Павуки, очерет і лелеки. Що їли українські селяни у 1932-1933 рр

Висівки, жом, дерть, макуха, шпориш - сучасний український споживач інтернету і не знає, що ці слова означають. А у 1933-ому вони означали надію на виживання. Разом із ховрахами, горобенятами, слимаками, маторжениками та іншою "їжею".
  
Ніна Карпенко з села Мацьківці Лубенського району Полтавщини напекла для Бі-Бі-Сі маторжеників, які їли за часів голоду в Україні
BBC.CO.UK/UKRAINIAN

Починаючи з серпня 1932 р. кремлівською владою було оголошено перший план хлібозаготівлі, з яким переважна частина українського селянства впоралася.

Незабаром після цього, в жовтні, був продиктований додатковий план здачі, який становив 50% основної норми.

Селяни почали приховувати свої запаси, а представники партійних організацій та сільські активісти – ходити по дворах з металевими щупами, вишукуючи закопане зерно, заглядаючи в льохи, димарі, колодязі, печі, перекопуючи садки і городи, забираючи при цьому всі запаси продуктів (квашену капусту, огірки, квасолю, буряки).

В січні 1933 р. оголосили про третій план хлібоздачі – "лишків", який тривав до весни.

Майже повне вилучення органами влади продуктів харчування змусило українського селянина вишукувати  різноманітні замінники їжі, затрачаючи при цьому чимало зусиль, щоб приготувати щось подібне до страви, хоча стравою це неїстівне вариво було важко назвати.

Коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки.

Вживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, іван-чай, амарант, кропиву, липу, акацію, щавель, шпориш, льон, молочай, калачики.

Ці та інші рослини, які тоді складали основний "раціон" селянських родин, мали обмаль білків, і, споживаючи їх, люди діставали водянку, пухли й масово вмирали.

Селяни розкопували нірки ховрахів, щоб знайти хоч жменьку зерна, прихованого цими запасливими тваринками.

Товкли його в ступах, добавляли жменьку макухи (з конопляного сім’я), буряки, картопляні лушпайки і з цієї суміші щось пекли.

Ті, хто зумів приховати хоч трохи зерна, мололи його на залізних млинках з букси від колеса і варили затируху (вариво з невеликої кількості борошна, розтертого з колосків).

Загалом люди їли все, що можна було жувати.

Варили і їли сирими квіти акації, зелену лободу змішували з товченими качанами, облущеними від кукурудзи. Хто міг - а це було за щастя - добавляли жменьку висівок. Від такої їжі розпухали ноги, тріскалася шкіра.

Облущені качани кукурудзи, лушпиння з проса селяни сушили, товкли, перетирали з бур’янами і варили супи, пекли млинці. Такі страви неможливо було розжувати, організм не міг їх перетравити, тому в людей  боліли животи. З макухи та кропиви або подорожника пекли млинці, так звані "маторженики".

Доходило до того, що селяни кришили солому на дрібненьку січку і разом із просяною та гречаною половою, корою з дерева товкли в ступі. Все це змішували з лушпинням від картоплі, від якого дуже труїлися, і з цієї суміші пекли "хліб", споживання якого  викликало найтяжчі шлункові захворювання.

Люди записувалися  в колгоспи, в СОЗи , в артілі  надіючись на порятунок, адже там часом видавали  "миску баланди" чи макухи:

А у СОЗі при дорозі роздають макуху.

Хочеш жити –  йди до СОЗу, бо впадеш без духу.

Колгоспники  крали кормові буряки, ховаючи їх у халяви чобіт. Дехто  готував з них узвар, інші терли на тертку, домішували "кользи" (ріпак) і пекли коржі – колзяники.

Зі свіжого жому та люцерни пекли млинці. Доярки на фермах крали молоко, щоб нагодувати вдома голодних дітей, чоловіки ж там могли взяти ячмінної дерті.

Колгоспники, пересіваючи полову, приносили додому по піввідра всякої всячини, переважно насіння бур’яну. Перемелювали цю суміш  на жорнах, додавали до тертих буряків і готували "плесканчики", які були колючі та гіркі на смак.

Жорна теж конфісковували, їх доводилося ховати, вони давали хоч якусь надію на життя, адже здобуті замінники їжі треба було змолоти, причому так щоб ніхто не взнав і не доніс.

