Із кінця 17 ст. належало Лизогубам, козацько-старшинському, а згодом дворянському роду. Саме при них сформувалася солідна архітектурна спадщина, значну частину якої можна побачити й досі.
2. Навколо садиби було створено парк, у який я найперше й пішов від зупинки. Протягом десятиліть гостями Лизогубів були відомі художники та поети, зокрема усюдисущий Шевченко чи байкар Леонід Глібов. На краю парку над обривом стоїть альтанка початку 19 ст., яка отримала саме його ім’я (хоча, само собою, тут і інші митці відпочивали та ловили натхнення). Від неї відкриваються заворожуючі види долини річки Снов, і морозного сонячного ранку я був не проти побачити її у якомусь нетривіальному вигляді, наприклад, із туманом… Туману не було, але так теж непогано:
3. А через якусь годину вид змінився до невпізнання:
4. У глибині її тече річка, що дала заодно першу назву поселенню. Сновськ згадується в літописі 1068 року, ну а Седнів – чи просто трансформація початкової назви, чи від слова «сидні», як половці свого часу обізвали оборонців місцевої фортеці: так добре вони сиділи на своїх позиціях.
5. І знову для контрасту пізніше фото – іній зник майже скрізь, лишившись тільки в затінених місцях.
6. Недарма вважається, що саме ці пейзажі надихнули Глібова на написання «Стоїть гора високая», що стала народною піснею. Я би теж ж там відпочив і почекав натхнення, якби не ранковий дубак, ну і не насиченість моїх поїздок, у яких треба бігати як підстреленому.
7. А поки танув іній, прогулявся південніше, на 2 км вниз за течією річки, до такого мосту – прояву народного зодчества:
8. Дорогою до нього розташована Седнівська ГЕС – пам’ятка промислової архітектури 1948-51 років. Вона діюча, тому для сторонніх закрита, але якраз із того мосту можна на неї подивитися.
9.
10. Милота на тій же вулиці:
11. Компанію котикам склала білка.
12. …яка традиційно носилася з горішком і демонструвала дива акробатики.
13.
14. Та повернуся в парк, що саме став оживати у променях осіннього сонця. Цікавий тип декоративної архітектури – «руїни», що будувалися саме як імітація давніх руїн:
15. Не так давно він обріс пам’ятниками, серед яких, безумовно, знайшлося місце Глібову:
16. Братам Андрію та Іллі Лизогубам, що володіли маєтком у першій половині 19 ст.:
17. Ранкове безлюддя компенсувала ще одна білка, що діловито скидала з верхівок каштани, ну а це дерево я сфотографував суто за колір:
18. Палац був збудований на початку 19 ст. за проектом невідомого архітектора.
19. Проста одноповерхова споруда, що зводилася для життя, а не для показухи. У радянські часи їй пощастило вижити у якості школи.
20. Із пам’ятником Шевченку перед входом:
21. Тим часом на горизонті нарешті з’явився охоронець, який за відсутності іншого персоналу став для мене і касиром, і гідом. Компанію йому складала весела руда пара, що енергійно носилася навколо, ледь не збиваючи нас з ніг, і тепер мені здається, що сам охоронець теж мав би бути рудим, але вже не пригадаю абсолютно.
22. Завдяки йому я потрапив у приміщення палацу, нині в основному порожні, в очікуванні більш вагомої реставрації та перетворення на музей. Вхід у парк/палац для немісцевих і фото чимось важчим за телефон коштувало чи то по 10 гривень, чи по 20, словом, з такими цінами вони навряд на туристах щось назбирають…
23.
24.
25. Головні ворота:
26. За парком одразу впадає у вічі новітня школа-палац, нетипово шикарна для такого маленького селища. Всі її фотографують заодно з пам’ятками, ну а я чим гірше?
27. Парковий місток:
28. До того, як Лизогуби із козацької старшини стали дворянами, а жити було краще в оточенні фортечних валів, ніж у палаці, квартирувалися вони в кам’яниці, яка тут же недалеко. Збудована в 1690 році, нині це найстаріша житлова споруда Лівобережжя.
