Кажуть, потрібна одна хвилина, щоб виділити людину із натовпу, одна година, щоб оцінити її переваги, один день, щоб полюбити її, але потрібне усе життя, щоб її забути…

Та, часом, і  всього життя недостатньо, щоб упевнитись, чи справді вона і є тою другою половинкою, з якою ми хочемо пов’язати свою долю узами шлюбу?!

…Сьогодні їй виповнилось 18, та замість святкового настрою, на обличчі - сум і ненависть.  Хоча будильник ще не задзвонив, проте щось усередині вже не дає заснути. Втупивши очі в стелю, думками повернулась у минуле. Здавалось, усе так чудово. Безтурботні дитячі дні – мабуть єдине, що хочеться повернути. Коли ти ще мала, вся увага приділяється тобі. Прогулянки по парку, каруселі, ігри на спортивних майданчиках,  усе веселе та барвисте. Життя, немов солодка вата. Хоча ні, вже й тоді вдома були сварки та якісь непорозуміння. Тато частенько на підпитку, а то й п’яний до безпам’яті.  У хаті крики, плач. Посуд енний раз побитий. Мамина краса марніла на очах. Синець за синцем. Декілька разів навіть лежала в лікарні з поламаними ребрами.  Але й це не давало приводу задуматись про розрив подружніх стосунків. Життя ставало схожим на зебру. Коли тато був тверезим, усе було добре. Частенько влаштовували пікніки на природі, дивилися всією сім'єю фільми. Та коли «заглядав» у чарку, сімейне життя перетворювалося на справжнісіньке пекло.

Важко зрозуміти вчинки батьків. Здавалось вони вже дорослі, однак поводять себе гірше за дітей. А ще називаються прикладом для наслідування. За дев’ятнадцять років спільного життя, вони не можуть збагнути, що то було за «помутніння», яке тримало їх разом. Мама любила до нестями, на відміну від тата. Він користувався цим, перетворивши її на мішень невдач.

Не раз хотілося втекти з дому і змінити своє життя. Та, на жаль, це було неможливо. Фінансово забезпечити себе ще не могла. Тому, поки вимушена терпіти, нагромаджуючи увесь цей домашній негатив на серці.

…Тепер вона повнолітня, і через декілька днів відбудеться суд. Аліменти, розподіл майна, вибір між мамою  та батьком: чи не найдоречніші  у її віці. Підтримка і добра порада – найменше, чого зараз так потрібно, адже не за горами і влаштування свого життя. Страх не допустити батьківських помилок, переслідуватиме її завжди …

Як не прикро, таких сімей в Україні є достатньо. Діти страждають,через помилки своїх батьків.  Щоб не допускати сімейного краху, слід розуміти, що щастя - не дар богів і не доля, воно створюється спільними зусиллями усіх членів сім'ї, та, перш за все, подружжя, і потребує не лише любові (кохання), а й дисципліни, здатності знаходити компроміси, розвинутого почуття сімейного обов'язку. Слід також пам'ятати, що сімейне життя - це постійне самовиховання і самовдосконалення кожного учасника сімейного колективу. Через такі, вище наведені випадки, молоді люди, визначають своїми пріоритетами навчання, кар'єру та матеріальне забезпечення, а значимість інституту сім'ї піддають сумніву. І не потрібно їх через це винити, як то кажуть, мудрі вчаться на чужих помилках, а дурні на своїх. Сімейним цінностям треба навчати, їх треба виховувати. Тим більше, що чимало молодих людей виховувалися в неповних сім'ях. Оскільки ми живемо в інформаційному суспільстві, необхідно законодавчо обмежити розповсюдження інформації, яка прямо заперечує або принижує традиційні сімейні цінності. Не треба нав'язувати ідеали, але варто спонукати кожну людину переглянути власні уподобання та критично оцінити свою поведінку.

