http://www.youtube.com/watch?feature=player_embedded&v=zdqKAIpJgls#!

Гарного всім настрою

8 грудня 2012 року в київському Будинку кіно відбувся ХХVI звітно-виборчий З‘їзд Всеукраїнського об‘єднання "Свобода". Участь у ньому взяли 691 делегат із 25 областей, міст Київ та Севастополь. З‘їзд розглянув звіт Голови ВО "Свобода" Олега Тягнибока за 2011–2012 роки; було заслухано звіти голови Партійного суду та керівника Контрольно-ревізійної комісії; внесено зміни до Програми та Статуту об'єднання. Також за підсумками виборчої кампанії було відзначено найактивніших свободівців. З‘їзд переобрав Олега Тягнибока Головою ВО "Свобода". За це рішення одностайно проголосували всі делегати.

Окрім делегатів від місцевих осередків "Свободи", до участі в З'їзді було запрошено також низку гостей. Серед тих, хто долучився до роботи З'їзду, був зокрема Голова Ради Об'єднаної опозиції ВО "Батьківщина" Арсеній Яценюк. У своєму виступі політик наголосив: "Хочу привітати "Свободу" з тим, що у вас є дух, є воля, завдяки яким ви здобули цю перемогу.

Я дуже тішуся, що нам вдалося переламати негативну традицію українського сварливого політикуму: ми підписали угоду, і жоден із нас не відійшов від тексту угоди про партнерство.

Зараз влада хоче розколоти опозицію. Мовляв, чому ліберально-демократична "Батьківщина" й націоналістична "Свобода" йдуть разом. Але ми – разом, бо знаємо, що робити для України й українців. І попри відмінності, ми маємо спільне – нашу державу, наше майбутнє".

Слово на З'їзді "Свободи" також мав голова Організації Українських Націоналістів Богдан Червак: "Від імені Проводу ОУН вітаю вас із великою перемогою. Це не лише ваш здобуток, не лише здобуток українського націоналізму. Це перемога воюючої української нації. Нації, яка прагне й має право бути господарем своєї долі на свої землі.

Хочу вам нагадати слова лідера ВО "Свобода" на минулому З‘їзді: "Пам'ятайте, що для нас влада – не самоціль, а механізм, за допомогою якого реалізовуємо засади Ідеї українського націоналізму". Саме цим націоналісти відрізнятимуться від інших депутатів та фракцій у Верховній Раді. Влада – це механізм, за допомогою якого зробимо все, щоби українська нація панувала у своїй державі.

Усі ви відчуваєте, яка величезна відповідальність лежить на фракції націоналістів у Верховній Раді. Вірю, що з тим тягарем ви впораєтеся, адже з вами в українському парламенті незримо будуть присутні Євген Коновалець, Андрій Мельник, Степан Бандера, Роман Шухевич, Олег Ольжич, Олена Теліга. З такими людьми ви втримаєте цей тягар відповідальності.

Також радо хочу повідомити, що в ці хвилини відбувається засідання Проводу ОУН, де заступником голови Проводу обрано голову Одеської обласної організації ВО "Свобода", народного депутата Павла Кириленка".

Знаний історик, президент Історичного клубу "Холодний Яр" Роман Коваль у виступі зазначив: "Якби у Верховній Раді, яка нарешті припиняє своє підле існування, була би фракція "Свободи" у складі справедливих і агресивних козаків, тоді би ні Харківські угоди, ні закон про "язик" не було б ухвалено. Новообрана Верховна Рада – це перша рада, в якій буде український кулак, призначення якого – бити.

Тільки завдяки рішучим діям фракції ВО "Свобода" можна зірвати зсередини Верховну Раду, яку влада хоче використовувати у своїх цілях. І в Києві, і на сході, і на заході України люди хочуть одного: щоби цій владі нарешті дали по пиці.

Бажаю фракції Всеукраїнського об‘єднання "Свобода" нарощувати м‘язи і бити не лише по тулумбасах, але й по пиці. Слава "Свободі" та її лицарям!"

Володимир Василенко, доктор юридичних наук, професор Києво-Могилянської академії у зверненні до учасників З'їзду підкреслив: "Перемога "Свободи" – це ознака одужання суспільства. Проте це лише перемога в невеликій битві. Далі "Свобода" повинна виграти війну за українську Україну. Українці мають або виграти війну з російським імперіалізмом, або зникнути. Адже ця антиукраїнська влада є лише іграшкою в руках Кремля".

Свободівців також привітав заступник голови Української Всесвітньої координаційної ради Євген Гірник: "Уперше на закордонному виборчому окрузі перемогли націоналісти, перемогла "Свобода". Ви – нова сила. Хай вам помагає Бог – Ви здатні скасувати все те, що понаухвалювала антиукраїнська Верховна Рада попереднього скликання".

Олег Тягнибок представив делегатам З'їзду керівника експертної групи майбутньої фракції ВО "Свобода" у ВР, яким призначено свободівця Олександра Бондаря. У своєму зверненні до націоналістів Олександр Бондар зазначив: "Наші закони стануть бомбою для олігархів. Декілька законопроектів "Свободи" дадуть відповідь на ті питання, на які чинна влада так і не спромоглася відповісти. Це, зокрема, наповнення бюджету і підвищення рівня життя".

Також перед товариством виступив адмірал Ігор Тенюх, який нещодавно став до лав Севастопольської "Свободи": "Передаю цьому З‘їзду вітання від військових моряків – вони в Севастополі також голосували за "Свободу".

Вітаю з великою перемогою! Тепер український народ поведе сила, яка втілює чистоту, патріотизм і незаангажованість у корупційних схемах".

Очільник ОУН (революційної) Стефан Романів наголосив: "Він імені Проводу ОУН бандерівської вітаємо "Свободу" з перемогою!

Будучи український світ, слід знищити мури деукраїнізації. Маємо будувати здорове суспільство й державу. Треба створювати альтернативу – економічну, соціальну, політичну – нові правила гри. Критерії: українська церква, яка служить людям, "свобода людині-свобода народові", Конституція, економічний націоналізм, українська мова – державна, кожен, хто тут живе, має бути відданий цій державі, правдива українська історія, пам'ять про злочини проти українців, заклик до покарання цих злочинів. У цьому українському світі має бути пошановано жінку й дитину (гасло "здорове тіло – здорова душа"); соціальні програми, судова система має бути така, аби українець в усьому світі був захищений. "Русскій мір", ті, хто принижує Україну, – не достойні толерування в українському світі".

Лідер ВО "Свобода" Олег Тягнибок, звертаючись до учасників З'їзду, підкреслив: "Ейфорія має швидко минути. Від нас очікують не просто результату, а конкретних дій. Ця відповідальність лягла на плечі кожного свободівця: чи зможемо ми зреалізувати наші плани. Сьогодні люди на вулицях вітають нас. Ми змогли подолати розчарування після "помаранчевої" революції. Тоді їм не вдалося реалізувати свої гасла. Ми зуміли розтрощити це розчарування. Тому сьогодні не просто вітають нас, але навіть ті, хто не є нашими прихильниками, вітають одне одного з перемогою. Нам вдалося зруйнувати міфи щодо "Свободи". Тепер ніхто не скаже, що "Свобода" – непрохідна: і соціологи, і влада брехали. Це один із механізмів фальсифікацій. Але "Свобода" зуміла, не маючи підтримки ЗМІ, побороти усі ці негаразди на шляху до перемоги.

Ніхто тепер не скаже, що "Свобода" – галицька партія. Результат, який здобула "Свобода" на Донбасі – не відповідає дійсності. Але навіть той результат є таким, як 2007 року в Галичині. 4-5 років знадобилося "Свободі", аби результат в осерді "Свободи" перенести в найтяжчий регіон.

Сьогодні всі визнають, що найбільша лава людей, які є ідеологічно підкованими, освіченими, – у "Свободі".

За нашими підрахунками, ми мали сформувати третю за чисельністю фракцію – з 44 депутатів. Але вибори – це і здатність зберегти результати виборів. Нагадаю вам, що "Свобода" – це єдина сила, яка мала результат ЦВК значно менший від даних екзит-полів. Але попри все фракція українських націоналістів є не просто в парламенті, а є більшою за фракцію комуністів.

