Коцюбинський і сучасність. ч.2

Кримськими слідами «Сонцепоклонника».

(До відродження музею Михайла Коцюбинського в Сімеїзі)

 Культурно –просвітницький діалог Криму і материкової України в радянські часи спромоглосязакарбувати пам’ять про кримський період життя і творчості класика українськоїлітератури М.М.Коцюбинського. В 70-і роки минулого століття були відкритімеморіальний музей Коцюбинського та бібліотека його імені в м.Сімеїз. На жаль,в умовах державно – політичних перетрубацій останніх десятиліть,  втримати такий солідний рівень не вдалося.Так сталося, що на будинку в Сімеїзі збереглася  тільки музейно –охоронна дошка…

І от 16. 05. 2011 р. група делегатівСонячногірської конференції «Коцюбинський і сучасність» вирушила до Сімеїзу абиприйняти участь у відкритті відродженого музею письменника. Ініціював нашупоїздку ялтинський невтомний краєлюб Володимир Навроцький, який наполегливосприяв завершенню реставраційних робіт, спілкувався з організаторами музею,зокрема з М.Г.Макаренком, О.В.Куликовою, Н.М.Костянець, представниками місцевоївлади. Не зайве нагадати, що серед поважних гостей були столичнілітературознавці, працівники АН України В.О.Дорошкевич та І.Т.Купріянов: їхнібатьки були близькими до родини Коцюбинських, а як вчені – дослідникилітератури чимало зробили для дослідження та популяризації творчостіписьменника ще в радянські довоєнні часи..

На автобусній зупинці  нас чекав ще один учасник – ялтинськийжурналіст, краєзнавець і правозахисник Мирослав Мисяк.. Коли ми розібралися  і відшукали маленький охайний дворик музею,розпочалася урочиста хвилина. З привітанням  господарям: громадськості Сімеїзу, присутнім вчителям і учням, звернувсядиректор Вінницького музею М.М Коцюбинського Федір Любацький.  Перерізавши, як годиться, червону стрічку мивсі піднялися на веранду і до кімнат музею. Саме тут в 1911р. разом із сім’єюмешкав і відпочивав незабутній Сонцепоклонник. Працівник щойно відкритого музеюНадія Костянець ознайомила присутніх з етапами зростання творчості митця, з зібраними у експозиціях фото-репродукціями.Вона слушно зауважила,  що подібні заходиє важливим етапом на шляху становлення нашої національної культури .

Володимир Навроцький з задоволенням відмітив  успіхи місцевого краєзнавства, розповів пропевні перешкоди і труднощі в розв’язанні окремих питань і насамкінецьпредставив гостей зібрання.

Ігор Терентієвич Купріянов, який свого часу нетільки плідно працював на ниві вітчизняного літературознавства (десяткибіографічних статей про письменників в УЛЕ, монографії про поетів Криму тощо),разом зі своїм другом В.О.Дорошкевичем пішки пройшли понад усим узбережжямКриму, дослідили його істороико-літеравтурні місця. В короткому виступі він неміг висловити усього багатства почуттів; зовнішньо незворушний , ніби  своєю присутністю підкреслював значимостьтогоденній події. Адже заради цього літературознавець прилетів зі СполученихШтатів.

В доповіді Мирослава Мисяка зазначалися гіркімоменти  в долі Сімеїзького музею, впонищеній бібліотеці ім..М.Коцюбинського, плачевні факти сучасного Кримськоголітературного краєзнавства( музей Лесі Українки, Український дім,

Будинок, де працював і жив Степан Руданський,  довгобуд Ялтинської україномовної школи і т.п.)

