З візитом у Москві
- 28.12.10, 09:39
В кабінеті Віктора Федоровича Януковича пролунав телефонній дзвінок :
-- Слушаю – сказав Віктор Федорович.
-- Говорит персональный секретарь Путина!
Янукович схопився, поклонився та й каже:
-- Я слушаю внимательно, какие будут поручения?
-- Премьер хочет чтобы бы вы как можно скорее прилетели в Москву. Он очень взволнован. Отправляйтесь еще сегодня!
-- Взволнован? Но почему? В чём дело??? – Запитав налякано Янукович. Його обличчя зблідло, а голос затремтів.
-- Вы всё узнаете на месте. У нас мало времени! Немедленно выежайте! – крикнув секретар та обірвав зв’язок. Віктор Федорович зметикував, що це не вжарт. «Что ж делать? Нужно ехать, нет выхода... Но в чём может быть дело???» - думав, а на його обличчі відбився страх. Впродовж п’ятнадцяти хвилин не міг прийти до тями. Нарешті взяв склянку, налив горілки, випив, покликав свого секретаря та й каже:
-- Мой большой друг и товарищ Владимир Владимирович попросил как можно скорее приехать к нему . Не сказал в чём дело, но, без сомненья, у него какие-то проблемы и он хочет моего совета. Поэтому вылетаю еще сегодня. Нужно помочь товарищу. Вы же знаете, что мы как братья.
Секретар подивився на налякане бліде обличчя Януковича і сказав з посмішкою:
-- Попросил? Хочет вашего совета? Хорошо ли вы его поняли?
Віктор Федорович розсердився, почувши ці слова. Вдарив кулаком до столу і став кричати:
-- Да! Я хорошо понял! Приготовте мне все, что, нужно в дорогу! Еду в аэродром и еще сегодня вылетаю в столицу!
Секретар більше нічого не сказав. Швидко вибіг з кабінету, щоб зробити те, що наказав йому Янукович. Впродовж години все було готове і Віктор Федорович поїхав на летовище. Через якийсь час уже був у Москві.
Дуже здивувався, коли побачив, що ніхто не зустрів його. «Без сомнения у него много важных дел и совсем нет времени, чтобы встретить меня. Жаль, что не прислал автомобиль..» - подумав та став шукати таксі. Через дві години нарешті дістався до Кремля.
Добре знаючи де знаходиться кабінет Путіна, зразу пішов туди. Зупинився біля дверей та вже хотів натиснути ручку, щоб увійти до середини, коли побачив секретаря з яким недавно розмовляв по телефону. Секретар, помітивши, що Янукович хоче увійти, сказав:
-- А вы куда?! Премьер в настоящий момент не может с вами разговаривать: у него очень важная конференция. Вон там стоит табурет. Садитесь и ожидайте! - і відійшов до дверей, щоб зайти до кабінету, а Янукович сказав:
- Скажите, пожалуйста, Владимиру Владимировичу что я уже приехал. Але секретар цього не почув. Увійшовши до середини, зачинив за собою двері і Віктор Федорович залишився сам. Сидів та сидів: годину, півтора, дві. Нарешті двері кабінету відкрилися і секретар вийшов:
-- Ну как? Вы сказали, что я здесь ожидаю?
Глянувши на Януковича той сказав:
-- А… это вы, совсем о вас забыл. Премьер знает, что вы уже в Москве. Знал уже , когда приземлился ваш самолет. Но ещё не может с вами разговаривать, должен отдохнуть после конференции, подождите немного. Звісно, Янукович не був задоволений, але що мав робити?? Прийшлось чекати.
Нарешті, після наступних двох годин двері кабінету відчинилися: вийшов сам Володимир Володимирович Путін і сказав:
-- К сожалению, вы вынуждены были немножко подождать. Зарано приехали. Но я уже освободился, поэтому можете войти..
Янукович, виснажений довгим очікуванням, зрадів, що нарешті дозволили йому увійти до кабінету. Там Віктор Федорович зважився запитати:
-- Что случилось??? Почему вы вызвали меня к себе?
Путін нічого не відповів. Мовчав… І чим довше тривало його мовчання, тим більший страх охоплював Януковича. Йому здавалося, що ці дві хвилини мовчання тривають вічність. Щось зависло у повітрі. Нарешті Путін обізвався, глянувши вниз на Януковича :
-- Что там творится у вас на Украине, товарищ? Віктор Федорович підняв голову вгору, подивився на Володимира Володимировича, немовби не зрозумів запитання та відповів:
-- У нас все в порядке, товарищ. Путін грізно глянув на Януковича згори.
