Як я і планував ще на початку року, мій перший виїзд з ночівлею за межі Вінниччини прийшовся на Бесарабію. Правда, сталося це на два з гаком місяці пізніше орієнтовних сподівань. І зовсім у іншій реальності. Та й хотів я на той момент зовсім не туди найбільше, але упоротість Укрзалізниці, помножена на упоротість переляканої Вінницької ОДА не залишила інших варіантів поїздів, крім як на Одещину. 1. [Приєднана...

Читати далі...

Розпрощавшись із Жабелівкою, покотив далі на південь, в сторону Степанівки – кілометрів шість чистого кайфу по польовій дорозі. 1. [Приєднана...

Читати далі...

У передостанні вихідні травня вчепив ще один більш-менш погожий день для веловилазки, цього разу на південний схід від Вінниці (що само по собі від мене далеко, бо спочатку треба все місто проїхати в цьому напрямку). 1. Погода зранку була відверто холодна, як для кількох днів до літа, та хоча б без опадів. Зрештою, коли просто ясно, не побачиш ТАКОГО неба: [Приєднана...

Читати далі...

Якушинці – одне із великих сіл-супутників Вінниці на північний захід від неї, яке віднедавна з’явилося в моїх «велосипедних» планах. Воно близько, і виділяти на нього вихідний було б жирно, тож зганяв одного ранку перед роботою, скориставшись перервою у надокучливих дощах. 1. Село не межує з Вінницею безпосередньо, між ними втулилися ще більші Зарванці. Саме як під’їжджати від Зарванців, із траси відкривається найкращий вид на Якушинці на тлі ставку на притоці Вишеньки (якщо вірити...

Читати далі...

Другу половину прогулянки вінницьким лівобережжям почнемо із вулиці Замостянської, що відходить перпендикулярно проспекту Коцюбинського з площі Перемоги. Це той випадок, коли район дав назву вулиці, а не навпаки; до того вона звалась Ворошилова та 50-річчя Перемоги. 1. [Приєднана...

Читати далі...

Замостя – не тільки місто у Польщі, а й один із найбільших районів Вінниці. Під такою назвою він згадується ще з 16 ст. як маєтність старости Струса, розбудована на протилежному березі Бугу відносно Нового міста. 1. Гості Вінниці тут хоч-не-хоч, а побувають, бо з авто- та залізничного вокзалів дорога до фонтану та центру якраз через Замостя. Але загалом район нетуристичний, хоч і не позбавлений власного колориту та цікавинок. Із центральної частини міста він виглядає якось так...

Читати далі...

Моя чергова карантинна весняна веловилазка була спрямована на захід від Вінниці, на Літинщину. 1. Поки всі спали, в тому числі автомобілісти, педалив по хмельницькій трасі на швидкість, що аж пролетів на куражі зайвий кілометр далі запланованого повороту. Тим більше, картинка навколо переважно одноманітна й заспокійлива. [Приєднана...

Читати далі...

Поблукавши південною половинкою Єрусалимки, перемістимось по інший бік Соборної вулиці. Тутешні житлові квартали ще більше заплутані, колоритні та в буквальному сенсі зберігають справжній історичний дух вінницького центру. 1. [Приєднана картинка] ...

Читати далі...

Наприкінці квітня жорстка фаза карантину зробилася геть нестерпною, тому не втримався і після відчутної перерви знову рвонув велосипедом за місто. Так як парки-ліси-узбережжя все ще залишалися під забороною, маршрут проклав суто по селам, по групі, що прилягає до Вінниці з південного сходу майже суцільно. 1. З мордою кірпічом, прикритою бафом, проскочив блокпост на Тиврівській трасі і вже за годину після світанку виїхав за межі міста. [Приєднана...

Читати далі...

На початку 17 ст. в історії Вінниці (яка ведеться з 1363 року) стався крутий розворот, правильніше сказати – переправа. В цей час на півострові у меандрі Південного Бугу починають зводитись Мури – комплекс укріплених католицьких монастирів. Старий замок, що стояв на скелі на протилежному (лівому) березі погано годився для захисту житлової слобідки навкруги, тому за кілька десятилітть місто буквально переповзло через річку. А так як знаходилось воно у зоні осілості, природно, що з часом...

Читати далі...