спогади про зиму (до флєшмоба Зміїловова)

http://blog.i.ua/user/8088198/1984955/ось початок

Колись одного разу в житті я була маленька і дуже боялася темряви. Коли мене відправляли спати я довго ворочалася і вигадувала всілякі різні відмовки аби не лишатися самій у темній кімнаті. Мій вигадливий татусь якось приніс мені нічничка, такого світильничка як дві свічечки. Але, як на мене, від нього було занадто яскраве світло і воно також заважало. Тоді татко із кольорового паперу зробив замок навколо цих свічок. Було наче в замку свічки горять, гарно, як все, що робив тато. Пам'ятаю це була зима, бо рано темнішало.

Потім ми з друзями трохи подорослішали і ходили до лісу закопуватися у сніг обличчям до дерев, і зірок, дивитися як той сніг кружляє поміж соснових гілок і слухати, як шурхотить))

А тоді ми з подружкою хворіли і коли батьки, і брати відправлялися зранку на роботу та до школи, ми ходили на озеро із санчатами, і стрибали із дамби у висооокі сніги, як у море.

Дитинство, юність вони такі, безтурботні, хоч би що.

Цікаво, я ще така чи вже ні?*крутиться перед дзеркалом, вирішує*