Головною перевагою нашої політичної сили над іншими є те, що в нас є стратегія. Зараз деякі критикани кажуть, що результат "Свободи" є випадковим, але на попередньому З‘їзді ми стверджували, що здобудемо 10 відсотків, і отримали їх.

Ще одним стратегічним рішенням була позиція: "жодної області не маємо залишити без свободівського округу". І тому в кожній області ми мали щонайменше один округ, де балотувався представник "Свободи". Скажімо, наш кандидат у Єнакієвому Ігор Славгородський набрав більше трьох відсотків! На Волині єдиний опозиційний кандидат, який переміг в окрузі, – це саме свободівець Євген Мельник. Те ж саме – на Хмельниччині та Рівненщині.

Хочу наголосити, що наймолодшим депутатом парламенту є націоналіст Андрій Іллєнко, а символічно найстарішим – "регіонал" Єфим Звягільський.

Відзначу, що перемогли ми не завдяки грошам, а завдяки принциповості. Адже загалом на виборчу кампанію "Свобода" витратила стільки, скільки витрачали провладні мажоритарники на один свій округ. Ми витратили 23 млн. гривень. А для порівняння зазначу: "регіони" – 340 млн. гривень. Серед лідерів розтранжирювання коштів також і комуністи.

Найуспішніше виборчу кампанію "Свободи" провела Львівська обласна організація – 38,02% голосів. Це єдина область, де "Свобода" перемогла. Також ми здобули перемогу в закордонному виборчому окрузі. Другий результат, попри оббріхування й замовні "чорнушні" кампанії, які звалилися на "Свободу" з боку опонентів, показала Івано-Франківська область із результатом 33,79%. Третій результат – за Тернопільською областю – 31,22%. Варто зазначити, що 2007 року усі ці три області здобули понад 3 відсотки. Четвертою за успішністю результату є Волинь – 17,5%, далі – Київ – 17,32%, тоді Рівненська область – 16,63%, Хмельниччина – 11,79%, Київська область – 10,84%, Черкаська область – 9,48%, Чернівецька область – 8,71%, Вінниччина – 8,40%, Житомирщина – 7,47%.

Гідні результати показали Закарпаття, Сумщина, Кіровоградщина. 18 областей здобули результат вищий за 5%. А ще чимало подолали 3-відсотковий бар'єр і на місцевих виборах мають усі шанси здобути представництво у владі.

У Криму найбільше за "Свободу" проголосували у Ялті. Понад 5% націоналісти отримали в низці населених пунктів, що межують з Росією на Харківщині, на Чернігівщині, на Донбасі.

Зараз практично усі організації показали вдесятеро вищий результат, ніж на виборах 2007 р."

Керівник виборчого штабу Всеукраїнського об‘єднання "Свобода" Руслан Кошулинський підбив підсумки якості роботи місцевих штабів та поставив завдання на наступну кампанію: "Закінчилася виборча кампанія. Це означає лише те, що вже починається нова. Насправді наші опоненти не врахували вольових якостей нашої організації: ми виграли "на зубах" – без можливості виходу на центральні ЗМІ, без величезних мішків із грошима, що були в наших опонентів. Вони не врахували й наш фінішний спурт – те прискорення, яке ми показали починаючи з 14 жовтня. Однак у різниці між результатом у 10,44% і результатом у 12,5% розуміємо: ми – не стільки перемогли, скільки вони програли.

У футболі практично 80% команд, які виходять з першої до вищої ліги, вертаються назад – вони не витримують випробування класом. У політиці цей клас полягає в партійному будівництві, боротьбі з опонентами, і левова частка – це підрахунок і контроль голосів. Насправді фракція ВО "Свобода" мала би складатися не 37-ми, а 44-х депутатів.

Якщо під час цієї кампанії нами легковажили, гадаючи, що зможуть залишити поза прохідною межею соціологічними маніпуляціями та тиражуванням міфів про нібито наше "неефективне господарювання в західних областях", то на наступні вибори нам не дадуть такого спокою. Влада розуміє, що ми для неї є наднебезпечними. У зв‘язку з цим перед нами стоять дуже серйозні завдання.

В Україні є 33 тисячі виборчих дільниць. Чи є в нас підготовлена когорта кадрів, членів та прихильників партії, які можуть покрити всі ці дільниці? Відтак завдання для місцевих організацій: залучити стільки ідейно вмотивованих, якісних кадрів, скільки потрібно для покриття всіх дільниць. Партія має розростися до дільничної організації, кожен член партії має відповідати за свою дільницю, низку будинків, де він працює з громадою, переконує, працює. Це клас, до якого ми маємо прийти кількісно та якісно.

Ми не просто одна з опозиційних партій. За деякий час ми будемо претендувати на владу в країні. Маємо навчити наших членів партій, як бути депутатами, як захистити вибір громади.

Тому завдання для керівників організацій: максимально залучувати ідейних якісних людей, проводити постійне навчання, будувати роботу на особистому зростанні. Тільки це приведе нас до нової перемоги.

Потрібно, щоби кожен член партії у своєму місті, на своїй дільниці ніс персональну відповідальність за партію і за результат. Внутрішньо готуйтеся до нових звершень".

Голова Київської міської організації ВО "Свобода" Андрій Іллєнко, який здобув перемогу в столичному 215-му виборчому окрузі, зазначив: "Уже в липні ми поставили перед собою завдання набрати в Києві на виборах 80 тис. голосів. У результаті – майже втричі перевищили цей план. Можемо вже констатувати: Київ довів, що є фортецею націоналістів на берегах Дніпра.

Дякую свободівцям з усієї України, які приїхали захищати результати виборів у Київ. Вибори були надскладними. Характерно, що Київ для "Свободи" став своєрідною моделлю: за націоналістів голосували як у центрі, так і в робітничих районах столиці. У Києві було два найважчих мажоритарних округи: 223-й і 215-й. Тільки свободівці стали тут до боротьби – решта опозиціонерів побоялися зійтися в протистоянні зі ставлениками влади. Соціологи теж в унісон зі ЗМІ заявляли, що у свободівських кандидатів тут немає жодних шансів. Але ми втерли усім їм носи. Ми перемогли, а в 223-му окрузі, переконаний, на перевиборах Юрій Левченко переможе – тепер уже з розгромним результатом.

Але довго святкувати не можна, бо вже за півроку буде справжня битва, коли в Києві обиратимуть міську раду й міського голову. На цих виборах маємо ставити найамбітніші цілі. Впевнений, що у Київській міськраді "Свободі" цілком до снаги сформувати найбільшу фракцію.

Про роботу юридичного управління прозвітував її керівник Олег Махніцький: "Було багато сказано про нашу перемогу, але ця перемога найбільше ціниться тим, що вона була здобута в умовах найбрудніших фальсифікацій і непрозорих виборчих технологій. Порівняно з минулою виборчою кампанією робота юридичного управління була більш якісною, відбулася структуризація. Завдяки підготовці членів комісії та спостерігачів ми отримали змогу контролювати хід голосування на виборчих дільницях. Нами було розроблено роз'яснення щодо підрахунку голосів та встановлення результатів. Але одним із найважливіших етапів виборчої кампанії було представництво партії в судах. Було проведено близько 50 судових процесів (а це близько 100 судових засідань), у яких боролися представники центрального юридичного управління об'єднання. Проте нам все ж не вдалося зберегти перемогу свободівця Олександра Марченка в 90-му окрузі, де було брутально сфальсифіковано протоколи з виборчих дільниць і сфабриковано весь судовий процес". Олег Махніцький закликав керівників усіх організацій ВО "Свобода" надати інформацію про найбільших фальсифікаторів виборів, які, зокрема, пройшли до парламенту.

