Ти згадуєш ночі, що пахли сандалом. Ти згадуєш ніжні оті перелови… У чому ти винна, Маріє з Магдали? В любові до того, хто сам був Любов’ю? Нехай і – невчасній. Нехай – понад міру. Хай ваші слова не сплітались в молитву. Були непотрібні ні ладан, ні мирро – У тебе було що йому подарити. Давно, так давно – позавашої ери… А що залишилось по тому світанні? Буремна пожежа в крові тамплієрів І декілька слів в несвятому писанні. Дорожньому пилу – сліди від сандалій. Зболілому серцю ...

Читати далі...

Назови мене – чи назви. Дивовижею – а чи дивом. Прояви мене, прояви – Я існую лиш негативом. Тихо лаюся – мов молюсь. Розтираю у кров коліна… Не існую зі знаком «плюс». Чи ж існую – зі знаком «мінус»? Проявляюся – ледь жива – Ледь відсвічую пурпурово. Той назвав тебе – хто назвав – Реактивом моєї крові. Офіруючи самоті Дотеперішні дні і ночі, Проступаю в твоїм життіНепроявленим нашим «хочу». Попри сутінки і імлу, Попри збільшену – вкотре – гучність Тихо ...

Читати далі...