10 березня 2011 року у Києві працівники карного розшуку намагалися незаконно забрати на допит активіста Мережі "Український студент" Дмитра Білоуса у зв'язку з його участю в студентських акціях протесту.

О 8-30 двоє працівників карного розшуку здійснили спробу забрати на допит патріотичного студента Києво-Могилянської академії, активіста Мережі "Український студент" Дмитра Білоуса. Дмитро відмовився їхати з працівниками міліції, оскільки вони не мали повістки. На запитання студента про мету візиту, працівники карного розшуку не дали конкретної відповіді, натомість почали розпитувати про коло спілкування Дмитра, про акції, в яких він брав участь.

Міліціанти повідомили Дмитрові, що в нього "нехороше коло спілкування", оскільки він неодноразово був учасником студентських акцій протесту. Також правоохоронці цікавилися, чи студент був причетний до смаження яєчні на вічному вогні та до інших давніх резонансних заходах, а також про його зв'язки з представниками різних організацій.

Після цих розпитувань працівники карного розшуку повідомили, що надішлють Дмитрові повістку на допит найближчим часом.

Здавалося б - усе правильно кажуть, але якийсь історичний осад піднімається від таких слів.

Міжнародний валютний фонд на замовлення США провокує в Україні голодомор.

Про це заявив народний депутат України, перший секретар Одеського обкому КПУ Євген Царьков.

На переконання Царькова, умова МВФ, висунута Україні, про необхідність лібералізувати ринок зерна відповідно до вимог СОТ - це "черговий випадок безприкладної нахабності, з якою ця організація втручається у внутрішні справи нашої країни".

"Цією вимогою МВФ поставив під сумнів право українського уряду забезпечувати продовольчу безпеку. А Кабмін замість того, щоб заявити про свою жорстку позицію, всіляко догоджає лакеям західного капіталу і виконує всі їхні забаганки", - сказав комуніст.

"А якщо завтра Міжнародний валютний фонд зажадає заради економії розпустити українські Збройні Сили, уряд тут же кинеться виконувати цю антидержавну вимогу?" - запитав нардеп.

За словами парламентарія, Компартія наполягає на припиненні співпраці з МВФ і зараз, коли "фонд приєднався до кампанії з організації голоду в країні, яку ведуть США".

Нагадаємо, згідно з проектом Меморандуму про економічну та фінансову політику, узгодженому українською стороною та місією МВФ, однією з нових умов, висунутих Україні, є необхідність лібералізувати ринок зерна відповідно до вимог СОТ.

Джерело: Газета.юа

Харківська обласна організація Всеукраїнського об‘єднання "Свобода" вимагає від голови Харківської облдержадміністрації Михайла Добкіна надати публічні пояснення походження та правомірності передачі більше сотні раритетних "Кобзарів", яку той здійснив під час відвідин Черкащини 9 березня поточного року. Так само закликаємо прокурора Харківської області Геннадія Тюріна перевірити законність згаданого акту "меценатства".

Нагадаємо, як повідомили офіційні інтернет-ресурси Адміністрації Президента України та Харківської ОДА, 9 березня 2011 р. Михайло Добкін брав участь в урочистостях з нагоди 197 річниці від дня народження Тараса Шевченка. Перебуваючи в Каневі, очільник Харківської облдержадміністрації та його заступник Юрій Сапронов передали в подарунок музею Шевченка "унікальну колекцію видань "Кобзаря" різних років, починаючи з 1860 і до 1998 року, яка зберігалася у (невідомих – П.С.) харківських колекціонерів". Всього, за даними обох джерел, у зібранні налічується 102 чи 109 книг відповідно.

Маємо великий сумнів, що неукраїнець Добкін є щирим поціновувачем Шевченкового доробку. Особливо цікаве ставлення Михайла Марковича до рядків "Спи ж, повитий жидовою, поки сонце встане, поки тії недолітки підростуть, гетьмани" або "Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями". Остання цитата, як відомо, використовується як гасло на футболках, які носять українські дівчата.

Якщо ж Михайло Добкін є істинним філантропом та колекціонером творів українських митців слова, то всі його скандальні антиукраїнські випади є проявами ідеологічної шизофренії. У цьому разі голові ХОДА слід звернутися до відповідної медичної установи.

Утім, набагато ймовірнішим поясненням вчинку Добкіна є тупе мавпування іншого антиукраїнського "філантропа" Дмитра Табачника. Той так само має сумну відомість "розпорядника" культурної спадщини українців, розкрадання якої він нерідко подавав у якості меценатства, скерованого на збереження й примноження духовного скарбу Української нації.

Допускаємо, що відомий закадровий режисер Михайла Добкіна порадив йому проявити таку публічну доброчинність, "інакше тобі ніхто грошей не дасть".

Стурбованість "Свободи" вчинком Добкіна викликана не самим фактом передачі раритетних "Кобзарів" до фонду Шевченкового музею в Каневі, а тим, керуючись якими нормами, голова обласної державної адміністрації розпоряджається спадком українців Слобожанщини, навіть з показно благими намірами. Усвідомлюємо, що може йтися про демонстративний відкат оборудки з сотнями й тисячами раритетних видань, що перебувають в колекціях чорних букіністів.

У парламенті почався виховний процес, посилений модернізацією системи «Рада»... Юлія Тимошенко розраховує в 2012 році не тільки стати народним депутатом, а й забезпечити опозиціонерам загальну перемогу... Українці стрімко втрачають довіру до політиків.

