7 січня 2011 року голова Тернопільської обласної ради свободівець Олексій Кайда під час перебування Президента України у Почаєві на Тернопільщині особисто передав Віктору Януковичу рішення обласної ради про незаконність передачі храмового комплексу в м. Почаєві УПЦ МП та рішення Тернопільської міської ради про неприпустимість тиску влади на українську церкву. Також голова Тернопільської облради особисто пересвідчився у систематичних та брутальних порушеннях українського законодавства, зокрема у мовній площині, що здійснюється на території Почаївської Лаври.

У пакеті документів, які свободівець Олексій Кайда вручив Віктору Януковичу, зокрема були:

Рішення сесії Тернопільської обласної ради від 27 серпня 2009 року №745 "Про створення тимчасової контрольної комісії Тернопільської обласної ради щодо перевірки законності передачі храмового комплексу в м. Почаєві УПЦ Московського патріархату, а також дотримання земельного і міграційного законодавства".

Рішення сесії Тернопільської обласної ради від 11 лютого 2010 року № 856 "Про інформацію тимчасової контрольної комісії Тернопільської обласної ради щодо перевірки законності передачі храмового комплексу в м. Почаєві УПЦ Московського патріархату, а також дотримання земельного і міграційного законодавства" та від 11 лютого 2010 року № 882 "Про клопотання Свято-Успенської Почаївської Лаври (м. Почаїв Кременецького району) від 10 листопада 2009 року № 64 щодо надання гірничого відводу на користування Почаївським родовищем будівельних пісків Кременецького району".

Та звернення Тернопільської обласної ради до Кабінету Міністрів щодо повернення Почаївської Лаври до складу Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника.

Довідка. 5 січня 2011 року Тернопільська міська рада з ініціативи фракції ВО "Свобода" ухвалила рішення року щодо тиску влади на українську церкву.

У ньому, зокрема, йшлося:

"Депутати Тернопільської міської ради, глибоко стурбовані ситуацією в Україні, котра склалася у міжконфесійному питанні. Після міжконфесійного протистояння початку 90-х та мирного співіснування та співпраці останніх років зараз в нашій країні розгортається державний курс знищення УПЦ Київського Патріархату та надання всіх прав та привілеїв в церковному житті та державно-церковних стосунках Московського Патріархату та його структурам в Україні. На духовенство Церков УПЦ Київського Патріархату здійснюється тиск з метою змусити священиків та навіть архієреїв перейти в юрисдикцію УПЦ МП. Прибічники Патріарха Кирила руками державної влади тиснуть на жертводавців та будівничих храмів Київського Патріархату, змушуючи тих передати новозбудовані церковні споруди проросійській Церкві. Такий тиск відбувається у різних регіонах України: на Донеччині (с. Кам'янки Тельманівського р-н), на Київщині (м. Макарів, села Ясногородка та Маковище Макарівського району, с. Ріжки Таращанського р-н), на Тернопільщині (с. Мусорівці Збаразького р-н) та в інших областях нашої держави.

Якщо висловлюватися простіше – влада змушує громади та священиків зраджувати Українську Церкву та йти в підніжки до Москви.

Українська Православна Церква Київського Патріархату всю свою історію чітко стояла на позиції загально православної традиції: в незалежній державі обов'язково повинна бути своя Помісна Церква.

Тернопільська міська рада звертається до гаранта Конституції, Президента України Віктора Януковича, який свого часу заявляв, що "всі церкви та держави рівні та різні", забезпечити дотримання Конституції, скасувати всі преференції для УПЦ МП, припинити дискримінацію УПЦ КП через заборону займатися викладацькою діяльністю у ВНЗ, обмеження можливості проводити обрядову діяльність, блокування виділення землі під будівництво храмів УПЦ КП, припинення тиску на духовенство і віруючих УПЦ КП, відновлення регулярного діалогу влади з усіма конфесіями. Наголошуємо, що тільки так можна досягнути міжконфесійного порозуміння, задоволення релігійних права громадян України, що захищаються міжнародним законодавством. Звертаємо увагу, що Президент України повинен захищати інтереси усіх громадян, а не лише їх частини".
Прес-служба Тернопільської обласної організації ВО "Свобода"

У цей благословенний час, коли на українську землю приходить Різдво, прийміть найщиріші вітання із цим величним прадавнім святом. Нехай разом зі сяйвом Різдвяної зірки та переливами Коляди завітають у Вашу оселю тепло і затишок. Нехай здоровими і безжурними будуть Ваші рідні! Зичу Вам багато радості і незгасаючої Надії. І нехай якнайшвидше прийде до нас усіх отой довгоочікуваний день, коли стануть українці по-справжньому заможними і щасливими на своїй, Богом їм даній, прекрасній українській землі!

Блукаючи просторами інтернету, наштовхнувся я сьогодні на прецікаве інтерв’ю з намісником Лаври архієпископом Павлом. Попри усю мою байдужість до церкви, інтерв’ю викликало просто бурю емоцій – від гомеричного реготу до здивування.

Цей цікавий зразок людської глупоти і цинізму вартий того, щоб його процитувати увесь, однак многабукф. Тому коротко зупинюся на цитатах, які мене вразили найбільше.

Звісно, найбільше доставляє коментар Павла щодо фотографій шикарного «мерса» митрополита МПЦ МП Володимира. «…От якийсь «розумник» сфотографував машину Блаженнішого Митрополита Володимира і зробив із цього «досягнення». Зрозуміло, що ця людина душевно хвора. Тільки так можна пояснити те, що він сфотографував і написав, докоряючи Митрополитові, чого він не їздить на Опелі. У мене від цього аж затрепетало серце! Людина не розуміє, що такий автомобіль – це не розкіш, а необхідність для пересування, для безпеки Митрополита».



З цієї цитати стає зрозуміло, що не тільки Азаров вважає, що ріальним пацанам взападло їздити на чомусь гіршому за «мерс» останньої моделі. Не те що якась там «шкода» – навіть «опель» не канає. Що вони, лохи якісь?