Кожна людина заслуговує на щастя, проте ця велика кількість обов’язків, що покладена на наші плечі, накладає вето на отримання насолоди від сімейного життя. Ми звикли робити все по правилах. Та забули, що в любові не існує правил та якихось непотрібних границь. Мабуть, це і є найбільшим чинником у розірванні стосунків. Люди одне одному набридають своїми незмінними звичками та нудними поглядами на життя.  Хіба, це справжня любов, коли жоден з двох не вміє поступатися й не прагне змінитися заради своєї половинки. Гордість, впертість, недовіра та багато інших факторів створюють маленькі напади вітру, що згодом переростають в ураган. Тому не дивуйтесь  «холодним» стосункам в сім’ї, адже тими маленькими дрібницями люди й будують свій будинок щастя. І цей фундамент, який ми закладаємо на перших стадіях подружнього життя і відіграватиме в подальшому роль на розвиток  гармонії відносин між людьми.

Ще однією з не менш важливих причин є наявність проблем в державі. Адже люди, які не можуть задовольнити себе роботою за своєю спеціальністю по причині масових безробіть, не можуть почувати себе впевнено ні в сімї, ні в суспільстві. Через це й поширений безлад у державі. Пияцтво, грабіжництво, хуліганство, наркоманія, проституція тощо, призводять до масової деградації, що перекреслює усі етичні та моральні цінності населення. Люди не живуть, а виживають, при чому завдяки ницим вчинкам. Тому, ці проблеми й впливають на людську підсвідомість і спонукають до вияснень і масових незадоволень у сім’ї, що й призводять до розлучення.

… У залу суду двері зачинились. Назад дороги вже немає. Похмурі обличчя тата і мами робили вигляд, що все під контролем. Однак, по очах стало помітно, що душа ридма ридає із жалем до себе й тих обставин, які склались. Повнолітня дочка не знала ж куди подітись, все думками шукала спокій. Вибір зроблено. Кожен заплатив ціну за своє безрозсуддя. Дві людини, які були найріднішими один для одного тепер стали ворогами. Та чи зуміють очистити «іржу» ненависті, яка в’їлась у їх життя, чи зможуть простити…

Отож, дивіться й обирайте самі: хочете ви справжнього сімейного щастя, чи ні? Адже те, які у вас життєві позиції та мрії і є пером на листку вашої долі. І як казав Гі де Мопассан: «Ми знаємо, що кохання сильне, як смерть, зате воно крихке, як скло». І якщо вам дійсно поталанило знайти свою другу половинку, то бережіть її, бо лише любов зможе відкрити для нас двері до неабияких висот щасливого життя.