Литвин, парламентське "піаніно", корупція

Політичне життя примушує навіть академіків згадувати навички вихователя. Володимиру Литвину довелося пригадати той нетривалий період, коли після розвалу Союзу він працював на пару з Адамом Мартинюком сторожем у фірмі «Квіти України». Щоправда, цього разу Володимиру Михайловичу довелося не охороняти ніжні рослини, а закликати до порядку колег-законодавців. Після відвідин засідання Верховної Ради депутатами польського Сейму, які одержали масу задоволення від «парламентського піаніно по-українськи», Литвин вирішив провести з колегами виховну роботу. Спочатку пообіцяв позбавляти зарплати депутатів, які не ходять на роботу, на що посміхнувся, мабуть, не тільки Ринат Ахметов. Коли марність заклику стала зухвало очевидною, спікер пообіцяв запустити систему «Рада-3», яка відрізняється наявністю сенсорної кнопки, покликаної ускладнити одночасне голосування “за себе і за того хлопця”. Відповідна модернізація була проведена ще за спікерства Арсенія Яценюка, про що головний «фронтовик» не забув нагадати охопленій політичною апатією громадськості.

Щоправда, пообіцявши запустити «Раду-3» своїм особистим розпорядженням, Литвин немов злякався власної хоробрості. Мабуть, зрозумів, що в разі невдалого розвитку ситуації втратити місце в президії парламенту можна набагато раніше, ніж закінчиться поточне парламентське скликання. Не секрет, що депутати всіх фракцій хронічно порушують конституційне розпорядження про особисте голосування парламентарія. Спікер пообіцяв на наступному парламентському тижні організувати тестування системи і навчання слуг народу поводженню з нею. Мабуть, він розраховує на підтримку з адміністрації президента, де саме задумали не тільки ухвалити антикорупційний закон, а й передати голові держави нову порцію повноважень щодо контролю за урядом. Доречно зауважити, що зазвичай слухняна парламентська більшість минулого тижня вміло саботувала ухвалення закону про протидію корупції.

Шкляр, Табачник

Хоча представники опозиційних фракцій обіцяють відзначити рік перебування Миколи Азарова в прем`єрському кріслі спробою його звільнити, поки у них немає навіть 150 підписів, щоб внести відповідний пункт до порядку денного Верховної Ради. Тому і участь гуманітарного міністра Дмитра Табачника в «годині уряду» не обернулася для чиновника, задоволеного своєю одіозністю в очах опонентів, значними проблемами. Табачник, який не тільки відчув слабкість опозиції, а й має підтримку впливових російських кіл, не збирався демонструвати покору і каяття. Спокійно в оточенні Табачника зреагували і на відмову письменника Василя Шкляра від Шевченківської премії – той вважав неможливим одержувати її, доки гуманітарною сферою займається цей політик.

Тимошенко, Twitter

Не збирається капітулювати перед труднощами і Юлія Тимошенко, активно використовуюча Twitter, щоб доносити свої позиції з актуальних питань до Інтернет-аудиторії. Лідер «Батьківщини» не збирається затягувати знайомство з 180 томами своєї кримінальної справи і вважає, що опозиції під силу виграти парламентські вибори в 2012 році. Оптимізм Юлії Володимирівни здається дещо награним не тільки з огляду на подальшу міграцію з лав «чудової команди»: Станіслав Берьозкін, який нещодавно став парламентарієм від БЮТ-Батьківщини показово ввійшов до фракції Партії регіонів. Набагато важливіше, що українці стрімко розчаровуються в чинних політиках. Як свідчать дані опитування компанії GfK-Ukraine, 55% опитаних не довіряють діючому президентові, а 52% респондентів не знають, за яку політичну силу вони голосуватимуть на найближчих виборах.

Грач, Симоненко

Така реакція не дивна, адже навіть претендентам на отримання народної любові в якісно новому форматі доводиться задовольнятися послугами давно запущених проектів. Вигнаний з лав КПУ Леонід Грач очолив Комуністичну партію робітників і селян, яка створена ще 10 років тому і відрізняється навіть більшою ортодоксальністю, ніж соратники Симоненка. Грач обіцяє не тільки продовжити тему аморальності поведінки Петра Миколайовича, а й відігнати його в боротьбі за голоси виборців. Не виключено, що ця боротьба призведе до того, що в наступному парламентському скликанні не буде лівих політиків.

Євген Магда

Джерело: УНІАН

Державній службі зайнятості доручено розглянути можливість переміщення робочої сили в ті регіони, де в ній є потреба. Про це розповів віце-прем'єр-міністр - міністр соціальної політики Сергій Тігіпко.

Віце-прем'єр розповів, що він доручив Державній службі зайнятості напрацювати нові підходи у сфері працевлаштування, зокрема, розвивати можливості переміщення робочої сили в ті регіони, де в ній є потреба, і налагодити контакт з працедавцями, щоб отримувати інформацію про те, яких фахівців вони потребують.

"Ми зараз робимо абсолютно нові підходи до проблем працевлаштування, вивчаючи найкращий світовий досвід (совка). Людям, які втратили роботу, треба допомагати (наприклад, переселивши Тігіпка а йому подібних кудись подалі)", - зазначив Тігіпко.