Готуючись до конференції «Михайло Коцюбинськтий ісучасність» Донецько –Дніпропетровська делегація(Бабець П., Бичкарьова С.)провела ретельну підготовчу роботу, аби зібрати докупи і відродити коло Катеринославських друзів і соратників поперу Михайла  Михайловича. Зокрема цестосується  таких відомих в тогочасній літературі  імен – як Михайло Комаров( проживав в Одесі), Ольга Косач Кривенюк(сестра ЛесіУкраїнки), В. Гегело, Петро Єфремов (Катеринослав), Микола Чернявський (мешкаву Херсоні), Євген Чикаленко та Ін. Ці матеріали в популярній формі були поданідля широкого загалу шанувальників української літературної класики в місцевих іобласних часописах («Донеччина», «Макєєвский рабочий», «Україна козацька»,«Далекосхідна хвиля» та ін.). Нам вдалося підготувати і провести  дві науково - краєзнавчі конференції в м.Добропіллі(вересень 2010р. та січень 2011р.), перша – присвячена  825 – річниці походу князя Ігора, оспіваногов «Слові о полку Ігоревім», друга – соратнику Михайла Коцюбинського : «МиколаЧернявський у вінку українського культурного відродження». Було видано двазбірника матеріалів в започаткованій серії «Україна краєзнавча»:  «За ріднийкрай, за рідну землю..».- Вип.1 –Межова –Добропілля, 2011. – 94 с; «Славиморідний край»( Упорядники зб: Бабець П. та Бичкарьова С.).  – Вип. 2. –Добропілля, 2011, - 160 с. Востанньому відзеркалено не тільки основні здобутки творчого письменницькогодоробку  Апостола українськогорозстріляного відродження, Миколи Чернявського (страченого ненависноюберіївсько-сталінською системою в 1938р.), а й напрацювання  вчених і аматорів -краєзнавців у переосмисленні значення таких імен як Михайло Коцюбинський, ЛесяУкраїнка, Михайло Комаров, Микола Чернявський та ін., їх вагомого доробку длясучасності (освітні заклади,книгозбірні, мистецько – просвітницька діяльністьтощо.)

Про все це хотілось поділитися і мені у своємувиступі, спираючись на ті нехай і невеликі пізнання у такій благодатній теміяк: видатні митці України і Крим.

 Узяти дляприкладу «Кримський цикл» поезій М.Чернявського, створений у кінці 20-х роківдвадцятого століття (через 20 років після відвідин Криму М. М. Коцюбинським).За цей час Микола Федорович  видавспогади про своїх близьких по духу і перу Бориса Грінченка та МихайлаКоцюбинського. Як міг продовжував письменницьку і просвітницьку діяльність,брав участь у виробленні нового українського правопису(20-і рр.),  видав власне десятитомне зібрання творів…ісвідомо пішов «на Голгофу», відстоюючи національні принципи в літературі, ті,які вони проголошували на початку ХХ ст..разом з М.М.Коцюбинським.

В урочистий момент відкриття музеюМ.М.Коцюбинського(третього в Україні), перед зацікавленою аудиторією хотілосьпоговорити про перспективи подальшого дослідження  «Кримської доби» творчості  як самого письменника, так і кола його однодумціві соратників: М.Чернявський, Є.Чикаленко, Леся Українка (чотири листи до М.М),В. Німцевич, О.Кониський й ін..

       Самев Криму зустрілися і познайомились письменник М.М.Коцюбинський і видатнийукраїнський культурно-освітній діяч Олександр Кониський( 1836 – 1900). (ранішевже цитувався лист В.Гегело до М.Комарова(травень 1896р.) про цю зустріч).Самев цей час Олександр Кониський створив декілька літературних творів – оповідання«Ранок в Алупці»( відгомін своєї праці над життєписом Т.Шевченка) та поезії, щоувійшли до циклу «Скорботних пісень» ( вид. ЛНВ.-1898). Саме в Сімеїзі, в1895р. написано вірш «Біля моря в Криму»:

Дрімає море , вітер спить,

Суворі гори сном повиті;

Німує пишний кедр; мовчить

І лавр, немов журбою битий.

І тьмяно, сумно круг мене.

Осіння хмара, ніч панує,

Листок ніде не шелехне,

В пустім тумані все німіє…

Отак густа неволі сила

Своєю тяжкою рукою

Мене покрила, сповила,

Немов сповивачем нудьгою.

                                         (Цит.за С.Кочерга)

Певно точно переданий настрій людини, перейнятоїболями свого поневоленого народу, підсилений власними хворобами( поет тяжкохворів на сухоти). Все витримано в класичному стилі «краси і величності»природи Криму: «суворі гори», «пишний кедр», «лавр…журбою битий». Дляпорівняння наведу свій вірш – захоплююче враження від побаченого в Сімеїзіглибокої осени 2011року.

 ВСімеїзі

Казковий  край,якби тебе не бачив,

Ніколи б не повірив в цю красу.

Усе життя я, певне, був незрячим

І скільки змарнував свого часу!

Тож, бачте, усміхнулась ймені доля

І ось я тут – і чари навкруги!

Це – мить в Раю, але й цього доволі,

Щоб позабуть про втрати і борги!

Де не поглянь – зеленимоксамитом

Безжурно тішиться скеляста ця земля.

Тут пломеніють в різну пору квіти,

І все милує зблизька чи здаля!

