Коли я десь бачу фразу про те, що «уряд прогнозує…», я собі першим ділом думаю: вони що там усі, *банулися? Що значить «прогнозує»? Це вже виходить якесь гадання на кавовій гущі, а не державне управління. Прогнозувати може який-небудь Глоба або Кашпіровський, а уряд повинен ЗНАТИ і ОБІЦЯТИ. А якщо обіцянку не виконує – дружно робити собі привселюдне харакірі у Марііїнському парку. Інакше він не уряд, а гівно на паличці. 

Отож коли нині уряд прогнозує інфляцію на рівні 8,9% - не вір очам своїм. Насправді наші керманичі НЕ ЗНАЮТЬ, якою буде інфляція. Тим більше вони і гадки не мають, що з цією інфляцією робити. Усі їхні думки на цю тему починаються з «якщо»: якщо тенденція збережеться… якщо світова кон’юнктура сприятиме… якщо чергова хвиля кризи не…

І у цій цілковитій невизначеності є тільки одна людина, яка точно знає, що буде далі і що треба з цього приводу діяти. Це, звісно ж, наш коханий президент Віктор Хведорович. Йому достеменно відомо, що дерибан не просто триває, а ще тільки набирає розгону, і що у таких умовах вкрай необхідним буде докупити для президента ще кілька вертольотів та кілька «Межигір’їв». А ще краще – віддати йому під забудову столичний Ботанічний сад і Маріїнський парк. І тому Янукович знає напевно, що усій країні потрібно всерйоз і надовго затягнути паски.

«Ми повинні знайти, вивільнити ті ресурси.... Ми з вами повинні затягнути паски і піти шляхом оптимізації витрачання державних ресурсів з метою вдосконалення системи державного управління, підняття рівня її ефективності», - каже Гарант з таким виглядом, що усім стає кришталево зрозуміло: не затягнете паски на пузі – він вам їх на шиї позатягує.

Особливо радує це феєричне «ми». Напевно, мова йде про те, що народ має відмовитися від звички їсти хліб та м'ясо, а Віктор Хведорович – від належного йому за законом права безкоштовного проїзду у метро.

Тому що бабла реально не вистачає. Якщо так далі діло піде – скоро нашому Гаранту доведеться добиратися на роботу лише трьома вертольотами, а це не солідно, увесь світ сміятися буде.

І через це наша влада аж із шкіри пнеться, ночей не спить – усе намагається придумати нові і нові джерела поповнення своїх схудлих кишень.

Приміром, днями міністр внутрішніх страв Могильов заявив, що відтепер водіям, які захочуть поїхати за кордон, потрібно буде отримувати нові права. Звісно ж, не безкоштовно. І, звісно ж, у цілком прийнятні терміни. А якщо у когось, приміром, путівка «горить» і він у терміни ці не вкладається – питання цілком можливо буде вирішити більш оперативно за скромну додаткову винагороду.

І ще при цьому Могильов руками розводив: мовляв, це не я вигадав, а європейці.

Аж тут виявилося, що нічого подібного європейці не вимагали, і жодних подібних вимог у Віденській конвенції, на яку посилався наш міністр, і близько нема. Тобто це все чисто його особиста ініціатива із законного розводу лохів на бабло.

Так що, як казав наш Гарант, ми повинні затягнути паски…

Володимир Йадороб

Ну ось ми і дочекалися, коли внутрішньовидова гризня у владі почала переростати у справжнісінькі розборки у характерному для бєспрєдєльних 90-х стилі. Буквально недавно біля київського офісу Тарути була справжня стрілянина, а сьогодні кислотою плюснули у обличчя заступнику голови Київської облдержадміністрації Чижмарю.