Джерело: ТСН

Прем'єр Росії Володимир Путін не дуже високої думки про президента України Віктора Януковича.

Про це йдеться, з посиланням на міністра закордонних справ Костянтина Грищенка, в одній з шести депеш Держдепартаменту США, опублікованих на сайті WikiLeaks 7 березня.

У депеші, наголошується, що Грищенко, будучи послом України в Росії, в січні 2009 року сказав послу США Вільяму Тейлору, що "газовий конфлікт погіршив і без того слабкі двосторонні відносини" між сусідніми державами.

Він зізнався, що переживав "складний час" в Москві.

"Ніхто" в російському уряді "не хоче чути українську позицію з ключових питань", - сказано в депеші.

Грищенко також зазначив, що Кремль зацікавлений в "регенті" - "людині в Києві, яка була б максимально послужливою".

За його словами, Путін "ненавидів" тодішнього президента Віктора Ющенка, а не особливо поважав Януковича, і "розглядав Тимошенко, якщо не як того, кому можна довіряти, то, принаймні, як того, з ким можна мати справу".

Українська правда

Ми знали, що заступник голови партії “Свобода” Ірина Фаріон не святкує 8 березня. Але цього дня, який традиційно вважається жіночим, вирішили поспілкуватися саме із нею. Бо гадаємо, що вона належить до тих жінок, які формують політичне обличчя сьогоднішньої України. За кількістю відеосюжетів, завантажених в Інтернеті, вона посідає далеко не найперше порівняно з іншими жінками-політиками місце, але за рівнем скандальності та відвідуваності  цих сюжетів Ірина Дмитрівна, безумовно, лідер.

Ірино Дмитрівно, цього року щодо 8 березня були дві резонансні новини. Перша: Українська православна церква (Московського патріархату) фактично закликала не святкувати 8 березня. Греко-католицький клір ніколи його не схвалював, наскільки мені відомо. Друга новина: Держсекретар США Гілларі Клінтон привітала жінок з цим днем. Що ви думаєте з цього приводу?

Мене зовсім не дивує заклик Гілларі Клінтон про 8 березня. Бо Гілларі Клінтон представляє так зване “полікультурне суспільство”, яке перебуває у абсолютному антагонізмі із ментальністю українців. США - це країна, яка утворилася внаслідок приїзду туди людей з різних країн, і вони насправді ніколи не будуть мати цілісного світогляду, а завжди будуть розшарпані. Завжди будуть роздвоєні, із комплексами, претензіями та завжди будуть в’язнями своєї умовної свободи. Тому їхнє лицемірство на всіх рівнях цілком логічне та прогнозоване.

Але "цілісна" Україна масово святкує 8 березня. Ви ж не будете заперечувати?

Це питання глибоких внутрішніх затаєних комплексів у стосунках між чоловіком та жінкою. Мені здається, що значна частина суспільства у своїх стосунках не навчилася бути абсолютно відкритими, абсолютно вільними та абсолютно щирими. І ми не навчилися сприймати любов, як жертву. Хтось з видатних давав таке визначення любові: любов - це змагання догодити один одному. Для цього не потрібно встановлювати якийсь день. Це має бути моделлю поведінки щодня. І це називається щастя. А це щастя випливає із внутрішньої культури людини, внутрішньої культури чоловіки та жінки. Нашому суспільству до цього далеко. Бо головна інтрига розвитку стосунків світу - це стосунки між чоловіком та жінкою. І якщо в нашій державі вони мають такий зовнішній вигляд, як 8 березня, то це означає, що ми загубилися у просторі і часі. Це означає, що ми не навчилися бути вільними. Це я кажу  не в контексті лише 8 березня, це в контексті і 14 лютого, так званого дня святого Валентина.

З тим 14 лютого я сама дивувалася. Всі знають, що жоден з двох справжніх святих Валентинів не вінчав закоханих, але всі роблять продажі магазинам з приводу цієї вигадки. Як українське суспільство повелося на розробку американських маркетологів?

Маркетологи маніпулюють тими, хто піддається до маніпуляції. А до маніпуляції піддаються люди із споживацькими та примітивними цінностями та попсовою культурою. А це теж домінує у американському світі. І Америка це дуже вміло експортує в інші країни. Тому питання святкування 8 березня чи 14 лютого - це питання культури стосунків між людьми і питання способу сприйняття світу. Інакше кажучи, це питання екзистенції, буття. Ми з моїм коханим навіть можемо не робити подарунків один одному у день уродин, але можемо робити, коли захочемо у будь-який інший день, у дуже несподіваний спосіб, коли ти внутрішньо фонтануєш і хочеш людині дати щось матеріальне. Хоч розумієш, що є цінності, які матеріально неможливо виміряти. Ці цінності називаються любов, вірність і правда. Хоч яка тяжка правда, хоч яка відповідальна вірність і хоч яка невимірна любов.

А ваш коханий теж з харизмою, чи він такий спокійний, з тих, кого вважають ботаніками?

Він межово вільна та неймовірно сильна людина. Я би не закохалася у слабкого чоловіка. Мені як людині завжди цікаво бачити перед собою сильного опонента і, звичайно, сильну людину, яка є твоїм буттям. Крім того, він дуже Божий чоловік. У тому сенсі, що кожне слово, кожен вчинок, це – контакт з абсолютом. Я не хочу тут робити порівняння із Шевченком. Останній період творчості Шевченка - це суцільні біблійні мотиви, це його розмова із вічністю. Наше тіло тут гостює. І нема часу розмінювати себе на минущі речі. Треба заглиблюватися. 8 березня, святого Валентина - це не глибина, а 23 лютого - це взагалі караул. Тому наше життя - це заглиблення і в почуття також.