А от Ісус на віслюкові їздив, а частіше ногами ходив. Ну, це я чисто так, для довідки. Тому що Ісус для віруючих – бог, а для отців церкви – товар.

І, головне, Павло постає перед читачем людиною тонкої душевної організації. Як у нього затрепетало серце, коли читав статтю якогось журналіста… Якого благоговійний лаврський настоятель одразу ж безпомильно ідентифікує як хворого. Причому без варіантів – «тільки так можна пояснити…».

Далі почався треш і хорор. Фраза, яка проситься одразу в меморіз: «І нехай Господь допоможе, щоб Його Блаженство мав ще не одну хорошу машину і ще довго на них їздив». У пацанів прийнято бажати паханам здоров’я і нетанучого потоку лохів.

Потім отець Павло бідкається, що йому самому, взагалі-то, потрібен трактор. Я так розумію, город копати на своєму маленькому обійсті. Яке, здається, не таке вже й маленьке, якщо на ньому навіть города вручну не обробиш. «Мені не дозволяють кошти купити для господарства трактор за кордоном, а українського трактора немає. Тому скоро доведеться (нехай прийдуть журналісти заснімуть) я буду копати лопатою». Орфографія збережена.

Скромний такий батюшка, віра якого проповідує нестяжательство. Я плакав. В усіх розуміннях.

Володимир Йадороб

Зусилля наших «регіональних» рехворматорів, спрямовані на покращення життя вже сьогодні, з кожним днем приносять все більше і більше плодів. Від яких у нормальної людини волосся стає дибки.

Дивовижно, але усе, чого б не торкнулися ніжні руки Двічі Несудимого, руйнується, загинається або просто перетворюється на лайно. Точніше, це навіть не дивовижно, а, м’яко кажучи, прикро і тривожно, однак цілком закономірно. Оскільки, як свідчить давнє прислів’я, з гівна кулі не зробиш.

Отож як тільки Янукович та його хлопці запопали Міністерство оборони – одразу ж почалися приколи із розряду тих, про які проти ночі краще не згадувати. Першим ділом ці спритники розбазарили землі на десятки мільйонів доларів – про це «Інфопорн» вже писав. Звісно, що у масштабах загального дерибану ця сума – курям на сміх, одна лише афера з привласнення Межигір’я та Сухолуччя коштувала на порядок, а то й не один, більше. Однак потрібно дивитися у майбутнє: потенційно українська армія не те що висить над прірвою, а вже давно в польоті панічно рве кільце парашуту, замість якого дбайливими «регіональними» господарями запаковано купку цегли. Відтак скоро вона досягне дна, об яке любенько зверне собі в’язи.

І коли це станеться – після неї залишиться купа безхозних земель, майна, техніки та інших цікавих речей. Які підуть з молотка, або й просто безкоштовно, за відкати, як це було з землею Балаклавської бухти. Масштаб майбутнього дерибану обіцяє переплюнути усі можливі сподівання.

Причому знищення армії зовсім не означає, що бюджетні видатки на неї припиняться. Я навіть не впевнений, що скоротяться. Треба ж за щось жити кільком генералам на чолі з Гівнокомандуючим. Зрештою, навіть ті фінансові ресурси, які виділялися на потреби Міноборони в останні роки – це було кидання грошей на вітер, адже українська армія давно вже небезпечна не стільки для ворогів, скільки для власного народу.

Загалом, українська армія повторює шлях російської. Різниця лише в масштабах розкрадань, а результат все одно дорівнює нулю.

Єдині, кого мені шкода у цій ситуації – це солдати строкової служби, які змушені служити у цьому непорозумінні, яке виключно за аналогією досі називається армією. Вони вже давно не отримують необхідної підготовки, щоб називатися солдатами, часто навіть автомат у руках тримають кілька разів на рік – під час парадів на 9 травня та День Незалежності. Що вже там говорити про пілотів, танкістів, артилеристів, підводників та навіть моряків.

Замість займатися підготовкою вони будують дачі генералам, підмітають плаци та зазнають знущань та тортур. Дійшло вже до того, що через борги постачальники припиняють годувати солдатів. Наприклад, через 30-тимільйонний борг Міністерства оборони «Білоцерківському військторгу» 11 тисяч солдатів можуть залишитися голодними вже в найближчі дні.

І увесь той час, поки ця, прости господи, армія летить до дна прірви – вони будуть приносити найкращі роки свого життя у жертву системі дерибану та службових зловживань.

Володимир Йадороб

За последний месяц я совершенно случайно познакомился сразу с несколькими людьми, имевшими в прошлом отношение к различным пророссийским движениям нашей области. Конечно, я не мог упустить такого случая, и постарался узнать у каждого из них как можно больше информации о том, что из себя представляют русские фашисты в Донецке. Кто-то делился информацией охотно, кто-то - нет, но так или иначе кое-что мне все же удалось выяснить. Результатом нашего общения и стала эта статья, в которой я в общих чертах хочу рассказать, что же из себя представляет русское движение Донбасса.

Букв много, предупреждаю сразу. Имена своих собеседников я не называю, ибо обещал. В этом тексте они будут зваться Анонимами. Никаких причин не доверять им нет. В разное время они сами были участниками различных пророссийских сил, но со временем царящие в этих силах порядки и нравы отвратили их от русского движения (но не от их взглядов).

Итак, рассаживатесь поудобнее, берите попкорн. Щас вам будет донецкий Викиликс.)

Рассмотрим мы только тех, кто был хоть сколько-нибудь заметен в последние десять лет. Никакого смысла вспоминать мертвецов из начала 90-х нет, да и мои информаторы не настолько стары, чтобы помнить то время.

Самыми заметными борцами за так называемую русскую идею в последние годы в Донецке и области были Патриотическая Национальная Партия, ПСПУ Витренко, ОО «Донбасская Русь» и партия «Русский блок». Кроме того, на слуху была курьезная "Донецкая республика", ставящая своей целью отделение от Украины восточных регионов, но во главе этой организации стоял известный городской сумасшедший, и потому прочие соратники по борьбе от нее всячески дистанцировались.

Остальные же пророссийские партии и движения, типа блока «За Союз» или «Славянской партии» всегда были настолько ничтожны, что не могли проявить себя даже в мелких провокациях, и потому писать о них просто нечего. Существуют они, скорее всего, лишь на бумаге, а о состоянии дел в этих организациях говорит хотя бы тот факт, что вывеску «Славянской партии» в центре города еще несколько месяцев назад неизвестные забросали краской, однако до сих пор никто и не думает ее отчищать.

А ведь в далеком 92-м году одним из основателей ее был сам Николай Азаров.

Начнем по порядку.

1. Патриотическая Национальная Партия

ПНП – в общем-то никакая и не партия на самом деле. Она никогда не была официально зарегистрирована. Про такие обычно говорят – «одно название». Движение это в Украине никому не известно, оно было сугубо локальным, донецким, и существовало в середине 2000-х. Почему я упомянул о нем? Потому что, не смотря на полную виртуальность этой «партии», в Донецке она была гораздо известнее многих официальных политических образований. Ведь несколько лет назад все заборы и подворотни города были исписаны корявыми лозунгами «Инфляция - смерть нации", "Демократия – зло», «Бей хачей», «США – мразь», под которыми всегда красовалась подпись: «ПНП». По сути, организация эта была всего лишь разрекламировавшей себя группировкой скинхэдов. Лидером ее был некто Александр Панько, который описывал деятельность партии так: "В Донбассе мы проводим акции ночного характера — стычки с лицами кавказской национальности, с представителями арабских наций, стычки с представителями мирового сионизма…». Некоторые члены ПНП в последствии получили вполне реальные тюремные сроки.

Самой громкой акцией ПНП было выступление возле донецкого аэропорта в 2006 году против приезда в Донецк лидеров ныне почившей партии «Пора». Тогда нацистов собралось человек двадцать, при себе у них имелись флаги и плакаты. Впрочем, акцию эту нельзя ставить в заслугу ПНП, поскольку заказана и проплачена она была совсем другими людьми из бело-голубого лагеря, а скинов, расписывающих заборы и избивающих «представителей мирового сионизма», к ней привлекли в качестве массовки. Ныне об Александре Панько ничего не слышно. Ни к какому местному русскому движению он с тех пор так и не прибился, а о его группировке напоминают лишь старые надписи на стенах. Вполне возможно, что ПНП была всего лишь попыткой кого-то из местных регионалов создать что-то типа движения «Наши», которая в силу неких причин быстро выдохлась.

2. Донецкая Республика

«Донецкая республика» стоит на ступень выше ПРП. Эта организация была некоторое время даже официально зарегистрирована. Состояло в ней от силы человек двадцать, а во главе стоял феерический Александр Цуркан. Не то настоящий псих, не то профессиональный провокатор. Донецкая республика была настолько шизофреническим проектом, что от нее держались подальше даже самые радикальные члены донецкого «русского движения».

Аноним № 1: Цуркан просто дурак. Есть такая профессия – дурак. Мог на ровном месте обвинить кого угодно в продажности, в предательстве идеи. При этом сам был человеком регионалов и действовал в их интересах. Сейчас с ним уже никто не хочет иметь никаких дел.

В 2004 году Александр Цуркан работал в предвыборном штабе Януковича. После проигрыша выборов появилась его «Донецкая республика», цель которой заключалась в том, чтобы создать в Донбассе иллюзию сепаратизма и троллить президента Ющенко. Проект сей был детищем бело-голубых и реальной силы, конечно, никогда не имел. В 2007 году его ликвидировали по решению суда, но неформально организация продолжала существовать и иногда еще будоражила впечатлительные умы идиотскими перфомансами. О том, что из себя представляли рядовые сторонники «ДР», можно понять по этой фотографии, сделанной ими же на какой-то очередной "акции".



Последний раз Цуркан и его войско тьмы были на слуху в начале 2009 года. Тогда они устроили в Донецке митинг из 10 человек, на котором раздавали отпечатанную на принтере «Декларацию о суверенитете Донецкой Федеративной (!) Республики». Сей шедевр вполне можно подшивать к истории болезни Цуркана, ибо декларация целиком состояла из перлов типа "демократический Руссизм как единая идеология Суперэтноса Русов" и относила к Донецкой республике Херсонскую область.

После выборов 2010 года потребность в клоунаде по понятным причинам отпала, и Донецкая Республика канула в лету. Члены ее разбрелись по местным форумам и вступили в виртуальные бои друг с другом, пытаясь выяснить, кто же из них провокатор СБУ. Наблюдать этот развеселый карнавал можно, к примеру, на форуме газеты «2000» (известный печатный орган Партии Регионов).



Шаман (он же Олег Фролов), о котором идет речь – в прошлом один из лидеров «Донецкой Республики» и по совместительству продавец пиратских дисков на донецком рынке «Маяк». Однажды у него возникли разногласия с Цурканом (что не удивительно, ибо идиотизм последнего со временем стал виден даже ближайшим соратникам), которые и вылились в форумные холивары, а так же самые страшные для русских нацистов обвинения в сотрудничестве с Тягнибоком. Пруф тут.

Самое смешное во всей этой истории то, что в 2008-м году, когда СБУ отчитывалась о ликвидации «Донецкой республики», бред Цуркана (по словам лидера, организация насчитывала «сотни и тысячи людей в городах Востока Украины») был охотно подтвержден ею и использован в своих целях. Тогда Донецкая СБУ заявила о ликвидации масштабной и опасной сепаратисткой организации, чем немало потешила гордость Юща и своего киевского начальства, а также поучила причитающиеся такому случаю награды. Признавать же, что на самом деле была всего лишь разогнана кучка безобидных донецких дурачков, в данной истории было не выгодно никому.