Міліція, звісно, професійну діяльність Чижмаря у якості версії того, що сталося, не розглядає. Проте не варто забувати, що міліція нині занадто слабо відрізняється від традиційних організованих злочинних угруповань – хоча б тому, що їхні лідери за законом та субординацією мають право віддавати міліції накази. А Київська область, де засідав Чижмарь – це, нарівні з Кримом, території з найдорожчою в країні землею. І, як на мене, професійну діяльність заступника голови ОДА потрібно за визначенням вважати потенційно найперспективнішим напрямком розслідування.

Але це, здається, тільки початок. Адже конфлікти всередині орави переможців і покращувачів життя просто приречені лише наростати і наростати, оскільки в зубожілій країні все менше і менше залишається того, що ще можна замутити, розпиляти, роздерибанити або просто вкрасти. Отож я особисто розумію, чому Янукович ходить виключно з двома сотнями охоронців; «шото я очкую, Славік»(с).

У тих колах, до яких він належить і з якими прийшов до влади в Україні, церемонитися не прийнято. Там або сидять покірно і мовчечки, або стріляють у спину з-за рогу. Або підкладають бомби на стадіони чи під дно броньованих автомобілів. Тому, очевидно, Яник і обрав вертоліт. Який надзвичайно важко розстріляти на світлофорі з автомату. Проте і у вертольоті він не застрахований від того, що хто, скажімо, тихенько переріже пару дротиків або й просто пульне із землі з гранатомету.

До речі, типові алгоритми прийнятої нині при владі парадигми стосунків між начальниками і підлеглими можна спостерігати ледь не кожного дня. Янукович, добра душа, увесь час криє своїх підлеглих добірним професійним сленгом, обіцяє повідривати їм голови, повисмикувати ноги і т.д. Мабуть, йому здається, що в цей момент він виглядає надзвичайно мужнім, хоча після яєчного теракту у його мужність повірити можна хіба що з дикого перепою.

От, наприклад, вчора він з дурного дива нагавкав на одеського губернатора Матвійчука. Загальній картині не вистачало хіба що розпальцьовки та кількох епітетів про «моргала виколю» та «очко порву». Але Матвійчук, як і належить справжній «шістці» моментально побіг розрулювати причини паханового невдоволення. Думаю, що за наступні кілька років перебування Януковича при владі ми ще встигнемо побачити, як за подібні прорахунки він буде ібашити винних у диню або топтати ногами. Можливо хіба, що не особисто, а на його команду це робитимуть, скажімо, народні депутати. Треба ж і їм якусь роботу найти, хулє.

До речі, свої сили на цьому перспективному поприщі вони вже спробували щонайменше двічі - побиті стільцями БЮТівці можуть це засвідчити…

Президент України Віктор Янукович заявляє, що кошти, які вивільняться в результаті адміністративної реформи, мають бути направлені, в тому числі, на вирішення питань соціального захисту населення.

Про це В.Янукович сказав сьогодні в Одесі під час розширеного засідання регіонального комітету з економічних реформ.

«Дуже важливо, щоб ми сьогодні оптимізували державні видатки... Ми повинні вдосконалити систему державного управління, і ті ресурси, які є в державі, сьогодні повинні бути скеровані на соціальний захист», - сказав Президент, відзначивши, що йдеться, зокрема, про виплату пенсій, соціальної допомоги для малозабезпечених верств населення.

«Ми повинні знайти, вивільнити ті ресурси.... Ми з вами повинні затягнути паски і піти шляхом оптимізації витрачання державних ресурсів з метою вдосконалення системи державного управління, підняття рівня її ефективності. Тому що коли багато начальників сидить на одному питанні – не знаєш, з кого спитати», – зауважив В.Янукович.