Головний редактор часопису "Всеукраїнське об‘єднання "Свобода" Галина Миць у виступі наголосила: "Успіх "Свободи" – це і радість наших прихильників, і лють наших ворогів. Тому й кажуть, що мовляв, успіх націоналістів випадковий. Але успіх "Свободи" накопичувався, як вода на високій греблі…

Газета має два ключових завдання: гуртування членів націоналістичної партії й виховання українського виборця, який може дізнатися про справжню історію України, отримати невикривлену інформацію щодо сьогодення".

Заступник Голови ВО "Свобода" з політичних питань Андрій Мохник зазначив: "Важливий наш ресурс, який дозволяє нам здобувати перемоги, – безпосередня робота на вулиці, живе спілкування з людьми. Це – віра людей. Наше завдання – не зрадити цій вірі. Ми побачили, що рівень роботи "в полі" недостатній. Проте це наша відповідь окупації інформаційного простору України. Українська повстанська армія (інформаційна), як висловлювався Юрій Іллєнко, – це наше головне завдання на майбутнє. Саме це продовжить наш переможний поступ Україною".

Виступаючи перед присутніми, голова Харківської обласної організації ВО "Свобода" Ігор Швайка підкреслив: "Наші вороги забирають землю в людей, виселяють людей із їхніх хат. Захист людей, яких грабують і виселяють, – це предмет нашої щоденної депутатської роботи.

Ми, свободівці, йдемо до зміни обличчя Харкова. Він має стати націоналістичним. Кожен українець міста невдовзі зможе почути радіокомпанію "Голос Свободи". Харків, Донецьк, Луганськ – це ті регіони, які дадуть масовий приплив у лави націоналістів. Наша мета – 10-15 відсотків за "Свободу" на Харківщині, Луганщині, Донеччині".

Стоячи делегати З‘їзду зустріли на сцені Ірину Фаріон, яка здобула абсолютну більшість голосів серед свободівців-мажоритарників – 68,02% (77 631 голос). Мовознавець у виступі зазначила: "Націоналізм – це класична ідеологія. І я би дуже хотіла, щоби ми, будучи депутатами Верховної Ради, місцевих органів влади, про це пам‘ятали і працювали над своїм класичним образом. Адже немає нічого потужнішого у світі, ніж класицизм, який стоїть на засадах суворості, вимогливості, аристократизму. Пам‘ятаймо: націоналізм – це ідеологія аристократів.

Найважніше, що ми маємо зараз пам‘ятати – у жодному разі не пристосовуватися, не ставати м‘якшими. Бо добре, коли м‘яка перина чи подушка, а все інше, що може давати життя – є тверде! Немає сенсу ставити нам завдання, яких ми не можемо втілити у життя. Ми не політичні попелюшки, що вискочили з казки. Ми вийшли з дуже жорсткої і складної, кримінальної української реальності.

Мені як людині, що живе в інтелектуальному середовищі, дуже відразливо і огидно заходити в стіни цього "верховного тераріуму". Але якщо цей "верховний тераріум" так не хоче, щоби ми туди зайшли, власне, тому ми там маємо бути! Смішно вимірювати цей світ почуттям, яке розслабляє, – почуттям любови. Є ще інші дуже серйозні конструктивні почуття – протистояння, прямостояння, ненависть до зла. Ненависть до тих змій, які, можливо, матимуть більшість у парламенті. Тому, говорячи про негайну побудову українського світу, про термінове ухвалення цілої низки законів треба усвідомлювати, скільки нас є у парламенті – 37. Так, ми активно будемо співпрацювати з нашими колегами по опозиції. Але ми ще не виграли президентські вибори, ми ще не маємо свого Прем‘єр-міністра, у нас нема свого Голови Верховної Ради.

Найважливіше – втілити законопроекти, озвучити їх з трибуни "верховного тераріуму" або через ЗМІ. Тому не треба робити з нас політичних чи соціальних попелюшок. Треба ставити перед собою реальні завдання і серйозно зважати на той страшний розклад сил, який є у парламенті.

Те, що понад 12% українців віддали нам свої голоси, засвідчило, що за всі роки буття "Свободи" у політичному просторі ми зробили найважливіше – вплинула на свідомість людей. У свідомості українців почали стрімко відбуватися процеси деколонізації. І ми матеріалізуємо їхні думки.

Наше наступне завдання – не змагатися з тими зміями, які живуть у парламенті, а йти до їхніх виборців. Чи може мене обходити оце що калєснєчєнко, оце що сімонєнко? Але нас можуть обходити їхні виборці, до яких ми маємо прийти на живу розмову. Бо саме найживіші зустрічі дають найефектніший результат. Я після виборів вже мала 4 зустрічі; вони були ініційовані не осередками "Свободи", а самими громадами – для того, щоби поспілкуватися, почути матеріалізацію їхніх думок. Тому одне із головних завдань нашої політичної сили – це зміна політичної свідомости українців і кінцеве переорієнтування її у націєцентричне мислення. Ми маємо величезний націоналістичний запас у суспільстві – 25%. Саме через те такий переляк у тому так званому "політичному істеблішменті", і не тільки України… Спочатку вони нас не зауважували, пізніше вони з нас насміхалися, тепер вони з нами борються. Але ми їх переможемо!

Хочу зацитувати слова Вольтера: "Свобода – це не те, що тобі дали. Це те, що в тебе не можна забрати". І насправді, оце правило – "те, що в тебе не можна забрати" – не обов‘язково зреалізовуватиметься у стінах Верховної Ради чи у стінах обласних рад. А це зреалізовуватиметься на кожному кроці, де ви є і де зневажують ваше право, а ви на це не реагуєте.

Закінчую словами Канта: "Свобода – моральний закон у кожному нас". А мораль у перекладі з грецької – "традиція". А традиція – це панцир нації. Пам'ятаймо про ці засадничі речі!"

Також на З'їзді виступив керівник Аналітичної служби ВО "Свобода" Юрій Левченко: "Хочу подякувати вам за те, що ви проводили безсонні ночі під 223-ю ОВК, відстоювали результат, відбивали атаки "братків" Пилипишина. Біля ОВК я побачив ледь не половину делегатів. Дякую вам за це.

Весь світ побачив, що ми готові захистити свій результат, голос кожного українця. Коли крадуть майбутнє народу – це, напевно, найбільший злочин. І ми показали, що ми підемо на все, аби не дати вкрасти майбутнє українського народу.

Люди ставлять питання: де гарантія, що ви не змінитесь, що ви залишитеся самими собою, залишитеся ідейними? Я закликаю: не змінюйтеся! Наша мета – тотальна влада в Україні, для того щоби побудувати соціально та національно справедливу державу.

Після звіту Голови ВО "Свобода" та виступів учасників З'їзду Олега Тягнибока було переобрано Головою Всеукраїнського об‘єднання "Свобода". За таке рішення учасники проголосували одностайно. Також на наступні два роки головою Партійного суду переобрано Ігоря Янківа; обрано членів Партійного суду у кількості 6 осіб та голову і склад Контрольно-ревізійної комісії. Також делегати З'їзду затвердили склад Політвиконкому та Політради партії.

Крім того, З‘їзд ухвалив зміни до Статуту та Програми (запровадження інституту "уповноважених" – членів Політради та народних депутатів, обраних за партійним списком, які куруватимуть роботу партії у всіх областях України). Також було нагороджено найактивніших учасників виборчого процесу – рядових членів партії за вагомий внесок в виборчу кампанію 2012 року.
Прес-служба ВО "Свобода"

Джерела Тиждень.ua – про характер суперечностей, що стоять перед «борцями з режимом»

Действия оппозиции на парламентских выборах оставили двойственные впечатления. С одной стороны, в некоторых округах они дрались за каждый голос и мандат не на жизнь... С другой – слишком уж явно отдельные оппозиционеры «сливали мандаты» в пользу власти.

При общем перевесе оппозиции по стране в целом, она упустила победу и возможность сформировать большинство. При этом можно сколько угодно обвинять власть в фальсификациях, подкупе и применении админресурса, но львиная доля ответственности лежит на плечах самих борцов с преступным режимом.

