Білгород на Дністрі

Характерна архітектурна особливість – «античні» колони.

Свято-Миколаївська церква 1867 року.

Кладовище поруч з нею також старовинне – з незвичними надгробками і присутніми польськими могилами, хоча сліду поляків в історії міста я не зустрічав.

Цікавий вхід у підвал.

Свято-Георгіївська (або болгарська) церква – також пам’ятка XIX ст.

Мозаїчні зображення святих на вході.

Оригінальна перукарня.

Вірменська церква Успіння Пресвятої Богородиці. Була збудована ще у XIV-XV ст., нині занехаяна і перебуває на реставрації.

Панно радянських часів.

«Да ты же упорот!»

Сміливий сторож.

Розкидані по карті численні пам’ятки архітектури на ділі знаходяться в досить неприглядному стані і губляться на стандартних міських вуличках.

Крайня убитість доріг, купи жебраків і непривітність аборигенів доповнили скромний образ Білгорода. А відсутність хоч де-небудь адекватної і робочої їдальні добила ще більше. Словом, якщо, наприклад, у вас є можливість висадитись з вертольоту прямо біля фортеці, оминувши це чарівне місто, краще так і зробіть.

Під фортецею повно комашні, скажено колючої трави і пасуться кози.

Історія заселення цих земель почалась з античного грецького міста Тіра, заснованого ще в VI ст. до нашої ери. На тлі фортеці – збережені залишки цього міста.

Тіра зазнавала руйнувань у III-IV ст. від готів та гунів, і поступово греки та римляни уступили місце слов’янам. Місто Білгород входило до складу Галицько-Волинського князівства.

Після цього воно перейшло до влади спочатку Золотої Орди, потім – Молдавського князівства. У XIV-XV ст. тут будується фортеця, появу якої різні історики пов’язують з молдаванами, турками чи генуезцями. Остаточно вона стала турецькою у кінці XV ст., а місто отримало назву Аккерман.

Козаки штурмували твердиню більше 20 раз, в  тому числі і успішно, спочатку самостійно, потім – з російськими військами. У 1807 році така спільна вилазка привела до капітуляції турків і подальшому включенню міста до складу Російської імперії. У 1918-1944 роках воно було зайняте румунами, після чого остаточно стало українським.

Незважаючи на багату і складну історію, Аккерманська фортеця збереглась до наших днів у чудовому стані.

Башня Овідія.

Головний вхід.

Всередині цивільного подвір’я артефакти, підозрюю, з тієї ж таки Тіри.

Требушет і таранна черепаха.

У дворі застигли кілька гармат.

А деякі так і виглядають у бійниці.

Тут якраз проходив турнір з історичного фехтування, із-за якого вхідні квитки на радість відвідувачів подорожчали в 2 рази.

Колоритний представник з Молдови.

Та ж башня Овідія, тільки зсередини.

З її віконця відкривається вид на західну стіну і лиман.

Башня Пушкіна.

Ворота і рів. Рів прикривав фортецю з трьох сторін, з четвертої вона захищена лиманом.

Мінарет – спадщина турецького минулого.

Цитадель, серце фортеці.

Мабуть, найпопулярніший ракурс.

Вид зсередини. Могутні стіни деінде досягають товщини 3 метри.

Затишний причал майже під кріпосними стінами.

І такий же пірс.

І наостанок пару панорам.

Гарнізонне подвір’я.

Воно ж з іншого ракурсу. Справа на знімку видно поточні розкопки, отже, старовинна велична фортеця з часом зможе розповісти ще щось нове про своє цікаве й насичене минуле.