Антигуа. Летаргія на пороховій бочці

[Цей текст написаний до війни про подорож, яка відбулася до війни, ніяких правок у нього у зв'язку з поточними подіями я не вношу. Поки є можливість, викладаю як є, щоб на пару хвилин відволікти читачів від того, що коїться навколо, і відволіктись самому.]

Одразу по прильоту в Гватемалу (ту, що місто), всі туристи зазвичай одразу покидають її – сучасна столиця країни не надто цікава, а в більшості районів відверто небезпечна й кримінальна. Основний потік вирушає у маленьке Антигуа на 40 км західніше, що також було столицею країни в 1542-1773 роках і нині є чудовим заповідником старої колоніальної архітектури.

2. Та перш ніж гуляти його музейними вуличками, подивимося на місто з висоти оглядового майданчика Cerro de La Cruz, що у парку північніше центру. Особливістю міських панорам є вулкани, що оточують Антигуа майже звідусіль. Із півдня нависає гігантський Агуа (3760 м), а з заходу – Акатенанго (3976 м, справа кадру) і Фуего (3763 м, трохи лівіше).

3. Попри меншу висоту, найцікавішим із них є однозначно Фуего, бо він єдиний діючий із цієї трійки і види його вивержень стали для мене одними з найсильніших вражень не тільки за цю поїздку, а й узагалі в житті.

4. Спокійний і близько розташований Акатенанго став чудовим оглядовим майданчиком для цього дійства, і йти на нього ми мали того ж дня. І навіть на пологий північний схил Фуего, якраз із міста чудово видимий. А перемичка між ним і Акатенанго звідси здається взагалі нескладною для переходу… якби ж вона була такою насправді.

5. Лише за кілька хвилин, що ми провели на світанку в парку, вулкан пчихнув не один раз, обіцяючи хороші перспективи на вечір.

Та повернемося до історії Антигуа та домінуючого над ним Агуа. Цей вулкан вивергався востаннє невідомо коли, та точно до приходу колонізаторів. Що не завадило йому в 1541 році знищити сходженням селю Сантьяго-де-лос-Кабальєрос-де-Гоатемалан, другу столицю Гватемали при іспанцях (зараз на її місці знаходиться село Сьюдад-В’єха).

Висновків із цього вони, схоже, не зробили, бо нову столицю звели буквально кілометрів за 5 по сусідству, назвавши також Сантьяго. У 17-18 віках то було найбільше місто між Мехіко та Лімою з 60 тис. мешканців на піку розвитку і першим у Центральній Америці університетом.

6. Але його регулярно трусило. Найбільш руйнівний землетрус стався 29 липня 1773 року, а далі підземні поштовхи продовжувалися до грудня. Це змусило іспанців нарешті зміститися відчутно далі вулканів, так виникла Сьюдад-де-Гватемала. Сантьяго залишилося спустошеною провінцією і отримало назву Антигуа-Гватемала, тобто «стара». Зараз тут 30,5 тис. мешканців, вдвічі менше за столичні часи.

7. У сейсмічно нестабільному регіоні природно що майже всі будинки одноповерхові, виділяються лише собори.

9. І просто багато руїн, що стоять у такому вигляді ще з того самого землетрусу. Тут їх неозброєним оком видно навколо червоного іспанського культурного центру, а збоку помітна арка Санта-Каталіна, головний символ міста.

10. Далекі туманні околиці на південному заході:

11. Місцева банда біля входу в парк.

12. Часу погуляти містом було усього нічого, багато пропустив, та все ж для загального враження вистачить. Одна з типових заброшок – парафіяльна церква св. Себастьяна (1582). Це ж треба було так будувати на совість, що вже майже 250 років перебуває у стані руїни й досі добротно виглядає.

13. Історична серцевина суцільно забудована яскравими будиночками і входить до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Хто вже добре поїздив Латинською Америкою, називають Антигуа одним із найгарніших колоніальних міст. Всі вулиці досі вкриті бруківкою, заборонена зовнішня реклама, діє строгий дизайн-код на вивіски, майже немає дротів. Особливо це все контрастно виглядає на тлі занедбаних потворних вулиць Сьюдад-де-Гватемали. Залишається лише побажати гватемальцям, щоб вони й інші свої міста змогли довести до такого стану, для себе, а не тільки одне-єдине на показуху іноземцям.

14. Місто цілком безпечне й переповнене туристами та дауншифтерами. Але ґрати на абсолютно всіх вікнах нагадують, що втрачати пильність не варто. Ну і занадто заставлено автомобілями вдень.

15. Тому перенесемося знову у майже безлюдний ранок. Гігантський собор милосердя (1767), один із тих, кому пощастило бути відновленим після землетрусу. Це його було найкраще видно згори.

16. Декор – просто бомба. Також досить цікаво було послухати музику й співи зсередини, зовсім не схожі на те, що у мене асоціюється з католицькими службами. У Гватемалі християнство увібрало в себе немало з індіанських вірувань.

17. Одна з вулиць біля собору:

18. Веде до тієї самої арки, «на тлі якої всі фоткаються».

19. Майже канонічна листівка з Антигуа – арка і Агуа над нею.

20. Арка і Агуа під нею.

21. Вулицями масово ганяють тук-туки, що тут годяться за таксі.

22. Збоку від арки і на задньому плані тук-тука видно чергову руїну, монастир Санта-Каталіна. Прямо на його території простоюють платформи зі святими, що використовуються для хресних ходів у Страсний тиждень.

23. Стіна крупним планом:

24. Маленькі вежі на будинках – ліхтарі, що також стали одним із символів міста.

25. Колонні переходи:

26.

27. Вчорашнє сміття прибирають досить прогресивним способом.

28. Над головною площею нависає кафедральний собор (1541, але звісно ж з купою перебудов після землетрусів), щедро декорований голубами.

29. Та стреліціями. Аж ностальгія за Мадейрою прокинулась.

30. Цей кадр змазав, та хай буде.

31. Над іншими вулицями так само нависає вулкан:

32. Повно маленьких цікавих деталей.

33.

34. Та яскравих людей.

35.

36. А за суцільними кольоровими стінами ховаються не менш колоритні дворики, але побачити їх можна далеко не всі.

37. Зокрема, так виглядав наш готель зсередини:

38.

39.

Ввечері першого дня збігали на розминку на підніжжя вулкану Пакая (він теж діючий, але не так регулярно, як Фуего; втім, все одно на вершину не збиралися). Особливістю трекінгів у Гватемалі, навіть простеньких, є те, що вони платні й обов’язково з місцевим супроводжуючим, навіть коли він нафіг не потрібен. Видимо, у зв’язку з високим безробіттям так намагаються зайняти побільше людей.

40. Також із тилу нас супроводжували стерв’ятники, що нав’язливо пропонували підйом нагору верхи, причому самі коні ледве волочили ноги, а припахати куди більш підходящих віслюків тут чомусь не додумалися.

41. Із можливих краєвидів, які відкриваються просто зі стежки, ми побачили… рівно нічого. Лише кілька метрів попереду себе, а далі суцільна імла хмари, що щільно накрила собою схил.

42. Тому залишалося лише сподіватися, що за добу погода буде кращою, адже на наступний день на нас чекало куди важливіше сходження, без шансів на повторення, якщо щось піде не так.

Коментарі

Мне обещали

122.03.22, 21:52

А представляете по какой то причине , вот так не с того ни с чего , при помощи волшебной палочки , вы смогли где то а какой то стране остаться
Какая это могла быть страна ????