Невигадані історії не про котів 13.

                Якось, в 90-ті, пізно ввечері по ТБ показували Кінг-Конга, кіно таке. І в один з напружених моментів, як завжди і буває, пустили рекламний блок. Моя дружина, вся така під враженнями, побрела до кухні. Чи  то чаю зробити, чи просто води випити – не в тім суть. Лиш почув, що клацнув вимикач, як з кухні волає несамовитий крик дружини і звук падіння… Вилітаю, серце калатає – що ж таке? Дружина сидить під стіною, перебирає ногами, щоб відповзти далі. Слова вимовити не може, лиш тремтячими пальцями вказує на вікно… Повертаюсь, і жилки затремтіли і в мене…

                Очі… Червоні, великі очі заглядали до вікна. Щось там не просто заглядало. Щоб подивитись на нас воно пригиналось, бо раз за разом ті очі зникали за верхньою фрамугою. «Фундамент, стіна, вікно – більше чотирьох мерів!» - мелькнуло в моїй голові… Очі не зникали, і це не було галюцинацією. Ми обоє їх бачили. Тваринний страх все більш глибше проникав у єство. Воно там рухалось, ми тут вклякли і що робити далі? Тут почав подавати ознаки буття мій розум: «Нема такої тварі, щоб так заглядати». На геть ватяних ногах я почав підходити до вікна, щоб роздивитись на той жах… І тут я зрозумів…

                На днях нам презентували собачку, «щоб двір боронила». Таку собі, ледь не до пояса, лайку-якийсь-гад-споганив. І ця пустобреха, за своє невгамовне бажання потренувати свій голосок і подратувати нас, одразу ж отримала ймення Пустолайка. Ця скотина гавкала лиш на котів та горобців. А як кого з людей бачила, то засовувала свій язик кудись так, що й не знайдеш. Спрацьовував інстинкт самозбереження, не інакше. Що ж зробить кіт чи горобець? Втіче. А людина може й палицею дати… І, виходило, що, в разі вторгнення, ми не чули гавкоту. По цьому й орієнтувались. Пристроїли Пустолайку за хатою, саме під вікнами кухні. А поруч з вікнами стояла драбина на горище…

-          Пустолайка, скотина дурна-небита! – в серцях вигукнув я. – Шо ж ти нас так лякаєш, альпіністка ти недороблена…

Я всівсь на табуретку, бо ноги вже геть не тримали. Пустобреха весело гавкнула нам у вікно і спустилась з драбини додолу. Дружина прийшла до тями і розверзлась такими словесними епітетами, що професійні алкаші з замиранням серця конспектували б її, боячись пропустити хоч слово. Рекламний блок скінчився і ми пішли додивлятись фільм.