И дело тут не только в том, что не согласовали мажоритарщиков с Кличко, потеряв около 20 мандатов. Это можно понять и даже простить, списав на трудности переговоров. Намного хуже, когда главы областных штабов от Объединенной оппозиции попросту продавали округ представителям Партии регионов и ее «самовыдвиженцам». О таких фактах многие знали, но в разгар боев в Первомайске, Каневе, Виннице, противостояния с Засухой, Герегой и Пилипишиным предпочитали молчать, причем, даже журналисты.

Но сейчас, когда страсти поутихли, самое время показать, как некоторые оппозиционеры «сработали» на победу Партии регионов на выборах. Конечно, по истории, о которой пойдет речь дальше, судить о действиях всей оппозиции во всех регионах страны нельзя, но ситуация в Черкасской области стала показательной. И как утверждают многие оппозиционеры, по такой схеме сработали многие.

Итак, округ №198 с центром в городе Смела Черкасской области. Здесь от Объединенной оппозиции выставили свободовца Сергея Рудыка, от Партии регионов http://glavcom.ua/articles/8051.html пошли сразу три кандидата: нардеп Игорь Савченко, мэр-регионал Вадим Решетняк, и бывший глава Винницкой таможни и депутат Винницкого облсовета, мультимиллионер Виктор Тимошенко. Здесь же баллотировался бывший глава киевской «Батькивщины», бывший нардеп-бютовец и местный латифундист Анатолий Семинога.

При всем разнообразии кандидатов, лидером гонки считался Тимошенко, щедро раздававший селянам по 200 гривен. Он и одержал победу, набрав 25 тысяч голосов. Вторым пришел оппозиционер Рудык – 17,5 тысяч, третьим Решетняк – 17 тысяч, а самовыдвиженец Семинога, который также сыграл немалую роль в нашей истории – 7 тысяч. Ударовец Андрей Колесник также «откусил» свои 5 тысяч оппозиционных голосов.

На первый взгляд, в округе все прошло тихо и гладко, но это только так кажется. На самом деле, здесь бушевали серьезные страсти, при чем в рядах самих оппозиционеров, с вмешательством Турчинова и прочих руководителей из Киева. Не помогло.

Все началось с того, что в этом округе квоту на должность главы окружкома получила «Батькивщина». Руководитель областного штаба Объединенной оппозиции Анатолий Бондаренко, считавшийся близким другом и соратником Николая Томенко, поставил на эту должность такого себе Дмитрия Жиляева - свое «доверенное лицо».

И сразу же начались проблемы. Дело в том, что с первых дней работы окружкома стало понятно, что господин Жиляев работает отнюдь не на пользу оппозиции, а… Партии регионов.

На руководителей областного и всеукраинского штабов «Батькивщины» посыпались многочисленные жалобы: наш глава окружкома совсем «не наш», а работает на власть. Главный бютовец области Анатолий Бондаренко на ситуацию не реагировал, защищая своего протеже. Ситуация поменялась только 5 октября 2012 года, когда областным оппозиционерам по голове настучал сам руководитель центрального избирательного штаба Александр Турчинов. Он лично дал указание убрать Жиляева из-за сотрудничества последнего с Партией регионов.

Казалось, ситуацию исправили, и по представлению оппозиционного мажоритарщика главой окружкома от «Батькивщины» стал Николай Гармаш. Человек в «Свободе» не последний – один из основных тренеров членов участковых и окружных комиссий от партии. Короче говоря, человек в избирательных делах подкованный.

Гармаша назначили 12 октября, а уже 17 окружком передал в прокуратуру и милицию сразу 23 обращения по поводу фактов нарушения избирательного законодательства со стороны ряда провластных кандидатов.

Кроме того, Гармаш, в качестве и.о. главы штаба Рудыка, написал жалобу на имя Анатолия Бондаренко, в котором обвинил районную организацию «Батькивщины» в саботаже избирательной компании оппозиции и работе в пользу самовыдвиженца Анатолия Семиноги.

В это сложно поверить, но из-за активности главы окружкома и его попыток пресечь нарушения, руководитель областного штаба оппозиции Анатолий Бондаренко заменил главу 198 окружкома на … члена Партии регионов Андрея Заиченко. При чем, сделал это за спиной областного штаба Объединенной оппозиции.

Ситуация накалилась до такой степени, что заместитель главы Черкасского штаба оппозиции от «Фронта змин» Наталья Старикова написала жалобу на имя Александра Турчинова. В которой она подробно описала все махинации господина Бондаренко. Достаточно увлекательное чтиво.

При чем, как следует из документа, о замене Гармаша на регионала она узнала случайно. Старикова пожаловалась Турчинову на нарушение инструкций центрального избирательного штаба «Батькивщины» господином Бондаренко. Он отправил представление на назначение Заиченко без ее согласия подписи, а этого требовало распоряжения самого Турчинова.

Как бы то ни было, Гармаш не продержался в руководстве окружкома и недели, и накануне выборов комиссию по квоте «Батькивщины» снова возглавил представитель Партии регионов. Что заставляло задуматься о том, на кого работает областное руководство Объединенной оппозиции и почему на это сквозь пальцы смотрят в Киеве.

Местные активисты «Свободы» сумели раздобыть ксерокопию партбилета члена Партии регионов Андрея Заиченко и передать его с жалобой Тягнибоку и Яценюку в день подписания договора о коалиции между «Батькивщиной» и «Свободой».

«Свобода» сумела добиться замены регионала буквально накануне дня голосования. Но и на этом история не закончилась.

Анатолий Бондаренко отказался поддержать повторное назначение опального Гармаша на пост главы 198 окружкома, поставив на это место Назара Лавриненко.

Именно этот человек в ночь перед выборами подписал постановление окружкома о замене сразу 200 членов участковых комиссий по всему округу, что позже пытались оспорить оппозиционеры. И что, по словам местных активистов, позволило сманипулировать результатов выборов на целом ряде участков. Новость о незаконной замене 200 членов комиссий в одном округе прошла по всем новостным лентам страны в разделе важных избирательных инцидентов. Правда, тогда уверяли, что эта замена прошла за спиной главы окружкома. Но «Главком» располагает копией документа, на котором стоит подпись именно Назара Лавриненко от «Батькивщины».

В результате всей этой чехарды власть выиграла 198 округ, а оппозиции осталось только указывать на мелкие фальсификации. И это при своем же руководителе окружной избирательной комиссии.

Источники «Главкома» утверждают, что история в 198 округе – это отнюдь не парад недоразумений, а абсолютно спланированные действия. Во-первых, по некоторым данным, руководитель областного штаба «Батькивщины» попросту «сдал» округ представителю власти. Во-вторых, районную организацию партии из каких-то своих соображений передал самовыдвиженцу Анатолию Семиноге.

Кстати говоря, о подобной ситуации говорят и в 200 округе в Умани, где выборы выиграл регионал Антон Яценко, но областной штаб «Батькивщины» работал не на официального выдвиженца ОО Максима Полякова, а на самовыдвиженца Павла Костенко. Здесь также ситуация не проста – официально «Батькивщина» выдвинула Полякова из «Фронта змин», с чем не согласились многие влиятельные бютовцы. От того местный штаб и работал не на согласованного кандидата. Как видно на видео, даже влиятельные народные депутаты вроде Сергея Саса, агитировали именно за Костенко.

Сам Анатолий Бондаренко баллотировался от оппозиции в 199 округе, но уступил 2 тысячи голосов самовыдвиженцу Валентину Нечипоренко. Комментировать историю со скандальными заменами оппозиционных глав окружкомов на регионалов Бондаренко отказывается. «Я уже не помню, как там все было», - так прокомментировал он ситуацию «Главкому».

В общем, из семи округов Черкасской области оппозиция проиграла пять. Еще в двух победу представителей «Батькивщины» отобрала власть, устроив перевыборы. Самое время руководству Объединенной оппозиции обратить внимание на то, кто и что делал на выборах, чтобы не упустить два оставшиеся округа.

http://glavcom.ua/articles/8820.html

мовою оригіналу. не маю часу на переклад.

