Бачиш, яка наша доля, і як обертається колесо людського життя: нині одні, завтра інші 
квітнуть і відцвітають; що зветься у нас благоуспішністю, що невдачею - все непостійне, все швидко минає і перетворюється, а тому можна довіряти більше вітрам і письменам на воді, ніж людському благоденствію.
                                                                                          Григорій Богослов.



                                             

- Скажи мені, Короче, вчителем чого я себе оголошую?

- Мистецтва переконувати кого завгодно, - відповів Корак.

- Але якщо ти вчив мене цьому мистецтву, - то ось як я тебе переконаю нічого з мене не брати; якщо ж ти мене не навчив переконувати, то і в цьому випадку я тобі нічого не винен, оскільки ти не навчив того, чому обіцяв навчати.

- Якщо, навчившись у мене мистецтва переконувати, ти переконуєш мене нічого з тебе не 
брати, то ти повинен віддати мені винагороду, оскільки ти вмієш переконувати; якщо ж ти мене
не переконуєш, то ти знов таки повинен заплатити мені гроші, поскільки я не переонаний тобою не брати з тебе грошей.

Вирок суду :

                  У дурного ворона дурні яйця. Як воронята готові зжерти своїх батьків, так і ви пожираєте один одного. Це Звучить багатозначно, бо корак по - грецькому означає ворон.
  
        
  

Зайві слова кимось тай сказані,
Вільні думки недопоказані...
Пальці стискають метал а мовчить мікрофон...

Тайни давно стали відомими,
Друзі, чомусь, стали знайомими...
Всі хочуть встигнути сісти в останній вагон.

                                    Вакарчук С.

                

«Великі Українці» – принципово новий для українського телебачення проект, який поєднує у собі ток-шоу з інтерактивним опитуванням телеглядачів, а в міжпрограмний період – усіх громадян України щодо місця й ролі видатних державних і політичних діячів, військових, художників, учених, спортсменів, релігійних діячів тощо у національній і світовій історії.

У хронологічному порядку моя 10. Перше місце віддаю Шевченку Т.Г.


Володимир Великий (958? - 1015)
Великий князь Київський, котрий сприяв прийняттю християнства на Русі …

Конашевич-Сагайдачний Петро (1570 - 1622)
Козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, провідник реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства. Меценат православних шкіл …

Мазепа Іван Степанович (1639 - 1709)
Був гетьманом України майже 21 рік. Будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського барокко. Заходами Мазепи Києво-Могилянський колегіум набув статусу академії (у цей час відомої як «Могило-Мазепивіанська») (завдяки матеріальній підтримці гетьмана вона спромоглася спорудити нові корпуси і збільшити кількість спудеїв до 2 тис.). …

Хмельницький Богдан Зіновій (1595 - 1657)
Очолив велику національно-визвольну революцію, створив та сформував Козацько-Гетьманську Державу — Військо Запорізьке. …

Шевченко Тарас Григорович (1814 - 1861)
Тарас Шевченко належить до найвидатніших особистостей України, вважається основоположником сучасної української мови. …

Франко Іван Якович (1856 - 1916)
Один з перших реалістів в українській літературі, творив у жанрі політичної поезії, суспільної лірики, дитячої літератури тощо; переклав багато видатних творів з 14 мов. …

Леся Українка (1871 - 1913)
Збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. Закликала до боротьби, до визволення українського народу з московської неволі. …

Грушевський Михайло Сергійович (1866 - 1934)
Історик, академік, політичний діяч, голова Центральної ради …

Бандера Степан Андрійович (1909 - 1959)
Лідер українських націоналістів, голова Проводу ОУН …

Стус Василь Семенович (1938 - 1985)
Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х. Талановитий письменник. Герой України (посмертно). …

Обери своїх і проголосуй тут http://greatukrainians.com.ua/


 

Величезна кількість історичних, археологічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних даних неспростовно свідчить про пряму генетичну спадковість між Південною Руссю Х-ХІV ст. та сучасними українцями. Зупинимося на деяких переконливих доказах наявності нерозривних зв’язків козацької України ХVІ – ХVІІІ ст. з княжим Києвом та Галичем.

За даними археології , форма та орнаментація глиняного посуду передають етнокультурну специфіку первісних народів. Кераміка козацької України є безпосереднім спадкоємцем традицій керамічного виробництва Київської Русі.

