Як я і планував ще на початку року, мій перший виїзд з ночівлею за межі Вінниччини прийшовся на Бесарабію. Правда, сталося це на два з гаком місяці пізніше орієнтовних сподівань. І зовсім у іншій реальності. Та й хотів я на той момент зовсім не туди найбільше, але упоротість Укрзалізниці, помножена на упоротість переляканої Вінницької ОДА не залишила інших варіантів поїздів, крім як на Одещину.

1.

Розпрощавшись із Жабелівкою, покотив далі на південь, в сторону Степанівки – кілометрів шість чистого кайфу по польовій дорозі.

1.

У передостанні вихідні травня вчепив ще один більш-менш погожий день для веловилазки, цього разу на південний схід від Вінниці (що само по собі від мене далеко, бо спочатку треба все місто проїхати в цьому напрямку).

1. Погода зранку була відверто холодна, як для кількох днів до літа, та хоча б без опадів. Зрештою, коли просто ясно, не побачиш ТАКОГО неба:

Якушинці – одне із великих сіл-супутників Вінниці на північний захід від неї, яке віднедавна з’явилося в моїх «велосипедних» планах. Воно близько, і виділяти на нього вихідний було б жирно, тож зганяв одного ранку перед роботою, скориставшись перервою у надокучливих дощах.

1. Село не межує з Вінницею безпосередньо, між ними втулилися ще більші Зарванці. Саме як під’їжджати від Зарванців, із траси відкривається найкращий вид на Якушинці на тлі ставку на притоці Вишеньки (якщо вірити картам, ставок зветься Цукерня).

Другу половину прогулянки вінницьким лівобережжям почнемо із вулиці Замостянської, що відходить перпендикулярно проспекту Коцюбинського з площі Перемоги. Це той випадок, коли район дав назву вулиці, а не навпаки; до того вона звалась Ворошилова та 50-річчя Перемоги.

1.

Замостя – не тільки місто у Польщі, а й один із найбільших районів Вінниці. Під такою назвою він згадується ще з 16 ст. як маєтність старости Струса, розбудована на протилежному березі Бугу відносно Нового міста.

1. Гості Вінниці тут хоч-не-хоч, а побувають, бо з авто- та залізничного вокзалів дорога до фонтану та центру якраз через Замостя. Але загалом район нетуристичний, хоч і не позбавлений власного колориту та цікавинок. Із центральної частини міста він виглядає якось так: хаотичні багатоповерхівки на тлі річки. Тут же в кадр і оновлений автовокзал вліз (справа).

Моя чергова карантинна весняна веловилазка була спрямована на захід від Вінниці, на Літинщину.

1. Поки всі спали, в тому числі автомобілісти, педалив по хмельницькій трасі на швидкість, що аж пролетів на куражі зайвий кілометр далі запланованого повороту. Тим більше, картинка навколо переважно одноманітна й заспокійлива.

Поблукавши південною половинкою Єрусалимки, перемістимось по інший бік Соборної вулиці. Тутешні житлові квартали ще більше заплутані, колоритні та в буквальному сенсі зберігають справжній історичний дух вінницького центру.

1.

Наприкінці квітня жорстка фаза карантину зробилася геть нестерпною, тому не втримався і після відчутної перерви знову рвонув велосипедом за місто. Так як парки-ліси-узбережжя все ще залишалися під забороною, маршрут проклав суто по селам, по групі, що прилягає до Вінниці з південного сходу майже суцільно.

1. З мордою кірпічом, прикритою бафом, проскочив блокпост на Тиврівській трасі і вже за годину після світанку виїхав за межі міста.

На початку 17 ст. в історії Вінниці (яка ведеться з 1363 року) стався крутий розворот, правильніше сказати – переправа. В цей час на півострові у меандрі Південного Бугу починають зводитись Мури – комплекс укріплених католицьких монастирів. Старий замок, що стояв на скелі на протилежному (лівому) березі погано годився для захисту житлової слобідки навкруги, тому за кілька десятилітть місто буквально переповзло через річку. А так як знаходилось воно у зоні осілості, природно, що з часом обзавелось значною єврейською громадою.

Центром життя цієї громади цілком логічно став ринок (знаходився приблизно на перетині вулиць Соборної та Магістратської), а житлові квартали, що півколом обліпили Мури, отримали назву Єрусалимка. Вона поділялась на Нижню, Середню та Верхню (як я розумію, по мірі підйому від річки і заодно за рівнем статку мешканців). Також умовно район можна розділити на стару і нову частини, обабіч вул. Соборної. Стара знаходиться на північ від неї, нова – на південь. На Вікімапії пишуть, що вона була заселена після війни (не уточнюючи якої), хоча швидше – ще у 19 столітті. З цієї нової-південної частини і почнемо її обхід.

1. Точніше, почати хочу навіть звіддаля, із улюбленого дворика по вул. Князів Коріатовичів. Звідси видно і Буг, ліворуч від якого центр та Єрусалимки, праворуч – Замкова гора: