Непопулярна
правда на популярну тему
Чомусь так повелось, що українці
краще сприймають погані новини. Все, що
розбилось, зірвалось, зламалось чи
вкрали приймається на віру з перших же
секунд. А от досягнення... Чомусь
сприймаються відверто скептично з такою
собі зверхністю на кшталт
“все ви брешете”. Тому багатьом мій
матеріал не сподобається. Так само як
в багатьох викличе цілий шторм негативних
емоцій. Я все це знаю, бо проходив подібне
не раз. Однак. В тому що ви побачите на
знімках, і прочитаєте далі немає ні
краплини “показушності” чи постановки.
Так все, що піде розмова далі - зроблено
руками наших бійців. Але, робили вони
це перш за все для себе. Отож.. говоримо
про військовий побут в польових умовах.
Тридцята окрема механізована
бригада завжди вирізнялась у Збройних
Силах України своєю взірцевістю. Власне
на базі цього потужного з'єднання завжди
відбувались всі експерименти з розвитку
ЗСУ, будь то нові однострої, чи система
управління. Напевно через це і свідомість
бійців бригади інша. Тим, хто буває на
місці базового табору з'єднань, що
виходять з АТО і потрапляють до
міжнародного центру миротворчості та
безпеки, що під Львовом, відразу кинеться
в очі різниця у якості організації
побуту і відпочинку бійців тридцятки
та того з'єднання що були тут до того.
Що таке “поле”? Той, хто хоч
раз був в польових умовах весною чи
восени відповість — це болото. Жахлива,
непрохідна, всепоглинаюча багнюка. Що
поробиш, благодатна українська земля
створена для рилі. Та в силу розв'язаної
проти нашої держави війни, ми змушені
кататись по ній гусенями не тракторів
а потужних бойових машин. Напевно через
це командування бригади знайшло
можливості (не питайте де і як) привезти
кількасот тон щебеню щоб засипати ВСЮ
(!) територію де мали бути розгорнуті
намети. І лише після цього було визначено
місце кожного підрозділу. До речі, всі
намети стоять краще ніж в зразковому
німецькому таборі. Точно в лінієчку,
мов шахматні клітини. Навколо кожного
викопано дренаж, та створено систему
водовідведення. Щоб уникнути “місива”
від гусеней та коліс бойових машин. Парк
з їх зберігання розташовано за кількасот
метрів від табору. Так зручно і
обслуговувати техніку і охороняти її.
Бо до не ї і недалеко йти, і все на виду.
В'їзд на територію наметового містечка
суворо заборонений. Навіть генерали,
що приїжджають сюди з перевірками ходять
по базовому таборі пішки.
Отож зупинимось спочатку на
самих наметах. Всі вони НОВЕСЕНЬКІ. Всі
українського виробництва. Кожен має
спеціальний другий шар укриття, щоб
втримувати тепло. Звичайно у військових
є певні питання до виробників стосовно
якості виконання пошиву. Та цим нехай
займаються експерти з тилових служб,
що відповідають за подібні питання.
Відповідно до розмірів, в кожному наметі
є по одній або дві пічки-буржуйки. Як
правило хлопці користуються тими, що
привезли з собою з зони бойових дій. І
це не через те що їм не дали військових.
Ні! Військові є на складі, і кожен при
потребі може взяти собі стандартну
грубку. Справа в тому, що ті пічки, які
стоять на нашому озброєнні вже давно
морально застарілі. А ті, що зроблені
людьми дозволяють і дрова висушити і
обід зварити. Та разом з тим, думаю з
часом проблема пічок вирішиться так
само позитивно, як проблема з військовим
взуттям. До речі, всі димарі захищені
на верху заводськими металевими
пластинами, що дозволяють по перше не
пропалювати намет, а по друге краще
тримати тепло. Підходжу до першого
ліпшого намету. Перед його входом
хлопчина майструє з планок якусь
конструкцію.
Це будуть двері у наш такий
польовий дім, - пояснив він. - Справа в
тому, що так краще зберігається тепло,
та й взагалі затишніше, ніж стандартний
вхід. До речі в нас майже всі так зробили.
І правда, якщо придивитись, то
більша частина наметів вже має власні
двері. Дошки і рейки лежать вільно за
табором. Кожен охочий може підійти і
взяти собі стільки матеріалу, скільки
потрібно. Я попросив дозволу зайти в
намет. Господар радо запросив мене в
середину. На знімку ви можете побачити,
яка чистота і порядок в середині. На
землі лежать спеціальні дерев'яні
піддони. Місце для пічки обладнано
відповідно до протипожежних умов. Є
стіл, та вішак на якому бійці сушать
свою форму. В кутку розташована окрема
етажерка для туалетного приладдя та
запасу продуктів. Всі вікна намету
скляні, цілі і щільно підігнані. І
повірте, все це я побачив завітавши в
табір у звичайний робочий день. Без
будь-яких попереджень. Мимо волі в мене
промайнула думка, що можливо я попав в
якісь взірцевий намет, що знаходиться
в першому ряді. Для чистоти експерименту
проходжу до останнього ряду, іду в
сторону від центрального входу. Про
шляхи між наметами хочу сказати окремо.