Скажіть, від чого українська жінка потерпає більше - він неуваги чоловіків чи від того, що у неї мала зарплата та їй важко зреалізуватися?

Українська жінка потерпає від самої себе. Від внутрішньої залежності, від своїх претензій, від своїх комплексів, від тих планок, які вона ставить перед собою. А щоб стати щасливою, є дуже простий спосіб. Треба уявити драбину і зрозуміти, що ти найбільше маєш ступити на сходинку третю-четверту. Бо якщо ти захочеш вистрибнути відразу на десяту, ти можеш розтягнутися на непривабливому шпагаті. Для чого ставити завдання, які неможливо виконати? І крім того, для чого ставити такі завдання перед чоловіком, якого ти любиш? Коли треба просто любити. І виходить, що українська жінка є в’язницею для самої себе. Але ключ для визволення вона тримає у своїх руках. І українські жінки демонструють чуда власної свободи, абсолютної та необмеженої. Чи це Олена Пчілка, надгеніальна жінка. Чи це Олена Теліга. Чи це Олена Степанівна, чи це Леся Українка. І таких жінок можна називати багато. Чи це ті, хто воював в УПА, чи це ті, які воювали в Холодноярській республіці, це ті, хто визволили самі себе.

Ви знаєте, ми на жіночих посиденьках деколи обговорювали, чому чоловіків менше, ніж жінок, і чому навіть кращі з них такі розбещені у стосунках. Ми дійшли висновку, що Голодомор, Друга Світова війна, національні рухи сприяли тому, що такий потужний пласт чоловіків було винищено, а ті, хто лишився,  і їх потомство не конкурують між собою, бо жінки конкурують за них. Тому жінки так жорстко борються за них та так при цьому потерпають. Ви поділяєте цю думку?

Така теорія прийнятна у матеріальних вимірах. Але існує суто духовний вимір. Кожна жінка має такого чоловіка, до якого вона готова.

Кожен чоловік має таку жінку, на яку він заслуговує. Так само народ заслуговує на таку владу, яку має. Не кожен заслужив на щастя. Це треба вміти прийняти. А якщо воно тобі подароване, ти мусиш щодня над собою працювати, щоб не дай Боже не втратити його. Треба подивитися на це з такого погляду. І треба ще зрозуміти, чим швидше ти внутрішньо відкриєшся до любові, яку ти почуваєш до нього, тим швидше він зігріє тебе своїм теплом та тим швидше ви підете назустріч один одному. Треба вміти прийняти любов, як капітуляцію. Це найкраща поразка в світі.

 

На зорі своєї професійної діяльності я писала про такі явища, як ярмарки наречених для іноземців. Це гіперпринизлива акція, втім механізм виходу заміж працював, дівчата виїжджали. Чому Україна з ринку наречених перетворилася на країну для секс-туризму? 

Це називається моральна криза, духовна деградація. Це називається  "розминутися з життям", знищити себе. Це називається написати собі в паспорті “товар”. Але це не лише проблема України, це проблема світу загалом. Цього не допускає той, хто має силу коло розірвати. Таку силу має той, хто знає, де є джерело живлення. Звідки брати цю силу? Шукай той вітамін. Як там у Лесі Українки? Умій своїм життям до себе дорівнятися. Кожен від природи народжується на двох, а потім стає на чотири. Людина не вміє боротися із собою. Треба змінювати свої недоліки. Ти щодня можеш зменшувати або примножувати свою порядність. Треба усвідомити покликання людей ліпити себе. Природа живе в лагоді з Богом. Людина воює з природою. Тому зазнає таких страшних форм виродження.

Читала всі ваші інтерв’ю. Я багато би дала, щоб все, про що ви мрієте як політик, стали дійсністю, але деколи ненавиджу те, що ви говорите. “Потрібна (у вашому випадку – українська) кров - це вже перевага”, – так я розумію суть вашого націоналізму. Ви дійсно вважаєте, що кров українки краща за кров української росіянки, української молдаванки, української єврейки?

Категорично – ні. Кожна нація має право рости, як неповторне дерево. Якщо це українська нація, нехай це буде нація-вишня, нація-верба. Якщо уявити собі російську націю, то нехай це буде нація- береза. Але йдеться, щоб ці дерева не поборювали один одного, щоб береза не накивувала законів вербі. Йдеться про збереження самобутності та ідентичності. Якщо казати про питання крові. То питання крові - це питання роду. Мені ніхто не буде ближчий, ніж моя мама, ніж мій тато, ніж моя дитина. Я інших буду сприймати, як друзів та партнерів, але найперше я маю подбати про старість своєї мами та майбутнє своєї дитини.

Як би ви будували державну політику свят, якби мали таку можливість?         