Кам’яне церковне та світське будівництво у пізньосередньовічній Україні було представлена унікальним, яскравим архітектурним явищем, що дістало назву українського бароко. Його своєрідність полягає в органічному поєднанні традицій європейського бароко з архітектурною спадщиною Київської Русі, яка відома у Середньому Подніпров’ї з Х ст.
Вивчаючи український національний одяг, етнографи дійшли висновку, що своє походження він бере навіть не від одягу Русі, а від давньослов’янського.

Обличчя українського етносу значною мірою визначається яскравим і своєрідним фольклором (казки, легенди, повір’я, народні пісні, колядки, щедрівки, козацькі думи, звичаї).

Козацтво – один із найсуттєвіших чинників формування українського народу. Власне козаки побудували другу українську державу – Гетьманщину. Козацьке повстання на чолі з Богданом Хмельницьким створило умови для перенесення козацького полково – сотенного адміністративного устрою Січі на всю Україну.

Козацтво продовжило традиції дружин київських князів Х – ХІІІ ст. Їх пов’язують лицарський кодекс поведінки, родинний принцип організації ватаг, культ меча – шаблі, коня святі покровителі Марія Покрова, Святий Юр, зовнішність (оселедець, вуса, гоління бороди, червоний колір стягів, зброя, одяг). Більшість із них пояснюється тим, що дружина Русі та українське козацтво були різновидами європейського лицарства, яке постало на давніх індоєвропейських традиціях. Лицарство було стрижнем цивілізації у середньовічну добу.
Українськими скальдами та бардами у козацьку добу були кобзарі .

В. Белінський : «Слово о полку Игореве» носит на себе от печаток поэтического и человеческого духа Южной Руси, еще не знавшего варварского ярма татарщины, чуждой грубости и дикости Северной Руси.. Есть что - то теплое, благородное и человеческое во взаимных отношениях действующих лиц этой поэми. Все это, повторяем, отзывается Южной Русью, где и теперь еще так много человеческого и благородного в семейном быту, где отношения полов основаны на любви, а женщины пользуются правами
своего пола. Все это противоположно Северной Руси, где семейные отношение грубы, женщина – род домашней скотины, а любовь совершенно постороннее дело при браках:сравните быт малороссийских мужиков с бытом мужиков русских, мещан, купцов и отчасти других сословий, и вы убедитесь в справедливости нашего заключения о Южном происхождении «Слова о полку Игореве»…Нельзя не заметить чего-то общего между «Словом о полку Игореве» и казацкими малороссийкими песнями».

Прірва між києворуським та козацькими періодами української історії не була широкою та глибокою, щоб стверджувати, що вона розділяє два окремі етноси. Традиція Київської держави в Галичині перервалася у 1340 р., коли помер останній представник династії Данила Галицького. У Києві це сталося лише в 1471р. після скасування Литвою князівства Київського. А всього через 20 років, у 1492р. зустрічаємо першу писемну згадку про українських козаків на Нижньому Дніпрі, що символізує початок козацької епохи в історії України.

Виникає питання, чи не були генетичні зв’язки білоруського та російського народів із стародавнім Києвом, його культурою мовою такими ж тісними й безпосередніми? Негативна відповідь. Ряд аргументів:

1) українці завжди жили і живуть на Київщині, а вищезгадані іхні сусіди – на значній відстані від політичного й культурного центру Русі.

2) Своєрідність етногенезу білорусів полягає участі в ньому балтів, а росіян – угро-фінів і татар. Відомий російський історик Покровський вважав, що в жилах великоросів 80% фінської крові.

3) Хронологічно українці сформулювалися раніше…, ніж іхні північні сусіди.

4) Археологічні матеріали неспростовно свідчать про специфіку матеріальної культури (кераміка, житлобудівництво, прикраси). Це пояснюється насамперед сильним впливом на північну частину східних слов’ян балтських та фінських культурних традицій.

5) Лицарство як один з визначальних елементів європейської цивілізації у середньовічну добу відіграло помітну роль в українській історії. Азіатським деспотіям воно не властиве. Оскільки Московська держава формувалася під сильним впливом Золотої Орди, то їй невідомо лицарство в європейському розумінні.

«В Росії шляхтичем є той, на кого я звертаю увагу, і лише так довго, як я мою увагу на нього звертаю», - казав іноземному послу ПЕТРО 1.

6) Не було в Росії і кобзарів. На дружинному і козацькому епосі виникла творчість Тараса Шевченка.

