То ли это туман, то ли в белый закутана дым

Тишина пепелища былого веселья и смеха

И натянуты струны предчувствия ждущей беды

Сон бессилия, фатум, бессмысленность, некуда ехать.

Никуда не сбежать, от себя никуда не сбежишь

И навечно закат, расплавляющий заревом окна напротив

И среди одиночества изредка может быть лишь

Твой мерцающий призрак. И этот мотив,

Эта музыка с неба, а может из окон напротив.

Із дитинства все думав

Я про сутність життя

Хто й для чого придумав

Це буття й небуття?

Це безвихідне коло

Тьму, яка зветься - світ,

І навіщо навколо

Стільки горя і бід?

Та якого це біса

Ми усі тут взялись?

Не було тут колись нас

І не буде колись.

Може бог і не добрий?

Стільки мук і страждань

Просто так, ні до чого

Стільки досвіду, знань?

Це не кара ні іспит?

І на наші мольби

Всюдисущий пройдисвіт

Десь сміється собі?

Де він – бог? В чому правда?

В релігійних книжках?

Доки буде ця кривда,

Смуток, відчай і страх?

Світ – це вибух шалений?

І ми з вами «друзки»?

Попам вірити? Вченим?

І що більші казки?

Правда є? Чи як доля

Кожний правда своя

На що Господа воля?

На що воля моя?

Я не знаю. Я знаю

Знаю тільки одне

Те що бачу і маю

Все колись промине.

І не шкода, а шкода

Бідолашних отих

Що до церкви по сходах

Йдуть молити за гріх.

Фарс якийсь і облудство

Ближній ближньому кат

Богом прокляте людство

Що там пекло чи «ад».

«Філантроп» і «добродій»

Людожер зводить храм,

І як с суддями злодій

«Домовляється» там.

Хибна логіка хамів

Що й курей насмішить

Більш нема в світі храмів

Крім людської душі.

Лицемірний облудник

Що спаплюжив його

Вже не знайде рятунок

Від себе самого.

Світ – не господа плани

А сюжет повсякчас

Той що пишеться нами

Що складається в нас.

Годі, годі молитись

На ікони дарма,

І на церкви хреститись

Там нікого нема.

Ой, як мало святого

В тій святій вишині

І немає там Бога

Він в тобі і мені.