Другая смешная история произошла с вышеупомянутым Шаманом-Фроловым. Несостоявшийся брандмейстер союза «Меча и Орала» Бывший лидер мятежной республики заявился в штаб «Русского Блока» накануне местных выборов 2010 года, где скромно выразил готовность быть у них начальником предвыборного штаба. Начальник штаба у «РБ» на тот момент уже был, поэтому Шаман был вежливо и вполне закономерно послан на йух, а вместо должности главы штаба ему предложили побыть агитатором и пораздавать газеты прохожим на улицах. Такое предложение оскорбило кипучую натуру торговца контрафактной продукцией, и он с гордо поднятой головой удалился дожидаться других, более сговорчивых борцов за единую Русь.

Так пала маленькая и гордая Донецкая республика.

3. ПСПУ

Про ПСПУ писать много не имеет смысла. Эта партия и ее лидер всем прекрасно известны. В былые времена витренковцы гремели по всей Украине, но довольно быстро выродились в политического карлика, пользующегося популярностью лишь в Крыму и Донбассе. Однако в этом году на местных выборах ПСПУ потерпела крах даже в традиционно лояльных ей регионах, и вот на этом стоит остановиться поподробнее.

На выборах 2006 года партия Витренко местами получила в Донецкой области 10% . Больше, чем коммунисты! Для нашего региона такой результат считается очень высоким, и никому, кроме Партии Регионов сейчас не по зубам. У ПСПУ на Востоке намечалось весьма большое будущее, и вдруг такой позор…

Почему?

Аноним №2: Я состоял в партии Витренко три года назад. Потом все распалось. Совершенно неожиданно прошло сокращение ячеек ПСПУ по всей стране, многих людей просто уволили или отстранили от работы без видимых причин. Всякая агитация была свернута. Ты заметил, что раньше Витренко каждый месяц собирала какой-нибудь митинг, отсвечивала с бигбордов, а теперь о ней ни черта не слышно? Ей заплатили. Дали много денег, чтобы она не лезла поперед батька. Фактически она сдала партию. Это было особенно заметно по последним выборам. Я никогда не видел, чтобы ПСПУ так бездарно проводила свою кампанию.

По рассказам инсайдеров, Наталья Михайловна сейчас сильно пьет и практически не занимается политической работой. Все более-менее активные люди сбежали из некогда мощной донецкой ПСПУ и разбрелись по другим политическим проектам схожего толка. Одной из таких беглянок стала и нынешняя глава донецкого «Русского блока» Наталья (тоже Михайловна) Билоцерковская.

О ПСПУ же в скором времени, очевидно, нам придется забыть.

4. "Русский Блок" и "Донбасская Русь"

После упадка прочих пророссийских движений Донбасса эстафетная палочка лидера борьбы за «русский мир» перешла к партии «Русский блок». Ныне это, пожалуй, главный представитель жанра в нашем крае. Поэтому и рассказ об этом движении вышел наиболее объемным.

История «Русского блока» в Донецке – тот еще жир. До недавнего времени эта партия почти не вела здесь никакой деятельности и была скорее декорацией, нежели реальной силой. С 2002 по 2010 год ее возглавлял Владимир Филатов – тихий преподаватель русского языка в Донецком Национальном Университете. По отзывам его бывших студентов – преподаватель весьма скверный. Занимался он тем, что почти насильно записывал в «Русский блок» своих студентов, поэтому на бумаге партия выглядела очень даже многочисленной, а на деле была, по сути, миражом. Филатов регулярно отправлял руководству партии отчеты, из которых следовало, что движение живет и набирает популярность, и больше особо не напрягался. Знающие его люди утверждают, что он и сам искренне верил в созданную им же химеру, и весьма удивился и оскорбился, когда летом 2010 года его вдруг решили «подвинуть».

А подвинула его вышеупомянутая Наталья Билоцерковская. Хозяйка аудиторской фирмы из Шахтерска, глава общественной организации с абсурдным названием «Донбасская Русь» и бывший депутат от «Блока Витренко». Присмотрев в преддверии выборов бесхозную партию, Билоцерковская, имевшая в области определенный политический авторитет, связалась с руководителем «Русского Блока» Геннадием Басовым и получила от него добро на руководство партией в Донецке. Вместе с другим нынешним лидером донецкого «Русского Блока», Сергеем Бунтовским (о нем речь пойдет дальше) она пришла к ничего не подозревающему Владимиру Филатову и предложила ему добровольно уступить руководство партией. Взамен ветерану «РБ» было предложено проходное место в партийном списке.

Филатов воспринял такой наезд в штыки и устроил нешуточный скандал. Тогда Билоцерковская и Бунтовский, поддерживаемые Басовым, провели весьма сомнительное собрание членов партии, на котором Филатова официально отстранили от руководства. Тот ответил гневными письмами в управление юстиции и в ПСПУ, в которых обвинил Билоцерковскую в рейдерском захвате. Витренко поддержала Филатова, назвав свою бывшую соратницу Билоцерковскую – «гнусной личностью» и «мошенницей». В русском лагере Донбасса исконно заклокотало говнище взаимных обвинений. Печатные органы конфликтующих партий стали печатать открытые письма, в которых каждая выставляла себя главным борцом за идею, а оппонентов – предателями и бандитами. В конце концов Филатова таки отстранили и во главе «Русского Блока» окончательно воцарились Наталья Михайловна ІІ и Сергей Бунтовский. Более подробную сторию этой занимательной грызни и письма ее участников можно прочитать здесь. Копировать все это сюда не вижу смысла.

Аноним №3: Наталья Билоцерковская – достаточно малокультурный человек. Причем сама она об этом не догадывается и скрывать свое бескультурье не умеет. На лидера партии она никак не тянет, что и показала практика.

Сам я видел и слышал Билоцерковскую лишь однажды, на митинге, тогда же снял короткий ролик ее выступления. Мне она показалась обычной торговкой с рынка. Я тогда и не понял даже, что это их лидер. Ну а перл из ее открытого письма «Я до мозга костей в сотом поколении — русская» как бы развеивает последние сомнения.



Сергей Бунтовский – более одиозная личность. Преподаватель Национального Университета (коллега и знакомый Владимира Филатова) пару лет назад он написал книгу в соавторстве с известным российским фашистом Максимом Калашниковым. Назывался сей украинофобский пасквиль «Независимая Украина. Крах проекта» и представлял из себя мракобесный поток сознания, напоминающий по содержанию песни группы «Ансамбль Христа Спасителя». Я купил эту книгу год назад, но так и не смог дочитать до конца. Заметно, что Бунтовский старательно косил под Бузину, но поскольку ни талантом, ни обширными знаниями в отличие от последнего не обладал, из под его пера предсказуемо вышла редкостная параша, которую от забвения спас лишь Максим Калашников, выступивший продюсером вышеозначенного шедевра. Если бы не его фамилия на обложке, книгу ни я, ни другие тысячи читателей никогда бы не приобрели, да и вряд ли бы она вообще когда либо вышла в свет.

С Сергеем Бунтовским я однажды имел занимательный телефонный разговор. Вы наверняка помните ту историю. Тогда я поначалу принял его за другого члена «РБ» - Дениса Жукова, а сам звонок - за шутку, поэтому большую часть разговора откровенно глумился, и лишь под конец беседы, когда Бунтовский рассердился и стал откровенно угрожать мне, понял, что это не телефонный розыгрыш. Этого случая мне вполне хватило, чтобы понять, что из себя представляет вышеназванный персонаж. Поэтому люди, знающие Бунтовского лично, ничем меня не удивили, а лишь подтвердили мои догадки. По отзывам, Бунтовский – человек с комплексом фюрера и несколько завышенным ЧСВ. Однако, в то же время, не лишком фанатичный. Выборы для него были скорее ступенькой к личному успеху и обогащению, нежели реальной борьбой за идею.

Аноним №3: Донецкий «Русский блок» на самом деле липовая партия. Реально там работали человек 7-10, остальные числились просто для балласта. Ни в какое сравнение с КПУ или ПСПУ они идти не могут. Агитацией, раздачей газет занимались в основном нанятые за мелкие деньги безработные, которые разъезжались по городам области. Агитировали они через жопу. Перед выборами партия напечатала около миллиона газет «Донбасская Русь», потратив на это львиную долю бюджета. И почти все эти деньги вылетели в трубу, потому что большую часть газет просто выбросили те, кто должен был их раздавать. Отсюда и такой импотентский результат на выборах.

Услышав это, я спросил, разве не помогает партии Россия? Разве не дает на выборы деньги? Ответ меня и разочаровал и обрадовал, хотя я и догадывался о подобном положении вещей. Никакой поддерживаемой извне пятой колонны в Украине нет. России глубоко наплевать на своих соотечественников и на их «русский мир». И уж тем более наплевать ей на несколько мелких, грызущихся между собой группировок, декларирующих себя, как борцов за права русских. Тратить на них нефтедоллары никто не будет.

В Донбассе существует лишь одна организация, живущая на российские деньги. Это «Русский Дом» Миры Агаковой. А финансирует ее всемирно известный фонд Владимира Путина «Русский мир»«Русский мир».

Формально фонд заботится о развитии русской культуры во всем мире, но на деле он был создан лишь с одной целью – распила многомиллионных средств. Помощь русским за границей – прекрасный повод для грабежа российского бюджета. Вот и обналичивают российские чиновники свои миллионы через сеть псевдопатриотических фондов и кружков. Кто знает про «Русский Дом» в Донецке? Весьма ограниченный круг лиц. А деньги там крутятся такие, что никакому «Русскому блоку» не снились. Только до русских они конечно не дойдут. Вся имперскость команды Путина имеет те же корни, что и «коммунизм» Петра Симоненко. Это ширма.

Таким образом, можно констатировать, что в самом русском из всех украинских регионов, пророссийские движения крайне малочисленны и никому не интересны. За двадцать лет они так и не выросли из штанишек маргинальщины и являют собой скорее клубы по интересам, нежели политические партии. Серьезные, амбициозные люди обходят такие движения стороной, поэтому всевозможные русские блоки становятся пристанищем бывших сектантов, полусумасшедших фанатиков и прочих фриков, обожающих ходить на митинги. И перемен в этом лагере на данный момент не предвидится.

Прем'єр-міністр Киргизстану Алмазбек Атамбаєв підписав розпорядження про присвоєння одному з піків Тянь-Шаню імені прем'єр-міністра Росії Володимира Путіна.

Як повідомили в киргизькому уряді, висота даної вершини досягає 4,5 тис метрів над рівнем моря. Вона розташована в басейні річки Ак-Суу, на території Чуйської області.

Раніше один з піків Тянь-Шаню в Іссик-Кульській області Киргизстану отримав ім'я першого президента Росії Бориса Єльцина.

У листопаді минулого року повідомлялося, що кілька депутатів парламенту Грузії виступили з ініціативою назвати гірську вершину Чорний незнайомець ім'ям президента США Барака Обами.

А в 2009 році депутати парламенту Республіки Алтай підтримали ініціативу про присвоєння імені Газпрому одній з гірських вершин Алтаю.

Рік нової ери 2010-ий приніс поглиблення суспільної кризи – як в Україні, так і на всій планеті. Народи безпорадно борсаються в боротьбі зі своїми елітами, паралельно засмічуючи свій habitat.

Спробуємо розібратися, чого очікувати в наступному році.

Що за “порогом”: зростання чи руйнація?

2011-й — рік, так би мовити, „проміжний” перед “апокаліптичним” 2012-м. Він покаже, чи остання Велика Криза буде подолана, а чи вона була лише репетицєю перед Мегакризою.

