Невигадані історії про котів 8.

Будучи дитиною, влітку я любив гостювати в селі у материної сестри. Був у тітки один маленький пунктик: вона страх як любила рудих котів. І всі в селі, в кого була придибенція, що родилось руде кошеня, то несли його до тітки. А справді рудих, щоб без білого пуза там, чи ще що, в тих краях не так і часто траплялося, проте бувало. Тож і гуляло в тітки п’ять-шість Мурзіків, Рижиків, Васьок, Рудьків, Лисиків по двору, наводячи відчуття дежавю. Сюжет з «глюком в матриці» у відомому фільмі не йде ні в яке порівняння з тим, як можна було відчути себе у неї в гостях. В хаті коти вилежувались на «дивані подивиться телевізор і для гостей», причому в кожного було своє місце. І дисципліна в них була воєнна – не дай Боже, якийсь кіт порушить правило – всі старші коти тут же зашиплять, вигнуть спину і поставлять нахабу на місце.

                Якось вранці, мліючи під теплою ковдрою, я куняв, додивляючись одним оком сон, а іншим вже поглядав, чи не встав тітчин син, щоб разом з ним встигнути щось втнути. І тут, на своє коронне місце, вискочив Котяра… Його місце вже було зайняте!.. Кіт мить постояв, подумав і сповз вниз. Посидів… Підняв голову… Точно, хтось є!.. Сховавсь… Витягнув з-за дивану лапу, поторгав мене за носа: «Ти не глюк?»… Подививсь: «Глюк, ти ще тут?»… Знов сховавсь… Зробив другу спробу, вискочив на диван: «Ти ди'! Лежить!»,- і тут же зіскочив. Ще трохи подумав і пішов, зігнав молодшого з його місця: «Там в мене якесь чувирло лежить… Піди глянь…». Той зігнав ще молодшого… Пішла ротація котячого воїнства, доки не зігнали самого крайнього. Той покрутивсь - кого б його ще послать, а оскільки варіантів вже не було, то застрибнув до мене: «Можна, я тут скраєчку примостюсь?». Я не втримавсь і пирснув сміхом. «ЙОЙ! ВОНО ЩЕ Й ТАКЕ ВМІЄ!!!»,- старші коти повскакували і дружною вервечкою, підтюпцем вишмигнули надвір. А наймолодший весело вмостивсь в мене під боком: «Тепер я тут пан!»