Блаженні вбогі духом...

    "Людина є великою не завдяки тому, чим вона володіє,  але завдяки тому якою вона є, не завдяки тому, що має, але завдяки тому, чим ділиться з іншими". - ці  слова сказав колись  Іван Павло II.

      Читаючи їх, варто спитати себе:  чи я вмію поділитись з іншими людьми? Тими, що потребують  допомоги:  бідними, хворими...  Чи я взагалі помічаю таких людей?  Чи я знаю, що такі люди існують і чи  взагалі  мене це обходить??? 

      Багато з нас, навіть якщо знає, що поруч живе людина, якій потрібна яка-небудь допомога, не робить нічого, щоб допомогти.   Багато  хто   думає тільки про себе, про свої потреби,  є байдужим на кривду інших  людей. "То ж чужа людина, це не моє діло, хай кожен думає про себе.  Окрім того, в мене теж багато проблем". А часто не треба прикладати багато зусиль, щоб допомогти:  вистачить  тільки прийти, поговорити, щоб така людина відчула, що вона нам небайдужа. 

     Скільки живе старших, самотніх людей, які хотіли б мати родину, хотіли б щоб хтось захотів до них прийти, посидіти, порозмовляти,послухати... 

     В сьогоднішніх часах дуже часто найважливішими  є гроші, кар'єра  - а все,  що поза тим, стає другорядним. Але чи не варто часом подумати: " Може існують ще інші ідеали?" 

Навіть  часто  ми забуваємо, що в нас є діти...Нема в нас часу, щоб їх виховувати. Наші діти виховуються самі:  біля телевізора, біля комп'ютера, на вулиці. Звісно, гроші - це важлива річ у житті людини, кар'єра також важлива, але чи важливіші вони  за наші діти, чи важливіші  за  інших людей, за їхнє життя?

    Я не пишу про те, щоб увесь наш час присвячувати іншим. Але можна дізнатися, чи десь поруч із нами живе якась бідна людина, яка мріє про те, щоб дехто приділив їй увагу. Не всі вміють порадити собі у житті. Варто допомагати, бо тоді душа стає чистіша, душі стає легше.  Допомагаючи ближньому,  насправді  можна отримати  багато задоволення. 

    Часто працюємо увесь тиждень, дуже тяжко, а потім у неділю йдемо до церкви та нам здається, що цього вистачить для духовного збагачення.  Приходимо додому та дивимось телебачення... Байдужі, не обходить нас те, що відбувається навколо. Говоримо, що віримо в Бога, любимо Його і.... все. Тільки слова, ніяких дії, які підтверджували б ці слова. А Іван Павло II сказав - "Як можна любити Бога, якого не видно, не люблячи людини, яка є біля нас". Тобто, не можна насправді любити  Господа, не маючи любові до людей  що є довкола нас.  

     Пам'ятаймо :  кожен з нас може колись потребувати допомоги. Ніхто не знає майбутнього. Одного дня можна із самої гори впасти на саме  дно - це набагато легше, аніж піднятися на цю гору. Тому пам'ятаймо про інших, даваймо їм хоч частинку  зі свого часу, свого серця, своєї душі. Така людина буде вдячна за яку-небудь допомогу. А вдячність людини, радість в її очах, посмішка -  це неначе велика нагорода для нас. І завдяки тому ми також стаємо щасливими. Насправді, "давати" може більш тішити, аніж "брати". Уявіть собі дитину з бідної родини,  у якої батько пропиває всі гроші, а  мати ніде не працює, а може ще п'є разом із чоловіком. Така дитина часто йде до школи не снідаючи перед виходом, голодна. Не кожного дня їсть обід, а через те погано вчиться. Окрім того вдома постійні сварки п'яних батьків. Скажіть своїй дитині, хай запросить таку бідолашку до вашого дому. Хай пообідає з вами, хай посидить в нормальному домі. Напевне спочатку буде соромитися, але згодом буде вам неймовірно вдячна. Чи не варто? А може врятуєте таку дитину, бо якщо не ви, почала б красти, щоб здобути гроші на їжу? 

      Це тільки приклад, ситуації можуть бути різні.  Треба уважно подивитись навколо, на інших людей, відкрити  їм своє серце. Не можна казати, що нема в нас часу, бо до цього насправді не треба багато часу. То ж замість сидіти увечері біля телевізора, п'ючи пиво, подумаймо, чи те, що кожної неділі йдемо до церкви, означає, що ми справжні, добрі християни... Чи цього вистачить. То ж справжній християнин має поводитися так, як наказує Госпоь, як наказує Ісус Христос. А Він каже - "Люби  ближнього свого, як себе самого". Багато хто  виконує тільки другу частину  цього речення,  кохаючи тільки  себе. І не кажімо, що у вас нема грошей, щоб допомагати людині. Не завжди в грошах суть. Часто допомагаємо нашою присутністю.... Наприклад,якщо  допоможемо старшій людині занести куплене  до дому - це ж не вимагає багато часу, не вимагає грошей, це ж не складно. Для нас не складно, а для цієї людини насправді велика підтримка.

      Сьогоднішня людина найбільше звикла думати  про себе, зайнята своїми справами. Призупинімось  на кілька хвилин, щоб це все обдумати. Хтозна, може дійдемо до висновку, що  все тут написане,  має сенс? Що варто серйозно придивитися до цієї проблеми? Що варто подивитись навколо та відкрити серце для тих, яким треба саме серця іншої людини?

      І на кінець ще два вислови великого Папи Римського Івана Павла II, який сказав - "Багатий не той, хто володіє, але той, хто дає, хто вміє давати", " Сучасній людині загрожує втрата духовної чутливості. Смерть совісті є чимось гіршим, аніж гріх". Пам'ятаймо ці слова, будь ласка, та намагаймось жити так, щоб наша душа і сумління були чистими. І хай допомога іншим дає нам радість. Будьмо щасливі від того,  що можемо допомагати нашим ближнім. Не кохаймо тільки себе, свої  гроші та рахунки в банку. Більше звертаймо увагу на інших людей... І хай це приносить  нам щастя.