Сіячі конфліктів і провокацій в Україні

"Бажаний найбільш можливий градус ізоляції України в політичній і дипломатичній сферах, обмеження її політичного впливу і можливості для отримання допомоги, розміщення її скомпрометованих фігур під вогонь міжнародної критики,.. створюючи зображення прихильника жорсткої руки, націоналістичного і комуністичного неорежиму”.

(Цитата Сергія Караганова з книги Романа Солчанюка "Україна і Росія: Пострадянський Перехід", Rowman & Видавці Littlefield, Сполучені Штати, Оксфорд, 2001, стор.69)

ХТО АДРЕСОВАНА АНТИУКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА РФ?

Сьогодні мені потрапило під руки інтерв`ю одного банківського (від слова Банкова) політтехнолога. Одного з тих, кому сьогодні приписують сценарії розколу України та роботу одночасно на двох президентів - Російської Федерації і України. Він в інтерв`ю переконував, що немає ніяких технологій розколу, продукованих Москвою, є неспокійна Україна і є тут відморозки-нацисти і таке інше.

Наша країна Україна в сенсі провокацій настільки недосвідчена, що готова вірити всьому, що кажуть і показують з телевізора. Ми ж дотримуємося думки, що щодо України існують плани розколу. І зараз щодня переорюється українське поле, в якому насаджуються конфлікти. Те, що робота з вирощення ненависті стала як ніколи активною і виявляється плідною, ми готові довести.

Винесену в епіграф цитату Сергія Караганова одному з авторів цих рядків надіслала приятелька, докторант Кембриджського університету. Вона публікує свої роботи в різних наукових академічних виданнях і просто хотіла цією цитатою продемонструвати правоту минулих викладок УНІАН про те, що розкол України підтримується і всередині і за її межами. Сергій Караганов, свого часу - член Ради Безпеки Росії, говорив про необхідність міжнародної ізоляції України та створення їй націоналістичного іміджу навіть в ті часи, коли між нашими країнами ще й медовий місяць не закінчився. А зараз ми хотіли б навести назви книг, які видаються останні роки в Російській Федерації або в Україні на гроші російських авторів: «Украинская химера. Отрекаясь от русского имени», «Независимая Украина. Крах проекта», «Поле боя – Украина. Сломанный тризубец», «Война 2010. Украинский фронт», «Россия – Украина. Когда заговорят пушки», «Украина: противостояние регионов», «Американское сало». Ці книги чиясь люб`язна рука розмістила для безплатного скачування в Інтернеті. Наберіть анотацію до цих книг в Інтернеті (ми читали не всі з них) і ви побачите абсолютно чіткі месиджі: Україна розпадається на регіони (все починається з Криму), Америка - агресор, Росії потрібно відновити загублені землі.

Там пропонуються різні сценарії і змальовуються різні уявні результати цих сценаріїв. України без Криму. України без Галичини (у крайньому випадку, якщо не зможуть її перемолоти). Україна з неспокійним південно-східним поясом, де, напевно, можна буде поставити будь-який уряд. Скажіть, на чиї гроші видається подібна література? Адже це не Агата Крісті, не Борис Акунін. Це не комерційні видання. Вгадайте з трьох разів: хто фінансує видання подібної макулатури?

ПЕРШІ ПЛОДИ «ІНТЕГРАЦІЇ» УКРАЇНИ З РФ: ПЛЕКАННЯ НЕНАВИСТІ МІЖ РЕГІОНАМИ

Так склалося, що дві частини України по-різному бачать історію, по-різному дивляться на багато речей. Але завдання влади, як мінімум, примиряти ці регіони. На початку 2010 року тема українського розколу вже забута. Вона зникла із ЗМІ. Її затулили звичайні соціальні проблеми. Але прийшла нова влада, а з нею нова команда радничків. І нам щодня стали нагадувати, що в Україні проблеми з єдністю. Першою великою «перемогою» авторів роз`єднувальної роботи стали події 9 травня.

УНІАН двічі писав про технологію провокації 9 травня в Львові. Ми поетапно розписали, як готувалася і реалізовувалася провокація.

Ми дійшли висновку, що внутрішньоукраїнською метою політтехнологів президента було знайти фішку, яка б реанімувала тему розколу між регіонами України. На чому можна виростити ненависть Заходу і Сходу України, Заходу і Півдня України? Неонацизм. Ось воно. Всі події, сюжети і прес-конференції після 9 травня працювали на те, щоб показати неповагу Галичини до вічних цінностей Перемоги і зростання там неонацистськх настроїв. Намір влади зрозумілий: ненавидячи одне одного за різні погляди на історичне минуле, різні регіони України не будуть спільно ненавидіти владу. Довгострокова ефективність такого сценарію сумнівна, але хтось переконав Банкову, що це правильно. І Президент, який, за нашими даними, зумів розумно обламати «фахівців», які колись влаштовували «тероризм» у Макіївці, цього разу прийняв сценарій. Але ми згадали, що провокації у Львові мали ще одну довгострокову мету. Якщо не вийде взяти під контроль всю Україну, спробувати зробити це без Галичини. Формувати образ галичанина наступним у галереї світлих образів після грузина, прибалта. Продовжувати цю роботу аж до визрівання на цій території сепаратизму. Принаймні, той самий телеканал «Інтер», який плідно імітує російське телебачення, перед подіями 9 травня далекоглядно «передбачав» провокації, точніше ростив їх у головах телеглядачів, а після подій 9 травня на тому ж ток-шоу ставив запитання: «Чи стануть львівські події початком протистояння в українському суспільстві?» Нам у відповідь хотілося запитати: чи буде чесний журналіст ставити подібне питання, якщо йому не платить офіційна Росія? Адже така постановка - це поглиблення і консервація (у жодному разі не розколу), а конфлікту, причому рукотворного конфлікту. Педалювання теми протистояння українських регіонів на грунті неонацистських настроїв приписують навіть раніше авторитетному Шустеру.

