людини, від прав людської природи і навіть від її обов'язків". Руссо, "Про принципи політичного права". Теорія права знає дві конституції: формальну і фактичну. Формальна – це власне справжня, чинна, писана Конституція, фактична – ті писані чи неписані норми, котрі регулюють суспільні відносини фактично. В ідеалі перше і друге мають співпадати, проте ідеал цей є на практиці малодосяжним: навіть щодо держав, котрі традиційно вважаються державами зрілої демократії та верховенства права, можна грунтовно казати лише про міру наближення до ідеалу. З іншого боку, мірою збільшення дистанції між формальною конституцією держави та фактичними порядками відбувається делегітимізація існуючої влади, адже: а) руйнується фундамент правовзаємин між громадянином і державою – порушується формалізований у конституції суспільний договір, лише неухильне дотримання якого дає державі право отримувати податки і вимагати виконання населенням владних приписів (у цьому зв'язку, дивлячись на владу в Україні, згадується цвейгове: "будь-які договори та угоди з шахраями нічого не вартують"); б) внаслідок порушення суспільного договору зникає зміст, вкладений народом у державу при здійсненні установчої влади: суспільна корисність публічної влади вивітрюється крізь тріщини в її будові, а правовий механізм (за великим рахунком, нормальна держава і є правовим механізмом і більше - нічим) перетворюється на пекельну машинку для тортур, визискування та уярмлення цілого народу; в) відтак не лише підкорення такій владі втрачає для громадян практичний сенс, але і непокора, протидія їй стає справою громадянської чести вільної людини. Як на мій смак, то всі сучасні тутешні політологи можуть зі спокійним сумлінням рвати свої дипломи, палити і витирати з комп'ютерів тексти і починати шукати іншу роботу – про політику і політиків в Україні все вичерпно сказано двадцять п'ять століть тому у "Пелопонеських війнах" Тукідида: "Взаємна вірність таких людей підтримувалася не дотриманням законів, а […] була заснована на спільному їх попранні". Навряд чи для когось є великим секретом побутування в Україні привнесеної ще на большевицьких багнетах традиція неспівпадіння між словом і ділом, між правом і законом, між писаними нормами і доцільністю, але зграя товаришів, що приватизувала державу, хіба про око людське змінюючи один одного на посадах за принципом колообігу лайна у природі, пройшла два рівні хамства стосовно нації і наразі щасливо сходить на третій. На першому етапі, котрий зараз видається дитячими забавками, вони свинячили, порушуючи закони, але, подібно до "голубого воришки" Ільфа та Петрова, соромилися і намагалися своє свинство приховувати. На другому, "просунутому", етапі вони, відкинувши зайві і обтяжливі муки сумління (можливо, тут у контексті доречніше "мухи сумління"?), відкинули і формальности, рішучо впровадивши у практику принцип "якщо не можна, але дуже хочеться, то можна і треба". Наприклад: - не провели вже призначені було, вибори до ВРУ через "відсутність грошей" (при тому публіка якось не спостерігала масового розпродажу владою і спраглими електорального визнання політиками нерухомости, підприємств та автопарків); - у збоченський, щоб там не казав гнучкий КСУ, створили "тушковану коаліцію", - скасували, на порушення Конституції і двох рішень Конституційного Суду, місцеві вибори, які мали відбутися 30.05.10; - тупо і безсоромно проігнорували конституційну норму, за якою вибори до ВРУ мали відбутися 27.03.11; - проголосували зміни до Конституції не лише без натяку на врахування громадської думки, не лише з обтяженим ексгібіціонізмом самозадоволенням продовжили строк повноважень собі коханим, але і зробили те у знов-таки протиприродній багатоверстатний спосіб. Що все те супроводжувалося тонами вилитої на голови громадян хуцпи – то окрема розмова, проте наразі нам явлено нове одкровення, яке свідчить про перехід "еліти" на третій рівень, на якому "понятія" не обгортаються Конституцією, не підмінюють Конституцією, а стають Конституцією. Пророком, що дав українцям це одкровення, став регіональний нардеп Макеєнко, котрий з дерев'яною регіональною простотою заявив1 про необхідність легалізувати верховнорадянську практику кнопконатискання "за себе і за того парня", скасувавши для того у Конституції та регламенті ВРУ норми про особисте голосування. "Життя, - повідав пан Макеєнко, - вимагає саме такого голосування, як є зараз". Погодьтеся, "життя вимагає" звучить вагомо. Майже як "кто понял жизнь, тот курит "Приму". І воно б і нічого, хіба мало ми чули дурні від його колег по розуму, по партії і по місцю, прости Господи, роботи, але є одна вкрай зворушлива обставина. Пан Макеєнко – голова "комітету ВРУ з питань регламенту і депутатської етики". Який голова – такий і комітет, який комітет, така і ВРУ, який піп, такий і прихід. Хто тут не вловив високої урочистости моменту, тому допоможе хіба чечьотка "руко-водящего" Чечетова під час майбутнього голосування… Послідовне, нахабне і безкарне порушення депутатами імперативу особистого голосування це не лише питання порушення чинної Конституції2 та рішення Конституційного Суду3, це ще самодостатня ілюстрація панування хамократії і водночас самоделегітимізації ВРУ, так звана "законотворча діяльність" якої більше виглядає мені схожою на діяльність з узаконення шахрайства у шахрайський же спосіб. Пригадується, колись Василь Кисельов – один з регіональних золотовустів, коментуючи відставку Луценка з посади міністра внутрішніх справ, сказав: "він тепер ніхто, він простий громадянин", чим мабуть мимоволі виказав ставлення "еліти" до посполитих. Назріло "алаверди": владоможець, котрий демонстративно плює на закон і тим тішиться чи перетворює закон на юридичне обгрунтування диктатури, хоч особистої, хоч станової – в очах свідомого своїх прав суспільства і справді ніхто. Як там у Подерв'янського: "Буратіно – просто поц". Як відомо, нещодавно Віктор Янукович, мироточиве світило регіональної влади, з усім належним "понтом" оголосив4 про намір створення "Національної конституційної асамблеї". Залишаючи тут осторонь вочевидь симулякричну, показушну сутність майбутнього утворення5, скажу, на мій погляд, очевидно – ця псевдоасамблея у разі її створення стане лише фіговим листком для прикриття конституційного оформлення, за Губерманом, "огромного органа госбезопасности", на який, розуміючи під держбезпекою безпеку панування пацанів, поступово перетворюється владний аппарат, шматуючи право "як Тарзан куфайку". Хоч з чарівною новацією від регламентно-етичного Макеєнка, чи без оної, у певному розумінні прямо і відкрито зробити поняття конституцією – це було б навіть якось чесніше… Давайте відверто: нас дурять, ми знаємо, що нас дурять, вони знають, що нас дурять і що ми про це знаємо, ми знаємо, що вони знають. Їх це вочевидь влаштовує і зрозуміло чому, а от нас чому? Чи нас все ж таки не влаштовує? Правникам та правозахисникам (на жаль, це не завжди одне і те саме), які працюють у галузі доступу до інформації, відомий т.зв. "трискладовий тест", за допомогою якого визначається, чи може бути доступ до певної інформації правомірно обмеженим: 1. Інформація має стосуватися легітимної мети, визначеної законом; 2. Розголошення цієї інформації може завдати суттєвої шкоди цій меті; 3. Шкода від розголошення цієї інформації має бути вагомішою, ніж суспільний інтерес в отриманні цієї інформації. Для визначення того, чи існує системний дефолт держави перед громадянами, котрий не лише виправдовує, але і ушляхетнює громадянський спротив, достатньо двоскладового тесту: 1. Відкрийте Конституцію України і спробуйте хоча б у перших кількох розділах знайти статтю, котра б не порушувалася чи не вихолощувалася владою. 2. Керуючись частиною першою і другою ст.55 Конституції6, спробуйте у судовому порядку примусити владу виконувати свої обов'язки та/чи не порушувати ваші права, свободи, інтереси (починаючи з засадничого інтересу всякого нормального громадянина – дотримання владою Конституції). Держава, самовизначившись в Основному Законі як "демократична, соціальна, правова", декларувала, зокрема, також таке: - "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. <…>Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". - "Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ". - "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". - "Держава відповідає перед людиною за свою діяльність". На сьогодні це брехня. Вона не відповідає. До речі, мені це офіційно підтвердили кількома судовими рішеннями у справах за позовами, спрямованими на примушення найвищої влади до виконання Конституції (зокрема – щодо скасування місцевих виборів 30.05.11, щодо непризначення парламентських виборів 27.03.117). У системному дефолті влади перед громадянами і неможливости притягти її до відповідальности через суд – причина її нелегітимности. Тому багатоверстатне верховнорадянське голосування жвавих нардепів – це епізод, ілюстрація, симптом, а не хвороба. Покращення стану буде тоді, коли підуть у небуття і депутатські картки, і система "Рада" і бюлетені, а парламентарі "голосуватимуть ногами" – виходячи з зали в одні ("за") чи інші ("проти") двері. Коли у кожному спірному випадку влада змушена буде доводити, що діє на виконання конституційних принципів, в інтересах прав і свобод та за законною процедурою, а порушники не переобиратимуться на новий строк, а на відповідний строк сідатимуть. І коли в Україні існуватиме правосуддя. Думаю, що українці, попри травмованість совєцьким досвідом, назагал за нормальних умов є законослухняними і правосвідомими громадянами, але багато хто з нас добре стріляє. Знаючи, що по-перше, кров не вода, а по-друге, що результатами різких тектонічних соціальних змін часто користуються закінчені покидьки я, наприклад, уникатиму надрадикальних дій до останньої можливости, але ж всі можливости мають межі, а до того ж не всі є такими обачливими і терплячими. Останнім часом набув популярности жарт (вперше, здається, я його побачив у "фейсбуці" Андрія Куркова) про скульптуру "Хлопчика, який не писяє" бо терпить, котру варто було б поставити на Майдані Незалежности на ознаку терплячости українського народу. Так, поки що він терпить, але ж… "Підкоряючись, коли його примушують підкорятися, народ чинить добре, проте він чинить ще краще, коли, тільки-но одержавши нагоду скинути з себе ярмо, скидає його" – Руссо залишається актуальним. То нащо ця влада підбурює нас на повстання. І що там у кримінальному кодексі за підбурювання до зміни ладу у насильницький спосіб? І хто буде винний? Хто тоді злочинець, хто заколотник? Втім, за великим рахунком, змінити існуючий лад у неконституційний спосіб неможливо, адже сам цей лад – неконституційний. Легітимність українського спротиву владі пацанів не лише випливає з філософських міркувань про цінности свободи та громадянських прав, воно прямо передбачено Конституцією, котра гарантує кожному громадянинові "право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань" (частина п'ята ст.55) і взагалі робить обов'язком кожного громадянина "захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України" (ст.65). Додавши вже згадане "держава відповідає за свою діяльність" - маємо наше українське Jus resistendi8. Держава, котра