хочу сюди!
 

Alisa

39 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 34-46 років

Вірші краматорського поета Олега Максименка. Частина 1.

  • 21.03.17, 13:10

Максименко Олег Леонідович закінчив ДДМА. Зараз працює на    Краматорському заводі важкого верстатобудування начальником    ковальсько-термічного   цеху. Перший його вірш був надрукований у 1988   році в газеті „Краматорський  металург”.

Друкувався в міських, а також в обласних газетах, журналі „Брідщина”. Співавтор поетичних збірок „Донецькі   полини”, „Шидловські   вогні”, „Поезії    Слов'янщини”. Автор  поетичних збірок  „Вклоняюся   рідній   землі”, „Степные рассветы” та краєзнавчої книжки „Крізь млу до світла”. Ім'я Олега Максименка ввійшло до довідника  „Краєзнавці Донеччини”.

 

 



*   *   *

 Дінець  виграє на  бандурі

І   човен   по   струнах   пливе,

У   хащах дуби   по   статурі

Гуртуються  в коло   живе.

 

 

А    Гори   Святії,   мов   килим,

З   небес   подарований   Богом,

Навіки   залишиться    білим

Вкраїни   казковим   острогом.

 

 

*   *   *

 Весни   золотавий    нектар

Збентежує   душу   мою,

По   стежці   кохання    до   хмар,

До   неба,   до   сонця   дійду!

 

 

В   пелюстках   троянд   віднайду

Кохання   твого   кольори,

Розмаєм   пісень   огорну

Життя   молодої   пори.

 

 

Любові   весняний   нектар

Серденько   моє   колиса,

Я   твій   полум'яний   пісняр,

Ти    божого   світу   краса!


 

Я  родом з Ганівки

 Я родом з Ганівки,

Із   селища    верб,

Де   лози   й   барвінки

Співають   про   степ.

 

  Де казка з дитинства

Мандрує   вночі,
  Джерельця з намиста

Дзюрчать   у   корчі.

 

 Кампличка розлога  

Історії   світ,

Святиня від Бога

Вже кілька століть.

 

 Там чути сопілки

Серпневий вертеп.

Я родом з Ганівки,

Із селища верб.

 

 Співи   степу

 Співають струмки по весні

В некошених заростях  трав.

Отаман – ватаг, мов у сні,

Чумацькую валку стримав.

 

 І зілля-ромен гомонить

Про плесо Сухого Торця,

А балка казково мовчить

Очікує диво-митця.

 

 І    яса    ятрить   в   шавлії,

Танцює   густий   воронець,

Берізка    дівчина    імли 

Кохає    ненатло    чебрець.

 

 

*   *   *

 В імлі весняної ночі

Згадаю дитинства бави

І мамині сині очі,

Заграви ненатлі барви,

Обійстя обабіч лісу,

Джерельну малу криницю,

Як діти несуть мелісу,

Як ненька годує кицю.



Україно   моя

 Є  у світі козацька земля,

Черемшиною квітне, рясна,

А вербою шепоче зрання,

Україною зветься вона.

Постає у слов'янській красі

Чарівних колискових пісень,

Що купають барвінок в росі

Ще з князівських славетних давен.

І душею у хвилі Дніпра

Чумаків пам'ятає вона,

Їх шляхи соляні по степах

Позабуті тепер усіма.

А Говерла, мов зірка ясна,

На осерді гірських ланцюгів,

Над  Європою сяє сповна

Янтарем вже багато років.

Є у світі козацька земля,

Що Софійським собором гучна,

А народом і славна й міцна

Україною    зветься    вона.

 

 

 

 

                                                                                                                                                                  

 






2

Коментарі