- А сенс? - Його нема. Життя пусте, а ми наповнюємо його нічим… - Та ні! Ти що?! Не так! Сенс є!.. А як же ж небо і блакить його безкрая, без кінця! Як море й океан, вони живі, то не пустота! В них істина уся! А пам’ятаєш, літом, у траві, того маленького жучка? Він жив, хотів, кудись спішив, зметнув і полетів! Він ж полетів у небо… там краса… Або тоді, ти не забув, тоді ти йшов вночі… один додому… дорогу освітляли тільки ліхтарі … Ти пам’ятаєш, як тоді на землю падав сніг? Як танцювали...

Читати далі...

вітер… подув легенький вітер… хитнув гілкою і зірвав з неї пелюсток цвіту… ніжно-білий, може не білий, сніжно-рожевий… підняв в повітря і опустив… а цвіт не падав, а як хмарка в небі, я кораблик посеред океану плив собі… один, нікому не потрібний, самотній… а тоді відчув земне тяжіння і почав повільно опускатись… як сніжинка з неба опускається на землю… пролетіла бджілка… пелюсток закружляв в повітрі, а потім… легко опустився у твої простягнуті долоні… ми дивились на нього, як на дорогоцінний...

Читати далі...

Аромат гіркий, терпкий… Спокуслива, гаряча... Моє серце полонила, Як із зерна порошок зробила. Приготувала каву…  Солодку…а може не солодку, Без цукру…  Гірку і чорну, Пашисту і п’янку. Пила каву… Відчувала серця смак Зрадливими губами… Відчувала серця аромат Лукавими очима… Смакувала…  А може просто так казала… Може ти зі мною тільки грала? Зовсім не кохала?.. Та що поробиш,  Я всього лиш кава…