Джерело: Уніан

У м. Красний Луч Луганської області п`ятеро батьків учнів україномовної школи №15 вже другу добу проводить голодування на знак протесту проти її закриття. Про це повідомив один з тих, хто голодує, депутат міської ради, колишній мер міста (2002 - 2006 рр.) Сергій Лук’яненко. За його словами, серед вимог тих, хто голодує – скасування рішення сесії міської ради №20 від 28.12.2010 р. про закриття школи, відставка заступника міського голови Людмили Мягкої і начальника Управління освіти Наталії Пострякової. Необхідність закриття навчального закладу в мерії пояснюють тим, що в школі, розрахованій на 1 тис. 176 учнів, навчається всього 240 дітей, а в наступний навчальний рік набирається ще менше школярів. Закриття школи в міськраді не пов`язують з бажанням закрити саме україномовну школу, оскільки в місті є ще 2 школи, де навчання ведеться двома мовами. Головний мотив – брак коштів на утримання. За словами ж С.Лук’яненка, кошти на утримання школи є. У школі навчаються 307 учнів приладобудівного технікуму, працює школа мистецтв на 100 чоловік. В рахунок орендних платежів вони оплачують усі комунальні послуги. Він стверджує, що фактично закриття школи розпочалося ще в 2006 році, коли почали говорити про її закриття, відлякуючи тим самим батьків учнів. С.Лук’яненко вважає, що школу закривати не можна, оскільки вона розташована в густонаселеному 3-му мікрорайоні. За його підрахунками, через невеликий проміжок часу ще дві школи цього мікрорайону не зможуть прийняти всіх бажаючих навчатися. «Від такого закриття варто чекати тільки згортання життєдіяльності міста», - вважає він. С.Лук’яненко також заявив, що міська влада «тупо виконала вказівку з оптимізації шкільної мережі», не подумавши про дітей, не обговоривши ситуацію з батьками. У той же час батьківським комітетом зібрано більше 1 тис. підписів жителів мікрорайону проти закриття школи. Також, за його словами, міська влада не вжила ніяких заходів для залученню додаткових коштів. «Якщо вже так важко з фінансами, то хоч би почали з себе і відмовилися від премій, доплат», - резюмував С.Лук’яненко.

За інформацією батьківського комітету, після закриття школи в будівлі може з`явитися офіс місцевої молодіжної організації Партії регіонів.

Джерело: Уніан

У четвер 17 лютого о 13:30 під Верховною Радою України відбудеться громадська акція "Навчіться чути!". Громадські активісти, жителі Києва, екологи та археологи передадуть депутатам посилку з вимогами до закону "Про регулювання містобудівної діяльності", а також засоби, які допоможуть почути людей.

Громадяни не мають наміру здаватися і тепер спільними зусиллями будуть домагатися втілення у життя сформульованих вимог.

Громадські активісти, представники ініціативних груп, що борються з варварськими забудовами, екологи та археологи сформували спільні вимоги до того як має відбуватися містобудування. Вони наступні:

1. До виділення землі під забудову має бути проведена археологічна експертиза (якщо треба - розкопки) та складений детальний план забудови території. Проект цього плану має бути обговорений з громадою. Виділення землі під житлову забудову в межах міських парків, скверів і лісів забороняється.

2. Після затвердження детального плану забудови, що визнає зокрема кількість будинків та їхню поверховість, влада може виставляти землю на відкриті торги. Переможець на торгах повинен отримати екологічну експертизу свого проекту та згоду мешканців прилеглих житлових будинків. Лише після цього угода про продаж/оренду землі під забудову набуває чинності.

3. Гроші за експертизи сплачують покупці/орендатори землі, але через мерію. Напряму вони не замовляють висновки археологів та екологів - замовником їхніх експертиз виступає влада. При цьому в законодавство вноситься норма про кримінальну відповідальність експертів за фальсифікацію висновків.

4. Закон "Про регулювання містобудівної діяльності" має набути чинності лише в умовах: а) повноцінного наповнення і оприлюднення Державного реєстру нерухомих пам'яток України зі створенням та занесенням в кадастр охоронних зон навколо внесених об'єктів; б) включення до кадастру усіх територій, що мають особливу цінність.

5. Прямо в законі - а не окремим документом як пропонує Віктор Янукович - має бути передбачена відповідальність за порушення правил при будівництві. По-перше, усі порушення мають бути усунені за рахунок забудовників - включно із знесенням незаконного будівництва. По-друге, посадові особи та керівники забудови мають нести кримінальну відповідальність за порушення. По-третє, компанія-замовник будівництва має сплачувати штрафи за порушення - до 100 тисяч неоподаткованих мінімумів.

