Треба вміти прийняти любов як капітуляцію - це найкраща поразка

Ми знали, що заступник голови партії “Свобода” Ірина Фаріон не святкує 8 березня. Але цього дня, який традиційно вважається жіночим, вирішили поспілкуватися саме із нею. Бо гадаємо, що вона належить до тих жінок, які формують політичне обличчя сьогоднішньої України. За кількістю відеосюжетів, завантажених в Інтернеті, вона посідає далеко не найперше порівняно з іншими жінками-політиками місце, але за рівнем скандальності та відвідуваності  цих сюжетів Ірина Дмитрівна, безумовно, лідер.

Ірино Дмитрівно, цього року щодо 8 березня були дві резонансні новини. Перша: Українська православна церква (Московського патріархату) фактично закликала не святкувати 8 березня. Греко-католицький клір ніколи його не схвалював, наскільки мені відомо. Друга новина: Держсекретар США Гілларі Клінтон привітала жінок з цим днем. Що ви думаєте з цього приводу?

Мене зовсім не дивує заклик Гілларі Клінтон про 8 березня. Бо Гілларі Клінтон представляє так зване “полікультурне суспільство”, яке перебуває у абсолютному антагонізмі із ментальністю українців. США - це країна, яка утворилася внаслідок приїзду туди людей з різних країн, і вони насправді ніколи не будуть мати цілісного світогляду, а завжди будуть розшарпані. Завжди будуть роздвоєні, із комплексами, претензіями та завжди будуть в’язнями своєї умовної свободи. Тому їхнє лицемірство на всіх рівнях цілком логічне та прогнозоване.

Але "цілісна" Україна масово святкує 8 березня. Ви ж не будете заперечувати?

Це питання глибоких внутрішніх затаєних комплексів у стосунках між чоловіком та жінкою. Мені здається, що значна частина суспільства у своїх стосунках не навчилася бути абсолютно відкритими, абсолютно вільними та абсолютно щирими. І ми не навчилися сприймати любов, як жертву. Хтось з видатних давав таке визначення любові: любов - це змагання догодити один одному. Для цього не потрібно встановлювати якийсь день. Це має бути моделлю поведінки щодня. І це називається щастя. А це щастя випливає із внутрішньої культури людини, внутрішньої культури чоловіки та жінки. Нашому суспільству до цього далеко. Бо головна інтрига розвитку стосунків світу - це стосунки між чоловіком та жінкою. І якщо в нашій державі вони мають такий зовнішній вигляд, як 8 березня, то це означає, що ми загубилися у просторі і часі. Це означає, що ми не навчилися бути вільними. Це я кажу  не в контексті лише 8 березня, це в контексті і 14 лютого, так званого дня святого Валентина.

З тим 14 лютого я сама дивувалася. Всі знають, що жоден з двох справжніх святих Валентинів не вінчав закоханих, але всі роблять продажі магазинам з приводу цієї вигадки. Як українське суспільство повелося на розробку американських маркетологів?

Маркетологи маніпулюють тими, хто піддається до маніпуляції. А до маніпуляції піддаються люди із споживацькими та примітивними цінностями та попсовою культурою. А це теж домінує у американському світі. І Америка це дуже вміло експортує в інші країни. Тому питання святкування 8 березня чи 14 лютого - це питання культури стосунків між людьми і питання способу сприйняття світу. Інакше кажучи, це питання екзистенції, буття. Ми з моїм коханим навіть можемо не робити подарунків один одному у день уродин, але можемо робити, коли захочемо у будь-який інший день, у дуже несподіваний спосіб, коли ти внутрішньо фонтануєш і хочеш людині дати щось матеріальне. Хоч розумієш, що є цінності, які матеріально неможливо виміряти. Ці цінності називаються любов, вірність і правда. Хоч яка тяжка правда, хоч яка відповідальна вірність і хоч яка невимірна любов.

А ваш коханий теж з харизмою, чи він такий спокійний, з тих, кого вважають ботаніками?

Він межово вільна та неймовірно сильна людина. Я би не закохалася у слабкого чоловіка. Мені як людині завжди цікаво бачити перед собою сильного опонента і, звичайно, сильну людину, яка є твоїм буттям. Крім того, він дуже Божий чоловік. У тому сенсі, що кожне слово, кожен вчинок, це – контакт з абсолютом. Я не хочу тут робити порівняння із Шевченком. Останній період творчості Шевченка - це суцільні біблійні мотиви, це його розмова із вічністю. Наше тіло тут гостює. І нема часу розмінювати себе на минущі речі. Треба заглиблюватися. 8 березня, святого Валентина - це не глибина, а 23 лютого - це взагалі караул. Тому наше життя - це заглиблення і в почуття також.

Скажіть, від чого українська жінка потерпає більше - він неуваги чоловіків чи від того, що у неї мала зарплата та їй важко зреалізуватися?

Українська жінка потерпає від самої себе. Від внутрішньої залежності, від своїх претензій, від своїх комплексів, від тих планок, які вона ставить перед собою. А щоб стати щасливою, є дуже простий спосіб. Треба уявити драбину і зрозуміти, що ти найбільше маєш ступити на сходинку третю-четверту. Бо якщо ти захочеш вистрибнути відразу на десяту, ти можеш розтягнутися на непривабливому шпагаті. Для чого ставити завдання, які неможливо виконати? І крім того, для чого ставити такі завдання перед чоловіком, якого ти любиш? Коли треба просто любити. І виходить, що українська жінка є в’язницею для самої себе. Але ключ для визволення вона тримає у своїх руках. І українські жінки демонструють чуда власної свободи, абсолютної та необмеженої. Чи це Олена Пчілка, надгеніальна жінка. Чи це Олена Теліга. Чи це Олена Степанівна, чи це Леся Українка. І таких жінок можна називати багато. Чи це ті, хто воював в УПА, чи це ті, які воювали в Холодноярській республіці, це ті, хто визволили самі себе.

