Львівська солянка 22-23. Частина 1: попса і стріт-арт

Так сталося, що попередні два роки пройшли для мене під знаком частих поїздок у Львів: у саме місто, як базу для дослідження області чи просто довгі пересадки. А от у 24-му так і не доїхав туди та (думаю, це вже можна стверджувати точно) не буду. Але й того, що було, виявилося цілком достатньо, щоб заново поглянути на багато аспектів цього багатогранного міста і запам'ятати його в нових сенсах.

1. І, як наслідок, це вилилось у масу фотографій, які розділю на дві частини. У першій будуть переважно вуличні стінописи та центр. Центр – то, звісно, попса, але куди діватись, він все одно охеренно гарний.

2. Львівське середмістя особливо прекрасне рано-вранці, коли всі ще сплять. Так-то підійматись у такий час важко, але якщо потяг приходить майже одразу після закінчення комендантської – то будь ласка. Коли ще можна сфотографувати оперний без натовпів перед ним?

3. Та і просто освітлення у цей час надзвичайно приємне.

4. Дуже попсовий ракурс із площі Ринок на собор Архистратига Михаїла. Там ще трамвай ходить, але в той час мені не попався.

5. Селфі у дзеркалі з актуальними символами епохи та Маріуполь на моїй футболці.

6. Символи скрізь. Війна далеко, але про неї нагадувало все.

8. І не посперечаєшся ж:

9. Але й просто нейтральних вуличних картинок немало, я їх не шукав спеціально, вони самі мене знайшли.

10.

11. Це на одній із трамвайних зупинок у центрі, здається.

12. Плакати художника Neivanmade.

13. Ще кілька малюнків, які зачепили:

14.

15.

16. Коли я у Львові, то стараюсь попадати на вулицю Нижанківського. Хай і в самісінькому центрі, це завжди тихий вузький провулок, обмальований різним стріт-артом.

17. Картини тут часто змінюються, тепер вони про те саме найбільш актуальне. Маріуполь у Львові болить, так само як і скрізь.

18.

19. Львів прокидається пізно, але різко, скоро працюють всі заклади, на вулицях одразу повно народу. Італійський дворик – неабияка банальщина загалом, але я ледве згадав, як його знайти.

20. Та окрім цього, я мав плани відвідати й такі місця, де досі чомусь не був. Особливо будинок вчених.

21. Колишнє Національне казино (1897-98) ззовні не надто виділяється, а от у плані інтер'єрів це однозначно один з найпишніших будинків Львова.

22.

23.

24. Заглянули і в котяче кафе недалеко. Я там колись давно вже був, і нічого в кращу сторону не змінилося. Коти надто замахані й замучені великою кількістю відвідувачів, особливо неповнолітніх.

25. У цьому плані вінницьке аналогічне кафе куди краще (правда, його на той момент ще не існувало). Там видно, що саме коти – господарі закладу, їх лікують, рятують і прилаштовують в сім'ї, а ще є вікові обмеження на вхід (хоча у деяких яжматерів від цього неслабо бомбануло).

26.

27. На виході з котокафе:

28. Наступна точка – меморіал Небесної Сотні. Зараз це один з найлегших у плані доступу оглядових майданчиків міста (вежа ратуші й Високий замок закриті через воєнний стан).

29.

30. Фото вище літні, а от у жовтні я прийшов туди на світанок.

31. Ну що сказати, рожеве небо львівським пам'яткам пасує. Хоча їм будь-яке небо пасує.

32.

33.

34. Якимось чином потрапив навіть всередину палацу Потоцьких (а так у нього надто зарозумілий графік роботи).

35.

36.

37. А от палац Дуніковського клацнув лише ззовні, хоча теоретично теж міг зайти – це один із корпусів Національного музею ім. Шептицького.

38. Іще в перший приїзд 2022 року серед іншого сфотографував цю будівлю на проспекті Свободи, не надто придивляючись, що там всередині. Всередині, як виявилось, готель Opera Passage Apart.

39. Без малого через рік у тому ж готелі ми оселились на кілька днів. Я не випадково вибрав номер на вищому поверсі (якщо придивитись, під дахом видно вікна, що «дивляться» майже в небо. Види із них відповідні, наприклад, на той же Високий замок.

40. Та, само собою, на найвищі пам'ятки навколо площі Ринок. Навіть якби не було можливості ходити чи їздити, можна було б просто сидіти й споглядати, як хмари й сонце пливуть над величним містом під неодмінну живу музику вуличних виконавців, що на проспекті не замовкають майже ніколи.

41.

42.

43. Храм священномученика Климентія Шептицького стоїть на звичайній міській вулиці, а з того ракурсу виглядав, наче загубився десь у лісі.

44. Вставати у квітні на світанок заради фото було важкувато, але один раз таки спромігся.

45. Загалом у мене знову вийшов хаос, але навряд би я зміг інакше. Надто багато краси, надто багато деталей, у яких я потонув.

46.

47. Не всі, правда, людям подобаються. Ось цього чувака багато хто зачмирив чомусь.

48. Занадто багато відсилань до війни, яка і тут не відпускає.

49. Частково мою хаотичність можна списати на розмаїття закладів, де можна непогано мекнути. Тим більше привід завжди можна знайти (він уже давно один, зате який).

50.

51. Хоча Львів і без кави – не Львів. Мова не тільки про сам напій, а й оформлення кав'ярень. Правда, у цій, що на фото нижче, жіночка-бариста на нас так дивилася, що хіба що нахуй не послала. Кава, до речі, із жолудів – не рекомендую, помиї ще ті виявились.

52. Десь на початку була вранішня площа Ринок, ось вона вам ще раз, тільки ввечері, перед дощем і з трамвайчиком.

53. І нічний оперний на противагу ранковому. Я завжди легко прощався з цим містом, бо завжди знав, що повернусь. А тепер не знаю.

Коментарі

Nech sa paci

15.06.24, 23:44

Я лише віртуально походив, хоча 2 роки назад побував за 80+ км від Львова.

visnyk

26.06.24, 00:12Відповідь на 1 від Nech sa paci

80+ трохи задалеко все ж)

36.06.24, 00:12

Іще трохи напрягає, що хоч місто й побудоване умовно на етнічних землях України, засноване руським князем, але його архітектуру створено майже без участі українців.

46.06.24, 00:13Відповідь на 2 від visnyk

Та блін менше, аніж до Ніжина.

56.06.24, 00:40Відповідь на 3 від Nech sa paci

* Сучасну архітектуру центру.

Те, що там фундаменти й підземелля руські, ніхто не бачить ззовні.

The Martian