Сформований перелік вимог громадян до законопроекту зігноровано.

"Закон для забудовників" не дає відповідь на проблему відповідальності забудовника, ігнорує екологічну та археологічну експертизу, а також громадські слухання щодо конкретних забудов.

Замість конструктивного діалогу і цивілізованого вирішення суспільних проблем, влада, на жаль, вирішила прийняти до уваги лише комерційний інтерес забудовників.

Організатори:

Громадський рух "Збережи старий Київ" (контактна особа - Ігор Луценко - 067-467-62-53, Євген Карась - 066-048-66-03)

Всеукраїнська екологічна ліга Ініціативні групи мешканців Києва по захисту від незаконних забудов

Громадська організація "Видибай-захист водойм та берегів"

Українська екологічна асоціація "Зелений світ"

Національний екологічний центр України

"Свідомо" (Єгор Соболєв - 050-351-81-41)та інші.

Информации, впрочем, негусто. Решение о закрытии школы может принять только сессия горсовета, и пока такое решение не принято. Однако комиссией уже подготовлен список школ, потенциально подлежащих ликвидации, и сейчас по ним принимаются решения. Вторая школа в этом списке есть. Мэр города лично говорил, что школа будет закрыта. Но директор либо лукавит, либо действительно не верит до конца, что приговор будет приведен в исполнение, и раньше времени поднимать панику не спешит. По-поводу выступления учителей у Шустера якобы не знает - "Может быть, я им не хозяин, могут выступать, где хотят".

Вторая школа не украиноязычная, как об этом писали, а с углубленным изучением английского. Действительно, школа недозаполнена. Нехватка учеников - 30%, но в наше время тяжело найти заполненную школу, учитывая то, что проектировались они в совсем другое время, и детей сейчас гораздо меньше. Практически в любой школе теперь недобор. Но не все школы стоят на дорогой земле в центре города.

С северо-востока на школу каменной стеной надвигается новая донецкая эпоха. Недавно построенные ресторан и храм УПЦ МП, а так же совсем новый бизнес-центр "Столичный" (оранжевый небоскреб с зеленым куполом). Здание слева, где висит реклама МТС - так называемый "негробанк". Общежитие технического университета, населенное сорокалетними "студентами" из стран третьего мира. Столь специфическое название общага получила из-за того, что у ее дверей африканцы издавна полюбили торговать валютой.

Такой конкуренции школе, конечно, не выдержать. Кому она нужна, когда есть церковь и негробанк.

lj frankensstein

Жорсткі, але вимушені

Почну із невеличкого відступу...

Це аксіома: якщо влада в цілому чи якісь її окремі гілки частково чи повністю припиняють виконувати свої, покладені на них суспільством, безпосередні функції, то рано чи пізно суспільство ті функції почне виконувати самостійно. Одночасно намагаючись в той чи інший спосіб ту владу змінити.

Тобто, за нефункціональної влади обов'язково почнуть виникати функціональні альтернативні чи паралельні суспільні структури. А в першу чергу ці процеси будуть стосуватися сфер захисту громадянських прав і свобод, забезпечення недоторканності майна та іншої власності, захисту життя та житла, боротьби зі злочинністю. Причому, інколи такі самозахисні дії набувають досить жорстких форм.

Наприклад, чи відомо вам, як на початку 90-х в Прибалтиці було подолано рекет? Як повідав мені відомий литовський громадський діяч, екс-дисидент Атанас Терляцкас: рекетирів просто почали відстрілювати.

Бізнесменам якось набридло потерпати від цього різновиду бандитизму. Чекати ж обіцяного радикального реформування правоохоронної і судової систем, котрі, по своїй суті, на той час ще залишались совєцькими і надзвичайно, навіть для Прибалтики, корумпованими - певні бізнесові кола не стали. Вони просто оголосили бандюкам війну.

