Профиль

нема_тут

нема_тут

Украина, Львов

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Монолог

  • 02.02.10, 04:57
- А сенс?
- Його нема. Життя пусте, а ми наповнюємо його нічим…
- Та ні! Ти що?! Не так! Сенс є!.. А як же ж небо і блакить його безкрая, без кінця! Як море й океан, вони живі, то не пустота! В них істина уся! А пам’ятаєш, літом, у траві, того маленького жучка? Він жив, хотів, кудись спішив, зметнув і полетів! Він ж полетів у небо… там краса… Або тоді, ти не забув, тоді ти йшов вночі… один додому… дорогу освітляли тільки ліхтарі … Ти пам’ятаєш, як тоді на землю падав сніг? Як танцювали танго, та ні, то вальс, мабуть, сніжинки танцювали… довкола тебе закружляли, пісню заспівали… а потім… потім … як важко дихати… усі гуртом тебе обійняли?.. Хіба то було все дарма? Без сенсу? Пустота?
- Фантазія! А ти сліпий?
- Та ні, ти що! Ось око раз, ось око два! Ось пальці! Два, чотири, п’ять, одна рука, а ось іще одна! Ось ти, а ось і я… ой! Забув. Та ти ж і є, той я.
- І далі свого носа ти не бачиш!
- Та ні я далі бачу! Ось там гора, вночі туди виходить Місяць, спостерігає й нас оберігає, від снів страшних й кошмарів, від відьом злих й бабаїв… а зранку йде в оту печеру під горою, там і спочиває, поки брат його нас своєю добротою зігріває!
- Ти що про сонце? Воно гаряче і пече, а ще воно є зірка, а тому неживе! А дивитися на нього і я не можу, випікає очі! А сліпим, як ти, бути я не хочу!
- Я не сліпий! Я бачу час! Він має форму! І колір має свій! Ось, подивись! Він довкола нас!
- Ти збожеволів! Ти дурний!
- Ні-ні! Відчуй, як огортає він тебе… й несе-несе… в майбутнє далі, не сюди…
- Та йди ти! Придумуєш казки, живеш у рожевому світі. Реальності не бачиш взагалі. Лише дурниці в твоїй голові!
- Ні, я бачу! Подивись, там розмовляють двоє! Він високий, стрункий і молодий, вона маленька і тендітна. Вона шепнула: «я кохаю», він почервонів, закляк й вона поблідла... минула мить… «і я кохаю», - відповів... обійняв, за руку взяв … вони пішли й щасливі зникли…
- Так то ж Ромашка і Тюльпан! Вони не вміють говорити! А ти видумуєш для них слова, так і для життя ти сенс видумуєш! Зрозумій нарешті! Це видумка твоя! Живемо щоб вмерти!
- А душа?
- Нема, ти теж її придумав.
- А як же ти, хто ти?
- …
- Не мовчи, скажи… де пропав?..
Нема… довкола тільки пустота…

вітер...

вітер… подув легенький вітер… хитнув гілкою і зірвав з неї пелюсток цвіту… ніжно-білий, може не білий, сніжно-рожевий… підняв в повітря і опустив… а цвіт не падав, а як хмарка в небі, я кораблик посеред океану плив собі… один, нікому не потрібний, самотній… а тоді відчув земне тяжіння і почав повільно опускатись… як сніжинка з неба опускається на землю… пролетіла бджілка… пелюсток закружляв в повітрі, а потім… легко опустився у твої простягнуті долоні… ми дивились на нього, як на дорогоцінний каміньчик, ні це було щось дорожче… знову подув вітерець… і нахабно викрав з твоїх ніжних рук пелюсток… але це вже було не важливо… я дивився в твої очі, такі глибокі, як океани… я хотів… хотів купатися в них…хотів втопитися в них… хотів жити в них!!!… та ти не дозволяла… і знову вітер, але вже сильніший... розкуйовдив твоє волосся… таке шовкове… довге… грайливе… воно виблискувало сонячним промінням… засліпило мене… але це була приєна сліпучість… аромат вишні… а може це твій аромат… твої уста… вони тремтіли… ні я не бачив, цього ніхто не міг бачити… я щось відчув… а потім… між нами залишилось кілька сантиметрів… твої уста… солодкі… ніжні… м’які… ВІТЕР!!! І ми стояли обійнявшись під дощем… вишневих квітів…  

Кава

Аромат гіркий, терпкий…
Спокуслива, гаряча...
Моє серце полонила,
Як із зерна порошок зробила.
Приготувала каву… 

Солодку…а може не солодку,
Без цукру… 
Гірку і чорну,
Пашисту і п’янку.
Пила каву…

Відчувала серця смак
Зрадливими губами…
Відчувала серця аромат
Лукавими очима…
Смакувала… 

А може просто так казала…
Може ти зі мною тільки грала?
Зовсім не кохала?..
Та що поробиш, 
Я всього лиш кава…