Були випадки, коли сільські активісти забирали і розбивали жорна, ступи, горщики зі "стравою", аргументуючи це так: "Не виконали заготівлю, а самі щось мелете".

Про штучність голодомору засвідчують факти заливання водою жару у печах селян, сільськими активістами. Адже будь–що знайдене чи збережене з продуктів треба було приготувати на вогні, а сірники можна було придбати лише шляхом обміну на власні речі, або купити в місті, що не кожен міг зробити.

Перетерті жолуді з кукурудзою слугували замінниками борошна, з якого випікали "хліб".

Як замінники їжі використовувались: каштани; кора з осики і берези; бруньки; коріння очерету; глід і шипшина, що були найсмачнішими; збирали різні ягоди, навіть отруйні; перетирали на борошно насіння з трави; варили з цукрового буряка "мед", пили  воду, заварену гілками вишні.

Йшла в їжу і серцевина соняшникових штурпаків.

Найгірше доводилось новонародженим дітям, адже в матерів не було грудного молока. Зі свідчень відомо, що мати давала дитині ссати напій з маківки, і вона засинала на днів три.

З ранньої весни селяни почали перекопувати старі картоплища.

З перемерзлих картоплин пекли клецьки, гнилу картоплю розтирали в макітрі і пекли млинці, – змащуючи сковорідку мастилом для коліс. Також з такої картоплі і вівсяної муки, замішаної на воді, пекли "блювали", їх так називали через те, що були дуже смердючі.  

Споживалися в їжу також продукти тваринного походження. Вже наприкінці 1932 р. зарубіжний кореспондент виявив, що у селі, розташованому за 30 км на південь від Києва, мешканці поїли всіх котів і собак. "З голоду й собаку з’їси", каже тодішня приказка.

З настанням весни 1933 р. у людей порозпухали обличчя, ноги та животи.

В їжу пішли миші, щури, жаби, їжаки, вужі, жуки, мурашки, хробаки, тобто те, що входило до харчових заборон і обмежень і ніколи до цього не вживалися людьми.

Про жахливість голоду  свідчить також вживання в їжу павуків, які в українському суспільстві заборонено вбивати з обрядових міркувань.

У деяких місцевостях варили слимаків, юшку споживали, а хрящове м’ясо подрібнювали та перемішували з листям. Це запобігало набряканню тіла і сприяло виживанню.

Полювали, заливаючи нори водою, на байбаків, ховрахів та іншу дрібноту. В місцевостях  поблизу  річки рятувала ловля риби, хоча це було суворо заборонено і каралось позбавленням волі. До того ж рибу могли ловити лиш ті,  в кого були волоки.

Разом із рибою попадався щавель, з якого обчищали кашку, сушили, товкли і пекли з неї "ліпники". Використовували в їжу розтерту водяну ряску.

Зовсім дрібну рибу перетирали з сіллю і пекли у чавунках – це називалось товчениками.

Виловлювали пуголовків, жаб, ящірок, черепах, молюсків. Варили їх, трохи присолюючи, якщо була сіль.

Якщо солі не вистачало, люди шукали на полях місця, де колись була селітра, збирали її по крупицях, відварювали і тим солили.

Хто мешкав поблизу шкірзаводів, обмінювали свої речі на шматок гнилої просоленої шкіри, з якої в річці вимивали шматочки солі. Такі дії, щодо здобування солі вказують на сильну потребу та майже повну відсутність її у селянських родинах.

Порятунком для голодного був також ліс. Полювати доводилось уночі, бо й це було заборонено. Трохи  допомагали гриби, яких було багато після дощів, хоча голодні люди від переїдання часто вмирали: "Не  їв – зомлів, наївся – звалився".

Зі свідчень очевидців відомо, що багатьом селянам допомагали вижити корови, яких ховали  по ярах та лісах, а жінки тихцем бігали їх доїти.

Взимку кормів для худоби також не вистачало, але селяни будь–що намагалися прогодувати своїх рятівниць. До молока добавляли полову, мелене зерно та різні дрібну живність.

Масово почалося вживання кінського м’яса, яке ще з часів Київської Русі вважалося нечистим, не гідним для споживання і було відсутнім у харчовому раціоні українців.