Одного чудового дня, без будь-яких попереджень, розпочався відстріл найвідоміших і найжорстокіших ватажків рекетирських банд. При цьому ніякої партизанщини, месництва чи якоїсь робінгудщини. Кілерів теж не наймали. Все робилось своїми руками.

А після здійснення чергового такого, давайте називати речі своїми іменами, теракту - винуватець у супроводі адвоката, колег та журналістів влаштовував прес-конференцію. А потім - здавався правоохоронцям, або ж просто з'являвся до найближчого поліцейного околотку і писав заяву про скоєне. Така публічність, з одного боку, наробила багато галасу, а з іншого - сформувала певну громадську думку.

На відсидку ж "вільні стрілки" йшли свідомо, і готові були отримати будь-які терміни буцегарні. Навзаєм, на весь час ув'язнення їх колеги брали на себе зобов'язання утримувати на гідному рівні родини сміливців та опікуватися бізнесом сидільців.

Після низки таких гучних акцій, коли бандюки переконались у затятості бізнесменів, рекет спочатку в Литві, а згодом і в Латвії з Естонією зник, як явище. А держава поспішила із судовою та правоохоронною реформами - із одночасною досить серйозною кадровою чисткою цих органів.

Тобто, коли суспільство, в особі бізнесменів, почало брати на себе, най і частково, функції влади - держава почала рахуватися із суспільними потребами і ворушитися.

Ну, а тепер про українські реалії...

Мені можуть закинути: мовляв, і менталітети у нас із прибалтами різні. Та й скільки тієї ж, наприклад, Литви, тотожної територійно Харківській, а за населенням Донецькій областям? А тому, якщо в Прибалтиці - чи в тій же Грузії - такі процеси набувають гучного і відносно масового вигляду, то у нас, якщо щось подібне і трапляється, воно має спонтанний і локальний характер.

Можливо, такі закиди і мають певні резони. Але чомусь наші владні рехворматори, коли їх питати, чому не використовується корисний досвід прибалтів або ж грузинів, теж торочать про різні менталітети та неспівставність територій і населення. Наприклад, про неможливість скористатися грузинським досвідом реформування міліції саме через ці ментально-територійні розбіжності України та Грузії казали як нинішній міністр Могильов, так і його попередник Луценко.

В мене така підозра, що це лише відмовки, які виправдовують і неспроможність, і небажання наших владоможців, незалежно від їх партійно-кланової належності, взагалі провадити будь-які дійсно ефективні і давно назрілі реформи. А тим часом суспільство починає по-своєму на цю владну бездіяльність реагувати...

Цю історію повідав мій давній приятель, в минулому опер і працівник прокуратури, а нині середньої руки бізнесмен. Йому ж ця історія стала відомою від колишніх колег.

Пару років тому в одному із віддалених прикордонних харківських сел об'явились якісь зальотні волоцюжного штибу бандюгани. Оселились у місцевого п'янички. Все село здогадувалось, хто вони за такі, але позаяк до часу сумнівна публіка промишляла десь на стороні, місцевих не чіпала - то й поселяни на них особливої уваги не звертали. Як не звертали уваги дільничний та інші місцеві правоохоронці.

Але, трохи обжившись та огледівшись, кримінальна публіка почала порушувати одне із наріжних правил злочинного світу - не с*ри, де живеш. Спочатку у поселян почав зникати такий-сякий дріб'язок, що погано лежав: у когось сокира з молотком, у когось серпужок, а то свіжовипрана білизна з мотузки, або ж забуті в городі лопата із граблями. Далі - більше. На ставку почали зникати гуси із качками, кури і кролі із двору, дрова з-під двору, городина з городів, консервація з погрібів, усілякий потрібний і непотрібний в господарстві метал...

Поселяни для початку не те щоби поскаржились, а спробували у голови сільради та дільничого з'ясувати: мо' ті якось даною їм владою розбишак угамують? Але і першому, і другому такий клопіт був не дуже потрібний.