В залі темно… Лиш з середини пробивається кольорове світло прожекторів, що рухаються в такт під веселу музику. Навкруги декілька сотень очей з барвистим блиском спостерігають за дійством, яке відбувається на невеликій сцені. Шарики, солодка вата..Хіба багато потрібно для щастя?! Он, поглянь! Скільки усмішок дарує нам циркова програма «Шапіто». Спалахи фотоапаратів не замовкають. Де ще можна побачити лева, що виконує так сумирно різноманітні трюки. Здавалось, йому теж подобається – балувати публіку своїм незвичайним виступом. Він на сцені не вперше і не востаннє . Цирк – його життя, ще змалку він це усвідомив. Лев у цирку – театральна лялька і не інакше. Цікаво, чи здогадується він про справжнє лев’яче життя, не тут, а десь далеко, за межами клітки, де не видно і не чути людського духу. Де панують лише двоє: природа і цар усіх звірів - лев. Та мабуть йому не до того. Зараз він енергійно готується до стрибка через вогняний обруч.
В залі теж багато представників сміху. Найдотепніші та найкумедніші тут – клоуни. Вони королі цирку, замість булави вони нафаршировані кольоровими хустинками, м’ячиками та іншим веселим дріб’язком. На їхніх обличчях завжди гримована усмішка й великі очі. Вбрання схоже на веселку: таке кольорове й різне. Вони вдають вигляд, що зараз так модно і не замислюються про свій дурний вигляд, що привертає масову увагу публіки. Клоуни – жартівники, сльози їм не притаманні. Сміх, сміх, сміх! – ось їхній девіз.
Навколо безліч людей з радісними обличчями. Циркова програма закінчилася. Всі залишилися задоволені, і на пам'ять придбали сувеніри…
Так було кожний вихідний протягом місяця. Потім цирк міняв свою публіку, подорожуючи по всьому світі.
Якось, серед тижня до міського психолога навідався чоловік на консультацію. Він був дуже сумний. Очі його, немов плакали без сліз.
- Що ж турбує вас? – спитав психолог, придивляючись до нього з метою впізнати, адже місто невелике і люди один одного в лице знають. Та він був нетутешнім й на сеансі вперше.
Чоловік теж глянув на лікаря, але не з такою цікавістю, і меланхолічно відповів:
- Розумієте, я найнещасніша людина на землі! - і замовк, байдуже втупивши свої очі в підлогу.
Лікар зовсім не роздумуючи, і трохи голосніше ніж спершу запитав:
- Як давно ви розважались або ж міняли свій темний гардероб?
Той промовчав…
Лікар знов не довго чекаючи відповіді порадив:
- Ось уже три тижні у нашому місті виступає цирк. Він найсмішніший, який мені доводилось відвідувати. Екзотичні тварини і, що цікаво – клоуни, які зазвичай до вподоби лише дітям, не залишають байдужими і старших, що сміються, до речі, навіть більше ніж малеча. На цих вихідних вони востаннє виступатимуть…
Не почекавши, коли завершить говорити лікар, чоловік з гірким виразом обличчя, викрикнув:
- Лікарю, я і є той самий клоун із цирку! - і замовк…
Коли ми бачимо людину і нам видається, що в неї все гладко в житті, не обманюймо себе. На цій людині лише гримована маска, за якою схований біль і розчарування, сум і нещастя… Давайте перестанемо вірити гарній глянцевій картинці, а заглянемо в зміст, який схований між рядками.