Ловлю миттєвосмтей безгрішне чарування,

Коли маршруткою спускаюся згори.

То море блисне, то гурські провалля..

І я лечу, не знаючи куди!

Вгорі Айпетрі згорда поглядає,

Туди, де впав у море Аюдаг,

Де Ялта понад берегом гуляє

І женихів міня серед розваг!

Богиня – Діва хвилі розтинає,

На сонці груди ніжаться тугі.

Кохання звабного і забуття чекає,

Отож сюди хоч раз в житті прийди!

Поглянь униз, на хвилібірюзові

І не тамуй від страху свою хіть!

Скоріш пройди стежиною стрімкою

Й від пристрасті нехай душа згорить!

Казковий край, якби тебе не бачив,

Ніколи б не повірив в цю красу!

Прекрасна мить – тепер я знову зрячий

І все це в своїм серці збережу!

30 січня 2012р.

А того жаркого травневого дня ми трохи притомилисянеблизькою звивистою дорогою, напруженною, хоч і доброохотною участю  в урочистостях відкриття музею. А невгамовнийВолодимир Володимирович вів нас доріжками, протоптаними  видатнимилюдьми минулих століть по Сімеїзу ( про незліченні маси простого люду, щотрудився тут і створювавав навколишню рукотворну красу якось несправедливозабувається). Серед них був і наш незахищений, але сильнодухий«Сонцепоклонник».

   Навколонас з шляхетною  погордою стоялипрекрасні палаци і маєтки, квітли  інабирали сили екзотичні  паркові рослини- ендеміки, деякі з них були висаджені ще до появи у цих місцях М. Костомарова,О.Кониського, М.Коцюбинського, чи інших знаменитостей , що побували тут. Мипройшли, знаменитою своєю унікальною прямизною, кіпарисовою алеєю… вдихалиозонове повітря навколишніх ялівців, захоплююче оглядали руїни середньовічногомонастиря, милувалися незвичним скелястим берегом, морськими пейзажами, стежкою,яка вела вниз до крутої скелі «Діва». На її вершечку  юрмилася невеличка групка туристів; добратисяж туди можна по крутій ступінчатій доріжці ( здається там є і металеві перилачи трос ). Але бажання ні в кого із нас не виникло поспішити тією стежкою . Притомлені,ми скоріше думали про кількагодинну дорогу в Сонячногірськ, яку ще треба буловитримати аби спочити вдома. І тому така пайка дивовижних краєвидів, історичнихдостопам’ятностей  виявилася намзавеликою, не перетравною. Ми автоматично «доковиляли» до автобусної зупинки,впхалися в салон заповненої вщент маршрутки, доїхали до Ялти і похапцемрозпрощалися з дорогим «гідом» В.В.Навроцьким, хоч той був не проти пригоститинас іще ялтинськими щедротами (цього б ми просто не витримали).

Другого дня ми дивувалися незвичній витривалостінашого «смотрящого», адже дой днями переніс хірургічну операцію, та й вік мавза вісімдесят. Ми виконали свою «музейну» місію, краєчком ока заглянули в безмірну красу кримськоїприроди,  історії, спробували осягнутитрадиції місцевих людей. Їх ми зустрічали на автобусних зупинках з пропозицією житла,на місцевому базарі, колипоспішали повз  передвечірні крамнички,біля сувенірних кіосків. В.В.Навроцький запитав у однієї продавчині колиз’являться цьогорічні сувеніри  з ялівцю,чи ще якого місцевого унікального дерева. Коли смерком під’їздили доСонячногірська шофер  вправно і відносноспокійно під’хав до зупинки (водії маршруток часто ведуть себе неадекватносерпантинній небезпечній звивистості доріг і, намагаючись показати своювправність, викликають тільки приховану несимпатію до себе). На місцевому пляжігриміла музика, спокійне плюскотливе море відсвічувало незбагненними вогнями –відблисками повного місяця, вуличних ліхтарів і рухливих фар неспокійних машин,які проскакували повз нас на Рибаче, чи назад до Алушти. Сувенірні крамнички наВишневій вже були зачинені, а продуктові ще працювали, аби ми змогли розжитисятам вечерею.