Адже це не просто доріжки. Це такий собі
військовий “бродвей”. Уявіть доріжки
між наметами вкриті дерев'яною бруківкою!
В деяких місцях хлопці навіть зробили
собі огорожу з переплетених штахет.
Так. На все це було потрібно витратити
власний час та сили. Та результат вартував
того. Адже пересуваючись в таборі ти в
жодному (!) місці не вступаєш в болото.
Більш того, ті хто повертаються з навчань
чи ремонту техніки першим ділом ідуть
до діжки з водою щоб помити свої мешти.
Зупиняюсь перед невеличким
наметом з надписом “увага в середині
злий пес”. Вирішив таки ризикнути і
зайти. Дійсно, в середині мене зустрів
пес, але зовсім не злий. Виявилось, що в
цьому наметі мешкають мінометники.
Собаку звати Гільза, вона мешканка
селища Луганське. На жаль під час
російських обстрілів цього мирного
українського селища, дім собаки було
зруйновано і військові забрали її до
себе. І тепер вона живе разом зі всіма
бійцями як повноправний бойовий побратим.
Побут??? А що побут, - щиро
здивувались мінометники. - Так дивіться.
Що нам ховати. Ви знаєте, справа побуту,
це на 90 відсотків справа виховання і
чистоплотності кожної людини. І лише
на 10 відсотків контроль командирів. В
армії що - служать діти ясельного віку,
яким потрібно міняти памперси, чи
витирати носи? Ні! В нас дай Боже
мобілізовані є, які не те, що самі тати,
а дехто навіть дідом встиг на війні
стати. І якщо вони звикли в родині спати
в брудних шкарпетках на ліжку, то
причому тут армія? Питання до їх тата
і мами, які не привчили власних чад до
чистоти і порядку.
В цьому наметі мені хлопці
також показали, як вони живуть і де
тримають речі. А ще, я побачив в них в
кутку стіл з комп'ютером. Виявилось, що
таким чином вони вирішили собі провести
інтернет для спілкування з рідними і
близькими. Тут на навчанні це можна.
Адже тут нічого таємного немає. А на
стінах намету навіть розмістили свої
знімки. Між іншим дуже відповідально і
грамотно зроблено забезпечення базового
табору електроенергією. Між рядами
наметів встановлено електричні стовпи,
які освітлюють територію вночі. В кожному
наметі є електричне освітлення, та
передбачені розетки щоб заряджати
телефони, чи просто увімкнути телевізор.
Все ізольовано, та виконано з вимогами
міжнародних стандартів. Та й до
протипожежної безпеки тут теж поставились
відповідально. Крім стандартних
протипожежних щитів, весь табір огороджено
спеціальним ровом. Та й відповідальні
за протипожежну безпеку військовослужбовці
ретельно слідкують, щоб всі грубки були
обладнані відповідним чином, а розпалений
вогонь не лишався не контрольованим.
Також кілька слів про дрова.
Їх тут достатньо. Просто потрібно не
лінуватись а порізати та поколоти і
принести у намет. Власне це хлопці і
роблять під час чергувань у таборі.
Спочатку запас складають при вході у
спеціальному місці. А потім же заносять
в середину. Щоб краще горіли складають
на біля грубки. Є у хлопців і своя баня.
Вона організована в одному з фургонів.
А для того щоб митись теплою водою
скажімо зранку, зроблені спеціальні
намети біля яких стоять такі собі
військові бойлери, що теж “працюють”
на дровах. Щоранку днювальні наповнюють
їх водою і розпалюють під ними вогонь,
щоб з підйомом всі мали теплу воду.
Мою увагу притягнув фургон з
червоним хрестом, що стояв неподалік
табору. Виявилось, що це пересувний
рентген кабінет з Львівського військового
медичного центру західного регіону
його обслуговують два медика рентгенотехнік
пересувного кабінету прапорщик Володимир
Потопило та фельдшер одного з підрозділів
бригади молодший сержант Віта Капустинська.
- За допомогою цього обладнання
ми проводимо безкоштовне флюорографічне
обстеження всіх військовослужбовців,
- розповів . - За півтора тижні ми прийняли
близько півтори тисячі військовослужбовців.
На щастя важких захворювань легенів не
виявлено. Звичайно є хлопці з певними
проблемами, яких ми відразу відправили
на дообстеження у Львів. З цього боку
ми, як військові медики маємо повне
розуміння від командування бригадою.
Замість підсумку скажу, що я
повністю погоджуюсь з мінометниками
“тридцятки”. Адже набагато простіше
сидіти і скиглити - “ в нас нема” чи
“нам не дали”... Ніж спробувати знайти
шляхи вирішення проблем. Інша справа
коли стукаєш а ніхто не відчиняє. Та ці
часи вже пішли у минуле. Як показує довід
бійців та командирів тридцятої окремої
механізованої бригади — більшість
питань можна вирішити маючи бажання і
волю до їх вирішення. Головне не бути
байдужим перш за все до себе. І тоді буде
вода в їдальні, сухо в наметах та тепло
у ліжку.
Підполковник Тарас Грень.
Західний регіональний медіа-центр
Міністерства оборони України.