Найяскравіше враження від виборів – нечуваний успіх «Свободи» та симетричний виплеск «свободофобії» серед політиків, експертів та пересічних громадян України. Цей виплеск, наче пожежа, охопив Росію та Ізраїль, не обходячи й Євросоюз (в державах якого націоналістів більш, ніж достатньо). Тож можна сказати, що унікальність цієї політичної сили, яка увірвалась в наш політикум як «незаконная комета среди расчисленных светил», полягає в тому, що вона об’єднала різних людей від Львова до Донецька, а ненависть до неї зробила солідарними тих, хто за інших обставин не подали б один одному руки. Мимоволі згадується початок «Маніфесту Комуністичної Партії» К. Маркса, який вже став класикою: «Привид блукає по Європі – привид комунізму. Всі сили старої Європи об’єдналися задля священного цькування цього привида: папа й цар, Метерніх та Гізо, французькі радикали та німецькі поліціянти».

Під час переліку учасників «священного цькування» Маркс використав принцип несумісності за всіми параметрами політичного самовизначення, крім одного – ненависті. Вражає, наскільки точно цей принцип спрацьовує сто шістдесят років потому стосовно «привида українського націоналізму», який несподівано для всіх набув ознак матеріальної реальності:Колесніченко і Симоненко, їзраїльский кнессет та Європарламент, Російська Госдума та газета «Нью-Йорк Таймс», авторитаристи таліберали,експерти тажурналисти різних переконань. Дуже швидко в публічному просторі поширились штампи та наліпки, які зручно навішувалися на цю політичну силу - «фашисти»,«нацисти», ксенофоби, «радикали».

Не менш швидко склалися квазі-експертні висновки про те, чому «свободівці»отримали такий високий відсоток (який влада ще й вкрала, коли оговталась і зрозуміла, що у парламент входить небезпечна для неї сила). Приміром, можна часто почути про те, що за «Свободу» люди проголосували з відчаю, оскільки хочуть «радикальних дій», що є вкрай небезпечним. Проте, в таких висновках відсутнє головне: спроба неупереджено проаналізувати політичний феномен, розібратися в ньому на рівні аналітики, а не транслювання міфів. Гадаю, настав час для серйозної експертної розмови і того, що я визначив би як «проривінформаційноїблокади» по відношенню до нового політичного актора.

2.

Я не розглядаю цю статтю як альтернативу згаданій «змові експертів», а вважаю її лише початком вироблення такої альтернативи, що знаходиться поза пропагандистською апологетикою та не менш пропагандистською «демонізацією», інтелігентською проекцією потаємних страхів перед можливим революційним хаосом. Зазначена альтернатива лежить в площині «критичної симпатії», і саме так я визначив би своє відношення до «Свободи». Тому що сказати, що я повною мірою поділяю їх погляди, було би неправдою. Але сказати, що мені ніщо не близько з того, що пропонують та як поводять себе ці політики, – це абсолютна неправда. Але по тих пунктах незгоди я ладен вступити з ними діалог та дискусію, в той час, як я ніколи не мав би дискусій з «балакаючими головами» або словесними порожнечами з ПР або КПУ, бо в цьому випадку розмовляти нема з ким і нема про що.

Основа моєї симпатії до «Свободи» – віра в ті цінності та принципи, які вони декларують. При особистому спілкуванні я не побачив у них жодної краплі цинізму, що видається екстраординарним в країні, яка нагадує Данію з «Гамлета»: король-злочинець при владі, занурений в роспусту двір з його Розенкранцами та Гільденстернами як прикладами тотального виродження панівної «еліти», країна, що поступово перетворюється на «зону». І я впевнений, що тут міститься перша підказка для з’ясування того, чому за них проголосувало стільки виборців і чому такий відсоток прийшовся на столицю, причому здебільшого на їїінтелектуальну частину: люди втомилися від зневіри та тотальної брехні, якою їх годують політики.

Отже, коли одіозні носії цієї брехні ллють бруд на «Свободу», вони лише додають їй політичних дивідендів. Приміром, коли Богословська бризкає слиною обурення на божевільних киян, які віддали за «нацистів» свій голос, коли політичний прохіндей Симоненко закликає до хрестового походу проти «фашизму», один цей факт доводить,що об’єкт ненависті з бокутакого аморального непотребу чогось вартий. Коли жРосійська Госдума висловлює величезну занепокоєність з приводу новообраної сили, то це - один з найкращих компліментів «Свободі» як силі, яка може суттєво завадити Кремлю в реалізації імперського проекту стосовно України. Адже, з точки зору російської пропаганди, все, що не вписується у модель «общерусского мира», отримує наліпку «нацизму» або «фашизму».

3.

Друга причина електоральних симпатій відносно «Свободи» лежить в площині того, що я називаю «політичною антропологією», оскільки в ситуації, де зруйновані основи політико-правового поля та ідентичності на рівні ідеологій, важливу роль відіграють виключно людськіхарактеристики политика – його вигляд, манера говорити, харизма (або її відсутність). Боюсь, що мене звинуватять у прихованому расизмі, але об'єктивний фейс-контроль політиків показав би, що моральна деградація представників правлячого режиму магічним чином співвідноситься з їх антропологічним виродженням. Саме від цих ходячих карикатур, від цього політичного зоопарку (який після виборів поповнився ще кількома дивними видами) електорат також смертельно втомився. 

І нарешті, за контрастом, він побачив нормальні, інтелігентні обличчя представників нової політичної сили (багато з них походять з родин української еліти) які вміють не лише чітко мислити, але й чудово доносити свої думки. Згадайте ток-шоу Шустера і порівняйте рівень будь-якого «свободівця» з потугами думки та кривомовністю будь-якого регіонала. І це висвітлить одну з причин спалаху електоральних симпатій. 

4.
Останній пункт, який я волів би розглянути в першій статті моєї трилогії, пов'язаний з особливостями радикалізму, в якому зазвичай звинувачують свободівців. На мій погляд, такий радикалізм є відповіддю на радикалізацію дій влади і в цій своїй іпостасі він резонує з радикалізацією всього суспільства. Проте, цілком брехливим видається твердження про те, що зазначена радикалізація є наслідком дій «екстремістських партій» (де разом з націоналістами чомусь опиняються комуністи), які зіштовхують одну суспільну групу з іншою. Насправді ж радикалізація проходить не лінією «Захід/Схід», а водорозділом «влада/суспільство». Саме влада проявляє найжорстокіший екстремізм по відношенню до суспільства, принижуючи його та зводячи на рівень бидла. Цей екстремізм виявляє себе в союзі «Влади та Криміналу». І останні вибори чітко його продемонстрували.

Йдеться не лише про появу «братків» і «Беркуту» на виборчих дільницях, а про стратегію влади в цілому, розраховану на абсолютне придушення будь-якого спротиву репресивному механізму: політичне переслідування опозиції, знищення бізнесу, прагнення позбавити Україну мови, історії та національної пам’яті. І в цьому контексті зразковим радикалом-екстремістом єДмитро Табачник, в той час, як український націоналізм виступає захисною реакцією на гуманітарну катастрофу, в яку стрімко поринає Україна. Відповідь на насильницькі дії влади приховано у величезному потенціалі ненависті до неї, який об’єднує всю Україну в боротьбі зрежимом. Тому одна зі складових успіху «Свободи» – відповідність суспільному запиту, про що свідчить нарощування потенціалу підтримки на Півдні та Сході України.

Вказаний запит полягає в тому, що розлючене суспільство бажає не просто зміни влади, воно жадає помсти, точніше справедливого Покарання за скоєні владою злочини. Але багато виборців інтуїтивно розуміють, що інші лідери опозиції можуть зупинитися на півдорозі, здійснити «відкат» від суто кримінального режиму до «старого доброго олігархату». Ті, хто мріють про очищення влади та суспільства, вважають, що саме «Свобода» виступить тією безкомпромісною силою, яка піде до кінця та її « рука не здригнеться». Це і є збіг радикальних очікувань і радикальних обіцянок, який має всі підстави поглиблюватись. Криза влади, її відчайдушні спроби зберегти режим підсилюватимуть суспільне бродіння, що говорить про цікаві перспективи «Свободи» в найближчому майбутньому.