29. Відреставрована силами «Чернігівобленерго» в 2001 р.
30. Кам’яний шолом на maps.me чомусь підписаний як «пам’ятник Казці».
31. У тому ж 1690 постала Воскресенська церква, якій судилося бути також родинною усипальницею Лизогубів. Взірцеве козацьке бароко:
32.
33. Не втримався не клацнути дзвонарів.
34. Далі пішов до іншої церкви, Георгіївської, що метрів на 300 північніше. Дорогою до неї є стенд з історичними фото, її та втраченого Покровського храму:
35. Із тилу вона виглядає маленькою:
36. Але зовсім інакше збоку та з фасаду:
37. Це також українське бароко, але незвично втілене у дереві. Унікальна у своєму роді пам’ятка, що дожила до наших днів. Особливо рідкісна на Лівобережжі, де її можна поставити в один ряд із шедевральним новомосковським собором.
38. Дати її будівництва варіюються між 1715 і 1747 роками. Також вона відома завдяки зйомкам радянського фільму «Вій».
39. А хто дивився його уважніше, помітив, що там вона зовсім інакше виглядає. І справді, екстер’єр знімали з храму в селі Горохолин Ліс на Франківщині. Та церква теж мала по-своєму цікаву історію, хоча би датами будівництва 1942-43 під час нацистської окупації, але своїх таємниць уже не розкаже, бо згоріла вщент у 2006 році… Її седнівській сестрі пощастило більше, нею можна милуватися й нині. Панночка в труні літала саме тут:
40. Місцями добре помітно, що пам’ятка критично потребує ремонту. Реставрували її і в 1975-78, і в 2004 роках, та видно, не все робили правильно, а дерево потребує особливого підходу, інакше прослужить недовго.
41. Дуже яскрава також у деталях:
42.
43. Недільного ранку всередині проходила служба, і я не втримався не зайти. Старі скошені двері наробили шуму наче грім, тому моя поява привернула занадто багато уваги старенького священника і таких же древніх прихожан, усього кількох чоловік, що відповідно до стану храму виглядало дуже символічно… Нахабства фотографувати під їх осудливими поглядами у мене не вистачило, просто подивився та й пішов собі.
44. Пам’ятник у дворі:
45. Одне зі старих поховань.
46. Сонне церковне коте:
47. Декор одного з житлових будинків далі по вулиці:
48. Найпівнічніше я дійшов до Успенської церкви (1860), єдиної діючої в Седневі з кінця Другої Світової до настання Незалежності.
49. І вже звідти почалапав назад до траси. Але звіт про будь-яку місцину з Чернігівщини був би не повний хоча би без пари фотографій її дерев’яних будинків.
50.
Коментарі
GalinaKiev
112.04.22, 19:40
Дякую! Наче сама туди навідалася!
Гість: Inna_19
212.04.22, 19:57
Я там була, там справді класно! Дякую за спогад.
visnyk
312.04.22, 20:39
так, з пожежною безпекою у дерев'яних церков часто біда.
visnyk
412.04.22, 20:39Відповідь на 2 від Гість: Inna_19
і вам дякую за відгук
Мне обещали
513.04.22, 01:44
А ваша любимая пора для путешествия?
Makcімаліст
613.04.22, 10:52
Маленькі провінційні містечка, як правило, колоритні. Та й пам'яток може назбиратись багато.
visnyk
713.04.22, 11:39Відповідь на 5 від Мне обещали
Літо. Обожнюю спеку
яНат
813.04.22, 14:13
Мне обещали
913.04.22, 15:45Відповідь на 7 від visnyk
Да ну ….
В отелях не всегда кондиционер рабочий …
Ой я бы так не смогла
А каких ,, звёзд,, вы выбираете отели ??
Не принимайте так что я ,, стебаюсь,,
visnyk
1013.04.22, 19:00Відповідь на 9 від Мне обещали
Ну я загалом нормально спеку переношу (краще, ніж холод), тому кондиціонерами не дуже цікавлюсь... готелі 2-3 зірки, аби був свій санвузол з гарячою водою.