Я би скасувала всі свята, які святкувалися у Совєцкому Союзі, бо вони не мають жодного стосунку до української культури та української історії. Їх не мають відзначати на державному рівні, це тавра радянської доби. Державу можна змінити, коли зміниться суспільна свідомість. Зміна свідомості потребує найтривалішого часу. І якщо в середині 90-х років ми набрали стрімкої ходи до зміни свідомості, то зараз відбувається реванш. Ця влада - найстрашніше породження радянської доби, у її найагресивнішій та найпримітивнішій формі. Кожна влада може запропонувати тільки те, чим вона є сама. Наша влада – совки, тому вони повертаються до совєцких празників.  Я знайшла свої старі шкільні щоденники і бачу, що я також в школі вітала маму з 8 березня. І мені так соромно за це. Мені страшно, що я була у цій тюрмі та грала в школі за правилами цієї тюрми, і я щаслива, що визволилась з цією тюрми.

У Верховній Раді вітання з 8 березня приймають навіть націонал-демократки. Скажіть чесно, у Львівській облраді вас будуть вітати?

Ви що смішні? Голова облради - націоналіст Олег Панькевич. Ми з цього свята просто реготали. Я взагалі вносила пропозицію, щоб сесія облради продовжувалася 8 березня. Але на жаль, ми не маємо більшості в облраді. І через те, що більшість проголосувала, щоб сесія була 9 березня, ми сесію відкриємо тоді. Але потім перервемо, тому що підемо на урочистості, пов’язані із Шевченківськими святкуваннями. А 8 березня - робочий день, який не повинен випадати. І я попереджу своїх студентів, щоб вони не здумали ляпнути та принести якусь квітку. Нехай ця квітка пахне, але не в моєму вазонку. 

Розмовляла Лана Самохвалова  

Джерело:УНІАН

Политическую арену любой страны можно сравнить с настоящей театральной
сценой, на которой перед благодарным (ну или не очень) зрителем
разыгрываются настоящие драмы и трагедии, комедии и фарсы. Но вот в
случае с украинской политикой более уместным будет сравнение с цирком.
Тут нашлось место всем - политическим клоунам и экономическим
фокусникам, народным дрессировщикам и криминальным эквилибристам. Но не
стоит обманываться внешней хаотичностью и несогласованностью их
номеров. У каждого “артиста” есть свое амплуа, свои коронные номера и
согласованное место в общей программе.  

Иногда зритель сразу угадывает, кто перед ним, иногда только после
развития определенных событий, а иногда роль того или иного персонажа
остается так и не понятой. Одной из таких загадок на политическом
манеже является всем известный Сергей Тигипко. С одной стороны этого
бизнесмена-политика знает каждый житель Украины, но с другой - не знает
почти никто.

Постоянно меняя свои образы и роли, союзников и врагов, убеждения и
принципы, Сергей Леонидович соблюдает стабильность только в одном -
 год за годом он все ближе подбирается к десятке самых богатых людей
Украины.

Несмотря на 14-тилетний стаж в украинской политике, единого мнения по
поводу того, на чьей стороне играет банкир, и какие цели он преследует,
не существует и по сегодняшний день. Что, в свою очередь, порождает
множество теорий и догадок.

Роль “Верный подданный”. Некоторые уверенны, что
Сергей Тигипко верно служит Партии Регионов и всегда был предан лишь ей
и ее лидеру. Доказательством этого служит ряд неоспоримых фактов.
Во-первых Тигипко, как и Янукович, входил в окружение Леонида Кучмы. В
2002 году, когда Янукович с подачи Леонида Даниловича был назначен
премьер-министром, Тигипко пересел в долгожданное кресло главы
Нацбанка. Очевидно, что не будь он преисполнен покорности и верности
власти, не видать ему этой должности, как своих ушей. Так же вполне
вероятно, что именно благодаря своей политнадежности, по прошествию
двух лет совместной работы Тигипко был удостоен звания доверенного лица
тогдашнего кандидата в Президенты Януковича и возглавил его
предвыборный штаб.

Дождавшись повторного прихода к власти Януковича и немного пококетничав
перед публикой, Тигипко влился в бело-голубые ряды, ощутив себя вновь у
штурвала страны.

Но у этой версии больше противников, нежели сторонников. При более
тщательном рассмотрении взаимоотношений банкира с Президентом
становится понятно, что далеко не все у них так гладко, а Сергею
Леонидовичу больше подходит роль “Мальчика для битья”.  

К примеру, можно вспомнить события 2004-ого года, когда с подачи
Виктора Федоровича, занимавшего в то время должность премьер-министра,
вместо Тигипко на должность главы НБУ был назначен Владимир Стельмах.
Тогда Янукович публично заявил, что “это решение будет на пользу
государства. Он (Стельмах) на голову выше, как специалист, чем господин
Тигипко.” Подобное оскорбление ну никак не вкладывается в рамки
партийной дружбы.

Подобная история повторилась и в 2010-ом, когда указом того же
Януковича Тигипко был снят с должности вице-премьера по вопросам
экономики и назначен министром социальной политики, фактически -
понижен в должности.

Более того, именно на “молодого и энергичного политика” власть повесила
авторство всех непопулярных реформ. Официально именно ему принадлежит
авторство злосчастного Налогового кодекса, вызвавшего  известное бурное
противостояние предпринимателей. И именно от его имени разрабатывается
законопроект о пенсионной реформе, который, еще не успев родиться, уже
наделал столько шума. И новый Таможенный кодекс тоже Тигипко готовит. И
как он только везде успевает?