Російський історик
Соловйов: «Південні князі у своїй більшості були надзвичайно хоробрі, вміли в себе вдома і в чужих краях честь свою взяти; дружини були подібні своїм вождям…У поведінці князів Північної Русі ми не помічаємо того блиску, який бачимо у поведінці князів – витязів Півдня. Північні князі – власники не люблять вирішувати суперечок зброєю, удаються до неї тільки в крайньому випадку, коли успіх безсумнівний…»

Пипін : «Не подлежит сомнению этнографическая разница древнего севера и юга… Как древний Святослав с его чубом и его нравом напоминает в потомстве не московского великоросса, а скорее южно русского казака, так лирический епос «Слово о полку Игореве» отзовется не в северной песне, а скорее в южнорусской думе». Тобто культура Русі, ні її ментальність не були успадкованими Російською державою 14-16ст. тією мірою, як козацькою Україною.

7) Більшість російський пісень тієї доби створена в так званій «п’ятитонній » гамі, або «індокитайській». Ця гама існує, причому як єдина, у тюрських племен, башкирів, татар. Маємо лінію яка йде зі сходу. В Україні ця гама зустрічається лише у найдавніших піснях, дуже рідко.

8) Татарська навала. Якщо середнє Подніпров’я, Волинь, Галичина залежали від татар досить формально і лише протягом 100 років, то на Верхній Волзі татарські порядки панували 250 років, глибоко впливаючи на устрій та ідеологію Московської держави.

ХОЧУ ВІДПОВІСТИ НА ЦЮ ЗАМІТКУ  http://blog.i.ua/user/321991/53985/?p=11#comments
 

1) Не "на" Українї, а "в" Українї. Досить топтатися по нашій країні. Людина їде в Росію, а не "на" Росію; в Грузію, а не "на" Грузію.

2) Слова "русскій" НЕ ІСНУЄ!!! Прочитайте мою попередню замітку, це все спекуляція і підміна понять.

"...языкового террора, направленную на ущемление прав русского и русскоязычного населения..."

Брехня! Навіть, зараз 70% радіопростору, 60-70% газетних видань, 60-70% книг, 50% телебачення є російськомовними. Можна підрахувать точно. Хіба в нас вбивають чи розстрілюють громадян України, що розмовляють російською....Провокація!!!

"...Пустословная и лживая пропаганда имела целью раздувание межнациональной розни, укрепление украинцев в мысли о своем расовом превосходстве над «москалями», вытеснение русского языка из обихода в пользу «по-настоящему родного, исконного» для местного населения украинского языка..."

Згоден, що в нас люди погано знають історію свого народу, державотворення, теології...
На протязі багатьох століть московськими сподвижниками і зовні і в середині проводиться жорстока фальсифікація історії, насадження псевдоідеологічних понять. Наприклад "єдіноє отечество", "колиска трьох братніх народів". Коли псевдовчені захищали, при рад. владі,
дисертації на подібні "бредні".
Розпалювання міжнаціональної ворожнечі, за принципом "розділяй і властвуй". Але це не я робив і не я роблю зараз... Тоталітарна система, репресії....

"...«доказывалась» генетическая противоположность украинского и русского народов, первичность украинского языка по отношению…"

Це підтверджуюють, як українські, так і російські історики, політологи, які не займаються
політиканством і імперіалістичним загарбанням. В книжках безліч порівнянь і пояснень,
проблема в тому , що такі як ти не хотять знати правди...


"...Такой масштабной украинизации Украина не знала с 30ых годов 20 века..."

Абсурд!
В Україні ніколи не було "українізації" /справжньої/, а та, що була, і та "липова" Сталін всіх "українізаторів" до Сибіру вислав, чи розстріляв. А в 90 - х роках пролунали тільки гасла, і нічого не зробили, а, даремно, треба було б ...

"...А ведь до начала 20 века 99% населения Украины ( в том числе и западной Украины) называли себя русскими, а свой язык- русским).!!!!! Как сумели за один век десятки миллионов русских превратить в «украинцев»?..."

Ти сам собі заперечуєш, просто смішно. Ніхто ніколи, і ні в кого "не перетворювався", якщо нас називали цим ганебним словом "окупанти" на протязі віків, то зрозуміло ...що дійсність інша.