В цьому році ми побачимо, чи розрахується Україна з боргами, і чого це їй коштуватиме. Побачимо ми також, яку ціну за ці борги сплатить населення, та які у нього межі терпіння. Побачимо, чи витримає небувалий тиск об’єднана Європа, і чи не наблизиться Росія ще на кілька кроків до руйнації.

Українці за останні два роки якось звикли до передчуття дупи: живемо з ним і особливо не напружуємося. Що буде з Україною в новому році, вже зрозуміло: нас очікує подальше „закручування гайок” – у вигляді нових Кодексів, підвищення тарифів і введення пені на комуналку, нові визиски чинуш, ну й громадський спротив проти вибриків влади. Чекаємо старту нових майданів, а може, навіть, і спалених РОВД.

На нашій країні відображатимуться загальносвітові тенденції: зростання цін на пальне та подальше подорожчання харчів. Однак, з „офіційної” точки зору (уряду та експертів МВФ), нам “світить” подолання кризи та економічне зростання. Можливо, так буде на рівні якихось абстрактних цифр, але на реальне „покращення життя” не розраховують навіть найбільші оптимісти.

При тому, що в деяких зарубіжних аналітиках Україні пророкують гарний рік, зсередини все виглядає дуже похмуро: якщо й буде ріст ВНП (його прогнозують на рівні 4-4,5%), потішить він хіба що МВФ. На покриття боргів цій установі увесь ріст і піде. А зубожіння основної маси населення триватиме – економічне зростання торкнеться лише купки калу людей при владі, а реформи, яких вимагає МВФ, будуть тільки видимістю.

Справа в тому, що за красивими цифрами ховається державний та гарантований державою борг розміром у половину самого ВНП. І з цим боргом нічого вдіяти не можна. Бюджет досі дефіцитний. Уряд відсуватиме неминуче розорення все новими й новими позиками та розпродажем підприємств, які ще залишилися на балансі держави. Пік виплат за зовнішніми боргами запланований аж на 2013-й. Мабуть, на цей рік і припаде давно прогнозований дефолт – до того часу з країни вже не буде чого вичавлювати.

В проекті держбюджету-2011 інфляція закладена на рівні 8,9%. У прогнозі Світового Банку – на рівні 10,7%. Дефіцит бюджету – 3% (уряд), 5% (Світовий банк). Стрибків курсу гривні не очікуємо: принаймні, так кажуть НБУ і Fitch (а цим конторам можна довіряти, да).

А от ріст цін на енергоносії стане важким випробуванням для нашої і без того застарілої промисловості – вкладатися в модернізацію за даних умов можуть лише дуже багаті люди.

Деякі побоювання викликає золотовалютний резерв – його в нас 34,1 млрд доларів, а до закінчення наступного року збираються збільшити до 42 млрд. дол. (швидше за все, резерв збільшиться за рахунок дорожчання самого металу в підвалах НБУ: ціна на золото може сягнути 1800 дол/унція). Враховуючи розміри України та значну залежність від ситуації на міжнародних ринках, резерви малуваті.

Тим часом злий Fitch пророкує подальше зменшення населення України – з нинішніх 45,7 млн до 45,5 в кінці 2011-го. Проблеми традиційні для нашої нації наркоманів – алкоголізм, тютюнопаління, небажання використовувати мозок за призначенням. Здавалося б, уже всі, хто хотіли звалити з „цієї країни”, давно це зробили, однак, знов і знов на форумах знаходяться нові й нові відчайдухи, готові шукати щастя деінде. Світоглядна криза в суспільстві цвіте і пахне.

І, нарешті, найцікавіше на наступний рік в Україні: всі ми з нетерпінням чекаємо наростання протирічь в самій партії влади, які схоже, ось-ось виринуть на світ Божий.

А що у інших?

Подивимось на світ за межами України.

Світова економічна ситема настільки інерційна, що різких і спустошуючих змін в бік „погано” бути не може. Як і різких „вперед”. І все-таки „трохи вперед” набагато менш імовірне, ніж „трохи вниз”.

Світова економіка зав’язана на США, а в них економіка тримається на вірі в те, що гігантський борг США – це не порожні цифри, і в те, що цей борг чимось реально забезпечений. Уся сучасна економічна гра базується на цій вірі. Але ми, люди, які жили за комунізму, теж вірили у вічність Ощадбанку і безмежне накопичення наших вкладів на його рахунках. А потім в шоці споглядали, як борги держави і наші вклади кудись „списувалися”. Борги США – завеликі, щоб їх оплатити. І влада країни це розуміє. Поки що всі розмірковують, як би поелегантніше ці борги списати.

Наростатиме „тертя” між розвиненими і недорозвиненими країнами, як от США та Китай. Зростатиме напруга і всередині клубу рзвинених – особливо це стосується ЄС.

Очікуємо наростання серйозних внутрішніх проблем у Росії, яку, схоже, не врятує навіть підвищення цін на нафту. Наступного року у наших сусідів відбудуться парламентські, а ще через рік і президентські вибори. Якщо вони не приведуть до змін і реформ, країна продовжить рухатися до розпаду.

Росія остаточно визнала, що програла в гонитві озброєнь. Її промисловість також втрачає конкурентноздатність: уже зараз Росія купує повітряні і морські озброєння в Європи та Ізраїлю. В умовах багаторічного дискурсу про велич оборонки, спрямованого на легітимізацію влади, таке визнання є дуже тривожним знаком.

Економічні прогнози для Європи, загалом, похмурі. Найближчим часом євровалюта може впасти до $1,24-1,26, чи й нижче. Єврозона – під загрозою, але найбагатші її країни ніби готові її врятувати. От тільки якби все завжди виходило так, як обіцяють бюрократи, не було б колапсів у Греції та Ірландії.

Світові економісти покладають усі надії на ріст Китаю. Китай всіх витягне. Якщо він ростиме недостатньо швидко, проблеми вдарять і по Штатах (відповідно – по всьому світу), і по самому Китаю. Країна стрімкими темпами нарощує озброєння, особливо високотехнологічне. Схоже, що йдеться не лише про збільшення міжнародного престижу, а й про задуми провести „маленьку переможну війну”, яка допоможе відволікти населення від внутрішніх проблем. Це станеться якщо не в 2011-му, то в дванадцятому чи тринадцятому – Китаю життєво необхідні нові ресурси та простір.

