"Ми бачили із вчинків поляків з нами, як у християнських народів виконуються обіцянки, клятви і присяги. Політика і міністерія є у них вишуканий обман; і чим такий обман вдаліший для них і шкідливійший для сусідів, тим більше прославляються винахідники неправд, і всі християнські держави називають їх людьми розумними, великими міністрами, видними політиками!"

А Ви шо, таки, котів не бачили?

Якщо ви постійно думаєте про сили, які, здається, спрямовані проти вас, ви збільшуєте їх до такої міри, яка є незрівнянно більшою від її справжньої сили. Справжні сили виростають до такої жахливої ваги, якої вони насправді не мають. Але якщо ви, навпаки, наочно уявите свої засоби, побачите в них велику вагу і ще раз високо поцінуєте, зосередите думку на них, підкреслите все їхнє велике значення, ви подолаєте будь-які труднощі. Ваші внутрішні потенції зростуть, і з Божою допомогою від поразки ви підійметеся до перемоги. (Норман Вінцент Піл)

І робітників, і селян – усіх трудівників примусили працювати. Праця стала обов’язковою – наче в концтаборі. І на державних умовах. З кожних 100 копійок, зароблених робітником, йому віддавали 7-8 копійок, решту держава забирала собі. З цих 92-93 копійок держава згромаджувала великий бюджет, з якого від свого імені і з великим самохвальством фінансувала житлове будівництво, «безплатну» медичну допомогу, «безплатну» освіту, пенсії. При цьому вона мовчала, що з цих же 92-93 копійок собі виділяла щедрий штам, фінансувала армію, величезний репресивний апарат, цілу армію пропагандистів, понад 80 комуністичних партій в різних країнах світу та проводила величезну роботу у справі розширення московської імперії. Цю внутрішню «благодійну» діяльність подавала як досягнення нового, передового, найпрогресивнішого і т. ін. соціалістичного ладу.
Людей відучували від самостійного мислення і привчили дивитися на комуністичну партію, керівну силу держави як на єдине зосередження розумних людей, відучували від ініціативності і привчали до бездумного слухняного виконання вказівок партії. Жорстоким терором привчили до абсолютної безпринципності, коли навіть не насмілювалися висловити бодай найменшу незгоду і покірно схвалювали все, що їм пропонували.
З другого ж боку держава давала робітникові все: регулярно видавала зарплату, гарантувала відпустку, освіту, медичну допомогу, недорогу (після очікування 15-20 років) квартиру. Людей привчили в усяких дрібницях звертатися до влади: потрібна віконна кватирка – господар квартири пише заяву в ЖЕК, щоб йому відремонтували. Чоловік з дружиною посварився, жінка йде поскаржитися до секретаря партійної організації – просто тобі наче в дитячому садочку!

***
Тоталітарний режим робив усе можливе, щоб відучити людей від самостійного мислення, щоб убити в них активність і зробити пасивними. На Кожному кроці розвішали плакати: «КПРС – розум, честь і совість нашої доби», «Народ відданий партії» (не партія має служити народу, а народ - партії).

 Честь і совіть повинні повернутися туди, де мають бути - в людську душу і серце!

Із соціяльної психології знаємо, що в кожної нації приблизно 95% населення живе матеріяльними інтересами і 5% - ідейними. Ці 95% населення неоднорідні. Серед них чимало таких, які, перебуваючи в сфері практичного матеріяльного життя, так би мовити у вільний час іноді порушують питання ширшого плану і якоюсь мірою думають про Україну та її сусідів. Але є певний відсоток народу, що за своїм розумом неспроможний піднятися над питаннями безпосереднього забезпечення свої елементарних біологічних потреб. Ці люди пристосовуються до зовнішніх умов і змінюються разом з ними. Їхній стан – це стан їхнього середовища, загалу, і коли загал поступово втрачає українську мову і звичаї, і вони разом з ним їх втрачають. Тож якщо вони в цій своїй сутності у зіткненні з чужинцями залишаються самі собою, то це маргінальність, а коли стан відчувають як стан зіпсованості і при зіткненні з чужинцями від свого й намагаються наслідувати чужинців, то це комплекс неповноцінності.

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..

Залежно від антропологічної будови нації та місця проживання формується національний характер. Він впливає на вироблення суспільних форм матеріального виробництва, сімейний взаємин та політичної організації і взаємовідносин влади з народом. Якщо народ торговельний, він розвиває мову торгівлі, якщо він постійно воює, він і мову таку розвиває, хліборобський народ розвиває свою мову. Куди спрямоване національне мислення, у тому напрямку він і розвиває свою мову. Що для кожного важливе, той те і вдосконалює, а з другого боку, що для нього не важливе, те він не розвиває, не збагачує, обходячись меншою кількістю слів та займенниками. Так, наприклад, московіти мають один особовий займенник «их» - їм цього достатньо. У нас їх купа: їх, їхня, їхнє, їхні, їхнім, їхнею, їхніх, їхніми. Напевне, взаємин між людьми та взаємини власності для українців мають більше значення, тому їх необхідно було точніше визначити, тому їх помітили й назвали різними словами. Нація і ході свого історичного буття по-своєму сприймає явища та просторово-причинні взаємини, по-своєму їх називає, надаючи їм своїх понять.
По-українському можна сказати: «Я йду на гору» (коли маю намір вийти на верх гори) і «я йду під гору» (коли, не доходячи верху, зверну вбік). У московітів «під гору» - це по-нашому «вниз».

Душа народу виявляє себе через мову. Між ними прямий зв'язок у тому сенсі, що душа витворює мову як звуковий вираз її сутності, але позаяк мова не тільки матеріалізує в слові думку і обслуговує потреби людини в спілкуванні з іншими людьми, то почуте слово у зворотному напрямку впливає на душу людини, сприяючи у вираженні думки. Вплив слова (мови) на думку (і настрій) людини відкриває можливості впливати на зміну свідомості людей та на зміну їхньої поведінки. Якщо спростити вертикальну структуру мови до слова (словник), поняття (особливості сприйняття) і речення (синтаксис), то відповідно і русифікація відбувається у кілька поверхів.

Перший, найбільш помітний і очевидний поверх – зміна українських слів російськими. Замість своїх вживаємо чужі: Бляха – жесть, слоїк – банка, пляшка – бутила, пошивка – наволочка, яловичина – говядина, цівка – ствол, валниця – підшипник, спрягло – зчіплення, однаково – все одно, вимикач – переключатель і т. ін.

Другий поверх – заміна українських понять російськими. Коли українець, їдучи з гори вниз, каже, що їде під гору, то він українське розуміння руху (і його віддзеркалення в українському терміні) міняє на російське розуміння і, відповідно, російський термін.
Ось переді мною четверте число газети «Столиця» за 2003 рік. На першій сторінці написано «Іду по лезу ножа». По-російському це страшно, бо можна боляче порізати ступню, а по-українському зовсім не страшно, бо у нас ріже не лезо, а жало ножа! Тому редакція газети по лезу може ходити безпечно, скільки завгодно. От тільки шкода, що вона думає не по-українському.

Третій поверх – русифікація українського синтаксису: відхід від українських форм мислення, від способу організації своїх думок у речення.
Одне з найяскравіших проявів цього – перенесення з російської в українську пасивних форм, але вони незрівнянно менш властиві нашій мові, ніж російській. Хто сумнівається у правильності цього твердження, тому пропоную провести дослідження, яке я сам провів. Я взяв народні оповідання Марковичів (середина 19ст.) відрахував з різних сторінок 1000 речень і порахував, скільки з них активних і скільки пасивних. Активних виявилося 998, пасивних 2. І ці два речення були якісь книжні й то навіювали думку, що не прості українці їх висловили, а самі письменники сконструювали. Проте припустімо, що вони, ті два речення, також є плодами щиро народного мислення. Отже, співвідношення 998 до 2 дає нам 0,2 % пасивних речень в українській мові.

Українці кажуть «Котилися вози з гори Та й в долині стали…».
Московіти: «Дрова рубаються», «Підлоги підмітаються».
Ми думаємо, що віз із гори може і сам без коня котитися. Але українська голова не уявляє, щоб дрова самі без людини рубалися і підлога сама без людини підміталася. Для московитих ці вирази нормальні, й вони їх вживають вельми часто. Для української мови вони зовсім чужі. В нашій мові цей зворот має форму «дрова рубають», «підлогу підмітають» - у тому разі коли почуття доброго стилю в конкретному тексті не дозволяло б написати він (вона, вони) рубав (ла-, ли-) дрова.

На моїй пам’яті відбулася ще одна важлива зміна української мови. Мої батьки і все поліське село вимовляло м’які звуки, а під впливом промосковської школи, дикторів радіо поволі відбулося ствердіння. І стало замість у чоботях – у чоботах, у штанях – у штанах, соціальний – соціальний, гончаря – Гончара, лямпа – лампа, згоряє – згорає.
Замість «було б…» стали вживати «треба було». Пригадуєте з пісні

Л. Лук’яненко

На брифінгу в Івано-Франківську Юлія Тимошенко висловивила задоволення ухваленням Закону «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», який передбачає збільшення на 1 млрд. грн. коштів резервного фонду держбюджету для профілактики й лікування хворих на грип.

«Сподіваюся, що, враховуючи достатньо екстрену ситуацію, Президент завтра цей закон підпише, й Національний банк завтра ж його і профінансує», - сказала прем’єрка.

«Стало бути, судді, є такий закон: не нами писаний, а з нами народжений; його ми не чули, не читали, не вчили, а від самої природи одержали, почерпнули, засвоїли, він у нас не від навчання, а від народження, ним ми не виховані, а просякнуті; і закон цей гласить: якщо життя наше в небезпеці від злих підступів, від насилля, від мечів розбійників або недругів, то всякий спосіб себе оборонити законний і чесний.
Коли говорить зброя, закони мовчать!».

З видимого пізнай невидиме.
Життя наше - це подорож, а дружня бесіда - візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися.

…Бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас…
Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітеся самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його…
Старих шануйте, як отця, а молодих – як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться… щоб не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. Лжі бережіться, і п’янства, і блуду, бо всьому Даша погибає і тіло…
Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому, що всі ми смертні єсмо.
І чоловіка не лишіть, не привітавши, добре слово йому подайте. А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітеся, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, - а за все почесть єсть до інших країв.
Лінощі ж – усьому лихові мати: що людина вміє, те забуде, а чого не вміє – то того не вчиться.

"Повчання" Мономаха