Україна готується продати Росії свою ГТС

Довго ламати голову, що Янукович продав 17 грудня в Москві, не довелося. 25 числа міністр енергетики Едуард Ставицький сказав, що оцінка вартості української ГТС, проведена компанією Baker Tilly, оприлюднять на початку 2014 року.

Схоже, міністр намагався заспокоїти публіку, буцімто оцінку провели, виходячи з можливості створення на базі ГТС консорціуму. А ще він натякнув на можливість підключення ЄС – начебто Україна не відмовляється від співпраці з європейськими банками щодо отримання кредитного фінансування для модернізації ГТС.

Проте Ставицький обмовився, що оцінку вартості проводили, спираючись на підсумки програми реформування НАК «Нафтогазу України». Цей момент насправді ключовий, бо прокладає шлях як до передачі труби в управління Газпрому, так і її продажу.

В поточному році під шумок євроінтеграції влада тихенько готувала вітчизняного оператора до роздержавлення. В квітні 2013 року в парламенті було зареєстровано законопроект №2937 за підписом Азарова, суть його полягала в приватизації Нафтогазу. До речі, в пояснювальній записці Ставицький зазначав, що проект закону не потребує проведення консультацій з громадськістю.

Тоді ж головне експерте управління Ради наклало «вето» на законопроект, зазначивши, що зміни в законах, котрі вимагатиме його прийняття, «дозволятимуть Кабінету Міністрів України відчужувати всі корпоративні права держави поза межами законодавства про приватизацію». Крім того, підкреслили в управлінні, Нафтогаз включено до додатку № 1 Переліку об‘єктів права державної власності, які не підлягають приватизації, а тому необхідно спершу вивести компанію з цього списку.

На сьогодні законопроект №2937 перебуває в профільному комітеті Ради на опрацюванні. Регіони напевне знайдуть голоси для його прийняття, як і вилучення Нафтогазу зі списку стратегічних об’єктів. До процедури проходження відповідних законів в парламенті не приступають лише тому, що влада намагається вичавити в Газпрому хоч якісь поступки. Позатим, процес приватизації державного газового сектору вже йде: Кабмін виділив в окрему юридичну структуру «дочку» Нафтогазу – держкомпанію УкрТрансгаз. Остання безпосередньо займається транспортуванням блакитного палива трубами.

Про те, що влада як мінімум не виключає продаж ГТС, свідчать ще й такі ознаки. По-перше, процедура оцінки труби та сховищ проведена в обстановці суворої секретності. Дотичні до процедури експерти зізнаються, що в Нафтогазі їм забороняють будь-який витік інформації.

По-друге, влада, м’яко кажучи, займається окозамилюванням. Нещодавно Янукович оголосив, що Україна нібито готова до переговорів щодо створення тристороннього міжнародного консорціуму з управління ГТС. «Предмет переговорів вже є і дорога відкрита», – сказав він. Однак добре відомо, що російська сторона традиційно проти участі ЄС в консорціумі, як третьої сторони. А зараз, коли Київ ліг під Кремль, про включення Європи в проект навіть мови бути не може; Україна позбавила себе поля для маневру.

По-третє, «вигідним» продажем ГТС займаються палкі лобісти оборудки. В травні поточного року Ставицький розповідав усім те саме: оцінку вартості української ГТС, проведену компанією Baker Tilly, оприлюднять пізніше. Міністр прямо прив’язував розкриття таємниці до прийняття закону про приватизацію НАК “Нафтогаз України” (того самого, №2937). Тоді ж він досить сміливо (тоді Україна, як усім здавалося, увійде в асоціацію з ЄС ) заявив, що трубу можна продати. Цитуємо: «Важко говорити за весь уряд, але я вважаю, що можна продати більше половини газотранспортної системи, якщо це буде вигідно державі. В ЄС є країни, де державі належить менше 50% акцій ГТС, і це не створює проблем».

І, нарешті, четвертий довід, чому трубу продадуть, а не віддадуть в управління. Україна все ще у важкому фінансовому становищі, яке до того ж обтяжене виборами, точніше, потребою одного з кандидатів у ресурсах на кампанію. Єдиний, хто дає ці гроші – Росія. А той, хто платить, той, як відомо, танцює дівчину.

Таким чином, подальший сценарій продажу простий і дуже схожий на білоруський. В середині 2000-х років в економіці Білорусі почали наростати кризові явища. Газпром швидко зламав опір Лукашенка і придбав перший пакет акцій оператора місцевої труби – Белтрансгаза. Протягом 2007-2010 років росіяни придбали 50% компанії всього за $2,5 млрд. А в 2011 році в Білорусі вибухнула криза. За десять місяців девальвація національної валюти склала біля 190%, інфляція – 118,1 %, ціни на продукти харчування в середньому виросли на 125 %. Країна гостро потребувала валюти, і Газпром пішов назустріч, купивши ще 50% Белтрансгаза за ту ж ціну. Тепер Росія повністю контролює білоруську трубу, а разом з нею значну частину економіки країни та її зовнішню політику.

До речі, віце -прем’єр Юрій Бойко якось зізнався, що Газпром має намір купити українську ГТС за тою ж схемою, що й білоруську. Цитуємо: «Ті моделі, які нам пропонували, на жаль, орієнтовані на білоруський сценарій». Відтоді пройшло три місяці. Зараз Україна в гіршому становищі, ніж тоді – московськими угодами Янукович загнав її в глухий кут.

Відтак, Київ змусять продати ГТС за набагато меншу ціну, ніж можна б за інших обставин. Путін добре розумів важливість моменту, коли підписував угоди з Януковичем. 19 грудня він сказав, що зараз вартість української труби наближається до мінімального значення. Це значить, Україна в кращому випадку виручить за неї половину орієнтовної вартості – $26-29 млрд.

Проте все навіть гірше, бо мова йде не про гроші, а про політичні ризики. А вони набагато вищі, ніж у випадку з Білоруссю, і можуть кваліфікуватися як загроза національній безпеці.