Сатанів

Раз на пів року можна щось написати про мандри, так тому і бути. Тим більше у такому проклятому році, коли кількість нових побачених місць не набагато більше, ніж одне. Тим більше раз мова про таке місце, яке я і так планував на цей рік в умовах ситої довоєнної зими. Зараз переважна частина тих планів виглядає нереальною на багато років уперед, якщо не на все життя; там були Бердянськ та Ізюм, Вовчанськ і Краматорська агломерація, чого тільки не було… І хоча зараз братюні можуть випадково вручити на вулиці гарячу путівку на схід, сприйняття змінилося дуже сильно. Змінилися і обставини, у яких я в кінці травня з «Бідняжками» зазирнув у Сатанів, якого не бачив раніше, і Меджибіж, який бачив у такому далекому 2015 році й недолуго десь тоді ж описав у цьому блозі.

1. Сатанів надто давній, щоб про походження його назви існувала якась єдина версія. Їх є декілька, в тому числі і цілком сатанинська – ніби як місцеве населення найдовше залишалося язичниками після переходу Русі у християнство. Нині це тихе курортне селище на 2,4 тис. мешканців на заході Хмельницької області, з величезною концентрацією пам’яток, як для своїх розмірів.

2. І замок там є, хоч і в стані руїни, але ж будь-який замок одразу додає місцю цікавості. Дорогою до нього трапився недобудований готель, що заглох, видно, ще через ковід, але й у такому стані нагадує, що Сатанів намагається розвиватися як туристична одиниця.

3. Перший замок у містечку з’явився в 15 ст. за воєводи Петра Одровонжа. Зрозуміло, що з тих часів не раз руйнувався та перебудовувався. З перших фортифікацій збереглася лише Кругла (Порохова) вежа, бійниці якої підлаштовані ще під стрільбу із лука. Вона ж зустрічає першою з усіх замкових споруд.

4. Власне, від фортеці новішого покоління теж залишилось небагато. Уже в 19 ст. вона втратила значення і простоювала порожньою, дуже постраждала, коли її почали розбирати заради будівництва цукрового заводу, якого поставили тут же.

5. Завод, до речі, теж здох. На замчищі про нього тепер нагадує лише височезна цегляна труба. У 1920-х роках замок взагалі хотіли розібрати через аварійність, але історики відстояли. Дві спроби реставрації у 20 ст. по суті так і не розпочалися.

7. Масивна кутова вежа:

8. З письменним відбитком людей різних епох та земель, навіть москва відмітилася. Нічого, більше не буде.

9. Замчище займає невисокий пагорб на березі Збруча.

10. Який традиційно виступає межею Хмельницької та Тернопільської областей. На тій стороні – село Калагарівка Чортківського (раніше Гусятинського) району. Нечастий випадок, коли на західній стороні Збруча населений пункт менш цікавий. Проте дуже мальовничий:

11.

12.

13. Ще ряд пам’яток знаходиться у центрі селища. Міська брама збудована в 15 ст. Була частиною міських укріплень.

14. Найцікавіший її фасад дивиться в протилежну сторону від сучасних доріг, на територію підприємства, у яку вона фактично вросла. Там зберігся герб Сенявських та якийсь хвалькуватий текст латиною на їх честь. За Адама Сенявського її капітально відремонтували в 1724 році.

15.

16. В кутку під сусіднім парканом пріунилі два товариші, і якщо Горького я ще впізнаю, то хто другий – хз.

17. У торговельно-ремісничому Сатанові природно помітною частиною населення здавна були євреї, частка яких серед населення містечка доходила до 2/3. Помітний їх слід і досі. Місцевий гід показала нам ось цю похилену хату як єдиний досі вцілілий зразок колишнього штетла, хоча на моє аматорське око я б ще кілька випадково побачених будинків до нього зарахував.

18. Через дорогу від брами починаються сходи, що ведуть до синагоги. З величезними равликами, яких того дня на нашому шляху зустрілося немало…

19. Та з місцевими мешканцями:

20. Найбільш вагомою єврейською пам’яткою Сатанова сміливо можна вважати синагогу, також оборонного типу. Її закладено в 1514 чи 1532 році, це одна з найстаріших споруд такого типу у східній Європі. Після перетворення в радянські часи на зерновий склад вона мала досить плачевний вигляд, але в останні роки реставрована до зразкового стану. При тому, що євреїв у містечку нині чи немає взагалі, чи буквально одиниці.

21.

22. Якщо одразу після реставрації можна було вільно потрапити всередину, далі правила відвідування тільки ускладнювалися. А після введення воєнного стану її заборонили знімати навіть ззовні. До нас швидко придовбався притушений дядько, що представився сторожем, і заборонив, бо «начальство так сказало». Сперечатися з ним сенсу не було, позаяк там дуже запущений синдром вахтера, втім, із моїх фото видно, що ефективність його роботи все одно не надто висока.

23. Від синагоги добре видно єврейське кладовище на одному із сусідніх пагорбів, що масштабами також натякає на вагому роль їх спільноти в минулому Сатанова.

24. Менора перед входом:

25. Очікувано, що кладовищенський пагорб є чудовим оглядовим майданчиком на все селище. Тут і брама, і синагога, і сучасна церква:

26.

