По периметру Тернополя, частина 1. Не без телепортації

2. Недовгий зимовий день ще тільки починався, і небо залилось світанковою загравою. Погода обіцяла бути чудесною.

3.

4. А там із-за нескромних заміських садиб виповзло саме світило. Я йшов назустріч сонцю.

5. За спиною ж лишились промислово-спальні околиці обласного центру.

6. Бачите оленя?

7. Дорога до Байківців проходить через Гаї-Ходорівські і Русанівку. З останньої уже видно головну ціль, котра розташована на протилежному березі річки Гніздечна і чудово позує здалеку у різних ракурсах:

8.

9. Спускаюсь у річкову долину. Тваринна тема тернопільських околиць однозначно гусяча, ці птахи тут скрізь.

10.

Гніздечна виступає кордоном між Русанівкою і Байківцями. Щоб потрапити у друге село, в першому треба дійти до північного чи південного краю, спуститись в долину й подолати один з двох мостів на вибір.

У Русанівці біля сільської церкви бродив місцевий вар’ят, які часто біля церков крутяться. Побачивши мене, кинувся напереріз чи то вітатись, чи обійматись, супроводжуючи це нечленороздільним монологом. Дядько був з паличкою і ледь перебирав ногами, тому я просто обійшов його та й погнав далі.

11. Уявіть після цього мій ахуй, коли піднімаюсь із долини у Байківці, а назустріч вивалює той самий мужик і так само суне на мене. Вдруге втекти було нескладно, що не відміняє головного питання, як бля?

12. Але ж нарешті дійшов до своєї цілі. Міжвоєнна архітектура у нас рідко вважається пам’ятками (їй і ста років немає, хоч це й не аргумент), але часто дарує чудові нетривіальні екземпляри. У даному випадку мова про костьол 1937 року, освячений під невідомим титулом.

13. Зараз він чи то відданий православній громаді, чи просто нічий, але поки в більш-менш прийнятному стані. Хоча дірка в даху дзвіниці – то недобре.

14. Принагідно видно й Русанівку на протилежному березі, це просто аби було очевидно, що до неї далеко. А тепер поясніть, чому той мужик уміє телепортуватись, а я ні?

15. Є в Байківцях і церква 1900 року, спаскуджена блискучою цибулиною «по багатому».

16. Назад від гріха подалі вертався північнішим мостом, тут місцевість більш дика і навіть болотиста місцями.

17.

18. Але цей шлях забрав менше часу, і скоро на горизонті замаячив знайомий скайлайн.

Вернувся у місто, тільки щоб знову виїхати за його межі, цього разу на південь, до села Буцнів. Сюди дістатись простіше, потрібно ловити маршрутку 5 або 5А, що йдуть у сусідній Острів (обидві ходять рідко, правда). Від їх кінцевої йти до мети менше кілометра. Приміський автобус із самого Буцнева мені теж зустрічався, тільки незрозуміло звідки стартує і з яким графіком. Дороги в селах на диво хороші, чи близькість обласного центру дається взнаки, чи місцеві ОТГ постарались.

Буцнів – найцікавіше село Тернопільського району, притому донедавна про його пам’ятки ніхто толком не чув. Першою написала «Україна Інкогніта», далі вже народ став підтягуватися слідом.

19. Першим вартий уваги чудовий неоготичний костьолик (1887-88), спроектований Юліаном Захаревичем, одним із найвідоміших львівських архітекторів того часу. Замовником виступив промисловець Теодор Серватовський, що хотів оформити його як родинну усипальницю.

20. У початковому варіанті костьол мав дзвіницю, втрачену чи то в світових війнах, чи за совєтів, але й без того ця досконала споруда з непотинькованого каменю дуже приваблива. Нині він використовується як православна церква.

21.

22.

23.

24. У тильній стороні храму зберігся гробівець Генріки Серватовської, дружини власника села.

25. Погляд збоку:

26. Загалом відомий з 1501 року Буцнів знавав і кращі часи. Свого часу мав джентльменський набір із Магдебурзького права та замку, тому не дивно, що і храмів було більше, ніж один. Другий знаходиться вглибині села, видимий ще здалеку:

27. Мова про барокову греко-католицьку церкву, що будувалась у 1744 році при монастирі отців-василіан.

28. У ній найбільше хвалять інтер’єри, проте традиційно не в час служби все зачинено. Хоча там і зовнішнє оздоблення цікаве.

29. Найбільш ефектну, як на мене, пам’ятку Буцнева ви побачите першою, ще на в’їзді з Острова, але спеціально залишив її наостанок. Мова про залізничний арочний міст, піднятий над річкою Серет і вулицею, що з’єднує між собою села.

30. Це інженерне диво з’явилося в кінці 19 ст., ще за часів старих добрих (чи не дуже) Габсбургів, що прагнули з’єднати залізницею Чорне море з Адріатичним. Ну, принаймні Тернопіль з Ходоровом з’єднали, міст цілком робочий, але в мій приїзд спіймати на ньому хоч який поїзд не вдалося.

31. Пройшовся трохи понад берегом Серету, з надією знайти ракурси над водою.

32. В кінці Першої світової при відступі російські війська підірвали міст, відновили його в 1928-30 рр. Майже століття на плаву, а як новенький, оце я розумію якість.

33.

34. Гуси і тут володарюють, що їм той морозець.

35.

36. Трохи далі під коліями видно стилістично споріднений шляхопровід, та полінився йти ближче.

37. Ну а точки зйомки від води таки є, і дійсно, звідти міст виглядає найбільш чарівно.

38.

39.

40. Прощальний погляд на Буцнів, і вертаюсь у Острів.

41. Церква там така.

42. Але є й інший храм, що привернув увагу ще по дорозі. Він стоїть у низині, проте так вдало вписаний у перспективу вулиці, що йдеш до нього весь час назустріч. Вдалині на пригорок піднімається дорога на Тернопіль:

43. Чого варта одна тільки брама з шикарним декором (колись за нею мав бути палац Баворовських):

44.

45.

46. Сам костьол куди простіший. Як і про інші, інформації про нього мало. Збудували в 1899 р., за іншими даними – в 1930-х роках. Мені чомусь в другу версію більше віриться, дуже він вже схожий на міжвоєнні. Пишуть, в останні роки його відновлювали як житло для священника.

47.

48. Стара хата біля брами:

49. Селфі-дзеркало, в котре і весь комплекс пам’яток вліз заодно:

Загалом же місця дуже насичені цікавинками, тому про них буде ще одна частина.