Вживання конини почалося з 1931 р., коли ще не почався масовий голод. Люди вночі добували зі скотомогильників здохлу конину, з неї робили холодець і засолювали про запас.

Здохлих коней для дезінфекції поливали карболкою або навіть смолою, але це не зупиняло людей, які билися за такий кусок конини, вимочували її і споживали.

Здохлих колгоспних свиней також поливали гасом, щоб люди не розбирали на харчі, але й це не допомагало.

Страшний голод змусив українського селянина порушити найсуворішу харчову заборону в традиційному харчуванні – вживання тварин, які гинули від недоїдання та через різні інфекційні хвороби. Люди мусили харчуватися здохлими курми, собаками, а інколи навіть викопували людські останки.

Порушувалися й деякі інші раціональні та ірраціональні заборони.

Голодуючі ловили журавлів, лелек, чапель, яких в Україні споконвіків оберігали, ніколи не руйнували їхні гнізда. За народними віруваннями, споживання лелечого м’яса прирівнювалось до людожерства.  

Проте вкрай виснажені люди шукали і смажили воронячі та сорочачі яйця, ловили диких птахів, забирали з гнізд пташенят.

Наслідком жорстоких репресивних дій щодо селянства стало знищення культури споживання їжі, регулювання скоромних та пісних страв. Постів ніхто з українських селян не дотримувався, адже через повну відсутність харчів саме виживання  людини було поставлене під загрозу.

Людей, які пережили Голодомор, дотепер не покидає страх, чимало з них завжди мають про запас мішечок борошна чи сухарі

https://www.istpravda.com.ua/research/4ced16b8d078d/

Один концлагерь

После 1945 года Бухенвальд стал концлагерем НКВД. До того как лагерь в 1950 году был окончательно ликвидирован, в нем погибли более 7 тысяч человек.
Сейчас в музее 2 экспозиции: нацистский лагерь и советский.


З святом, блін!

  • 12.04.20, 14:05
Чому я не можу одна посидіти в парку чи пройтись, коли інші гуляють як хочуть? Вдома з вигаданим другом ніяк не поспілкуватись? 

В мережі гуляють відео та репортажі з причастям посеред вулиці,  чи втиху за церквою,  масові освячення гілок,  коли порушуються карантинні та гігієнічні норми. Хіба час та розмах хвилі пандемії залежать не від нас? 
Поліції,  яка ганяє людей в парках та ігнорує такі порушення карантину,  окремий привіт. 

На причасті в Сихові жінка підходить до священника,  знімає маску і облизує ложечку.  І нафіга та маска? 

Фото

  • 10.04.20, 09:43
Фото сделано в Свердловске корреспондентом Анатолием Граховым. В 1966 г. снимок получил международную премию в Амстердаме. В СССР же автору посоветовали его не демонстрировать Война—это смерть, страдания, оторванные руки и ноги. Что празднуете, победобесы? Что желаете повторить?


Вчені вперше “вловили” слід від зіткнення галактик

Американські астрофізики з Клемсонського університету вперше сфотографували релятивістський струмінь, який народився внаслідок зіткнення двох галактик.

Про це повідомляє Science Daily.

«Команда дослідників із Клемсонського університету наук разом із колегами повідомили про перше виявлення релятивістського струменя, який з’явився внаслідок зіткнення двох галактик», - йдеться у повідомленні.

Дослідники вважають, що поява релятивістського струменя стала можливою після зіткнення галактики Seyfert 1, більш відомої як TXS 2116-077, та іншої галактики з меншою масою

Як зауважив один із вчених, зазвичай світлові промені від релятивістського струменя настільки потужні, що неможливо побачити галактику поза самим явищем. Проте цього разу струмінь був ще молодим і не настільки потужним.

Зазначається, що астрофізикам вдалося сфотографувати астрономічне явище завдяки 8,2-метровому оптично-інфрачервоному телескопу Subaru, який розташований на Гавайях.

https://www.ukrinform.ua/rubric-technology/3002241-vceni-vperse-vlovili-slid-vid-zitknenna-galaktik.html

Знайдено найдавніший череп Homo Erectus, одного з предків людини

В Африці знайшли найдавніший череп предка Homo sapiensПід час розкопок на території ПАР учені знайшли череп, що належить Homo erectus, предку сучасної людини, та має рекордний вік – у 2,04 млн років.


