Митці Галичини – військовим

         Війна, власне як і Україна для всіх нас одна. Немає чужої біди і чужої болі. Це добре відчуваєш і розумієш, коли вдається нагода потрапити на заходи, де справжня сучасна еліта України виступає меценатами найкращих військових починань.

         Власне такою акцією стала і благодійна персональна виставка –аукціон картин Роксолани Йолич «Бог біля тебе», яка була проведена у Львові до Дня захисника України. Молода, талановита художниця Роксолана Йолич відома тим, що часто підтримує різноманітні благодійні проекти. Так вона брала участь в таких значних імпрезах, як «Добре серце – щедрі руки»», «розфарбуй лікарню». В квітні минулого року вона продала з аукціону 15 своїх робіт, а отримані гроші перерахувала на ремонт кардіопалати Львівської обласної дитячої лікарні ОХМАДИТ. Також, вона жертвувала кошти на реставрацію чайки «Присвята Покрова». А тепер вирішила передати гроші від продажу власних 10 картин на підтримку соціально-мистецького проекту «Пісні війни».

         Цей проект являє собою масштабну громадську ініціативу, завдання якої є пошук, та запис у професійних студіях пісень, що народились в горнилі пекельних боїв АТО. В першій збірці заплановано записати, та запустити у світову ротацію 15 пісень. Планується, що збірка побачить світ через рік на свято Покрови 2017 року. А написані бійцями пісні виконають відомі українські вокалісти та групи.

         З самого початку аукціону стало зрозуміло, що варто розраховувати на значні благодійні внески. Адже від стартової суми кожного лоту покупці піднімали ціну що менше втричі. І ціна картин цілком виправдана, адже Роксолана Йолич здатна передати невеликою гамою фарб глибину всіх людських переживань. І без перебільшення буде сказано, що людина, яка хоч раз в житті зазирнула в очі написаним нею янголам, назавжди збереже в серці їх погляд. Погляд в якому дивовижно поєднані сум, щастя, гордість, спокій та сила Божого провидіння.

         Найдорожчою, в результаті запеклих торгів, стало полотно з іменем « Янгол кохання». За нього було заплачено понад 6 тисяч гривень. