Помаранчевий

  • 23.11.09, 18:21
Дожили. На пятилетний юбилей оранжевой революции гарант (помните? — Ю-щен-ко!) сказал, что разочаровался в Майдане. «Мое разочарование такое же, как и ваше», — чистосердечно признался Виктор Андреевич. Добавив, правда, что он горд «за каждый свой день, прожитый в должности Президента».

Так что не в Майдане разочаровался наш народ. Майдан прекрасно справился со своей задачей — заставил власть выполнить волю избирателя. Разочаровался люд в лидере, которого миллионы на руках внесли в главное кресло страны. Горько разочаровался. Беспрецедентный рейтинг главы государства в 3% — четкое тому подтверждение. В этой ситуации для Президента говорить, что он гордится за каждый свой день на посту — кощунство. Это наглое, неприкрытое издевательство над теми, кто привел его во власть. Плевок в их сторону. Если уважаемый Виктор Андреевич не понимает этого…
 

Русь

Теорії і здогадки норманістів М.А. Максимович вважав виявленням самоприниження, «науковою єресью», «головним обманом». На його думку, східні словяни не були народом, що прийшли, а складали «корінне населення південно-руського краю, що займав обидва берега Дніпра, справа від Дунаю і Сяна, зліва по р. Десні і Сулі до Дону». І в Новгороді були балтійські словяни, в Києві – Чорноморська Русь, все скандинавське в історії Русі – це казка. «Руси, які дали імя нашим словянам і об’єднавши їх собою, були зовсім не нормани, а чисті словяни».

21 листопада

Щороку 21 листопада* виповнюється сумна дата – чергова річниця з дня масового розстрілу під містечком Базар Волинської губернії військовополонених – козаків і старшин Армії УНР. Чи знає нинішнє покоління українського народу про цю трагедію? Абсолютна більшість, напевно, не чула, не знає та, здається, і не дуже хоче знати.
Незміряна українська трагедія полягає не лише у величезних жертвах, які офірував наш народ на олтар свободи, а в тому, що нинішнє бездуховне покоління в масі своїй не співчуває цим жертвам. Хоч голови поклали їхні рідні по крові.
Та не рідні за духом.
Не болять завдані нещадним ворогом рани.
Не закипає кров, не стискаються кулаки за катованих, посічених та порубаних дідів наших і прадідів.
Славетний козацький дух лицарів-ідеалістів, які за покликом серця йшли в пекло боротьби за недосяжний, як тепер переконуємося, рай свободи, здається, остаточно вивітрився.
«Що робити?!» - запитуємо у розпачі самі себе.
І спокійно відповідаємо: «Довбати сю скелю…»
Довбати щоденно, щогодинно – насамперед за тих, хто тіло біле поклав на полях історичних поразок і не може підвестися.
Історичні невдачі не опустять нам рук, не згасять очей, які продовжують палати любов’ю. Тобто ненавистю і презирством.
Так, у нашій любові до Батьківщини найсильніші складові – ненависть і презирство. Ненависть – до тих, хто панує над нами. І презирство до тих, хто схилив голову, підставив шию, хто своєю слабкістю і недолугістю провокує ворога до агресії.
А ще і наших очах світиться ясним вогнем гордість за великих попередників. Від нас залежиться відповідь, чи згинули навіки святі воїни українські, чи, змовницьки посміхаючись, сховались десь у засідці на нових – і старих! – історичних ворогів.
Пришестя святих і страшних можливе. Треба лише не припиняти праці. І це пришестя стане нам нагородою за працю. Та апокаліпсисом для тих, хто не хоче нас на нашій землі.
А про Базар нагадуємо, щоб повернути до нашої – і ворогів! – свідомості постаті нескорених, непімщена кров яких волає про розплату.

Р. Коваль

* За іншими даними 22 – 23 листопада 1921 р. в м-ку Базар москалі розстріляли 360 козаків і старшин Армії УНР.

А віз і понині там)

"Якщо люди збрехали,
то і я збрешу..."

1.Ще ніхто не знав кому бути гетьманом; кажуть начебто сам даруючий гетьманства, князь Голіцин, того не знав. Доки з’їжджалися чини, присутні, віддавали перевагу бунчужному Юхима Лизогуба, «як особу, в землі всіма достойностями першу», приходили до нього всякий ранок з повагою «на добридень», - за словами літопису.
Генеральний осавул, Іван Степанович Мазепа, примітивши перевагу народу до Лизогуба, «взявся тут же посунути всі пружини, винайдені ним, щоб прихилити чини на свій бік». Він обдарував секретаря Голіцинського, той завірив князя, що Мазепа призначив значну суму у вдячність за вибір його в гетьмани.
Цього було недостатньо. Яким сильним не був улюблениць Софії, але не міг призначити гетьмана самовільно, треба було б з’єднати його волю з народною. Воля народна була вибрати Лизогуба. Голіцин вагався; він не звертав увагу на Мазепу, бідного осавула, якому не було чим, не дивлячись на обіцянку, за уряд вперед заплатити.
Перекази збереглись у сімї Бурковських , що Голіцин запропонував гетьманство Генеральному обозному Василю Бурковському за десять тисяч рублів; але обозний був скою людиною, і відмовив боярину. Довго Мазепа кланявся скупому багачу, нарешті вимолив у нього в борг цю суму, отримав і відніс її Голіцину.
Між тим боярські підпорядковані розголошували, що царі, полюбили Мазепу, будуть сприяти війську і народу, якщо його виберуть. Обіцянки високої милості подіяли на розум старшини. «З першого ранку розголошення, всі майже чиновники стали приходити із свої добри днем до квартири Мазепи, а Лизогуба вже обходили. Вдосконаливши свою роль, Мазепа осипав відвідувачів всіх родів обіцянками, надія і приватними застіллями».
Так коливалося щастя шукачів 25 днів.
…. Декілька голосів назвали Мазепу, декілька – Бурковського: перші були голосніші. Ще раз Голіцин запитав: кого народ хоче мати гетьманом? Тоді повторилося, і голосніше повторилося, ім’я одного Мазепи. Бояри підійшли до нього, оточили і привітали із саном гетьмана обох сторін Дніпра Війська Запорожського.
Негайно гетьман виконав священний обов’язок: заплатив скупому Бурковському десять тисяч рублів з відсотками, - із скарбу військового. (щур позорний)

2. Питання по ходу. Який сенс знімати пам"ятники одним катам і ставити іншим?  Що чужий, що свій - одним дідьком плоджені. Хіба мало славних лицарів маємо? 

3. 
За скільки мільйонів Тимошенко купила собі міністерство і за 
скільки мільярдів купить президенство, із державної казни?
 
 


"Ваші руські кості лядським м"ясом обросли"


100%, 4 голоси

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ви бажаєте жити в Європі?

Якби добре, як би гарно
Сталося на світі,
Коли б всім словянам вкупі
По-братерськи жити.

Максимович

Будучи рішучим противником сліпого копіювання всього європейського, вчений дивувався: невже руська людина неодмінно повинна «животіти в школі Заходу, засвоюючи весь непотріб бідного багатства, всю метушню бездушної мудрості?». Ці слова особливо актуальні в наші дні, коли духовний ринок словянських народів, заполонили продукти «бездушної мудрості» Заходу. Взаємозязок із Заходом вчений розглядав як змагання двох форм забутнього «громадянського життя»: Європа повинна бути не об’єктом сліпого наслідування, а «предметом змагання». Ці прогнозні роздуми , що стали своєрідним заповітом майбутнім поколінням політиків, пізніше повторювали багато письменників і вчених. Так, І.С. Аксаков в 1861 р. писав: «На освіченому Заході здавен створювалася подвійна правда: одна для себе, для племен германо-романських або для тих, хто до них духовно тяготіє, інша – для нас, словян ». «Спрва в тому, - додадав Н.Я. Данилевський, - що Європа не признає нас своїми. Вона бачить в Росії і в словянах взагалі щось їй чуже, а разом з тим…матеріал, який можна було формувати і обробляти по-своєму зразку і подібності своїй». А ось слова відомого поета Тютчева:

Как перед ней ни гнитесь, господа,
Вам не снискать признанья от Европы:
В ее глазах вы будете всегда
Не слуги просвещенья, а холопы.


Примітки:
1) Москалі не словяни, тому недивно, що їх ніхто не признає.
2) Для України Європа така сама погибель, як і Московщина!? Чи не парадоксально, правда? Але це дійсно так! Відкрийте підручник історії і порахуйте скільки разів Європа затикала нами свої дірки, віддаючи на поталу азійським ордам зокрема Московщині, а особливо червоно-жидівській Москві? А зараз, що вони роблять, хочуть з України зробити буферну зону від Азії!

29%, 7 голосів

0%, 0 голосів

71%, 17 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Стіх

  • 19.11.09, 14:30
Я не люблю попов, ни наших, ни чужих.
Не в них нуждаются народы.
Попы ли церкви, иль попы свободы –
Все подлецы. Всех к черту! Что в них?
Наместо этих иноков бесплодных
Давайте просто нам людей свободных!

Огарев

Магомет

Не дивлячись на те, що Москва нещодавно вийшла із володіння татарського, продовжував Магомет, що вона і тепер їх данниця, не дивлячись на безграмотність всіх їх чинів і народу, на розколи, на різновірство, не дивлячись на прив’язаність до дрібниць, на грубість і невігластво, ви їм піддаєтеся. Згадайте війни їх з шведами й поляками; за, що відбулися вони? За те, що була знайдена якесь непорозуміння в спільних переписках. – За те, що вони безупинно б’ються і лютують між собою? За якісь відмінності в книгах і хрестах. А їх жадібність владолюбства, до домагань? Чи не вкрали вони навіть і герб грецької імперії, який ніколи їм не належав? Нарешті і руський князь Володимир був князь руський, не московський, жив у Києві, а в Москві не бував.

***
Армії ці рушили одна за другою, однак обидві разом і по одній дорозі чи степу. Дивний і неймовірний страх росіян (москалів) від татар, що видно вкорнівся в них із часів Батия!


***

Коли б і чорт, пане гетьмане, допомагав людям в крайній їх нужді, то брезгувати тим не годиться; бо кажуть люди: нужда і закон зминає. А коли ми, живучи з татарами по сусідськи, допомагаємо один одному, то і розумному нічого й не дивно.
Кошовий Сірко

Потреби

Потреби є дуже важливими поняттями у психології людини, бо вони визначають її життєві вибори і мотиви поведінки. Потреби бувають неусвідомленими й усвідомленими. До усвідомлених потреба належать особисті, професійні і громадські, в тому числі й громадянські.
Особисті потреби спонукають людину отримувати відомості тільки для себе, для задоволення власних інтересів, як кажуть, замикають інформацію тільки на ній.
Професійні потреби спонукають людину шукати й отримувати знання для того, щоб збагатити власний професійний досвід і в такий спосіб задовольнити особисті фахові потреби. Цінність професійних потреб у тому, що задовольняючи професійне зростання однієї особи, вони сприяють професійному, духовному, культурному зростанню тих, хто залежить від фахової компетенції цієї особи. Професійне зростання вчителя добре впливає на учнів, професійне зростання викладача – на студентів, лікаря – на хворих. Отже, професійні потреби навіть однієї людини ланцюжком виходять на рівень задоволення професійних і особистих потреб груп людей і всього суспільства. Професійні потреби не можуть замикати інформацію на одній людині.
Громадські і ще вищі – громадянські потреби спонукають людину здобувати інформацію, яка корисна для всіх громадян держави. Це означає, що така людина усвідомлює свою залежність від інших, людей у суспільстві та інших – від неї, що вона знає не тільки свої громадянські права, а й обов’язки. Жити разом з іншими, але не за їх рахунок і самому дбати про суспільство та державу.

smile

"Задовольніть усі бажання людини, але відберіть у неї мету життя і подивитеся, якою нещасною й жалюгідною істотою вона стане. Отже, не задоволення бажання... а мета в житті є суттю людської гідності та людського щастя" Ушинський.






Свобода

  • 16.11.09, 21:08
Нет религий выше Истины. Раскрепощенный от узкой религии, чистый сердцем встречает Любовь Живую. Познав Ее, уносит в Вечность свое знание и проходит весь дальнейший путь как творческий сотрудник Истины.


Есть неизбежное и для всех вечное правило: определить свое отношение к Богу и религии как к единственному закону Жизни, который каждый устанавливает для себя сам. Помогай сбросить предрассудок, что закрепостившись в материалистической башне, можно составить себе свободное существование. Свобода - сам человек, его вскрытый Бог. Извне свобода не добывается - Она есть Гармония.

Кора