Секунди..

Так сталося, що доля одного разу заставила мене по-справжньому задуматись про вагомість кожної миті, яке дарує нам життя. Я зрозуміла, що щастя полягає не у високо мірності речей, які ми прагнемо мати. Ми отримуємо мабуть найбільший ковток щастя, уже тоді, коли вдихаємо вперше в цьому світі повітря. Народження – це щедрий подарунок щастя, хоч і не всім воно дано. Перебуваючи в лоні матері, уже там пишеться книга долі кожного з нас. В когось вона товста як «Війна і мир» Толстого, а в декого лишень на пару строф. Проте, так чи інакше цьому позаздрить той, чия книга жодного разу навіть не розкрилась. Нам подаровані миті, та хіба хтось замислюється над їхньою безцінністю?! Ми біжимо, ні, ми летимо по землі у справах, з щоденними клопотами. Звісно, що губимо те щастя, не помічаючи нічого, окрім турбот. Час ніколи не повернеш. Люди, які живуть минулим, живуть лише спогадами. Їхній світ давно вже запатентований. Насолода від минулого така ж як і насолода від цукерки, яку з’їли. Обгортка залишилась на згадку про цю райську насолоду, проте одним лише фантиком шлунок в подальшому не нагодуєш. Чи я не права?
Хтось живе лише мріями. Не можу сказати, що це погано, однак майбутнє – це день який щораз переноситься. Той хто живе орієнтуючись лише на майбутнє, ніколи його так і не наздожене. Якщо сьогодні - то наше вчорашнє майбутнє, і ми знову перекладаємо усе на завтра, то виходить, що майбутнє так і не настане. Нащо мені купувати цукерку завтра, якщо вона мені потрібна уже сьогодні! А якщо завтра щось зміниться, і вона до прикладу подорожчає, чи не буду я шкодувати про свій даремно втрачений час?
Спогади, мрії, бажання… Ця уява живить наше сьогодення. Ми дихаємо зараз, живемо зараз, а значить і відчуваємо щастя зараз. Якщо нам подарували зір, виходить ми повинні насолоджуватись земними просторами. Якщо слух, то потанцюймо в такт інструментальних мелодій. Нюх – побалуймо ж себе п’янкими ароматами життя. Якщо дарунком буде наш дотик, не бійтесь провести рукою по долоні любимої вам людини. Ця ніжність подарує приємні відчуття не лише вам. Набираючи кавовою ложечкою збиті вершки з кави по-венски, беручи губами свіжі ягоди або насолоджуватись особливим італійським десертом тірамісу нам допоможе смак. Діючи не з логіки, а з відчуттів нам підказуватиме голос інтуїції. Цей рідкісний дарунок завжди звучить тихо, пошепки, звісно ти можеш чути його, або не звертати увагу… Кожен цей дар, це інструмент. Навчившись ними володіти ми подаруємо собі те відчуття, яке кожен прагне здобути, проте цілком і не знає, що воно таке і звідки береться. Ми подаруємо собі щастя.
Мені також довелося попасти в павутини між життям і смертю, між щастям і нещастям. Коли одна секунда вирішувала чи не найважливіше в моєму житті питання. Питання про початок та кінець.
Натура моя не войовнича, проте я стараюся не пасти задніх. Кожен день для мене – це нове відкриття. Це нові враження та мрії. Я студентка, тому життя як ви й самі розумієте, насичене різними моментами. Це як пригоди, веселощі з друзями, подорожі так і студентські проблеми, недоспані ночі, сесія… Але це життя, кожен через це проходить.
Одного разу при чудовій осінній погоді, повертаючись із занять додому, я відчула щось не зрозуміле. Якийсь холодний вітер блукав у серці і в душі. Чомусь стало лячно. Але думка, що це лише перевтома заспокоювала моє душевне занепокоєння.
І все ж інтуїція не підвела. В той час на мене напав чоловік. Мета його мені була не відома, адже сумочку він поцупити не збирався судячи з його причепливих вчинків. На щастя в той час надійшли люди і я встигла голосно закричати, чого він і забоявся. Відчуття шоку не передати словами! Замість того, щоб «рванути» чимдужче додому, я застовпіла на місці, не знаючи що робити. Простоявши так хвилин п’ять, я побігла щосили додому. Близько години я не могла вимовити і слова. Побачивши на пакеті, який я тоді із собою мала проріз ножем, мене почало лихоманити від думки, що на його місці могла бути я!
Від тоді минув деякий час, однак від самої думки про той вечір мені стає лячно. Тепер ви розумієте вагомість кожної миті? Хтозна скільки ще нам подарували років, місяців, тижнів чи днів. Або ж ще страшніше: годин, хвилин, секунд… Тоді всі ці студентські невдачі стають звичайною неприємністю, але не більше! Ніякі труднощі та перепони не заставлять мене опустити рук. Адже цей весь мізер, ніщо порівняно з смертю.
Тепер я справді живу, люблю і насолоджуюся всіма барвами життя!