"...Однако эти решения вызвали гнев в Киеве, где многие политики видят в «российской мове» угрозу едва ли не всей украинской государственности. Певица и по совместительству депутат Верховной Рады от блока «Наша Украина» Руслана Лыжичко так и заявила: «Сегодня существует угроза всему украинскому. Решение ряда областных советов о региональном статусе русского языка – это провокация..."

Провокація тих політиків, які спекулюють мовним питанням, роблячи "піар". НАДАЙТЕ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ЧЕЧНІ. Я за !!! Це провокація чи ні???

"...Не имея возможности выбирать язык обучения, язык общения, язык, на котором он может думать и говорить, украинский народ является несвободным в собственной стране...

Конституція гарантує свободу совісті, віросповідання, узгоджує статус національних меншин їх мов. Наприклад, на пальцях поясню, коли людина приїздить до однієї з країн ЄС, доки вона не вивчить мови ніхто не надасть роботи. Дається термін і фінансова
підтримка протягом ,наприклад, 3 місяців.
Вивчи ти хоть 25 мов, а державну знать зобов"язаний. А в нас "беспредел".


ЩО В НАС ЗА ДЕРЖАВА І ДЕ ЦЕЙ НАРОД?
Ми терплячі і толерантні. Ми не любимо вступати в суперечки й конфронтації. Ми пробуджуємося лише тоді, коли терпіти далі несила. Мабуть, тому ми так часто програємо, що пробуджуємось надто пізно, коли вже нічого переробити й виправити не можна.

І ДОКИ МИ ТОЛЕРАНТНІ, ЗРАДНИКИ КОЯТЬ "ДІЛА СВОЇ ТЕМНІ"
 - НИЩАТЬ ДЕРЖАВНУ СИМВОЛІКУ
 - СТАВЛЯТЬ ПАМ"ТНИКИ КАТАМ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
 - НА ТІЛІ НАШОЇ МАТІНКИ ПОВИРОСТАЛИ НАЦИСЬКІ, КОМУНІСТИЧНІ, ПРОРОСІЙСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, ЯКІ ВЕДУТЬ ДО ДЕСТАБІЛІЗАЦІЇ В СЕРЕДИНІ КРАЇНИ
 - ПСЕВДОПАТРІОТИ ГРАБУБТЬ НАЦІОНАЛЬНЕ НАДБАННЯ

І здригнеться Земля від звону мечів - і прольються ріки крові.)

    Новгородський літопис: «Літо 1149. Іде єпископ Ніфон із Новгорода в Русь». «Літо 1165. Ходи ігумен Юрьєвський в Русь, в Київгард ». Друга половина ХІІ ст., а навіть горді новгородці, де багато років князюють київські князі, Руссю себе не вважають!
     Може, амбіційні суздальці, які, як відомо, стали основою майбутньої Московської держави, звали себе Руссю? НІ!
     Суздальський літопис: «Літо 1180. Іде князь Святослав со половци і черніговци із Русі на Суздаль ратью».
     Іпатіївський літопис: «Літо 1155. Юрій іде із Суздаля на Русь і прийде Києву ».
То яка земля звалася Руссю?! І про яку землю писав Нестор – літописець, називаючи її Руською землею? Про нашу, про ту , що значно пізніше стала називатися Україною, хоч слово це зустрічається в літописах ще з ХІ ст.
      Про саме Ростово – Суздальське князівство, що стало основою майбутньої Росії, російський історик пише « Это была страна, лежащая вне коренной Руси, и в Х веке она была более чужеродной, нежели русской страной. Населяли ее мурома, мерля, весь…».
Що ви, великороси, знаєте про цих ваших предків: мерю, весь, мурому, чудь та інші угро – фінські племена, що населяли територію майбутньої Росії? А була і в них, як і в кожного давнього народу – племені, якась своєрідна давня своя історія, самобутня культура…
Я про племена, що жили на моїй землі за кілька тисяч років до нас, можу розповідати кілька днів підряд, можу заспівати обрядову пісню, яку більше тисячі років тому співала на моїй землі древня полянка, чи може й антка. Що розповість великорос про весі чи чуді? А нічого! Замість того почне переповідати історію Київської Русі – тобто моєї держави, яка вже з 17 ст. на всіх європейських картах називається Україною. Московську державу ще й у 17 столітті Руссю ніхто не називає, бо вона нею не була й не є. На тогочасних картах ті землі, які московські владоможці назвуть «Государством Російським» (але ж не Руським!!!!!!!!), значеться як «Московское княжество», або просто – «Московия» , а населення цих земель зветься також не «россиянами» й не «русскими», а московітами, чи ще коротше москалями. Так що «москаль» - не кличка й не образа, а назва за географічним місцем проживання. Ті, хто живе в Естонії, звуть себе ести й не сердяться самі на себе за це. У Казахстані живуть казахи, а не казахстанці. Ті, хто живе на Волзі, навіть гордяться йменням волгарі. Чому ж для одних назви прийнятні, а для інших - кривдні???
Як би там не було, але «русскімі» жителі Московського князівства не звалися. Термін «Московська Русь» появився вже після того, як Москва, «вбившись у піря », захотіла стати «Третім Римом», і виникла потреба в історії, не гіршій, ніж в інших європейський держав.       Московську історію глибше 12 ст. протягнути складно, а поруч розорена держава з такою славною історією! Протягни руку - і бери, позиватися все одно нікому! Отак і стала Московія – Московською Руссю, а вже Петро І її, разом зі всіма загарбаними територіями, «Российской империей» назвав.
      Не Руссю – на це він не зважився, хоч Україна вже повністю в його лабетах була, а «Россией».
      Тож і народ цієї держави мав би називатися «российским», а не «русским» народом, і Церква – «российской», а не «русской».
      За національністю вони мають зватися не «русскими» і навіть не «российскими», а таки «россиянами», як житель Грузії є грузином, а не «грузинським», житель Англії – англійцем, а не «англійським», а України – українцем, а не «українським».
Та ж у всьому світі немає народу, який би визначав свою національну приналежність прикметником! Навіть предки наші, що жили в Київській Русі, були не «русскіми», а русичами. І лише росіяни чомусь на питання про національність відповідають не хто вони, а чиї вони.