"Найдавніший відомий науці череп Homo erectus був виявлений групою австралійських дослідників у локації близько за 40 кілометрів на північ під Йоганнесбурга. Знахідка показує, ці що перші предки людини існували на 200 тисяч років раніше, ніж вважалося", - йдеться в повідомленні.

Провідний автор роботи професор Енді Херріс сказав, що череп був зібраний з більш ніж 150 фрагментів, виявлених в основному кар'єрі Дрімолена, розташованому приблизно в 40 км на північ від Йоганнесбурга в Південній Африці. Ймовірно, предку людини було від двох до трьох років, коли він помер.

До сих пір найдавнішими підтвердженими рештками Homo erectus були кістки віком 1,8 млн років, виявлені в Дманісі, Грузія. Аналіз нової знахідки показав, що їй у 2,04 млн років.

Щоб визначити вік знахідки, вчені скористалися уран-свинцевим методом (вік визначається по тому, скільки урану зазнало розпад і перейшло в свинець), методом електронного спінового резонансу і палеомагнетизму.

Як відомо, в кінці 2019 року антропологи змогли датувати час життя останніх представників Homo erectus – предків людини, що першими покинули Африку й почали розселятися світом.

Дослідники тоді вияснили, що представники цього виду масово вимерли між 117 та 108 тисячами років тому і, скоріше за все, не перетиналися з видом Homo Sapiens.

Девственное рождение с точки зрения науки (лонгрид)

Существуют некоторые, хотя весьма и спорные, научные теории о возможности непорочного зачатия и рождения здорового малыша.

ФОТО ВЗЯТО У ПОЛЬЗОВАТЕЛЯ FLICKR NORBERTSCHNITZLER

Несмотря на то, что религиозное значение Рождества уже давно выхолощено и заменено светскими радостями в виде эггнога и Санта-Клаусов в торговых центрах, по сути своей 25 декабря до сих пор остаётся праздником по случаю девственного рождения Иисуса Христа. Хотя праведники долгое время считали девственное рождение необъяснимым чудом, другие искали этой истории научные объяснения – либо для того, чтобы доказать её правдоподобие, либо развенчать её как нечто невозможное. Эти искатели предложили несколько интригующих и вразумительных (пусть и маловероятных) научных объяснений.

Прежде, чем погрузиться в науку, стоит уяснить, что мы имеем в виду, говоря о «девственном рождении»; этот термин нередко оспаривают и частенько путают с непорочным зачатием. Многие отмечали, что в пророчестве о рождении Христа в книге Исайи (7:14) используется древнееврейское слово «алма», обозначающее молодую (но необязательно девственную) девушку. Это, как отмечают некоторые учёные, могло быть неправильно переведено как «дева» бесталанными греческими учёными 2200 с лишним лет назад, что привело к созданию ложной мифологии. Но, даже, если пророчество было переведено неправильно, истории о рождении Иисуса в Евангелиях от Матфея и Луки подчёркивают, что Спаситель родился от непорочной девушки.

Тем не менее, неясно, что подразумевалось под девственностью во времена Иисуса, – точно так же не вполне ясно, что подразумевается под девственностью сегодня. Неповреждённая девственная плева? Отсутствие сексуальных контактов с проникновением в прошлом? Полное отсутствие воздействия сексуальной стимуляции? Объяснить «девственное рождение», если под девственностью подразумевалась лишь неповреждённая девственная плева или отсутствие вагинальных сексуальных контактов, слишком уж легко: возможно, семя просочилось во время имитации полового акта в одежде или, быть может, Мария вела половую жизнь, но её девственная плева оставалась целой. Поэтому нам, чтобы предоставить неоспоримое научное объяснение девственной беременности Марии, следует воспользоваться наиболее консервативным определением девственности – полное воздержание от сексуальной активности.

