Закарпаття і 19 котів, частина 6. Свалява та її околиці

Будівля міської ради. Думаю, можна навіть назвати її ратушею.

Центр містечка нічим особливим не вирізняється. Зате церков тут на будь-який смак – усіх конфесій та стилів архітектури.

Дві церкви Різдва Пресвятої Богородиці, і обидві греко-католицькі, ще й стоять майже поруч. Ця 1937 року.

А ця – сучасна, 2010-го.

Ви не повірите, але це теж церква Різдва Пресвятої Богородиці, 1822 року.

Типовий такий собі костел. Ні, він Успіння Пресвятої Діви Марії.

Але найбільша окраса Сваляви – дерев’яна Свято-Михайлівська церква 1759 року. На жаль, знаходиться вона далеченько від центру або вокзалу, і до неї треба добряче пройтись.

Та найбільш приємне відчуття у Сваляві викликають усе ж не будівлі, а гори. Куди б ви не йшли, у будь-яку сторону світу, на горизонті буде видно їх.

Вирушаємо на північ, у гори, куди, власне, і їде більшість туристів. Перша зупинка – село Солочин, у якому знаходиться санаторій «Квітка Полонини».

Не знаю, як воно там лікуватись, але вид має помпезний, ну і ціни захмарні. Благо, просто бродити територією можна безкоштовно.

Є ставок з лебедями…

…і загін з косулями.

Шарюсь територією.

Традиційні етнічні скульптури.

Східною стороною санаторій виходить просто на берег красивої гірської річки Пині.

Поруч був загін з кіньми. Фотографував здалеку, бо при моєму наближенні коні помітно нервували, а парканчик навколо них не викликає довіри.

Пішки прогулявся із Солочина в Поляну, насолоджуючись місцевими пейзажами.

Селяни ховають сіно під дощем, що якраз розпочався.

А от коза вологостійка

Поляна – досить велике село, відоме своїми цілющими мінеральними водами. На їх базі збудовано санаторії, що зараз чи не найбільше формують достаток жителів цих місць.

Сільська школа.

Православна каплиця.

Опецькувате і дуже товариське козеня.

Одразу з Поляни можна підійматись у гори. Потрапити у такі папоротникові зарослі з людський зріст – безцінно.

Панорама села.

Метелик закрився у найбільш непідходящий момент.

Дари природи.

Туристи бувають різні…

У лісах повно грибів, якби ж я ще розбирався в них. Начебто сироїжки, а так – хтозна.

Рижик.

Підосиновик.

А от цьому красеню боятись грибників нема чого

Буковий ліс – не тільки джерело цінної деревини, а ще й дуже красиво.

І ще пару краєвидів з полонини на навколишні гори.

Моя закарпатська епопея майже дійшла кінця.