Не тоне

Огляд новин за 17.08 Згідно з основоположним законом поведінки фекальних мас у рідкому середовищі, Сергій Леонідович Тигіпко – не тоне. Цей бравий рехварматор за своє довге політичне життя встиг стільки разів подолати шлях із грязі в князі і назад, що можна навіть збитися з ліку. За часів Кучми він керував Нацбанком – це щось на кшталт людини, яка стоїть на роздачі у громадській їдальні: ніби і при їжі увесь час, а все одно обслуга. Але подейкують, що Сірожина кандидатура всерйоз планувалася на роль єдиного кандидата на тих пріснопам’ятних президентських виборах 2004 року – а двічі судимий Янукович мав висуватися виключно для контрасту, щоб вдало відтіняти розумові здібності та обліко морале Тигіпка. Однак Ахмєтов, як основний спонсор, нібито вперто тягнув ковдру на себе, отож «маємо те, що маємо». Далі Сергій Леонідович надовго заліг на дно, його особистий рейтинг вимірювався десятими долями статистичної похибки. Як виявилося, ця партизанщина зіграла на користь Тигіпку. Він випірнув у момент, коли основні дійові особи українського політичного театру абсурду добряче остогидли глядачам. У той же час за відношенням до Сергія Леонідовича глядачі поділялися на 1. тих, хто не знав, 2. тих, хто забув, 3. тих, хто не забув, але пробачив, 4. тих, хто не забув і не пробачив. Останніх, як виявилося, було значно менше, ніж усіх інших, отож Тигіпко на президентських виборах несподівано відщипнув аж 13% голосів виборців. Просто якщо в кінотеатрі впродовж років почергово показують усього лише два фільми, хоч і грандіозно зняті, глядачу набридає, і він з радістю піде дивитися навіть дешеве третьосортне «мило» - аби лишень щось новеньке. Тигіпко ж виявився й справді дуже дешевим – його 13% обійшлися Януковичу усього лише у посаду віце-прем’єра. Більше того, з Сірожи зробили цапа-відбувайла, повісивши на нього почесний обов’язок впровадження усіх можливих рехворм, за красивим і прогресивним фасдом яких приховувалися лише кілька дотепних схем легального грабунку. Тому не дивно, що за півтора року Тигіпко розгубив увесь свій потенціал, і втратив навіть теоретичні шанси потрапити до парламенту самотужки. Зате, кажуть, заробив нехіло. Запитання: а навіщо тоді Партії регіонів оцей спрацьований матеріал? Навіщо об’єднуватися з партією, яка набере на виборах менше голосів, ніж має офіційно зареєстрованих членів? Тут є кілька резонів. По-перше, звісно, щоб не розпорошувати голосів. На відміну від усіляких там яценюків, політ-технологи «регіоналів» добре розуміють: чим менше «зальотних» гарцюватиме по їхньому електоральному полю – тим кращим буде результат. По-друге – щоб у випадку не такого вже й малоймовірного провалу ПР на виборах Тигіпко не злиняв випадково у опозицію. А по-третє – восени, за всіма ознаками, гряде черговий економічний ппць. І Сергій Леонідович згодиться на ще одну роль стрілочника. Бо він, як відомо, не тоне.

Автор: Володимир Йадороб

http://infocorn.org.ua/news/urn:news:3FDCB845

Думаю на часі поговорити про сірожу, який своїми рехвормами добиває Україну