Що буде далі і хто захистить тепер природу в регіонах - невідомо...

Ліквідовано територіальні органи Мінприроди – державні управління охорони навколишнього природного середовища

Постановою від 13.03.2013 р. № 159 Кабмін ліквідував держуправління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі.

Встановлено, що ці територіальні органи, як юридичні особи публічного права, будуть продовжувати виконання своїх повноважень до 17 травня 2013 року.

Постанова набула чинності 21 березня.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Постанова

від 13 березня 2013 р. N 159

Київ

Про ліквідацію територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища

Кабінет Міністрів України постановляє:

1. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища за переліком згідно з додатком.

2. Установити, що територіальні органи, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконання своїх повноважень до 17 травня 2013 року.

Прем'єр-міністр України
М. АЗАРОВ

Інд. 70

Додаток
до постанови Кабінету Міністрів України
від 13 березня 2013 р. N 159

Перелік
територіальних органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища

1. Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області.

2. Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Волинській області.

3. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області.

4. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Донецькій області.

5. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області.

6. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області.

7. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області.

8. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Івано-Франківській області.

9. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області.

10. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Кіровоградській області.

11. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Луганській області.

12. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Львівській області.

13. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області.

14. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області.

15. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області.

16. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області.

17. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Сумській області.

18. Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області.

19. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області.

20. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області.

21. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області.

22. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області.

23. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області.

24. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області.

25. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві.

26. Державне управління охорони навколишнього природного середовища в м. Севастополі.

http://blog.i.ua/community/3062/1189663/

Як Російська імперія здійснювала курс на «обрусіння» Польщі й Литви

82-летнего американца, переехавшего жить в Украину, «предприимчивые» селяне обобрали до нитки

Схоже, що відзначення 70-х роковин Волинської трагедії стане каменем спотикання не тільки у традиційно дружніх взаєминах України і Польщі, але й внесе сум’яття у політичне життя українського суспільства.

Тут доцільно згадати, як Україна і Польща готувалися, а згодом відзначили 60-ту річницю цієї сумної дати і поміркувати про те, чи зробили обидві сторони з цього належні висновки.

Десять років тому діалог між Україною і Польщею щодо оцінки подій на Волині у 1943 році був складним, подекуди напруженим, але усе ж завершився ухваленням спільних документів: президенти двох країн, а також парламенти України і Польщі схвалили відповідні звернення.

Вони, з одного боку, не принижували національної гідності українського і польського народів, а з другого – давали надію, що Волинська трагедія більше ніколи не буде стояти на заваді нашому спільному поступові до утвердження національних, по-справжньому європейських і демократичних держав.

Але не так сталося, як гадалося?

Уже відзначення 65-х роковин "Волинської різанини" у Польщі дали підстави для сумнівів: чи не перетворяться підписані Леонідом Кучмою і Олександром Кваснєвським документи у звичайні папірці.

Впродовж останніх десяти років у Польщі фактично не вщухала дискусія з приводу доцільності підписання "компромісних" звернень, а окремі політичні кола використали їх з метою, яка протилежна їхньому змісту.

Так, у Польщі знову "ожили" так звані кресові організації, які заявляють про "геноцид польського народу", вимагають "вибачень" від української влади за події 1943 року на Волині.

Витягуються із шухляд нафталінові мапи, які б мали переконати польську громадськість про "історичну приналеженість Галичини і Волині" до "Великої Польщі".

Ситуація значно загострилася у контексті підготовки до відзначення 70-х роковин Волинської трагедії. Зокрема у Польщі "волинська тематика", яка донедавна в основному була пріоритетом у діяльності деяких політичних партій і громадських організацій, відтепер перенеслася у владні кабінети.

Так, 6 грудня минулого року головою Сейму Польщі Копач було схвалено постанову про прийняття парламентом подання щодо створення "Комітету громадянської законодавчої ініціативи з встановлення 11 липня "Днем пам’яті мучеництва кресов’ян".

Діяльність цього "Комітету" ставить за мету "затвердити у свідомості польських громадян провини українського народу за трагедію "Східних кресів", а також добитися "правового закріплення причетності ОУН і УПА до злочинів з ознаками геноциду проти поляків на "Східних кресах".

У даному випадку йдеться про оцінку поляками подій, пов’язаних із "Волинською трагедією" у 1943 році.

Це тільки один із епізодів, який характеризує, м’яко кажучи, неоднозначну ситуацію, що склалася у Польщі.

Як не дивно, але в Україні першими вдарили у дзвін не політики, а Церква.

Зокрема Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Української Греко-Католицької Церкви оприлюднив звернення "до вірних та всіх людей доброї волі з приводу 70-тих роковин Волинської трагедії".

Лейтмотив його зводиться, фактично, до нагадування про ухвалені раніше рішення та наголошується про необхідність "продовжувати справу примирення двох братніх народів – польського й українського – задля взаємного прощення в ім’я справедливості".

Якщо звернення УГКЦ витримано у дусі християнської любові, то заяви і висловлювання окремих громадських діячів в Україні свідчать скоріше не про адекватне сприйняття того, що відбувається сьогодні у Польщі, а про задавнену українську хворобу, яку Євген Маланюк назвав "малоросійством".

Скажімо, якщо вважати симетричною мазохістську заяву Тараса Возняка, що "на Волині 1943 року нами, українцями, була вчинена різанина, і продовжилася вона на Галичині", то це означає не тільки закрити очі на об’єктивні історичні факти, які ілюструють протилежну ситуацію, а й перестати поважати себе і минуле свого народу.

Вважаю, що майже 10 років тому українське суспільство вже знайшло алгоритм оцінки трагедії, що відбулася на Волині у 1943 році.

Під час Другої світової війни формування української самооборони на Волині, а згодом військові з'єднання ОУН і УПА вели збройну боротьбу проти усіх окупантів з єдиною метою – відновлення Української держави на українських етнічних територіях. А отже це була священна і законна боротьба.

Україна не може сприйняти позицію окремих польських державних і політичних діячів, які формують образ ОУН і УПА як сили, що начебто проводила "етнічні чистки".

В дійсності ж українці вели справедливу визвольну боротьбу на своїй землі, а подібні заяви з польського боку не мають під собою жодного історичного, правового і політичного підґрунтя, а лише ускладнюють і без того не простий діалог стосовно Волинських подій та можуть суттєво погіршити взаємини між двома країнами.

Окремо слід наголосити на так званій проблемі взаємної відповідальності за події на Волині у 1943 році.

Сьогодні уряди України і Польщі не мають ані юридичного, ані морального права розглядати питання взаємної відповідальності, оскільки на той час Україна не мала своєї державності, а лише виборювала незалежність.

Натомість уряди двох країни мали б подбати про рівнозначне та гідне вшанування пам'яті жертв тих подій. Це і стане запорукою від неповторення Волинського рецидиву.

До крикунів у Раді…