в особі неспроможної чи/та узурпаційної посадової верхівки посягає на права і свободи, має відповісти в ім'я Вітчизни. Якщо влада не хоче відповідати перед виборцем і перед судовим позивачем, вона ризикує врешті відповісти перед повстанцем. Події у Тунісі та Єгіпті показали9, до чого приводить відсутність соціальних ліфтів укупі з відсутністю механізмів реального впливу громадян на владу. Україна – не Туніс і не Єгипет, але тутешні деформовані соціальні ліфти працюють лише за гроші та з використанням біометрічних показників – не поїдеш, поки не заплатиш і не доведеш, що ти – для системи свій, "з нашого району". Можливість самореалізації обумовлюється прямою чи мовчазною згодою на прийняття правил "наперсточників". Боротьба з корупцією починається і щасливо закінчується у Межигір'ї. Відсутність дієвих механізмів впливу на владу, на формування державної політики наочно доводяться тими ж "пацаватими історіями" зі скасуванням чи то непризначенням виборів, з багатоверстатовим голосуванням нардепів, відсутністю правосуддя (доступного і ефективного судочинства) тощо. Якщо коротше, то недіючий закон і відсутність правосуддя – це і є пряме підбурювання до повстання. Тож питання не у тому, чи буде спротив режиму і не у легітимности такого спротиву, питання лише у формах і, відповідно, наслідках цієї відсічі. Якби Творець дав пацанам трохи більше розуму, вони б те зрозуміли, а так мають хіба сподіватися на те, що противники режиму є мудрішими за них та усвідомлюють переваги раціонального і системного ненасильницького спротиву над "бессмисленним и беспощадним"10. З януковичевого скрушного висловлювання11 про масові протести в Тунісі ми дізналися про ототожнення ним явно фетишизованої "стабільности" з двадцятьма з гаком роками диктаторської влади. Нам варто зробити висновки як щодо стратегічної мети: створення правової держави (не визискувача і не няньки, а захисника і модератора суспільного діалогу) з процесуальною демократією12, де така "стабільність" унеможливлювалася б у принципі, так і щодо тактичних цілей, котрі можна визначити як дестабілізацію цієї стабільности – тим більш, що Янукович вже заговорив13 про "спадкоємність". До речі, у цьому зв'язку ще більш неадекватним виглядає штамп "нова влада", застосовуваний щодо Януковича і пацанів: вони – стара влада і чим скоріше більша кількість українців це зрозуміє, тим швидче ця влада впаде. Стабільність і міць української державности не має нічого спільного зі стабільністю та спадкоємністю узурпаційної верхівки, навпаки, у грунті речей це взаємовиключні речі. На популярне питання "що робити?" не існує універсальних відповідей, окрім відповіді, що не треба про це ні в кого питати: часто "той що знає, не каже, той що каже, не знає". Відтак – особиста участь у вподобаних громадянських акціях, розвиток критичного дискурсу до недоступного пацанам рівня, інформаційні запити, судові позови з перспективою переведення спору до Європейського суду з прав людини, саморганізація і створення неформальних об'єднань, врешті просте поширення інформації в Інтернеті та навіть розмова з сусідом et cetera. Тільки синергія окремих і часто малопомітних дій врешті і дає підсумковий кумулятивний ефект: те що зветься Помаранчевою революцією не сталося одномоментно наприкінці 2004-го, а визрівало і готувалося роками. Перефразуючи адмірала Нельсона: Україна чекає, що кожен виконає свій обов'язок. Олександр Северин, к.ю.н. ***** Примітки: 1http://glavkom.ua/news/35024.html 2Частина третя ст.84 Конституції України: "Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто". 3Пункт 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.98 №11-рп/89: "Положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Верховної Ради України означає його безпосереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосувати за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України. Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Радою України є підставою для визнання їх неконституційними". 4http://www.president.gov.ua/news/19116.html 5Детальніше тут: "Моделі" http://maidanua.org/static/mai/1295873047.html 6"Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". 7Ще раніше – про протиправність неприйняття регламенту ВРУ у формі закону, про протиправність надання депутатам місцевих рад недоторканности, про протиправність (через процедурні порушення) призначення Н.Карпачової Омбудсменом тощо: суди казали або про те, що права та інтереси громадянина всім цим нібито не порушуються, або "відправляли" до КСУ попри те, що до КСУ звернутися з таких питань "простий громадянин" не має правової можливости. 8Право на спротив (лат.). У середньовічному праві термін застосовувася на означення легітимности опору верховінй владі у разі порушення нею декларованих "вольностей". 9Сергій Данилов, "Уроки подій в Єгипті для України. Деякі тези". http://maidanua.org/static/mai/1296812537.html 10Див. Джин Шарп, "Від диктатури до демократії", скачати текст у форматі pdf можна тут http://aeinstein.org/organizations/org/FDTD_Ukrainian.pdf 11http://maidanua.org/static/news/2011/1296228887.html 12Процесуальна демократія (поліархія) передбачає конкурентне, за чіткими, прозорими і однаковими для всіх правилами, змагання кількох центрів політичного впливу в умовах забезпечености людських та громадянських прав і свобод, а також можливість ефективного оскарження будь-яких рішень чи дій влади з підстав порушення законної процедури. Більше – тут: "Від розрухи в головах до процесуальної демократії" http://www2.maidan.org.ua/n/arch2008/1210742580 13 http://www.pravda.com.ua/news/2011/02/11/5904207/