Ще один фактор, який суттєво вплине на людство наступного року, і який вже не можна ігнорувати – це глобальне потепління. Цьогорічна спека, схоже, повториться. Керівник вітчизняного гідромедцентру навіть заявив, що через тридцять років снігу в нас уже не буде – протягом останніх 20 років середня температура в Україні піднялась на 2,5 градуси. Якщо так продовжуватиметься й далі, замість Карпат „на лижі” доведеться їхати кудись на Урал.

Протягом останніх років у світі побільшало природних катастроф. Чекаємо цього і в 2011-му, і далі, разом з новими змінами клімату. Вони також призведуть до подальшого поглиблення екологічної кризи. Щоб це прогнозувати, не треба бути пророком – достатньо озирнутися й помітити, що ніяких позитивних змін у цій сфері не відбувається.

Об’єми споживання енергії зростатимуть, а її, як і раніше, переважно добувають з викопного палива. Запаси тим часом стрімко виснажуються, а видобування руйнує екосистему та погіршує клімат. Через це та через економічні фактори посиляться міграційні потоки та міжетнічні протиріччя: російські події, які ми нещодавно спостерігали, схоже, будуть лише початком. Загостряться проблеми голоду, нестачі води й бідності.

Що маємо у підсумку?

За останній рік як українці, так і людство в цілому недалеко просунулися у вирішенні соціальних та економічних проблем. Якщо просунулося взагалі: наші дії схожі на позбавлені мети смикання у різні боки – а отже, вони точно не дадуть необхідних результатів.

І все таки – на тлі усієї цієї безнадії творчі, сміливі й організовані індивіди все ще можуть боротися з Системою, перемагати (як, наприклад, Wilileaks) і змінювати життя на краще хоча б на мікрорівні. Варто лише включити мозок і докласти трохи свого часу та зусиль.

Станіслав Давиденко

"У 102 річницю від Дня народження Провідника Української Нації Степана Бандери особливо пророчими стають слова Великого Українця: "Провідна лінія націоналістичного шляху – повноцінна українська національна революція, а не протирежимний спротив-резистанц". Встановлення промосковського окупаційного режиму, політичні репресії, тотальна українофобія, що панують в Україні лише підтверджують думку, що без здійснення національної революції в Україні не вдасться побудувати суспільний лад на засадах національної та соціальної справедливості", - заявив лідер Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок під час урочистостей з нагоди 102-ї річниці з дня народження Степана Бандери у селі Старий Угринів на Івано-Франківщині.

Також Олег Тягнибок зазначив: "Українофобський промосковський режим Януковича за рік повернув Україну в колоніальне минуле, де панують поліцейська держава, соціальний гніт та національна несправедливість. Сьогодні політичні репресії стали повсюдним явищем, арештовують не лише за економічні злочини екс-урядовців, але й за чітку національну політичну позицію. Протягом минулого року сотні свободівців пройшли через допити репресивних структур. У ніч на Новий рік було заарештовано голову Запорізької "Свободи" Віталія Подлобнікова та його заступника голови з питань молодіжної політики Гудименка Юрія. І репресивний маховик влади лише нарощуються.

Водночас, зріє суспільне незадоволення і протест, що раз по разу, як це під час підписання Харківських угод чи при ухваленні Податкового кодексу, виплескується назовні. Українське суспільство, для якого героями є Іван Мазепа, Тарас Шевченко, Степан Бандера, вступають в жорсткий конфлікт з нинішньої окупаційною владою. І те, наскільки 102-га річниця з Дня народження Степана Бандери стала суспільно визнаною, свідчать урочистості по всій Україні. Попри арешти влади, судові заборони від Луганська до Львова українці вийшли вшанувати свого Провідника – Героя України. А це свідчення неминучої поразки нинішнього режиму, бо ще жодна влада не перемогла народу, озброєного ідеєю.

Завдання нинішнього політикуму організувати націю і здійснити мрію Бандери – побудувати Самостійну Соборну Українську Державу на засадах національної та соціальної справедливості. Третя українська революція, а не протирежимний опір, боротьба за ідею нації, а не за ілюзорні ліберальні кліше – завдання, яке мусить виконати наше покоління.

Мусимо пам'ятати слова Бандери:

"Через ідейно-програмову опортунізацію, через відступлення від повноти й чистоти власних цілей, замазання їх в очах народніх мас ставиться під знак запиту успішність і доцільність визвольної революції, прищеплюється сумнів, чи можлива й доцільна така боротьба за применшені, половинчаті цілі, які цілком не відповідають духові і потребам України.

Наша визвольна концепція, ідеологія і програма українського націоналізму мусять чітко відбивати найістотніші прагнення українського народу, в найчистішій формі, без сторонніх і ворожих суґестій і викривлень, а одночасно формувати національно-політичну свідомість".
Прес-служба ВО "Свобода"

Воистину, прав великолепный украинский журналист Владимир Бойко, цитата которого приведена в заглавии этого сообщения.

Об этом свидетельствует хотя бы опубликованный ниже уникальный документ. Это письмо главного следователя Винницкой области, начальника следственного управления областного управления милиции, заместителя начальника этого управления - господина Анатолия Ивановича Хорзова.

Ну, казалось-бы, письмо как письмо. Раз человек работает на такой большой должности - он что, писать не умеет? Умеет! А раз умеет, и марки с конвертами за государственный счет получает, то что, ему письма писать запрещено? Нет, не запрещено! Тем более, что очень хочется. Хочется и не колется. Потому что в головном мозге нет внутренних ограничений, нет осознания того, что написав ТАКОЕ письмо, и вложив его в конверт, оплаченный нами - украинскими налогоплательщиками, господин Хорзов позорит всех нас. За наши с вами деньги.