Куріння призводить до небажаних хвороб,
І є ймовірність від мами получити в лоб.
Димок цей є для всіх шкідливий
Від нього постраждаєш ти,
А ще твій друг невинний.
Тому мерщій кидай палити
В майбутньому тобі ще дітей родити
Якщо не хочеш, щоб вони були зелені
Краще зараз подбай про свої легені.

Так сталося, що доля одного разу заставила мене по-справжньому задуматись про вагомість кожної миті, яке дарує нам життя. Я зрозуміла, що щастя полягає не у високо мірності речей, які ми прагнемо мати. Ми отримуємо мабуть найбільший ковток щастя, уже тоді, коли вдихаємо вперше в цьому світі повітря. Народження – це щедрий подарунок щастя, хоч і не всім воно дано. Перебуваючи в лоні матері, уже там пишеться книга долі кожного з нас. В когось вона товста як «Війна і мир» Толстого, а в декого лишень на пару строф. Проте, так чи інакше цьому позаздрить той, чия книга жодного разу навіть не розкрилась. Нам подаровані миті, та хіба хтось замислюється над їхньою безцінністю?! Ми біжимо, ні, ми летимо по землі у справах, з щоденними клопотами. Звісно, що губимо те щастя, не помічаючи нічого, окрім турбот. Час ніколи не повернеш. Люди, які живуть минулим, живуть лише спогадами. Їхній світ давно вже запатентований. Насолода від минулого така ж як і насолода від цукерки, яку з’їли. Обгортка залишилась на згадку про цю райську насолоду, проте одним лише фантиком шлунок в подальшому не нагодуєш. Чи я не права?
Хтось живе лише мріями. Не можу сказати, що це погано, однак майбутнє – це день який щораз переноситься. Той хто живе орієнтуючись лише на майбутнє, ніколи його так і не наздожене. Якщо сьогодні - то наше вчорашнє майбутнє, і ми знову перекладаємо усе на завтра, то виходить, що майбутнє так і не настане. Нащо мені купувати цукерку завтра, якщо вона мені потрібна уже сьогодні! А якщо завтра щось зміниться, і вона до прикладу подорожчає, чи не буду я шкодувати про свій даремно втрачений час?
Спогади, мрії, бажання… Ця уява живить наше сьогодення. Ми дихаємо зараз, живемо зараз, а значить і відчуваємо щастя зараз. Якщо нам подарували зір, виходить ми повинні насолоджуватись земними просторами. Якщо слух, то потанцюймо в такт інструментальних мелодій. Нюх – побалуймо ж себе п’янкими ароматами життя. Якщо дарунком буде наш дотик, не бійтесь провести рукою по долоні любимої вам людини. Ця ніжність подарує приємні відчуття не лише вам. Набираючи кавовою ложечкою збиті вершки з кави по-венски, беручи губами свіжі ягоди або насолоджуватись особливим італійським десертом тірамісу нам допоможе смак. Діючи не з логіки, а з відчуттів нам підказуватиме голос інтуїції. Цей рідкісний дарунок завжди звучить тихо, пошепки, звісно ти можеш чути його, або не звертати увагу… Кожен цей дар, це інструмент. Навчившись ними володіти ми подаруємо собі те відчуття, яке кожен прагне здобути, проте цілком і не знає, що воно таке і звідки береться. Ми подаруємо собі щастя.
Мені також довелося попасти в павутини між життям і смертю, між щастям і нещастям. Коли одна секунда вирішувала чи не найважливіше в моєму житті питання. Питання про початок та кінець.
Натура моя не войовнича, проте я стараюся не пасти задніх. Кожен день для мене – це нове відкриття. Це нові враження та мрії. Я студентка, тому життя як ви й самі розумієте, насичене різними моментами. Це як пригоди, веселощі з друзями, подорожі так і студентські проблеми, недоспані ночі, сесія… Але це життя, кожен через це проходить.
Одного разу при чудовій осінній погоді, повертаючись із занять додому, я відчула щось не зрозуміле. Якийсь холодний вітер блукав у серці і в душі. Чомусь стало лячно. Але думка, що це лише перевтома заспокоювала моє душевне занепокоєння.
І все ж інтуїція не підвела. В той час на мене напав чоловік. Мета його мені була не відома, адже сумочку він поцупити не збирався судячи з його причепливих вчинків. На щастя в той час надійшли люди і я встигла голосно закричати, чого він і забоявся. Відчуття шоку не передати словами! Замість того, щоб «рванути» чимдужче додому, я застовпіла на місці, не знаючи що робити. Простоявши так хвилин п’ять, я побігла щосили додому. Близько години я не могла вимовити і слова. Побачивши на пакеті, який я тоді із собою мала проріз ножем, мене почало лихоманити від думки, що на його місці могла бути я!
Від тоді минув деякий час, однак від самої думки про той вечір мені стає лячно. Тепер ви розумієте вагомість кожної миті? Хтозна скільки ще нам подарували років, місяців, тижнів чи днів. Або ж ще страшніше: годин, хвилин, секунд… Тоді всі ці студентські невдачі стають звичайною неприємністю, але не більше! Ніякі труднощі та перепони не заставлять мене опустити рук. Адже цей весь мізер, ніщо порівняно з смертю.
Тепер я справді живу, люблю і насолоджуюся всіма барвами життя!