Голова порадив, аби місцеві для початку самі із зальотними спробували по-доброму якось домовитись. І сам, такий же поселянин, додав, якщо елементи виявляться не контактними,то, мовляв, ви й самі відаєте, як чинити із ними.

Дільничий був ще категоричнішим: не спійманий - не крадій. Документи він у чужинців перевірив - вони хоча і з "біографією" у кожного, але в порядку. Усі числяться за якоюсь фірмою - типу будівельна бригада за викликом. Липа, звичайно, але його можливостей, аби це довести - замало. Тобто, підстав взяти за гузно крадійкувату публіку у нього немає.

А на прощання дільничний дав пораду. Нехай поселяни звернуться до райвідділку із офіційною заявою - і тоді оперативники візьмуть зальотних у розробку. Або ж - най самотужки із ними розберуться.

Та селянам менти в селі непотрібні були, тому й вирішили для початку якось по-свійськи із "гостями" узгодитись, надіславши до вуркаганів делегацією із трьох дядьків.

Але розмови не вийшло. Кримінальники делегацію послали, обурившись, що "калхознікі савсєм нюх патерялі", пред'яви "галімиє" авторитетним пацанам пред'являють.

А от даремно. Бо нюх не "калхознікі" втратили, а елементи.

Я вже згадував - село те прикордонне. І головним промислом поселян була контрабанда. Безпосередньо нею займались далеко не всі, але жило з неї практично все село. Там існувала певна спільнота серйозних, неговірких і метикуватих дядьків із чітко розподіленими поміж ними функціями: хтось їздив в Росію за товаром, хтось його переправляв через кордон, хтось зберігав, а хтось вивозив і реалізовував.

До свого кола дядьки мало кого допускали. Принаймні чужим, непевним, базікалам потрапити туди було зась. Ну, а іншим поселянам із цього теж був свій зиск. Комусь - через можливість купити якийсь контрабандний крам по східній ціні. Комусь - через можливість заробити, позичивши незасвічене авто для вивезення товару або надавши можливість переховати до часу товар у своєму обійсті. А комусь - і просто через постійний заробіток на якихось допоміжних роботах - типу завантажити/розвантажити або сортувати товар.

Треба сказати, що багато-хто із цих оборотистих дядьків із часом промислом таким займатися припиняв. Накопичивши так званого стартового капіталу, вони йшли у більш-менш легальний бізнес. Хтось заводив фермерське господарство, хтось відкривав крамницю, хтось ліс в оренду брав, а хтось ставки... Але принагідно на швидку зрубати копійку у випадку чого мало хто із них відмовлявся. Зрозуміло, що дещиця перепадала і голові сільради, і дільничному, і комусь із райвідділку - але візитів невтаємничених правоохоронців з району у селі ніхто не прагнув.

А тим часом, зайди зовсім знахабніли. Одне за одним: полишений в полі через поламку фермерський тракторець до цурки розкурочили; скутер поштарки, поки та заносила пенсію до немічної бабці, із-під двору поцупили; до молодиць почали чіплятися...

Ну, а останньою краплею став напад на місцеву бабцю-самогонницю. Поки стара до льоху полізла, вони її в ньому закрили, із дому увесь самограй і зароблену на ньому готівку витягли. А виходячи з подвір'я, нарвались на місцевого, що завітав до бабці за оковитою. Відмотузили і поселянина.

Терпець дядькам увірвався. Як там воно було, лише вони та ніч знають. Але одного чудового ранку село зітхнуло полегшено. Зайди зникли.

Усе село, район, ментура чудово відають - лежать ті бандюки десь у прикордонному лісі надійно прикопані. Але діла до того ні в кого немає. Ментам менше клопоту із криміналітетом розбиратися. Району те все паралельно. А простому люду, так і взагалі - чим менше бандюків, тим їм більше щастя...