Расчет властей прост и очевиден - в случае чрезмерного недовольства
населения непопулярными реформами они легко и демонстративно избавятся
от “виновника” беспорядков. Вспомним только, что в момент максимального
социального напряжения, вызванного Налоговым кодексом, Азаров публично
обвинил в возникшем конфликте именно  Тигипко: мол, это все его
недоработки. Также история непременно повторится и со следующими
реформами.

Зачем этот цирк Тигипко? Подставляться и получать шишки за то, к чему
он в принципе не имеет никакого отношения? А логика в его действиях все
же есть. Сергей Леонидович только и мечтает о том, что бы его уволили,
что бы потом с имиджем непонятого стратега, реформатора и народного
мученика въехать сначала в парламент, а затем и на вожделенную
Банковую. Поэтому чем хуже данная ситуация - тем лучше!

Есть у Тигипко и еще одна роль, о которой многие догадывались, но мало об этом задумывались - роль “слуги Её Величества”.
Если кто забыл, в 2008 году Юлия Тимошенко объявила о назначении
Тигипко своим советником. В то же время, на пару с Премьером он стал
сопредседателем вновь созданного Совета инвесторов при Кабинете
Министров. Подобное назначение вызвало сильное удивление, ведь многие
помнили историю, как стоя на Майдане в 2004-м, Юлия Владимировна на
просьбу Виктора Ющенко включить Тигипко в список мятежников и врагов
народа, ответила: “Це занадто дрібнувато. Він такий, на «побігушках»
там просто. Він навіть на зрадника такого, повноцінного, не тягне!”.

Но “молодой и энергичный политик” стерпел и это унижение. Ведь знал,
ради чего терпит. А замысел его был весьма прозаичный - все то же
вожделенное кресло главы НБУ. В то время, когда Сергей Леонидович был
советником Тимошенко, БЮТ с его согласия выступило с инициативой
сместить Стельмаха и вернуть на его должность Тигипко. Сергей
Леонидович как советник премьера тогда лично вел переговоры с
депутатами. Но инициатива провалилась - и Тигипко уволился с должности
советника главы КМУ по собственному желанию.

Но на этом его подданство Тимошенко не закончилось. По мнению
большинства украинских политологов, Сергей Тигипко участвовал в
президентских выборах 2010 на стороне Леди Ю. У него было две задачи:
во-первых, играть на электоральном поле лидера гонки – Виктора
Януковича, позаимствовав его основные позиции. Во-вторых - создать
имиджевую конкуренцию Арсению Яценюку. В награду за свои услуги
перспективный политик должен был превратиться в настоящего политика,
заняв, ни много ни мало, кресло премьер-министра.

Со своими обязанностями Тигипко справился на отлично, но вот Леди Ю его
серьёзно подвела. Поэтому политику пришлось поумерить свои амбиции,
пересмотреть планы и согласиться на предложенную ему роль “мальчика для
битья”.

Если все пойдет именно так, как планирует Сергей Леонидович, то уже
совсем скоро мы с вами станем свидетелями его увольнения/отставки из
Кабмина, потом прохождение в Парламент на ближайших выборах, а дальше в
обозримом будущем - вновь главой Нацбанка. Ведь о чем еще может мечтать
банкир?

Алексей Тертычный

Огляд новин за 4.03

Якось за усіма цими останніми подіями з поля зору суспільства випала Юля Тимошенко. Правду кажучи, і увесь останній рік після поразки на президентських виборах вона не дуже тішила нас своєю активністю, хоча від претензій на звання лідера об’єднаної опозиції так і не відмовилася.

Натомість уся активність Тимошенко звелася до організації кількох млявих мітингів, які на фоні регулярних піндюлів, що їх щедро вигрібала однойменна фракція, виглядали швидше як передсмертний хрип. Картину доповнювали каравани верблюдів-перебіжчиків, які поважно кочували в бік донецьких териконів.

Єдине, чим запам’яталася Юля, так це своєю дисциплінованістю у відвідуваннях Генпрокуратури. Мені важко судити, наскільки вдалою виявилася обрана лінія поведінки. Однак видається на те, що після перших «забойних» післядопитних пресух ЗМІ поступово втратили інтерес до цих регулярних міроприємств. В цьому нема нічого дивного: судячи з усього, Юлю тягають до Генпрокуратури не стільки зі слідчої необхідності, скільки з виховних та, так би мовити, піарастичних міркувань. Отож сказати чогось нового після допиту Юлі Володимирівні зазвичай нічого, а щоб слухати кожного дня її викривальні монологи – треба мати янгольське терпіння, або любити її більше, ніж власні нерви.

Правда, у цих походах іронічна доля несподівано пов’язала Юлю Володимирівну із одним моїм знайомим планокуром, ім’я якого з певних міркувань називати я не буду, обмежившися лише вуличним поганялом – Покришкін. Його він отримав за те, що одного разу перевозив кілька стаканів трави з сусіднього району у колесі мопеда.

Річ у тім, що навесні минулого року Покришкіна прямо на вулиці «прийняли» зі стаконом трави, і він мав щастя три дні просидіти за гратами. Йому не дали ані зателефонувати батькам, ані поспілкуватися з адвокатом. Просто психологічно пресували і вимагали велику як на погляд Покришкіна суму за те, щоб не відкривати справу – 2 тисячі гривень. Після двох діб він зламався і погодився. Гроші довелося позичити у посивілих від хвилювання батьків. На третій день хабар було передано і пацик вийшов на свободу. Загалом, історія досить типова як для України, і більшість читачів неминуче чули або стикалися з таким особисто.