«Людина з фотоапаратом»
Фотографія – єдина мова, яку розуміють у всіх частинах світу (Гельмут Гернсгайм).
Фотографія найкращий засіб вираження життєвих реалій, які оточують нас у повсякденні. Кажуть, фотографія відображає внутрішній світ людини. З цим важко не погодитись. Людина – створіння загадкове, й криє в собі безліч таємниць. Звісно, фотографія не розгадає усі найпотаємніші, однак надасть чудову нагоду відокремити саме ті, які найбільш притаманні кожному індивідуально. Побачити себе в різних ракурсах, допоможуть фотографи. Саме вони і є тими творчими художниками фотопортретів та пейзажів. Їхній задум грає ключову роль у створенні фотографії. Вони як пластичні хірурги, можуть виконати неперевершену роботу, підправляючи не допрацьованні матінкою природою елементи, а можуть і навпаки, викривити навіть найдосконаліший витвір мистецтва.
Фотоапарат є практично у кожного. Не таємниця, що не всі вміють ним вправно володіти, не в залежності від марки фотоапарата та професійних викрутас техніки. Однак, так чи інакше люди ними користуються. Фотоапарат має хорошу властивість зупиняти час. Всі ми любим погортати сторінки минулого в фотоальбомі. Перенестись хоча б на декілька хвилин у спогади. Хіба це не чудо побачити себе ще зовсім маленького, у віці п’ятдесят років. Або і не себе, а своїх батьків. Іншими словами фотографії забезпечують людям уявне володіння минулим.
Зараз багато людей користуються фотошопом, забуваючи, що в тенденції справжніх фотохудожників є піднесення мистецтва над рівнем простого смаку. Геніальність в простоті. Вишуканість об’єкта фотографії полягає у мінімізації всіх зайвих речей. Тому, як би не розвивались новітні «фоточистки», фото зроблені навіть найзвичайнісінькою мильнечкою можуть виглядати в сто раз краще, а ніж оброблені фото в графічних програмах.
Дуже цікаво організували фотоквест Вадим та Роксолана Вороніни, який відбувся 26 червня на центральній площі у Жовкві. Залучено молодь: загалом 77 учасників або ж 25 команд. Це перший квест на фото тематику, який проводився на Жовківщині. І вийшов він на славу! Справді, серед фотографій команд були й креативні, не схожі один на одного фото. А головне без всяких програмних обробок та фотошопів. Все геть справжнє й із реальним світобачення учасників. Правила гри були не складними. Кожна команда мала два однакових завдання: знайти об’єкти, фрагменти вказані на листку із зображеннями у натуральному вигляді й творчо зафіксувати їх на своїх фотоапаратах, а другим завданням, було передати за допомогою фотоапарата під своїм «кутом зору» вказані на папері із завданнями теми. Для виконання завдань було дано дві години. Запізнення штрафувались відніманням балів. Багато перехожих залюбки спостерігали за дійством, адже молодь з фотоапаратами порозбігались хто куди, як ті бджілки у пошуках чогось сенсаційного. Дехто з людей навіть охоче допомагали у за фіксуванні обраної теми, і позували як моделі під час фото сесії. Зрештою й сама Жовква перетворилась на високопробний об’єкт фото сесії. Вся велич Костелу і Жовківського замку не обійшлись без уваги молодих фотографів. Хто ж міг знати, що в місті стільки культурних пам’яток архітектури. Чим не привід одразу й з ними ознайомитись?!
Всі старалися не дарма, адже безперечно перемогли! Перемогли хороший настрій і купу емоцій. Перемогли погоду, яка так намірено хотіла нас залякати своїми хмарами та холодним вітром. Перемогли свою лінь і, все-таки взяли участь у цьому квест-конкурсі. І, до речі, за це все отримали хороші сувеніри. Декому пощастило ще більше. Шість команд було відзначено призами та пам’ятними табличками, і четверо з них отримали ще й грошові нагороди. У категорії «Аматори» зайняли призові місця три команди: 1-ше місце команда «а1 АРХЕ», другим місцем відзначили команду «Либа», і третє посіла команда «Juice». У категорії «Просунуті» призові місця зайняли теж три команди. Це команда «аж2», яка посіла першу сходинку відзначень, друге місце посіла команда «Imax», і останнє третє місце відвоювала команда «Duracel'&#039».
Організатори і учасники були в захваті від спроби опопуляризувати фото розваги у Жовкві. І обіцяли не зупинятись на досягнутому, а трішки вдосконаливши, продовжувати нову традицію.

“Вонявки” в переводе с чешского
духи,
“черствые потравины ” – свежие
продукты,
“падло с быдлом на плавидле ” –
статный парень с веслом на лодке и другие приколы.
” Доконали тварь! ”-“Совершенное творение!”.
” Девки даром “- девушки не платят
за вход!
А еще жилой дом – “барак “, носки
-”поноски”, привет подружка- ” ахой
перделка”….

Якось, переглядаючи в своєму зошиті цитати, я випадково натрапила на вислів Франца Кафки  "Через рай гріха, досягаєш пекла цноти", зміст якого кожен трактує по-своєму. А як ви його розумієте?