Мені зауважать: знайшов приклад самоорганізації! Одна ОЗУ іншу уконтрапупила. Так-то воно так, але не зовсім.

Бандюки криміналом переймались, та до того ж ще й безпридєльничали, так би мовити, за велінням душі, бо нічого іншого робити не вміли і не хотіли. А дядьки своїм промислом займалися змушено, бо держава із місцевою владою їм іншого вибору не залишила.

Але більш детально ми про це наступного разу поговримо, а поки констатуємо.

Ми живемо в системі, за котрої влада нам пристойно ні заробляти, ні жити у більш-менш законний спосіб не дає, сама повсякденно порушуючи нею ж встановлені закони. Та ще й до того ж не захищаючи нас, а часто-густо залишаючи простий люд наодинці проти бандюків.

От ми і живемо - як можемо, за своїми законами, захищаючись у свій самоорганізаційний спосіб...

Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська обл., село Губарівка, Товариство "Малого Кола"

Покращення життя вже сьогодні накриває Україну стрімким домкратом. У час, коли світ переживає посткризову стабілізацію (або принаймні міжкризову), Україна впевненими рухами заривається у кризу все глибше і глибше.

Про це безпомилково свідчить зростання кількості безробітних – за даними Держкомстату, їх число збільшилося у порівнянні з минулим роком на 11,2%. Це означає, що, умовно кажучи, приблизно на стільки скоротилося виробництво в усіх сферах господарства. А якщо скоротилося виробництво, то неминуче зменшиться і кількість сплачених до держбюджету податків. Відповідно, ростиме дефіцит бюджету, який покриватимуть або за рахунок кредитів, або за рахунок нових емісій Нацбанку, тобто не забезпечених нічим папірців. А значить інфляція набиратиме обертів, все більше знецінюючи зарплати і пенсії тих, кому ця команда рєхварматорів взялася покращувати життя.

Можливо, поки що цей процес не настільки глобальний і помітний, але ж він тільки починає набирати обертів, отож «луччєє, канєшна, впєрєді».

До речі, уряд обіцяє з березня всерйоз зайнятися тіньовими зарплатами. Цікаво, чого б це раптом? Цілісінький рік нікого це не гребло, а тут, блін, раптом взялися за голову. І, головне, вже зараз зрозуміло, чим це все закінчиться. Уряд почне щемити роботодавців, і ті дружно поділяться на дві категорії. Перші дадуть відповідальним особам на лапу, і їх щемити перестануть. А другі почнуть справді видавати своїм працівникам «білу» зарплатню, але зростання податкових видатків перекриють за рахунок зменшення зарплат. Будь-який з цих варіантів влаштує Азарова, а усі незадоволені бадьорим кроком марширують в сад.

А ініційоване Яником скорочення адміністративного апарату, про яке ще недавно весело гуділи усі «регіонівські» говорильними типу Герман, закінчилося прямо протилежними наслідками. Як і слід було цього очікувати. Ну й що, що скоротили кілька міністрів та віце-прем’єрів? Їхній штат все одно залишився на держслужбі. А тепер ще до міністрів додадуться якісь незрозумілі «урядові уповноважені». Чим вони будуть займатися – не знає поки що ніхто. Але полюбому кожному з них буде потрібне приміщення, офісна техніка, службове авто, штат помічників, штат працівників, буфет і т.д.

Навіть зазвичай запопадливий конформіст Лавринович, якому за службовим обов’язком належить юридично обґрунтовувати будь-яку вигадану рєхварматорами хрєнь, зізнався, що так і не вкурив – чим же будуть займатися міністерства, якщо їхні функції візьмуть на себе урядові уповноважені? Або, простіше кажучи, навіщо нам дві х.ні, якщо і одну прогодувати важко, а ще важче – змусити хоч щось робити?

Прикол в тому, що першим таким уповноваженим став Моня Бродський, який, вочевидь, так гарно показав себе на ниві боротьби з підприємцями, що його підвищили. Тепер він не буде вигадувати всіляких там Податкових кодексів, а буде займатися – увага – дерегуляцією. Тобто, по суті, боротиметься зі своїм же Податковим кодексом.