В этом случае излюбленное научное объяснение девственного рождения долгое время состояло в том, что Мария каким-то образом добилась человеческого партеногенеза, процесса, с помощью которого некоторые животные размножаются без партнёров. При партеногенезе одна клетка внутри животного делится посредством мейоза, разделяя свой генетический материал пополам. Затем одна из этих разделённых клеток, по сути, яйцеклетка, сливается с другой разделённой клеткой поблизости, оплодотворяет саму себя и (поскольку генетический материал клеток не разделился поровну или одинаковым образом) образует не вполне являющийся клоном эмбрион, который можно выносить.

Партеногенез распространён среди беспозвоночных; девственные рождения также наблюдаются у птиц, рыб и рептилий. До недавнего времени учёные считали, что это редкая реакция на содержание в неволе, стрессовые воздействия окружающей среды или недостаток партнёров, но за последние три года исследователи обнаружили, что партеногенез также удивительно широко распространён в здоровых популяциях, обитающих в дикой природе. И хотя исследователи до сих пор пытаются понять, что запускает процесс партеногенеза, то, что он происходит у стольких видов, значит: теоретически возможно, что Мария могла родить Христа благодаря партеногенезу.

Но эта гипотеза всё равно остаётся шаткой, поскольку, хотя млекопитающие и могут инициировать партеногенез, рожать благодаря партеногенезу они, как правило, не могут. Яйцеклетки млекопитающего обычно разделяются, чтобы дать пристанище ДНК в сперме, когда чувствуют приближение живчиков, а затем умирают, если оплодотворение не удаётся. Хитрости или случайные генетические нарушения могут обеспечить разделение при отсутствии спермы и даже рекомбинацию с другой разделённой клеткой поблизости, но млекопитающие (за исключением ехидн и утконосов) пользуются процессом под названием импринтинг, чтобы обеспечить запуск размножения исключительно при правильном комплементарном сочетании активных и неактивных генов в сперме и яйцеклетках одного вида. Так что, если партеногенез начинается, то он порождает хлипкую диковинку, которая проживает не более нескольких дней.

Существуют способы преодолеть эту проблему. В 2004 году японские исследователи продемонстрировали, что могут менять импринтинговые гены в яйцеклетках мышей, создавая искусственного, но полностью партеногенетического и жизнеспособного детёныша. Такие же генетические изменения могут, хоть это и крайне маловероятно, происходить в качестве случайных, естественных мутаций. Однако генетические мутации, преодолевающие только импринтинг, подразумевали бы, что Иисус получил у Марии только X-хромосомы, и это уже был бы не он, а она.

В своей книге LikeAVirgin («Как девственница»), опубликованной в 2012 году, популяризатор науки Ааратхи Прасад предлагает парочку обходных решений. Одна из возможностей, теоретизирует Прасад, состоит в том, что Мария могла являться генетической химерой (то есть сформироваться как из мужского, так и из женского эмбриона), а это значило бы, что у неё был Y-хромосомный материал, который мог впитаться в её ребёнка-Христа, теоретически порождённого своими силами. Также, предполагает Прасад, Мария могла быть интерсексуальной – обладать как женскими, так и мужскими генетическими характеристиками. Точнее говоря, она могла родиться с овотестисами; это состояние, в котором женщина получает от отца X-хромосому, содержащую чуть-чуть Y-хромосомы, что приводит к развитию органа-гибрида из яичника и яйца. Если в гонадах Марии проявлялся исключительно её мужской материал и у неё, опять-таки, был идеальный баланс мужских и женских тканей и гормонов, её овотестисы могли производить сперму и яйцеклетки одновременно и опускать их по фаллопиевым трубам вместе, что привело бы к оплодотворению и имплантации внутри её работающей матки.

Соблазн вычеркнуть это как нечто функционально невозможное велик, но есть как минимум один зарегистрированный случай рождения девочки с балансом генов и генетической экспрессии, возможно, подходящим для выполнения этого самооплодотворения, – в Мексике, около 2000 года. Исследователи до сих пор ждут возможности увидеть, сможет ли этот ребёнок производить жизнеспособные сперму и яйцеклетки и таким образом родить, будучи девственным.