А ось як звучить анонс заходу українського бюро російського інформагентства, який проводиться в Києві: «Львів 2011. Громадянська війна в Україні: підсумки і загрози». Де громадянська війна? Звідки?

Зовсім несподівано спливла тема федералізації України.

Але під нею вже підписався не член Партії регіонів Тихонов. А старий добрий український комуніст Петро Симоненко. Саме він озвучив необхідність федералізації України.

Цікаво, що компартія, яка продовжує нести в маси свої високооплачувані істини, недавно в парламенті України стоячи вітала члена російської Держдуми Костянтина Затуліна. Прямо, як працедавця. Затулін покартав Януковича, що той не підписав закон про використання червоного прапора, і наступного дня Янукович підписав... А журналісти знову сиділи і ворожили: що це? Доконаний примітивізм першої особи держави чи її доконана залежність від РФ? Адже мати закон, який зобов`язує Галичину вивішувати червоний прапор на 9 травня, це створювати все нові і нові конфлікти на кожний наступний День Перемоги. Отакий ось прихований конфлікт.

У політтехнологів Росії (окремі з них одержують зарплату одразу з двох - української і російської кишень) за душею є багато всіляких способів плекати в Україні ненависть, є різні сценарії і механізми її загострювати і підтримувати.

ХТО ПРОДУКУЄ КОНФЛІКТИ?

Анатолій Могильов і Валерій Хорошковський

Так це чи ні, достеменно ніхто не знає. Але саме ці персони стають продуцентами конфліктів у нашому суспільстві.

Першим чиновником у цьому ряду називають голову СБУ Валерія Хорошковського.

Після його призначення відомство почало «роботу» з міжнародними фондами (затримання керівника фонду Аденауера Ніко Ланге напередодні візиту Януковича до Німеччини, перевірок Фонду «Відродження», пресування істориків, що займаються тематикою національно-визвольного руху). Безперечно, що ці факти не тільки обурювали національно-орієнтовану частину суспільства, журналістів, істориків, а й мали довгострокову перспективу ревізії Україною західного курсу і компрометацію в очах європейського співтовариства.

І при цьому СБУ відпускає на батьківщину російських шпигунів, затриманих при Наливайченку і  ліквідовує в структурі відомства департамент контррозвідки по Росії). При цьому проросійські партії Криму з вельми слабкою аргументацією і ще слабкішим представництвом на півострові раптом виявляються здатними на всеукраїнський вояж і «переможний перформенс» у Львові.

Вершиною СБУшного вигадницттва можна вважати висилку з України чеських дипломатів. Є підстави вважати, що це стало відповіддю голови СБУ за надання міністрові уряду Тимошенко Богдану Данилишину політичного притулку.

До таких же відносять міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова і міністра освіти Дмитра Табачника. Перший, як то кажуть, повинен забезпечувати бездоганне проведення акцій типу «Георгіївська стрічка». Другому немовби делегована роль створення спільної (російської) неконфліктної версії історичної науки.

НЕСІЗІФОВА ПРАЦЯ ЩОДЕННИХ АНТИУКРАЇНСЬКИХ ПРОВОКАЦІЙ

Людині з нормально розвиненими патріотичними почуттями спостерігати щоденне плекання конфліктів у нашій загалом спокійній країні непросто. Можна скидати в спам розсилки антиукраїнських сайтів. Але в головах залишається їх зміст. Мерзенні замітки, кожна з яких цвях, за допомогою яких розпинають країну Україну. Ось, наприклад, росіяни в Україні оповіщають, що в Києві знесли храм-палатку Олександра Невського Московського патріархату біля парламенту. Ставлять відеоролик з цим зносом. При цьому не згадується, що в Києві є два храми Олександра Невського (один з них у центрі) і обидва - Московського патріархату.

Або ось, наприклад, росіян України захопила тема пробудження підкарпатських русинів. «Росіяни України» вирішили, що є такий етнос і його треба підтримати. Давно відіграную тему, якою Закарпаття легко і швидко перехворіло в період національного відродження, визнавши, що вони українці, тепер, через двадцять років, узяли на озброєння росіяни. Тільки не росіяни в Україні. А негідники з РФ, які намагаються засівати українське поле новими конфліктами.

З цієї ж серії спроби вирощення в Криму групи проросійських татар, а також «завезення» екстремістських організацій, які б дали Москві можливість говорити про зростання ісламістських настроїв на півострові.

Сайти, призначені для росіян, розпліднюють абсолютно незграбні антиукраїнські інформприводи. І тривожно, що кожний з них може стати великою загальноукраїнською провокацією, якщо так вирішать у Кремлі. На протидію Банкової, МВС, «Інтера» сподіватися не випадає...

До речі, кажуть, що серед питань, передбачених наступним переписом населення України, окрім інших буде питання "До якої національності ви себе відносите і якою мовою ви розмовляєте в сім`ї?" Останнім запитанням нібито спробують збільшити коло російськомовних людей, щоб мати солідніші аргументи для захисту російської мови в Україні. Ніби, да, хай етнічних росіян мало, але людей, які розмовляють російською мовою вже ось як багато. (Нас справді багато, але вивчити державну мову росіянам України, не хворим на російський шизо-шовінізм, неважко).

Цікаво, що серед політичних і суспільних фігурантів, відібраних офіційною Росією місіонерами Руського миру, немає жодного справді авторитетного науковця, політика чи громадського діяча. Жодного.

Валерій Димов, Маша Міщенко

Джерело: УНІАН