-- В порядке?! И это вы называете порядком??!
-- Ну... Выполняем все соглашения, которые мы с вами подписали, мы даем вам все, что вы хотите, словом , мы выполняем все ваши поручения, Владимир Владимирович. Путін подумав та сказав:
-- Да, это правда. Вы делаете все, что нужно и даже больше. Не зря у нас в Кремле, называют вас моим персональным официантом. Но не в вас дело. Дело в людях, в украинцах!!
-- ?? – Янукович не второпав про що йдеться.
-- В людях? – запитав.
-- Да, люди у вас не хотят говорить по русски. Более того - они откровенно сопротивляются руссификации. И как в таком случае строить согласие?
-- Ну что вы говорите, товарищ? На востоке Украины все вас любят, русским язиком общается большинство. Например, у меня в Донецке...
-- Что вы мне о вашем Донецке и Востоке расказываете??! Я имею ввиду Западную Украину! Именно там не любят России! Не хотят говорить по русски! – розсердився Володимир Володимирович.
-- Ну да, Запад... – відказав Янукович, задумався і запитав: -- Посоветуйте, что же мне делать?
Путін подивився згори на Януковича і сказав:
-- Это я должен вам советовать? Вам самим нужно решить, что делать! Почему до сих пор русский язык не является государственным на Украине?
-- Я обещаю,что будет. При первом удобном случае мы введем такой закон. – сказав Віктор Федорович. А Володимир Володимирович продовжував:
-- На Западной Украине не строить новые дороги и мосты!
-- Так,точно!
-- Никаких новых капиталовложений и инвестиций!
-- Так,точно!
-- Не создавать новых рабочих мест!
-- Так,точно!
-- Закрывать успешные предприятия, завалить их такими налогами, чтобы сами захотели закрыться!
-- Так,точно!
-- Разными законами присекать инициативы и угнетать частных предпринимателей!
-- Так,точно!
-- Ни в коем случае не выделять средств на культуру, образование!
-- Так, точно!
-- Детей воспитывать на великой русской истории! Никакой украинской истории не было и не будет!
-- Так,точно!
-- Закрыть доступ в радио-телеэфир, и все мас медиа ихним политикам, журналистам, певцам! А ещё лучше - за решётку их!
-- Так точно!
Я надеюсь, вы хорошо меня поняли, товарищ Янукович – сказав Путін і глянув на Віктора Федоровича згори, дуже грізним поглядом.
-- Очень хорошо вас понял, товарищ – відповів Янукович.
-- Остальное оставляю на ваше усмотрение. Может что-то сможете придумать самостоятельно. Я верю в вас и ваше изобретательство. Мы покажем им кто здесь командует!
-- Я сделаю все как можно лучше – сказав Віктор Федорович та схопив руку Володимира Володимировича.
-- Не нужно, не нужно целовать мне руки, товариш Янукович! Поднимитесь с колен и возвращайтесь в Киев. Вас ожидает очень много работы!
-- Так,точно!
Коментарі
niko dim
128.12.10, 10:15
рождественская сказка для наших деток
Гість: ТвойДругЯ
228.12.10, 10:40
Берегулька
328.12.10, 11:27
http://www.radiosvoboda.org/content/article/2254003.html
provolyn
428.12.10, 11:46Відповідь на 2 від Гість: ТвойДругЯ
Это тебе " "
... "сказочка" по видимому то к правде близка...
Розповідь цікава , але сумна
provolyn
528.12.10, 11:47
Прочитав
Edius
628.12.10, 12:41
Гостра сатира на тему сьогодення... Особливо ось це: "Я верю в вас и ваше изобретательство. Мы покажем им кто здесь командует! "...
jktu__
728.12.10, 13:59
Сумно не те, що ця казка є близькою до реальності, а те, що є реальністю наша безпорадність, мояхатазкрайність і противсіхівство. На жаль, історія нас нічого не навчила..
Українець 777
828.12.10, 23:00
100% , так воно є!!!!!!!!!!!!!!
Тим більше, що зеківські крімінгальні справи знаходяться в карлика!!!!!!!!!!!!!
Lulu
93.01.11, 18:52Відповідь на 3 від Берегулька
Цікаво було почитати Ваше посилання, дякую. І також, будь-ласка, не запрошуйте мене в цей блоґ.Медик
105.02.11, 05:25