            Колив листопаді місяці 2011 року я завітав на вулицю Коцюбинського – 2 в Сімеїзі,Надія Михайлівна Костянець  детальноподілилася своїми музейними проблемами і планами, розповіла про унікальніпам’ятки  краю, в тому числі іастрономічні, адже Сімеїз – центр вітчизняної астрономії(в космосі десь блукаємала планета Сімеїз).  Я почув і побачивбагато цікавого про природно –історичний куточок - Скелю «Кішку», просередньовічний монастир на березі моря, про першу астрономічну обсерваторію.Тоді я попрохав Надію Михайлівну підготувати змістовний матеріал по Сімїзькомукраєзнавству. Вона як багаторічний працівник

 «Кримськоготуризму» опрацювала цікаву літературу про історико – заповідні місця, відвідалаїх, систематизувала важливі аспекти  івиділила найцікавіші моменти. Отож пропонуємо окремі фрагменти такої цікавоїкраєзнавчо – дослідницької роботи:

2. …Куди б не поглянути – така краса, що духперехоплює! Велетенською стіною стоять гори, на схилах буяє зелень, серед якоївиглядають островки сірого каміння. По долинах і пагорбах плетуться винограднілози і збігають до самого моря. А море… Море – безмежно-блакитне, переливаєтьсяі міниться під сонцем, полонить і зваблює, не відпускає. Це – кримський берег,благословенне таврійське узбережжя! Воно чарує красою і екзотичністю пейзажів,аристократизмом камінних силуетів і розлогих крон, бентежить душу слідами минулого.Некожному випадає щастя сходити цю землю, спізнати її, виміряти кроками таємнізакутки, відчути серцем і збагнути розумом, навіки покохати, а ще майстернозмалювати її вроду.

Щасливі миті мав Михайло Коцюбинський, бо самейого «…доля закинула…аж у Крим…».Сталося це у травні 1895 року, коли письменникприїхав сюди на роботу у складі філоксерного комітету.

Кримська весна запала в душу лагідним сонцем,свіжими барвами, п’янкими ароматами, а перше кримське літо письменника принеслобагато вражень. Жив і працював у Сімеїзі, Кастрополі, Кучук-Кої, Кекенеїзі,поблизу Ялти. І хоч щоденна праця на виноградниках відбирала багато сил, та всеж оточуюча краса борола втому, надихала його, чуйного до всього прекрасного,малювала в уяві образи, пізніше майстерно виписані в художніх творах.

Михайло Михайлович не раз тонув «В глибокихдолинах, зелених од винограду і повних сизої імли…» («На камені»). Ходив там,де «…мало не з-під ніг, збігали вниз по кам’яних горбах плантації тютюну йвинограду. Рівні лінії кущів виглядали, немов зелені рядки величезної книги,розкритої до читання…» («В путах шайтана»). Ці живі образи кримської дійсностітакі ж яскраві і у творах письменника, додають їм особливого колориту.

Захоплювало письменника і кримське море.«Блакитне, сліпучо-блакитне, як кримське небо…», «…невинне і чисте, як дівчина,в сліпучо-блакитних шатах, з низкою перлів-піни на шиї, радісно осміхається доберега, і пеститься, і тулиться до нього, немов кохаюча істота.»(«В путахшайтана»). Михайло Михайлович відчував, як «Море дихає, свіжий солоний віддихйого шелестить листвою, пестить обличчя, бадьорить груди.» («В путах шайтана»).Він бачив, як «…воно мліло у спеці літнього дня, дихало млою і, делікатнимитонами зливаючись з далеким небосхилом, чарувало й вабило у свою чисту, теплу ірадісну блакить…» («В путах шайтана»).

Можливо, саме таким, ніжним і ласкавим,запам’яталося море письменникові, коли разом із нареченою Вірою Устимівноюподорожували в урочище Святої Трійці, спускалися на самий берег моря, ходили навиноградники в Кекенеїзі, де працював Михайло Михайлович. Спогади про тойщасливий день стали для них незабутніми, бо саме тоді, 24 вересня 1895 року,Михайло Михайлович та Віра Устимівна не лише милувалися красою узбережжя, а йдали одне одному слово: поєднати свої долі назавжди. Через рік, знову будучи вКриму, Михайло Михайлович писав до Віри Устимівни, своєї дружини, про те,скільки в душі поезії від тих прекрасних спогадів!

І місця  тутнадто гарні. На мисі Трійці ще й досі зберігаються залишки середньовічногоукріплення Кучук-Ісар, а біля самого моря, на місці середньовічного поселення,тепер стоїть маяк. У 19 столітті ці землі належали генералу Феодосію ДмитровичуРевіліоті, командиру Балаклавського грецького прикордонного батальону,створеного ще за часів імператриці Катерини другої для охорони узбережжя. Булаоблаштована приваблива садиба, яка мала назву дача «Свята Троїця».Така назвапоширилася і на найближчі околиці. Ще у 1830-і роки були закладені сади івиноградники. Виноградники маєтку були майже єдиними виноградниками наПівденному березі Криму, що давали прибуток своїм володарям. Виноградніплантації були добре доглянуті, знаходились вище старого шосе біля татарськогосела Кекенеїз.