А до чого ж тут Юля Тимошенко, спитає хтось? Все дуже просто. Нещодавно Юлю допитливі журналісти підловили на тому, що дописи на її Твіттері з’являються навіть в той час, коли вона перебуває у Генпрокуратурі на допитах. Отож одне з двох: або вона робить ці дописи не сама (всупереч власним запевненням), або їй дозволяють писати до Твіттера під час допитів. Добре все зваживши, Юля заявила, що таки справді пише під час допитів.

У мене немає підстав ставити під сумніви цю заяву Юлії Володимирівни. Однак я вимагаю справедливості. Як на мене, екс-прем’єр-міністр Тимошенко нічим не краща за планокура Покришкіна, а в сенсі суто людських якостей – можливо, й поготів. І якщо тому не дозволили навіть зателефонувати батькам чи адвокату – то чому Юлі дозволяють вільно не тільки проносити до Генпрокуратури ноутбук, а ще й користуватися інтернетом для власного задоволення?

Отож я, як свідомий громадянин, вимагаю дотримання рівності між планокуром Покришкіним та екс-прем’єром Юлею Тимошенко шляхом заборони їй користування інтеренетом під час допитів…
Володимир Йадороб

Первый год правления Виктора Януковича обернулся для президента и его политсилы заметным падением рейтинга. Помимо нежелания голосовать за власть среди украинцев ширятся и более "активные" протестные настроения. Но далеко не каждый проблемный вопрос выводит народ на улицы.

Кредит недоверия

Непродолжительное пока в исторических масштабах пребывание у власти команды Виктора Януковича трудно назвать образцом благополучия. Эхо экономического кризиса, тяжелое наследие деятельности предыдущих правительств, собственная сосредоточенность на выстраивании властной вертикали в ущерб стабильности другого рода, заявленный курс на непопулярные реформы и первые шаги в этом направлении, спорная социогуманитарная политика – такие обстоятельства не способствуют приязни к власти со стороны народа.

К первой годовщине правления неутешительный результат плотно "угнездился" на табло. Менее чем за год рейтинг Януковича, по данным социологического исследования Института Горшенина, снизился с 46,9% (май 2010-го) до 25,8% (февраль 2011-го). Рейтинг Партии регионов остается в пределах 30 процентов только в тех случаях, когда речь идет о респондентах, твердо намеренных пойти на участки. Отношение народа к выполнению обещаний власти социологами и политологами интерпретируется по аналогии стакана с водой, с которым не до конца ясно, он наполовину полон или пуст. Во всяком случае, оценки а-ля "Половина украинцев считает, что Янукович выполняет обещания" и "Половина украинцев не уверена в курсе Януковича" могут встретиться с равной степенью вероятности. И все же значительная часть опросов подтверждает: рейтинг доверия к власти неумолимо падает. "В марте, сразу после инаугурации Януковича, мы зафиксировали чрезвычайно высокие индексы ожиданий граждан, касающиеся экономической перспективы на год и на пять лет. С июня ситуация изменилась: пессимистов стало значительно больше, чем оптимистов. Можно сказать, что к декабрю прошлогодний беспрецедентный кредит доверия новой власти был исчерпан", - цитирует "Независимая газета" эксперта исследовательской компании GfK Ukraine Татьяну Сытник.

В президентском окружении к рейтинговым проблемам публично относятся по-философски. "Когда начинается работа, особенно когда она связана с реформированием, ? это перестройка, перестройка общественных институтов, особенно когда нет видимых результатов, некий процесс падения рейтинга доверия… он является естественным", - поясняет законы реформационного времени представитель президента в парламенте Юрий Мирошниченко. То, что "запас прочности" оставляет желать лучшего признает и сам глава государства. "2010 год был для нас очень тяжелый. Мы проверили свои собственные силы… Терпение не бывает вечным. Я это тоже прекрасно понимаю", - делился Виктор Янукович со всей страной в прямом эфире… Но увещевания в стиле "Потерпите до 2012 года" далеко не всеми украинцами воспринимаются с энтузиазмом. Заметное падение уровня благосостояния народа (по оценкам социологов на это жалуются до 60 процентов граждан) приводит к закономерному результату: все большее число украинцев готовы выходить на улицы. По данным социологической службы Центра Разумкова, также порядка 60 процентов жителей страны могут принимать участие в акциях протеста (а в 2008 году к такому были готовы 44 процента людей, напоминают специалисты). Кроме того, следует учитывать, что 32 процента респондентов допускают вероятность того, что они могут принимать участие в незаконных формах протеста – от несанкционированных пикетов до уличных беспорядков.

Как ударить по живому?

Высокий уровень протестных настроений народа для власти служит поводом крепко задуматься. Теоретически, ведь на практике сильные страны сей предпочитают решать возникающие проблемы по сценарию "Вот пусть сначала выйдут – тогда и разберемся". И пока такую тактику сложно назвать совсем уж неэффективной – ведь не каждое спорное начинание действительно способно мобилизовать население.