Ви знаєте, ми на жіночих посиденьках деколи обговорювали, чому чоловіків менше, ніж жінок, і чому навіть кращі з них такі розбещені у стосунках. Ми дійшли висновку, що Голодомор, Друга Світова війна, національні рухи сприяли тому, що такий потужний пласт чоловіків було винищено, а ті, хто лишився,  і їх потомство не конкурують між собою, бо жінки конкурують за них. Тому жінки так жорстко борються за них та так при цьому потерпають. Ви поділяєте цю думку?

Така теорія прийнятна у матеріальних вимірах. Але існує суто духовний вимір. Кожна жінка має такого чоловіка, до якого вона готова.

Кожен чоловік має таку жінку, на яку він заслуговує. Так само народ заслуговує на таку владу, яку має. Не кожен заслужив на щастя. Це треба вміти прийняти. А якщо воно тобі подароване, ти мусиш щодня над собою працювати, щоб не дай Боже не втратити його. Треба подивитися на це з такого погляду. І треба ще зрозуміти, чим швидше ти внутрішньо відкриєшся до любові, яку ти почуваєш до нього, тим швидше він зігріє тебе своїм теплом та тим швидше ви підете назустріч один одному. Треба вміти прийняти любов, як капітуляцію. Це найкраща поразка в світі.

На зорі своєї професійної діяльності я писала про такі явища, як ярмарки наречених для іноземців. Це гіперпринизлива акція, втім механізм виходу заміж працював, дівчата виїжджали. Чому Україна з ринку наречених перетворилася на країну для секс-туризму? 

Це називається моральна криза, духовна деградація. Це називається  "розминутися з життям", знищити себе. Це називається написати собі в паспорті “товар”. Але це не лише проблема України, це проблема світу загалом. Цього не допускає той, хто має силу коло розірвати. Таку силу має той, хто знає, де є джерело живлення. Звідки брати цю силу? Шукай той вітамін. Як там у Лесі Українки? Умій своїм життям до себе дорівнятися. Кожен від природи народжується на двох, а потім стає на чотири. Людина не вміє боротися із собою. Треба змінювати свої недоліки. Ти щодня можеш зменшувати або примножувати свою порядність. Треба усвідомити покликання людей ліпити себе. Природа живе в лагоді з Богом. Людина воює з природою. Тому зазнає таких страшних форм виродження.

Читала всі ваші інтерв’ю. Я багато би дала, щоб все, про що ви мрієте як політик, стали дійсністю, але деколи ненавиджу те, що ви говорите. “Потрібна (у вашому випадку – українська) кров - це вже перевага”, – так я розумію суть вашого націоналізму. Ви дійсно вважаєте, що кров українки краща за кров української росіянки, української молдаванки, української єврейки?

Категорично – ні. Кожна нація має право рости, як неповторне дерево. Якщо це українська нація, нехай це буде нація-вишня, нація-верба. Якщо уявити собі російську націю, то нехай це буде нація- береза. Але йдеться, щоб ці дерева не поборювали один одного, щоб береза не накивувала законів вербі. Йдеться про збереження самобутності та ідентичності. Якщо казати про питання крові. То питання крові - це питання роду. Мені ніхто не буде ближчий, ніж моя мама, ніж мій тато, ніж моя дитина. Я інших буду сприймати, як друзів та партнерів, але найперше я маю подбати про старість своєї мами та майбутнє своєї дитини.

Як би ви будували державну політику свят, якби мали таку можливість?         

Я би скасувала всі свята, які святкувалися у Совєцкому Союзі, бо вони не мають жодного стосунку до української культури та української історії. Їх не мають відзначати на державному рівні, це тавра радянської доби. Державу можна змінити, коли зміниться суспільна свідомість. Зміна свідомості потребує найтривалішого часу. І якщо в середині 90-х років ми набрали стрімкої ходи до зміни свідомості, то зараз відбувається реванш. Ця влада - найстрашніше породження радянської доби, у її найагресивнішій та найпримітивнішій формі. Кожна влада може запропонувати тільки те, чим вона є сама. Наша влада – совки, тому вони повертаються до совєцких празників.  Я знайшла свої старі шкільні щоденники і бачу, що я також в школі вітала маму з 8 березня. І мені так соромно за це. Мені страшно, що я була у цій тюрмі та грала в школі за правилами цієї тюрми, і я щаслива, що визволилась з цією тюрми.

У Верховній Раді вітання з 8 березня приймають навіть націонал-демократки. Скажіть чесно, у Львівській облраді вас будуть вітати?

Ви що смішні? Голова облради - націоналіст Олег Панькевич. Ми з цього свята просто реготали. Я взагалі вносила пропозицію, щоб сесія облради продовжувалася 8 березня. Але на жаль, ми не маємо більшості в облраді. І через те, що більшість проголосувала, щоб сесія була 9 березня, ми сесію відкриємо тоді. Але потім перервемо, тому що підемо на урочистості, пов’язані із Шевченківськими святкуваннями. А 8 березня - робочий день, який не повинен випадати. І я попереджу своїх студентів, щоб вони не здумали ляпнути та принести якусь квітку. Нехай ця квітка пахне, але не в моєму вазонку. 

Розмовляла Лана Самохвалова  

Джерело:УНІАН