---

Постійна адреса цієї сторінки в Інтернеті: http://maidan.org.ua/static/mai/1297668912.html

---

Надруковано з Майдану. http://maidan.org.ua/

Обидчика уволенного за "телячью мову" гаишника посадили на пять суток

Рубрика: Страна // 13 февраля '11 в 16:16

Сина голови "Тризубу" у СІЗО тяжко катують

12-02-2011 19:35

---

Хлопця тяжко били, непритомного закидали в камеру, застосовували електрошок. Зараз у нього струс мозку, він періодично втрачає свідомість, і велика гуля на спині в області хребта.

20-річного Пилипа Тарана, сина голови Центрального проводу ВО "Тризуб" Андрія Стемпіцького, у запорізькому СІЗО катують. Про це щойно повідомила мені представниця організації "Жіноча січ" Тетяна Тарасенко з посиланням на адвоката Тарана Ленюк Мар’яну Дмитрівну. За її словами, хлопця тяжко били, непритомного закидали в камеру, застосовували електрошок. Зараз у нього струс мозку, він періодично втрачає свідомість, і велика гуля на спині в області хребта. Мордують його, за словами Тетяни, лише за те, що він син голови "Тризубу" - думають, що володіє якоюсь інформацією. Офіційно Пилипу Тарану інкримінують лише участь у спиленні голови Сталіна. Також Тетяна Тарасенко повідомила, що була прокурорська перевірка, до Пилипа прийшов прокурор, запропонував підписати папірці, що ніхто його не бив і він не має скарг на умови утримання. Хлопець відповів, що не підпише. Тоді до нього в камеру зайшли троє і знову побили до втрати свідомості, але він нічого не підписав. Рідні і друзі Пилипа Тарана мають намір писати скарги і домагатися призначення парламентської комісії для контролю за цією справою. http://bilozerska.livejournal.com/389547.html