На час перебування там Михайла Коцюбинськогосадиба Ревіліоті була покинутою, розпроданою частинами з торгів у 1886 році,але ще добре виднілися залишки будівель, неогороджених фруктових садів. Про цевідомо з путівника по Криму М.Головкінського за 1894 рік. Та й виноградникиочікувала лиха доля – чудові плантації постраждали від філоксери.

Не пощастило й виноградникам Кастрополя, що з 1893року належав інженеру-технологу Миколі Івановичу Первушину, спадкоємцюМосковського торгового дому І.А Первушина. Виноградні плантації Первушиназаймали всього 3 десятини землі. Їх і оглядав М.М.Коцюбинський влітку 1895 рокуз метою виявлення грізного шкідника. Вражені філоксерою виноградники хазяїн нестав відновлювати, а вирішив будувати кліматичний курорт. За короткий час, восновному, у Нижньому Кастрополі, М.І.Первушин побудував дев’ять двоповерховихбудинків, службові приміщення та ін. Хорошу рекламу курорту щорічно дававпутівник по Криму А.Безчинського, у якому акцентувалися всі зручності курорту.Особлива увага зверталася на чудовий парк з рідкісною і цінною рослинністю.Таким став Кстрополь через кілка років після перебування там МихайлаКоцюбинського.

А за часів письменника в Кастрополі добрезберігалися старовинні будови, які належали ще попереднім власникам місцевості– Дємидовим і Толям. Деякі з них дожили і до сьогодні. Наприклад, у ВерхньомуКастрополі привертає увагу симпатичний будинок старої кладки з підпірнимистінами, де за свідченням старожилів, мешкали виноградарі та ті люди, якіпрацювали на  виноградниках. Можливо, тамжив і Михайло Михайлович під час роботи в Кастрополі.

Напевне, що пейзажі Кастрополя і захопили, івразили письменника своєю красою і неповторністю, і залишили в творчій уявімальовничий спомин, поетичний слід.

І досі величним бастіоном стоїть у Кастрополі надморем Чорна скеля, з її вершини відкривається незбагненна картина: морська далечінь від самого Сарича аждо мису Кекенеїз, а позаду неприступні укріплення гір, мов фортеці, укритізверху плоскогір’ям яйли. На схилах вікові дерева фісташки, дуба,можжевельника(ялівця), кущі ладанника, іглиці, жасмину. Гордо тримаютьсясонячні асфоделіни, п’янким ароматом огортає чабрець. Усе, як і було…

Щасливий, хто пізнав цей «рай»,серцем і душеюпригорнувся до нього, зігрівся його променистим сонцем, став щиримсонцепоклонником!...

Використана література

1.Коцюбинская-Ефименко З. Коцюбинский в Крыму. - Симферополь : «Крымиздат». -1962.

2.Коцюбинская И. Михаил Коцюбинский. –- Москва:Изд. «Молодая гвардия». 1969.

3.Коцюбинський М.М. Твори в семи томах. –Київ: Наукова думка, 1973 – 1975.

4.Брагина Т., Васильева Н. Путешествие по дворянским имением Крыма. –. –Симферополь: Изд. «Доля», 2008.

5.Галиченко А.А. Кастрополь. – Симферополь: Изд. «Бизнес-Информ»,  2011.

6.Габинская М., Славич С. Южный берег Крыма.– Симферополь: Изд. «Таврия», 1980.

7.Дегтярев П., Вуль Р. У литературной карты Крыма. – Симферополь: Изд. «Крым».-  1965.

8.Ена В.Г. Заповедные ландшафты Крыма. –– Симферополь: Изд. «Таврия»,1989.

9.Кондараки В.Х. Универсальное описание Крыма. –М.,1883.- 279с.

10.Кочерга С. Південний берег Криму в житті і творчості українських письменниківХ1Х століття. – Ялта, 2001.

11.Неяченко И.И. Симеиз-Форос.– Симферополь: Изд. «Таврия», 1986.

12.Неяченко И.И. Симеиз.– Симферополь: Изд. «Таврия», 1982.

13.Семенчук І.Р. Зачаровані красою. –  Київ:«Радянська школа». –  1988.