Камінне село

2. Цей унікальний для України заповідник знаходиться на півночі Житомирщини, за 30 км від міста Олевськ. До Олевська дорога чудова, бо він лежить понад «Варшавською» трасою, а от ті самі заключні кілометри – цілий квест. Останній населений пункт перед Камінним селом зветься Рудня-Замисловицька і являє собою застигле в часі напівмертве сільце менш як на сто чоловік населення.

3. Через нього протікає дуже мальовнича річка Перга, як і багато інших на Поліссі примітна червоним відтінком води:

4. Зупинка там не стільки для фото, як щоб мікроавтобус позбавився зайвої ваги перед проїздом по раритетному дерев’яному місточку.

5. Віддзеркалення.

6. Дехто, очевидно, форсує річку напряму, але після весняного повноводдя це виглядало би ризиковано.

7. Від села людського зовсім близько до села скам’янілого. Від парковки заглиблюємося в ліс, котрий був би звичайним собі лісом з бобрами, птахами й комарами, якби скоро серед дерев не показалися величезні камені:

8.

9. Дивні і різні за формою, іноді величиною дійсно майже із сільську хату. Тут люди згодяться для уявлення про розмір.

10. Камені розташовані купчасто, за межами «села», як і ніде далі, нічого подібного немає. Маючи добру фантазію, у них нескладно дійсно побачити впорядковані хати на сільських вулицях. Тому таємниче місце має масу містичних версій про своє походження, починаючи від інопланетян, і закінчуючи просто легендами з усної народної творчості. Власне, масово про нього узнали після сюжету на телебаченні з дуже містичним ухилом – люблять наші люди таке…

11.

12. Багато каменів мають чіткі помітні прожилки. Ну і з такою славою, їм не обійтися без забобонних знаків.

13. Наукові версії про походження каменів також є різні, наприклад, що їх притягнув сюди льодовик. Хоча найпевніше, це просто компактний вихід українського кристалічного щита. Окремі валуни ледь показуються з землі:

14. Дерева у лісі помітно кволі й маленькі, що теж неявно вказує на кам’янистий ґрунт, у якому їм важко укорінитися.

15. Але жага до життя перемагає навіть камінь:

16. Особливо це стосується моху і лишайників, котрих тут на будь-який смак.

17.

18. Ідемо далі.

19.

20. Зараз там уже всі об’їлися чорницею, а тоді вона тільки відцвіла.

21. Найбільш цікаві за формою каменюки мають імена і вважаються місцями сили. Наприклад, Піраміда:

22. Особливо знамениті Божий і Чортів камені, якщо пролізти у щілину між ними, ніби як позбавляєшся всіх гріхів. Я проліз, так що можу починати творити дічь з нуля. Божий камінь на фото зліва, він більший:

23. І само собою, це місце найбільшого паломництва за хер знає чим. Через масу ганчірок до перил навіть не хотілося торкатись.

24. Поруч з язичницькими символами хтось приніс ікони.

25. Для себе вкотре переконався, що ці всі місця сили не про мене. Камені – вони і в Африці камені, не несуть в собі ніякої енергетики, і там якийсь із них, що ніби як постійно теплий, мені на дотик був цілком логічно холодним. Але без цієї всієї містичної маячні місце просто заворожуюче красиве.

26. На Божому камені є слід стопи, залишений Богом, точніше, був. Серед людей ніби не так і багато невиліковних дебілів, зате вони активні і помітні. У цьому місці намагалися собі віддерти хоч шматочок тої ступні, перетворивши її на звичайну безформну виїмку.

27. Загалом бездоріжжя і віддаленість від цивілізації дуже сильно захищає Камінне село від масового туризму (ми всю дорогу гуляли там самі, хоч і у вихідний). На жаль, люди сюди якщо щось приносять, то тільки сміття, а інші й намагаються винести. Не так давно зайди з Коростеня спиздили кілька ящиків моху. Навіщо? У господарстві пригодиться!

28.

29.

30. На деревах деінде можна побачити борті – вулики для диких бджіл. Між тим, претендент на включення до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.

31. Ще варіант поклоніння-ворожіння:

32. У заповіднику росте ендемічна рослина азалія понтійська, вона ж рододендрон жовтий. Трапляється тільки на Кавказі і в Канаді, і як її занесло сюди – не менша загадка, ніж поява каменів. На жаль, календарю вона не визнає, і якщо в 2020 майже відійшла на 9 травня, то в цьому році не розквітла навіть під кінець місяця. Замість неї довелося віддуватися якимось скромнішим жовтим квіточкам.

33. Чи більш звичній яблуні.

34. Ще трохи каменів незвичних форм:

35.

36. Один з найбільш цікавих – Компас, розломи якого вказують точно на сторони світу. Хоча на вказівнику по дорозі він підписаний як «Розбита хлібина».

37. Трохи пофоткав місцевих мешканців.

38.

39.

40. Наостанок, пару слів про Олевськ. Це місто має свій набір вартих уваги пам’яток, включаючи церкву 1596 року, і колись би заслуговувало на окремий огляд… тільки як же воно далеко від усього, та і щось поки не дружу я з Житомирщиною. Крім того, Олевськ мені здався абсолютно непридатним для життя через комарів, котрі тут розміром з невеликого ведмедя і у місті вдень атакують із ще більшою інтенсивністю, ніж у лісі.

41. Зате потрапили в міський музей з незвичним графіком вихідних (середа і субота). Головне у самій будівлі – шикарний вітраж:

42. Фотографувати музейні гроші – у мене вже незмінна звичка.

43. Так набір експонатів традиційний, з домішками місцевого колориту. Наприклад, бурштину.

Олевськ кілька років тому став одним із центрів бурштинової лихоманки, що масово перетворювала Полісся на місячні пейзажі й ускладнювала доступ до Камінного села. Зараз все затихло, по-перше, бо розкопали всі найпростіші поклади, по-друге, сильно впала світова ціна на бурштин. Не здивуюсь, якщо це якраз наші їбані кугути без почуття міри її навернули, заваливши світовий ринок сотнями тон контрафакту.

44. Ще в Олевську є древлянське городище.

45. Туди і відправимось. Так воно виглядає наживо:

46. З відновленим колодязем.

47. Якщо в Камінному селі мені трапився звичайний хрущ, то тут – уже літній, він же мармуровий.

48. Коте теж із такої нагоди прийшов сфоткатись.

49. У технічному приміщенні біля городища зберігається 8-метровий човен-довбанка – ще одна древлянська спадщина, знайдена влітку 2020 року в каламутних водах Уборті біля села Хочине. У музеї для такої громадини місця немає, тому поки вона чекає тут на появу окремого і більш пристойного приміщення. Судна на задньому плані – експериментальні студентські поробки.

50. Крім сторожа, городище й човен охороняють двійко собак. Більш відомий у вузьких колах Петрович змився одразу як отримав гостинців, а його безіменна подруга залишилась на фотосесію в квітах. Її фотографіями і закінчу сьогоднішню розповідь.

51.