З огляду на вищевикладені фактори наважусь висловити парадоксальну думку про те, що основне завдання «Свободи» після проходження у парламент полягає не в тому, щоби знижувати градус свого радикалізму, а в тому, щоби, навпаки, його нарощувати. Лише так вони зможуть і надалі відповідати суспільним очікуванням, перевести в практичну площину загрозливі слова та, зрештою, зламати хребет кримінальній диктатурі!

Олексій ШЕВЧЕНКО

Джерело: УАІНФО

Ответ на статью А.Скобова "Большая разница". "Демократические" "Грани", охотно предоставляющие трибуну подобным деятелям, мой ответ публиковать отказались. В итоге он опубликован на сайте АПН.

Вновь и вновь левые вбрасывают нам свой любимый тезис о том, что коммунизм якобы нельзя отождествлять с нацизмом. Причем не только классические, ортодоксальные левые, отрицающие коммунистические преступления по принципу "во-первых, никаких репрессий не было, а во-вторых, репрессировали тех, кому так и надо" - тут, что называется, случай клинический, и темы для дискуссии нет как таковой - но и "цивилизованные", "современные" левые, которые, скрепя сердце, красный террор, ГУЛАГ и все прочее признают, но заявляют, что это всего лишь плохая практика, которая исказила хорошую теорию. Если суммировать их позицию, по сути она звучит так: "Да, Ленин был плохой, Сталин был плохой, Мао был плохой, Пол Пот был плохой, Ким Ир Сэн был плохой, Чаушеску был плохой, Хоннекер был плохой (ну и прочие восточно-европейские коммунистические режимы тоже), Ким Чен Ир плохой, Кастро плохой - но это же не значит, что коммунизм плох как идея!" Заметим, кстати, что несостоятельность такой позиции очевидна не только с точки зрения элементарной логики и здравого смысла, но и с точки зрения их же собственного марксистского учения, утверждающего, что практика - единственный критерий проверки теории. Впрочем, встречаются и такие, которые признают, что на практике ничего хорошего не просто не получилось, а и не могло получиться - но идея-то, идея все равно хорошая! Пусть утопичная, но хорошая! И в этом, по их мнению, принципиальное отличие от фашизма/нацизма, который был плох не только на практике, но и в теории. Но так ли это?

На самом деле едва ли во всей человеческой истории сыщется более чудовищная и гибельная идея, чем идея коммунистическая. В основе коммунизма лежит идея равенства и коллективизма, подавление личности обществом (и неважно даже, насильственное это подавление или добровольное). Но не то что на уровне социальных, а даже на уровне физических законов равенство - это смерть (недаром ее называют великим уравнителем). Торжество энтропии, выравнивание потенциалов, прекращение всех процессов. Именно неравенство (разность потенциалов) - основа любого движения, любой жизни, не говоря уже о прогрессе. Более того, прогресс цивилизации есть прогресс индивидуализма, ее магистральный вектор и цель - максимизация свободы личности. Коммунизм же низводит личность до уровня муравья в муравейнике. Таким образом, он в основе своей направлен против магистрального вектора развития цивилизации и именно поэтому может насаждаться и удерживаться лишь большой кровью и большой ложью - что и подтверждают все без исключения коммунистические режимы. Соответственно, и по количеству жертв коммунизм не знает себе равных, оставляя далеко позади и нацизм, и теократии, и, тем более, тиранов древности. Так что чудовищость коммунистической практики - не "извращение недостойными исполнителями", а прямое следствие чудовищности теории.

Все это, разумеется, не отменяет тех фактов, что среди теоретиков коммунизма и их последователей были и есть люди, искренне верящие, что несут добро и строят светлое будущее; что у идеи "отобрать и поделить" всегда найдутся сторонники; что отнюдь не всякое неравенство есть благо, и вообще среди противников коммунизма далеко не все ангелы. Но верно и обратное - никакие реальные пороки других политических систем и отдельных личностей, на которые так любит указывать левая пропаганда, не отменяют системной порочности самого коммунизма.

Ну а каковы все же те красивые лозунги и декларируемые пропагандой цели, благодаря которым коммунистические (и шире - вообще левые) идеи обрели так много сторонников? Покончить с несправедливостью и нуждой; создать нового, лучшего человека; построить светлое будущее и жить в нем без войн и раздоров, единой семьей братских народов.

Те же самые лозунги и цели были и у фашистов.

Людям, воспитанным на советской (а теперь уже неосоветской путинской) пропаганде, до сих пор кажется, что СССР стремился к свету и свободе - хотя бы на словах - а вот фашистские страны, в первую очередь - нацистская Германия, это такой фэнтезийный Мордор, царство Тьмы, зла и смерти. Даже и стишки соответствующие сочинялись:
Как два различных полюса,
Во всем враждебны мы:
За свет и мир мы боремся,
Они - за царство тьмы.
На самом деле абсурдность подобных пропагандистских клише очевидна. Оставим мордоры на совести авторов фэнтези - впрочем, тамошние орки в реальном мире не встречаются, и достоверно судить об их психологии мы не можем; люди же в массе своей попросту не пойдут за теми, кто призывает их бороться за тьму, войну и рабство. И действительно, фашизм с точки зрения его парадно-пропагандистского фасада был ничуть не менее (возможно - даже и более) светлым, радостным и красивым, чем его советский аналог.

Да, именно аналог. Не будем забывать, что фашизм, который ныне считают ультраправой идеологией, зародился в недрах левого движения. Что Муссолини был социалистом, а НСДАП - это Национал-социалистическая рабочая партия Германии. Сходство между советским и фашистским режимами было чрезвычайно велико, и не только по части концлагерей и склонности к захвату чужих территорий; лозунги, песни, стилистика - все это совпадало порой до мельчайших деталей. Недаром советская цензура не хотела пропускать фильм М.Ромма "Обыкновенный фашизм", а в советской печати долгое время нельзя было увидеть цветных фотографий Третьего Райха, по которым стало бы ясно, что цвет нацистского знамени - тоже красный... В интернете уже получило достаточную известность - и вызвало совершенно предсказуемую ярость совкофилов - мое стихотворение "Держава"; читающие его впервые вплоть до последней строки уверены, что речь в нем о Советском Союзе, в то время как оно написано по мотивам песен Третьего Райха и содержит цитаты из них. Иллюстрацией к нему служит шикарная подборка плакатов обоих режимов. А его аудиоверсия предваряется музыкой, в которой любой, кто жил в СССР, опознает "Смело, товарищи, в ногу" - в конце же оказывается, что это нацистская песня "Brder in Zechen und Gruben".

Остановимся на этих двух песнях чуть подробнее. Это не единственный случай, когда имеются большевистская и нацистская песня на одну мелодию (вопрос "кто у кого спер" в разных случаях решается по-разному и до сих пор служит темой споров), но здесь особенно любопытно сравнить тексты. Обе песни написаны еще до победы соответствующих режимов, так что исторический контекст сходен. Итак, цитаты (германские приводятся в подстрочном переводе): "Вышли мы все из народа, дети семьи трудовой, 'Братский союз и свобода' - вот наш девиз боевой!" "Братья в цехах и на шахтах, братья за плугом, из фабрик и изб следует колонна наших знамен." "Долго в цепях нас держали" "Разбей свои оковы вдребезги!" "В царство свободы дорогу грудью проложим себе!" "Однажды мы станем свободными. Трудящаяся Германия, пробудись!" "Час искупленья пробил!" "Однажды придет день мести!" "Всё, чем держатся их троны - дело рабочей руки" "Его не подкупит золото, которое катится от еврейских тронов" "С верой святой в наше дело, дружно сомкнувши ряды, в битву мы выступим смело с игом проклятой нужды", "Мы преданы Гитлеру, верны до смерти. Гитлер выведет нас однажды из этой нужды!" "Свергнем могучей рукою гнет роковой навсегда и водрузим над землею красное знамя труда!" "Мы хотим зарабатывать честно, усердно трудящейся рукой. Пусть развевается знамя, чтобы его видели наши враги, мы всегда будем побеждать, когда мы - вместе!"