Так что-же такого ужасного написал господин Хорзов, этот мастер изысканного эпистолярного жанра?

А ничего такого ужасного. Очень даже милое ябедничанье.

А кому-же ябедничает господин Хорзов? Да вот некому господину Девиду Шепарду - работающему атташе по юридическим вопросам Посольства Соединенных Штатов Америки в Украине.

Интересно? Конечно.

А чего же хочет господин Хорзов?

Немногого. Чтобы американское посольство подключилось к защите общественной морали в Украине. Он призывает уже американских налогоплательщиков защитить "государственные символы Украины" (sic!) от ... ничтожного украинского блогера di_mur, который, падла, "обижет и унижает" эти "государственные символы", а заодно "обижает и унижает" "честь и достоинство органов и должностных лиц государства Украина".



А чего же просит у несчастного атташе по юридическим вопросам Посольства США в Украине полковник милиции Хорзов? Правильно - содействия! Нужно выключить интернет! "обязать администраторов социального интернет-ресурса livejournal.com заблокировать указанную учетную запись и удалить информацию, которая на ней содержится".

И вот тогда господин Хорзов отправится с чувством глубоко удовлетворения ловить новых порнографов-унизителей. И жить нам станет сразу лучше, сразу веселее.

Блогера di_mur мы у себя в Украине посадим, это мы умеем, за нами - не заржавеет. А вы там у себя в Америке - только штепсель выдерните, ладно?

Как доктор б.у. я думаю, что такие мысли посещают людей вроде господина Хорзова неспроста.

С одной стороны, у них все есть: хорошая квартира, устроенные дети, машина, о стоимости которой никто не спросит, так как страшно. Должность в Виннице, крыша в Киеве, хороший костюм, гламурная внешность, подчиненные, которые до боли искренне любят... Про заводы и пароходы господина Анатолия Ивановича Хорзова я ничего не знаю, но у других людей его уровня всё это есть в очень большом количестве. Только не спрашивайте, откуда.

Но всё равно же - чего-то еще не хватает! И этот "цымес" - это всемирная слава. Посадить порнографа-Гройсмана - тут не надо много ума (более того, тут много ума - очень вредно). А вот наехать на Посольство США, отключить Живой Журнал - это сильно.

А еще, наверное - хочется пиара. И в этом мы господину Хорзову можем помочь, пока нас с вами не поотключали - кого от интернета, а кого и от кислородного аппарата. Давайте сделаем Анатолию Ивановичу Хорзову новогодний подарок!

Разместим на своих временно не отключенных ресурсах, блогах, веб-страничках вот это сообщение.
Может быть, тогда он перестанет кошмарить посольство США и несчастного атташе по юридическим вопросам господина Дэвида Шепарда.

Спасибо большое!
di-mur

"Закриття Бібліотеки української літератури у Москві – це ворожий крок щодо української держави і українців. Це свідоме обмеження культурних та національних прав українців, які проживають у Росії. На такий явно недружній крок з боку російської держави українська влада мала б відповісти симетрично", - про це заявив голова Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок, коментуючи закриття Бібліотеки української літератури у Москві.

"Будь-яка держава світу у відповідь на недружні кроки з боку іншої країни, попирання національних та культурних прав своїх соплемінників має зробити все, щоб ці права захистити та здійснити симетричні кроки у відповідь. Так само має вчинити Україна. Необхідно переглянути функціонування на території України так званих російських центрів, на кшталт Російського центру науки та культури у Києві. Також необхідно заборонити діяльність російських громадських та політичних організацій, що займаються відверто антидержавною діяльністю та брутально порушують Конституцію та закони України. На жаль, режим Януковича, який міцно спирається на підтримку Кремля, не здатен адекватно захищати ні державні, ні національні інтереси.

Через окупований інформаційний простір – з десятків телеканалів та сотень газет – кремлівська пропаганда методично втовкмачує у голови мешканців України пропагандистські жахалки про міфічну насильницьку українізацію, пригнічення російського етносу в Україні та "найстрашнішу" загрозу сварки "двох братніх народів". Це скавуління активно підтримується українофобами за сумісництвом русофілів при владному кориті – різноманітними табачніками, колісніченками, азаровими, корніловими та іншою нечистю.

В Україні основним ретранслятором кремлівського пропагандивного міфу щодо загрози, котру несуть українці "русскаму міру", є Партія регіонів, де пригрілися найактивніші україноненависники. Поки в Москві закривають єдину на всю Росію українську бібліотеку, поки ліквідовують Федеральну національно-культурну автономію українців Росії, в Україні українофоби при владі, нахабно брешуть про "ущемлення прав російськомовних". Та найпарадоксальнішим у таких обставинах є те, що чи не найбільше цей міф вкорінюється у Криму, де діють всього лише 3 українських школи, та на Донбасі, де навіть у дитсадках відбувається планомірна ліквідація українських груп!

Зрозуміло, що для нинішньої кремлівської влади українська бібліотека є небезпечною, адже твори українських класиків та сучасних письменників просякнуті духом свободи, що є неприпустимим в імперській державі. Для нинішнього Кремля прийнятним є функціонування лише тих культурних закладів, на полицях яких міститься повне зібрання творів про Путіна і Мєдвєдєва із вкрапленнями агітпропу Лєніна та Сталіна.

Та скільки б не було в Україні та по всьому світу центрів російської чи то культури, чи то путінської пропаганди, загальна культура Росії та її вихідців перебуватиме на рівні найодіозніших висловлювань нинішнього прем'єра. Цю віху тотального культурного занепаду характеризуватимуть вислови штибу "мачіть в сартірє", або рекомендації іноземному журналісту "зробити обрізання таким чином, щоби потім там нічого не виросло". І ця культурна депресія, котра значиться існуванням пропагуванням творів винятково пропагандивного змісту, завершиться лише зі зміною господарів Кремля та крахом імперських устремлінь Росії".
Прес-служба ВО "Свобода"