Це, звісно, було б смішно, якби не мало таких високих шансів закінчитися сумно. Уряд нині смалить напалмом, намагаючись, як казав український златовуст Іван Плющ, впихнути невпихуєме. Тобто поєднати ринкову економіку із адміністративним регулюванням. Якщо пояснювати на пальцях, уряд намагається заборонити приватним власникам розпоряджатися їхнім майном на власний розсуд. Звичайною людською мовою це називається «рекет», але наслідки його мають цілком протилежний зміст, аніж очікує Азаров.

Слідом за гречкою з прилавків зникає і борошно. Як бачимо, не даремно Азаров цілу осінь хвалився гарним урожаєм.

Тепер хоч би з голоду не здохнути.

У Верховній Раді пора з'явитись новій "справді опозиційній" депутатській групі, до якої, ймовірно, увійдуть парламентарії від "Народної самооборони" та "За Україну!".

Про це заявив народний депутат Олесь Доній.

"Зараз на порядку денному стоїть вичленування тих, хто залишився у реальній опозиції, та формування нової депутатської опозиційної групи. Якщо вистачатиме депутатів для такої групи, тоді можливо буде доцільно говорити про формування групи реальної опозиції", - зазначив Доній.

За його словами, до такої групи могли б увійти нардепи від "Народної самооборони", які не перебігли до влади.

"Це Гримчак, Стець, Стецьків та інші. Вони у реальній опозиції. Група "За Україну!" є також в реальній опозиції. От на основі цих депутатів можна формувати нову групу", - сказав політик.

Водночас, нардеп уточнив, що опозиційна фракція БЮТ пішла інших шляхом.

"Там просто виключають з фракції тих, хто голосує разом з Партією регіонів. БЮТ залишилась опозиційною фракцією", - вважає Доній.

"А от депутатам НУ-НС потрібне нове опозиційне утворення", - резюмував він, додавши, що назва можливого депутатського новоутворення не є принциповою, натомість принциповою буде його опозиційна позиція.

Соціологічні опитування свідчать про радикалізацію українського суспільства: кількість людей, готових до незаконних форм протесту для захисту своїх прав, постійно зростає. У разі значного погіршення життя, понад 60% українців готові взяти участь в різних акціях протесту. Кількість людей, готових до незаконних форм протесту досягла вже 32%. Про це свідчить опитування, проведене соціологічною службою Центру Разумкова. Голова Ради директорів Центру Разумкова, глава фракції НУ-НС Микола Мартиненко, підводячи підсумки першого року нової влади, відзначив погіршення положення в усіх сферах життя країни, вказав на відсутність діалогу влади з опозицією і суспільством, що призвело до радикалізації настроїв людей. В підтвердження він навів дані останнього соцопитування Центру Разумкова, проведеного з 27 січня по 2 лютого: - 53% людей вказують на те, що впав рівень добробуту їх сімей; - три чверті опитаних упевнені: боротьба з корупцією ведеться вибірково або не ведеться взагалі; - 56% вважають, що впав рівень стабільності, яку влада підносить як свою головну заслугу. Тому не дивно, що ставлення майже 54% опитаних громадян до влади погіршилося. Крім того, в 58% людей похитнулася упевненість в завтрашньому дні, а понад 64% не бачать зараз свою соціальну перспективу в Україні. Тому, на думку Мартиненка, акції протесту проти Податкового кодексу можуть стати не останніми. І це підтверджується наступними цифрами: - у разі значного погіршення життя 60% опитаних готові взяти участь в різних акціях протесту. У грудні 2008-го року цей показник складав лише 44%;

- кількість людей, готових до незаконних форм протесту (несанкціонованих мітингів, вуличних безладів тощо) для захисту своїх прав, теж росте і досягла вже 32%.

Джерело: ТСН