У девственного рождения существует как минимум одно более простое объяснение, хотя оно жестоко и крайне запутанно. Согласно одному отчёту 1988 года в журнале British Journal of Obstetrics and Gynecology, 15-летняя девушка из Лесото, родившаяся без наружного отверстия влагалища (из-за заболевания, известного как синдром мюллерова агенеза), родила здорового ребёнка мужского пола с помощью кесарева сечения. Когда девушка делала минет своему партнёру, к ней подошёл бывший, вытащил нож и дважды ударил её в брюшную полость, дав сперме в её пустом животе возможность просочиться через повреждённый желудочно-кишечный тракт в её репродуктивную систему.

Хотя многие отнеслись к этому сообщению скептично, урологи полагают, что это возможно, так как сперма может выживать в кислотной среде, проходить дальше, чем мы думаем, а также выживать в благоприятной среде не один день, оплодотворяя яйцеклетки даже за пределами обычных мест их встречи. И хотя обычно у женщины с мюллеровым агенезом менструальная кровь оказывалась бы в ловушке, забивая ей матку, для такой молодой девушки, как эта, это не было проблемой.

Несомненно, этот сценарий крайне мрачен, в отличие от той чистой жизни, которой, по идее, жила Мария. Однако условия необязательно должны были быть точно такими же. Если бы Мария получила несмертельную рану брюшной стенки (или даже страдала от особого абсцесса) при наличии семени, то существует вероятность (пусть и небольшая), что она могла быть оплодотворена, без полового акта.

Итак, девственное рождение действительно возможно с научной точки зрения, хотя оно настолько маловероятно, что большинство учёных не особенно доверяют этой научной гипотезе.

«Меня много раз спрашивали [о девственном рождении], – заявил Уоррен Бут, ведущий эксперт по партеногенезу из Университета Талсы, – и, если честно, я не могу придумать правдоподобного объяснения тому, как женщина, воздерживавшаяся от сексуальных контактов, могла родить ребёнка любого пола».

Набожным христианам, разумеется, на самом деле неважно, является ли девственное рождение маловероятным с научной точки зрения, поскольку наука – это дисциплина, исследующая законы и природу, созданные Богом. «Бог – не пленник Вселенной», – заявил Верн Пойтресс из Западной теологической семинарии, евангелический богослов, основными темами работы которого являются божественная истина и авторитет Библии.

Пойтресс использует свою математическую и естественнонаучную подготовку для того, чтобы анализировать и оспаривать рационалистические аргументы против веры. Роль Бога в девственном рождении он объяснил так: «Он оказался в системе безличного права. Он является законодателем. Он является автором как закономерностей, так и того, что является исключительным... Он может делать нечто необычное, когда ему заблагорассудится».

По мнению Пойтресса и других, Бог мог создать сперму с Y-хромосомой из ничего или из атомов в утробе Девы Марии по необходимости, оплодотворить её яйцеклетку и создать полностью человеческое, но также и полностью божественное, существо мужского генетического пола. Разумеется, доказательств тому, что Бог провёл зачатие Христа таким образом, у Пойтресса нет, но это к делу не относится.

«Библия не вдаётся во все технические подробности, – заявил он. – Бог знает все технические подробности. Однако его цель в Библии – не удовлетворить современное научное любопытство, а рассказать нам то, что нам действительно нужно знать с точки зрения спасения, с точки зрения нашего личного понимания себя и нашей связи с Богом».

Не в пример некоторым христианам, которые порой яростно отвергают поиск научных объяснений девственного рождения, Пойтресс признаёт, что провести различие между божественными деяниями и теми, которые являются следствием последовательных Божьих законов природы, почти невозможно. Тем не менее, он сомневается, что девственному рождению существует научное объяснение, и отвергает мысль о том, что это его каким-то образом опровергает.

Это справедливо: люди, критикующие магию, мистицизм и даже веру с рациональной точки зрения часто забывают, что недостаток доказательств не является доказательством ложности чего-либо. Они также забывают, что Бог и его дела находятся за пределами области твёрдого научного поиска или опровержения.

Поэтому, придумывают ли люди сложные научные объяснения непорочному зачатию или отвергают эти объяснения как невероятные, девственное рождение Христа, возможно, всегда будет оставаться тайной. А в споре, углублённом в веру, которая выходит за пределы науки или рациональности, значения на самом деле не имеет ни одно из этих утверждений.

https://www.vice.com/ru/article/dp5ekm/the-science-behind-the-virgin-birth