  

     Люлька в козака служила не тільки знаряддям для куріння, а була предметом гордості та навіть символом козацької честі...     Один із найкращих знавців козацької старовини, Дмитро Яворницький, писав колись, щозапорожці знали два види люльок: коротенькі люльки, що їх козаки називали "носогрійками",і "люльки-обчиські" чи інакше люльки товариські з чубуками в три аршини довжини.     
      "Обчиські" люльки вживалися запорожцями за часів спокою або довгих стоянках, коликозаки могли спокійно лежати десь у вільному степу біля вогнища, розповідати цілі епопеї своїх пригод та розкурювати люльки з довжелезними чубуками. У походах козаки курилиз носогрійок, бо ці люльки зручніші в дорозі і менше витрачають тютюну.  
      

                 
     Люльки, як об"єкт народного мистецтва, зберігаються ще й досі на Гуцульщині, там вони робляться з носяжної і мельхіорової бляхи, зрідка трапляються і відлиті люльки...     Невід"ємною частиною люльки є багатоорнаментована протичка для проколювання тугонабитого в люльку тютюну. Протична прикріплюється ланцюжком, "ретязком", до череса.     Гуцульщина - це єдине місце в сучасній Ураїні, де ще народним способом виробляють та гарно орнаментуються люльки та все те, що до них потрібне.

Остроградський Михайло Васильович (24.09.1801 - 01.01.1862) - видатний український математик, один із засновників петербурзької математичної школи,
                                    член Петербурзької АН (з 1830),
                                    член АН в Нью-Йорку (з 1834),
                                            Туринської академії (з 1841),
                                            Національної академії де Лінче в Римі (з 1853),
                                     член-кореспондент Паризької АН (з 1856).
Народився на Полтавщині в с. Пашенній (тепер Пащенівка) в сім"ї дрібного поміщика. У 1820р. закінчив навчання на фізико - математичному факультеті Харківського університету, близкуче склав всі екзамени, але так і не одержав документа про закінчення університету. Викладачі звинувачували його в антирелігійних настроях.
     У травні 1832р. виїздить удосконалювати свою математичнуосвіту до Парижу, де тоді працював Лаплас, Фур"є, Коші та ін.
     Дослідження Остроградського стосуються найрізноманітніших галузей математики і механіки. У 1834р. він повністю розв"язав задачу про знаходження екстремуму кратного  інтеграла, а згодом - задачу про  відокремлення алгебраїчної частини інтеграла від раціонального дробу. Йому належить
метод варіації  довільних сталих при розв"язуванні диференціальних рівнянь, а також 
фундаментальні курси з небесної і аналітичної механіки.