27. Новенький костьол в районі автовокзалу. Десь коло нього сховано ще кілька простіших пам’яток, але у складі групи дістатися до них не було часу.

28. Саме кладовище також недавно було впорядковане під патронатом французько-єврейського рабина (здавалося б, що могло піти не так?) …і цим фактично знищене. Бо могильні плити тупо й варварськи повиривали із землі та рівномірно розставили на бетонні підставки без жодної прив’язки до справжніх могил.

29. Де цього не встигли зробити, картина зовсім інакша. Правда ж, так куди більш автентично виглядає?

30. Візерунки на мацевах – справжній зоопарк та скарб для науковців, яких там звірів тільки немає, і кожен несе свій сенс. Найстаріше знайдене поховання датується 1576(!) роком.

31.

32. За три з гаком кілометри на південний захід від центру розташована Сатанівська Слобідка, колись окреме село, а зараз віддалений район Сатанова. Нас там цікавить, по-перше, Троїцький монастир 16-17 ст., що зустрічає древньою стіною з надбрамною баштою-дзвіницею (вхід нині, правда, не через неї, а поруч).

33. Старе поховання у дворі:

34. Троїцька церква лаконічна й сіренька, по ній і не скажеш, що 1654 року.

35. Якщо уважно придивитися, на стіні в кутку можна помітити сонячний годинник, що помагає тим, хто забув павербанк, із 1744 р.

36. А ще всередині є ікона, на якій у пеклі горять Сталін, Берія і т.д. Але я її якось завтикав, хоча до храму заходив. Само собою, такий давній монастир має і печери. У них мені найбільше запам’ятався химерний куток із розкиданим взуттям.

37. Другою цікавинкою Слобідки є парк хижаків Арден. Це реабілітаційний центр, куди потрапляють тварини, врятовані зі звіринців, цирків, словом, всякої неволі та місць жорстокого поводження. Зараз там мешкає 27 ведмедів, вовки й дикі птахи, трапляються і лисиці.

38. Територія розділена на декілька секцій, над якими на висоті проходить огороджений дерев’яний місток для туристів. Таким чином можна зблизька спостерігати за життям диких звірів, не порушуючи їх спокій. І не через ґрати, як у тому ж Домажирі. Відвідування можливе тільки у супроводі місцевого екскурсовода, сайт притулку https://parkarden.com.ua/.

39. На безпечній відстані ведмедики виглядають милими, плюшевими й потішними. На задні лапи вони стають не внаслідок дресувань у неволі, а від природи. Щоб пробуджувати в них природні інстинкти, працівники парку залишають високо на деревах варення й інші солодощі.

40. У той самий час, психологічні травми минулого з цими тваринами залишаються на все життя. Один з ведмедів у нашій присутності нарізав кола на одному місці, маючи в запасі куди більший простір – то у нього закарбувалося в пам’яті з часів життя у клітці, хоча від нього й минуло вже кілька років. Ведмеді та вовки після неволі вже ніколи не стають придатними для повністю дикого існування.

41. Пазурі у цих потішних плюшевих створінь достойні, однак:

42. Вовків ми бачили на надто далекій відстані, як для нормального фото, а ось орлан-білохвіст (і пояснення, чому його не зображують в профіль):

43. У Сатанівській Слобідці розташовані також санаторії Сатанова. Місцева мінеральна вода за складом подібна до трускавецької Нафтусі й так само смердить тухлими яйцями, тому подобається не тільки лиш всім. Зона відпочинку поблизу одного із санаторіїв:

44. За хронологією, але всупереч географічному порядку ще раз повернемося у центр. Недалеко від брами, на острівці посеред Збруча сховався млин середини 19 ст. (хоча деінде пишуть, що 1790 року).

45. Навіть має статус пам’ятки, що у нас уже рідкість. Насправді з тернопільської сторони Збруча є руїни ще одного млинка, але з острова його не видно.

46. Але справжньою рідкістю для 21 століття є той факт, що млин діючий. Завдяки цьому можна побачити не тільки його начиння в робочому стані, а й мірошників у справі.

47. Механізми, либонь, присутні з усіх віків існування млина, і там все непросто. Як зайве нагадування, що не були селяни темними й неосвіченими, як їх заведено показувати іноді.

48. Піч у своєрідному «кабінеті начальника» млина.

Коментарі

Гість: Olenka)

17.07.22, 19:52

Другий мені схожий на всесоюзного старосту калініна.

Анна-Марія

27.07.22, 19:56

дякую за блог! цікаво, як завжди!

GalinaKiev

37.07.22, 21:12

Дякую красно! Дуже цікаво!

visnyk

47.07.22, 21:40Відповідь на 1 від Гість: Olenka)

Довго він у них протримався.

57.07.22, 21:40Відповідь на 2 від Анна-Марія

дякую...

67.07.22, 21:43Відповідь на 4 від visnyk

Довго він у них протримався.Занадто довго. Років 70 мабуть.

77.07.22, 21:45Відповідь на 4 від visnyk

дуже здивувала історія з єврейським кладовищем. начебто євреї стараються поховання не чіпати,бо це як другий раз вмерти.тому в Ізраїлі не дуже дозволяють розкопки проводити.

87.07.22, 22:00Відповідь на 7 від Гість: Olenka)

Видимо і там знайшовся кадр, здатний на такому відмити гроші, ну або тупий відверто.

яНат