Протестный опыт 2010-го – начала 2011-го показывает, что задевают за живое настолько, чтобы люди были готовы стоять на площадях или митинговать под обителями власти, далеко не все инициативы и/или поступки "верхов". В большинстве случаев речь шла о наиболее насущных проблемах. Так, самой масштабной акцией оказался "налоговый Майдан" осени 2010 года. Попытка ущемить права предпринимателей обернулась несколькими неделями протестов, палаточным городком на главной площади страны, частичным (и в некоторых случаях временным) президентским вето, а также – уголовными делами против некоторых активистов. Одновременно, другие источники потенциальных проблем пользовались у народа куда меньшей популярностью. Жилищный кодекс, Трудовой (по поводу которого тревогу бьют все больше на профсоюзных, а не "всенародных" акциях), повышение тарифов на "коммуналку" при сохранении низкого качества оказываемых услуг – все эти потенциальные "бомбы" демонстрируют свою склонность к замедленному действию. В теории украинцы готовы отстаивать свои права. Ту же пенсионную реформу не одобряют 88 процентов граждан. При этом только 36,8% готовы принять участие в акциях протеста, а 57,4% убеждены , что в их городе или сельском районе массовые демонстрации маловероятны.

Эксперты чаще всего поясняют низкую инициативность народа тем, что в Украине еще не рассосался "посторанжевый" эффект: разочаровавшись в долговременной действенности протестов, люди пока не готовы повторить свой подвиг. При этом многие политологи и практически все оппозиционеры продолжают верить в то, что через некоторое время действия власти все-таки доведут ситуацию в стране до точки кипения. Оптимисты считают, что это произойдет в ближайшее время, но чаще всего называется вариант – осень-зима 2011 года. Именно тогда должны завертеться непопулярные среди более широкого круга людей реформы (не секрет, что протесты предпринимателей нашли понимание далеко не у всех), а обещанные изменения к лучшему еще себя не покажут. "Я могу прогнозировать то, что будет осенью, — осенью будут очень большие акции протеста. А сейчас, я думаю, будут возмущаться только те, кого "придавили", - считает нардеп Николай Катеринчук.

И все же, несмотря на неготовность всех и каждого защищать свои права, стоит заметить, что число "придавленных" растет. Так, серия громких протестов сопровождает стартовавшую на Донбассе кампанию по оптимизации сети школ, при которой страдают интересы обучающихся на украинском языке. Протесты, пикеты, угрозы самосожжения, обещания президента разобраться и пресечь, критика главы государства в адрес премьера – практика показала, что украинцы готовы и словом, и делом отстаивать интересы своих детей. Большинство протестов в Украине и в самом деле предельно конкретны: владельцы домашних животных возмущаются проблемами ветнаркоза для своих любимцев, активисты среди местных жителей протестуют против незаконной застройки в городах, экологи и неравнодушные горожане пытались спасти харьковский парк. Чем "определеннее" источник раздражения народа, тем легче вывести людей на улицу, пусть даже их будет и немного. С массовыми акциями более "абстрактного" характера, то есть, если можно так выразиться, с полномасштабной борьбой за идею в Украине пока дела обстоят похуже. Исключений из этого подобия правила не так уж и много. Одним из самых ярких примеров среди них может служить летняя многонедельная серия митингов против милицейского произвола – протесты в разных городах тогда спровоцировала смерть студента Игоря Индыло в одном из столичных РОВД. Хотя, с учетом впечатляющего уровня недоверия украинцев к правоохранительным органам подобной реакции удивляться сложно…

Одна только "тема" протестную активность не определяет. Масштабность акций во многом зависит от того, кто готов принять в них участие. Гипотетический "народ" на митинг не выведешь, а вот представителям конкретных социальных или профессиональных групп это сделать проще. И тогда значительная часть успеха начинания зависит от сплоченности участников (о чем напоминает высокий уровень самоорганизации предпринимательских протестов), а также – от их мобильности. Во втором случае хорошим образцом поведения служат студенты, протесты которых практически не прекращаются: начав с неодобрения самого факта назначения Дмитрия Табачника, сейчас молодые люди продолжают раз за разом выходить на улицы, протестуя против планов уменьшения госзаказа, внедрения нового закона о высшем образовании, сокращения стипендии. А сами протестующие любят напоминать о том, что революции делает молодежь…

Пока ситуацию в Украине трудно назвать революционной (особенно – имея перед глазами пример стран Магриба), но и считать, что перспективы безоблачны, власти тоже не стоило бы. Тем более что опыт доказывает: полноценно работать с протестами нынешние хозяева страны не умеют: сначала они склонны не замечать активность людей, потом – преуменьшать, затем – обещать исправить содеянное, после чего – принимать ситуативные меры. Причем последние – далеко не всегда совпадают с ожиданиями, и пример уголовных дел по факту порчи тротуарной плитки тоже довольно показателен. Хотя, стоит отметить, что предпринимаются и попытки играть на опережение. В этом отношении памятен случай, когда глава МВД ждал, но не дождался "кровопролития" на День соборности. Возможно, это значит, что власть народа все-таки боится?

Народ же, по большей части, пока не готов оправдать тайные опасения власть имущих. Но если экономическая ситуация не исправится, а последствия планов руководства страны постучатся в каждый дом так, что никто не уйдет незатронутым реформами, то напряженность в государстве может заметно вырасти. Как бы ни стремилась оппозиция рекламировать политические требования, вероятность того, что народ выведет из себя максимально близкая каждому "социалка", сейчас выглядит убедительнее.

republic.com.ua