2 травня в місті Жовква Львівської області відбувся фестиваль присвячений відкриттю туризму. В програму входили різноманітні конкурси й розваги, які розважали здебільшого молодь. Презентація бренду району «найкращий продукт Жовківського краю», порадувала присутніх своєю виставкою-дегустацією страв виготовлених підприємствами Жовківщини. Протягом свята всі охочі могли відвідати ярмарок сувенірної та поліграфічної продукції, виставки живописців, фотовиставка галереї замку, виставка робіт народних ремесел та рукоділля (вишивка, ковка металу, плетіння, в’язання тощо), художня виставка вихованців шкіл мистецтв району, виставка рекламної туристично-краєзнавчої продукції Жовківського району тощо. Також кожен охочий міг поспостерігати, або ж і взяти участь у параді байкарів, зіграти в настільний теніс, стрітбол. Показові виступи бойового гопака надзвичайно зацікавив публіку й були нагороджені величезною кількістю аплодисментів.
В програму фестивалю також входив парад учасників міжнародного велотуристичного райду: Жовква – Любича – Крулєвська (РП) – Жовква. Проводилась рекламна екскурсія для представників туристичного бізнесу та засобів масової інформації. Цікавим була для наймолодших учасників фестивалю організована їзда на бричці. Програма надзвичайно насичена й під кінець ще передбачала урочисте відзначення учасників конкурсу творів на тему туризму й просто учасників фестивалю.
Варто зазначити, що однією з найцікавіших частин фестивалю були демонстрації фільмів про Жовківський край й розважальна концертна програма (фольклор, молоді виконавці, дитячі танцювальні колективи, професійні артисти).
Чудове свято принесло масу задоволення й позитивні емоції як молодому так і старшому поколінню. Фестиваль вийшов надзвичайно цікавим й різноманітним. І все це присвячено дню туризму.

29 квітня 2010 року у всесвітній день танцю, в місті Лева відбулася промо акція присвячена Міжнародному чемпіонату з брейк-дансу «Open Street Dance», який проводився у рамках кампанії «Львів – місто вуличного танцю». Організаторами промо акції є Львівський осередок « Спілки ініціативної молоді» та «Battle school». Головний гість святкування - учасник команди «Тор 9» (Росія) – найкращого колективу СНД – b-boy Flying Budda. Flying Budda – чемпіон світу з Power moves, один з найкрутіших бі-боїв світу.
І справді, феєричне шоу принесло глядачам масу задоволення й вулкан емоцій. Дивовижно, що виробляли брейкданівці! Пластичні рухи під музику, не могли не зацікавити перехожих, які не в залежності від віку, були неперевершено захоплені й здивовані вмінню молоді чудово, та головне - з користю, розважатися. Серед учасників були також і діти. І вони ні в чому не поступалися старшим, професійним виконавцям танцю. Тому, якщо сильно захотіти, то можна й в брейк-дансі попотіти. Отже, всі учасники просто молодці, великі вам аплодисменти!..

12 квітня у Львівському національному університеті імені Івана Франка відбулася зустріч представника гурту «Пікардійська терція» Ярослава Нудика зі студентами факультету журналістики. Всі присутні мали чудову нагоду ознайомитись з повсякденним життям групи і задати питання, які цікавлять кожного індивідуально.
У своєму житті пан Ярослав опанував багато фахів. Зокрема, і фах слюсар-складальник. Пізніше служив в Радянській армії. Рік не знав, чим себе зайняти, тому пішов на завод, де опанував професію токаря-фрезерувальника. Проте вкотре відчув, що це не його, оскільки ще з дитинства був творчою особистістю. Свою музичну кар’єру починав змалку, «з співу на табуретці». Закінчив музичне училище, де познайомився з теперішніми учасниками гурту. Як відомо, спочатку в хор входило шість дівчат і шість хлопців, проте під час репетицій дівчата показали себе не з найсерйознішої сторони. В той час їх «цікавили більше хлопці». Тому в 1991 році на одній з українських «естрадних площ» вперше вийшли на сцену як гурт «Пікардійська терція» в своєму теперішньому складі.
Ось вже й не за горами, а саме в 2012 році гурту має виповнитись 20 років. І за весь цей час вже багато концертів позаду, і всі вони наповнені безліччю спогадів та вражень, вони принесли масу задоволення не лише публіці, але й самим музикантам. Звичайно, в гурті присутні інколи суперечки й різні дискусії та «до бійки не доходить!».
Оскільки, як стверджує Ярослав Нудик, вже понад 15 років ім’я працює на них, цим і пояснюються переважні виступи за кордоном, де ім’я їхнє вже всім знайоме. Гурт не нав’язує себе, вони виступають лише там, де їх хочуть чути. І це ще раз доводить їхній професіоналізм.
Зараз гурт «Пікардійська терція» готується до свого ювілею і наступних концертів, серед яких є доволі багато й благодійних.