Как говорится, найдите десять отличий. Не получится. Найдете только два: в коммунистическом варианте нет фамилии вождя (но это потому, что песня написана слишком рано, когда коммунистический вождь еще не определился - позже большевики по части славословий в адрес Ленина и Сталина далеко переплюнут нацистов, в чьих песнях Гитлер поминается не так уж часто), а в нацистском перед упомянутыми в столь же негативном контексте тронами стоит слово "еврейские".

В этом, собственно, и разница. Коммунисты мечтали уничтожить всех "эксплуататоров", нацисты - только еврейских. О да, разумеется - впоследствии в лагеря смерти евреев гнали уже без различия в их классовой принадлежности. Но и коммунистический террор отнюдь не ограничился "помещиками и капиталистами"! Впрочем, мы сейчас не о кровавой практике, а о "светлой теории". Так вот с этой точки зрения, если коммунизм был кровожаден изначально (оно и понятно - когда планируешь мировую революцию, изгонять врагов некуда, только уничтожать), то нацисты не только никогда не призывали к уничтожению евреев (а только к их изгнанию), но действительно поначалу не имели такой цели! И лишь после того, как сперва западные демократии, а потом СССР отказались принимать еврейских беженцев, нацистские лидеры стали склоняться в пользу "окончательного решения". Которое, заметим, держалось в тайне от народа Германии; несмотря на то, что антисемитизм был государственной политикой, массовых митингов в оправдание террора там не проводили, а вот в СССР митинги с требованиями "расстреливать как бешеных собак" шли вовсю. Т.е. кровавая изнанка была схожа, но "светлый фасад" у нацистов был все же почище.

Левые возражают, что при нацизме, если ты еврей, дорога одна - в газовую камеру, а при коммунизме у представителей "враждебных классов" был шанс "перевоспитаться". На самом деле, как мы знаем, клеймо "неправильного" социального происхождения было в СССР столь же несмываемо, как и национальность, а семейная связь с "врагом народа" сама по себе рассматривалась, как преступление. (У нацистов новые браки "арийцев" с евреями были запрещены, но те, что были заключены ранее, не только оставались в силе, но и спасали состоящих в них евреев от репрессий. В 1943 году нацисты "спохватились" и начали таких евреев арестовывать. Супруги арестованных вышли на митинг протеста в Берлине. В результате арестованных... отпустили! Можете ли вы представить себе при товарище Сталине демонстрацию жен "врагов народа" в Москве, и тем более такой ее результат? Даже при "либеральном" Хрущеве новочеркасских рабочих расстреливали за куда меньшее!)

Если же мы вспомним, что германский нацизм - это лишь частный случай фашизма, ситуация становится еще интересней. Симметрия нарушается, но отнюдь не в пользу коммунизма! Итальянские фашисты (собственно, родоначальники самого понятия), а также и испанские, евреев, наоборот, спасали. Собственно же политические (т.е. не национальные) репрессии, тем более - направленные против своих же граждан, у фашистов были на порядки скромнее, чем у коммунистов: счет жертв шел на тысячи, а не на миллионы. Причем, как правило, это были реальные враги режима, нередко ведшие против него вооруженную борьбу, а не невиновные, схваченные в исполнение плана по репрессиям (если кто не в курсе, в плановом советском хозяйстве и это тоже планировалось, и исполнители, как и в других сферах, боролись за перевыполнение). Заметим, кстати, что коммунистами репрессии по национальному признаку также практиковались, и даже если, вопреки веским аргументам, не считать Голодомор (по масштабам сопоставимый с Холокостом) антиукраинским геноцидом, все равно счет репрессированных именно за принадлежность к "неблагонадежным" народам, начиная с геноцида казачества и кончая варварскими депортациями 1940-х, идет, по самым скромным оценкам, на многие сотни тысяч - это в придачу к остальным репрессиям. Ах, это все искажения "светлой идеи" ? А как насчет ленинского тезиса "пусть погибнет 90% русских, лишь бы 10 дожили до мировой революции"? А термин, которым Маркс обзывал восточноевропейцев - Vlkerabfall, "народы-отбросы"?

Как видели фашисты свое "светлое будущее"? В отличие от коммунистов, с самого начала мечтавших о мировом господстве и "всемирной республике Советов", их планы были скромнее - они всего лишь хотели создать "новую Европу". Фактически это была вторая (после Наполеона) попытка создать некий Европейский союз (сейчас на наших глазах реализуется третья, ненасильственная). Причем речь вовсе не шла о том, что в этой Европе представители германской нации будут господами, а все остальные - рабами; в число стран Оси входили многие самостоятельные государства, в том числе славянские, такие, как Болгария, Словакия или Хорватия, а понятие "истинных арийцев" трактовалось скорее в политическом, чем в антропологическом смысле: "арийцами" считались даже союзные Германии японцы. Да, вероятно, Германия играла бы в этом союзе роль гегемона - но чем это хуже коммунистической гегемонии пролетариата? И в самой Германии проживали и пользовались всеми правами представители разных национальностей - достаточно поглядеть на списки кавалеров германских наград того периода, чтобы увидеть немало и чешских, и польских, и русских фамилий.

Хотя фашисты и начинали с социалистических лозунгов, экономика при них осталась не в пример свободнее, чем при коммунистах - с соответствующим куда лучшим результатом. Не была она и тотально милитаризованной. Ничего подобного Голодомору фашисты не устраивали даже на оккупированных территориях, не говоря уже о своей собственной. "Но они использовали принудительный труд заключенных и иностранцев, вывезенных с оккупированных земель!" Да, как и коммунисты. Причем по концлагерям тут можно признать примерное равенство, а вот жизнь остарбайтеров, работавших на германских хозяев, оказалась в среднем настолько лучше рабства в родных колхозах, что из четырех миллионов лишь 15% из них захотели вернуться в СССР добровольно.

И совсем уж смехотворно звучит аргумент, что-де фашизм пришлось свергать силой оружия, а коммунизм "ушел сам", мирно уступив демократии. Что было бы с публицистом, который предложил бы "мирно уйти" Сталину или даже Хрущеву (вспомним и Новочеркасск, и Венгрию), и представить страшно. Собственно, и Горбачев никуда "мирно уходить" не собирался, а его соратники, устроившие ГКЧП, и подавно - вот только советский коммунизм к этому времени сгнил настолько, что из попытки силового сопротивления ничего не вышло. Вполне возможно, что и в Третьем Райхе, доживи он до 1991 года, произошло бы то же самое. Помним мы и "мирный" уход Чаушеску. У остальных восточноевропейских коммунистических лидеров хватило ума понять, что помощи советскими танками не будет, и значит, лучше не злить народ. А вот китайский коммунизм устроил своим "несогласным" Тяньаньмынь и никуда уходить не собирается. Кубинский, кстати, тоже, не говоря уже о северокорейском.

В свою очередь, режимы фашистского типа как раз доказали свою способность мирно уступать демократии. Это произошло в Испании после смерти Франко, а в Чили - так и вовсе при жизни Пиночета. На этом фоне, кстати, особенно мерзко выглядит та травля, которой генерала подвергли левые, и их нынешние сожаления по поводу того, что его так и не удалось осудить. Пиночет - одна из достойнейших политических фигур в мрачной истории ХХ века, человек, который действительно спас свою страну от катастрофы и, сделав дело, честно отдал власть; если кем-то восхищаться, то им, а не кровавым упырем Че Геварой, не способным ни к какой конструктивной деятельности (вспомним - он даже не смог быть министром при Кастро) и умевшим и желавшим лишь одно - убивать.

Все вышесказанное, конечно, не означает, что фашизм, и в особенности германский нацизм, не был диктатурой и не творил преступлений. Но если и говорить о том, что его нельзя приравнивать к коммунизму, то лишь в одном смысле: коммунизм был еще хуже. И по идеям, и по их реализации, включая охват и количество жертв (военные потери СССР также на совести, в первую очередь, советского командования с его манерой воевать по принципу "бабы новых нарожают"). Но в грубом приближении можно сказать, что два тоталитарных режима стоили друг друга. И в этом плане хочу закончить сравнение развернутой цитатой из Виктора Суворова - она стоит того, чтобы привести ее целиком:

"У Гитлера красный флаг.

И у Сталина красный флаг.

Гитлер правил от имени рабочего класса, партия Гитлера называлась рабочей.

Сталин тоже правил от имени рабочего класса, его система власти официально именовалась диктатурой пролетариата.

Гитлер ненавидел демократию и боролся с ней.

Сталин ненавидел демократию и боролся с ней.

Гитлер строил социализм.

И Сталин строил социализм.

Гитлер считал свой путь к социализму единственно верным, а все остальные пути извращением.

И Сталин считал свой путь к социализму единственно верным, а все остальные пути отклонением от генеральной линии.

Соратников по партии, которые отклонялись от правильного пути, таких как Рем и его окружение, Гитлер беспощадно уничтожал.

Сталин тоже беспощадно уничтожал всех, кто отклонялся от правильного пути.

У Гитлера четырёхлетний план.

У Сталина – пятилетние.

У Гитлера одна партия у власти, остальные в тюрьме.

И у Сталина одна партия у власти, остальные в тюрьме.

У Гитлера партия стояла над государством, страной управляли партийные вожди.

И у Сталина партия стояла над государством, страной управляли партийные вожди.

У Гитлера съезды партии были превращены в грандиозные представления.

И у Сталина – тоже.

Главные праздники в империи Сталина – 1 мая, 7 – 8 ноября.

В империи Гитлера – 1 мая, 8 – 9 ноября.

У Гитлера – Гитлерюгенд, молодые гитлеровцы.

У Сталина – Комсомол, молодые сталинцы.

Сталина официально называли фюрером, а Гитлера – вождём. Простите, Сталина – вождём, а Гитлера – фюрером. В переводе это то же самое.

Гитлер любил грандиозные сооружения. Он заложил в Берлине самое большое здание мира – Дом собраний. Купол здания – 250 м в диаметре. Главный зал должен был вмещать 150 – 180 тысяч человек.

И Сталин любил грандиозные сооружения. Он заложил в Москве самое большое здание мира – Дворец Советов. Главный зал у Сталина был меньше, зато всё сооружение было гораздо выше. Здание высотой 400 метров было как бы постаментом, над которым возвышалась стометровая статуя Ленина. Общая высота сооружения – 500 м. Работы над проектами Дома собраний в Берлине и Дворца Советов в Москве велись одновременно.

Гитлер планировал снести Берлин и на его месте построить новый город из циклопических сооружений.

Сталин планировал снести Москву и на её месте построить новый город из циклопических сооружений.

Для Германии Гитлер был человеком со стороны. Он родился в Австрии и почти до самого момента прихода к власти не обладал германским гражданством.

Сталин для России был человеком со стороны. Он не был ни русским, ни даже славянином.

Иногда, очень редко, Сталин приглашал иностранных гостей в свою кремлёвскую квартиру, и те были потрясены скромностью обстановки: простой стол, шкаф, железная кровать, солдатское одеяло.

Гитлер приказал поместить в прессе фотографию своего жилища. Мир был потрясён скромностью обстановки: простой стол, шкаф, железная кровать, солдатское одеяло. Только у Сталина на сером одеяле чёрные полосочки, а у Гитлера – белые.

Между тем в уединённых местах среди сказочной природы Сталин возводил уютные и хорошо защищённые резиденции-крепости, которые никак не напоминали келью отшельника.

И Гитлер в уединённых местах среди сказочной природы возводил неприступные резиденции-крепости, не жалел на них ни гранита, ни мрамора. Эти резиденции никак не напоминали келью отшельника.

Любимая женщина Гитлера, Гели Раубал, была на 19 лет моложе его.

Любимая женщина Сталина, Надежда Аллилуева, была на 22 года моложе его.

Гели Раубал покончила жизнь самоубийством.

Надежда Аллилуева – тоже.

Гели Раубал застрелилась из гитлеровского пистолета.

Надежда Аллилуева – из сталинского.

Обстоятельства смерти Гели Раубал загадочны. Существует версия, что её убил Гитлер.

Обстоятельства смерти Надежды Аллилуевой загадочны. Существует версия, что её убил Сталин.

Гитлер говорил одно, а делал другое. Как и Сталин.

Гитлер начал своё правление под лозунгом «Германия хочет мира». Затем он захватил половину Европы.

Сталин боролся за «коллективную безопасность» в Европе, не жалел на это ни сил, ни средств. После этого он захватил половину Европы.

У Гитлера – Гестапо.

У Сталина – НКВД.

У Гитлера – Освенцим, Бухенвальд, Дахау. У Сталина – ГУЛАГ.

У Гитлера – Бабий Яр. У Сталина – Катынь.

Гитлер истреблял людей миллионами. И Сталин – миллионами.

Гитлер не обвешивал себя орденами, и Сталин не обвешивал.

Гитлер ходил в полувоенной форме без знаков различия.

И Сталин – в полувоенной форме без знаков различия. Возразят, что потом Сталина потянуло на воинские звания, на маршальские лампасы и золотые эполеты. Это так. Но Сталин присвоил себе звание маршала в 1943 году после победы под Сталинградом, когда стало окончательно ясно, что Гитлер войну проиграл. В момент присвоения звания маршала Сталину было 63 года. Маршальскую форму он надел впервые во время Тегеранской конференции, когда встречался с Рузвельтом и Черчиллем. Мы не можем в данном вопросе сравнивать Гитлера и Сталина просто потому, что Гитлер не дожил ни до такого возраста, ни до таких встреч, ни до таких побед.

А в остальном всё совпадает. Сталин без бороды, но со знаменитыми усами. Гитлер без бороды, но со знаменитыми усами.

В чём же разница?

Разница в форме усов.

А ещё разница в том, что действия Гитлера мир считал величайшими злодеяниями. А действия Сталина – борьбой за мир и прогресс.

Мир ненавидел Гитлера и сочувствовал Сталину."

Вот в этом-то последнем и состоит наибольшая беда ХХ века и всей новейшей истории. И слава здравому смыслу, что хотя бы сейчас, хотя бы в странах, наиболее пострадавших от коммунизма (но, увы, опять не в России) этот безумный дурман развеивается, и торжествует осознание, что красная чума, как минимум, не лучше коричневой, что коммунизм преступен именно как идея, и ему нет места в цивилизованном политическом поле.

Коммунисты громче всех кричат об ущемлении демократии и нарушении прав человека в двух случаях: когда их бьют и когда они ищут предлог, чтобы самим кого-то бить. Когда же они добиваются своего, то устраивают такое, что фашисты, как говорится, отдыхают. В том числе (а нередко и в первую очередь) - тем "полезным идиотам" (кстати, ленинское выражение), которые помогли им прийти к власти.

Неужели история ничему не учит?

19.06.2010

Ультрас Динамо Київ опублікували офіційне звернення до всіх фанатам інших команд, які підтримали акцію Свободу Павличенко.
"Ми вдячні всім, хто підтримав сім'ю Павличенко. Усім тим, хто, незважаючи на історію взаємин між нашими рухами, взяв участь в акції, вивісивши банери на своїх секторах (іноді навіть відстоюючи ці банера і право вивішувати їх силовими методами в протистоянні з Системою) .
Ми закликаємо ВСІХ небайдужих патріотів своєї країни, незалежно від клубних уподобань, взяти участь в акції протесту, яка пройде в Києві в неділю, 25-го листопада. Нам важлива підтримка кожної людини з інших міст, який вирішить провести цей день не зі своєю сім'єю або друзями, а в нашій спільній боротьбі за справедливість. Боротьбі за декілька людських доль, які Система зробила винуватими без будь-яких вагомих доказів.
Збір учасників акції розпочнеться о 14:00 в парку імені Т.Г. Шевченка ", - йдеться в заяві.
Нагадаємо, що раніше ультрас Динамо Київ закликали фанатів Європи підтримати акцію Свободу Павличенко. До протесту українських фанатів приєдналися ультрас Росії, Білорусі, Литви, Чехії, Польщі та інших держав.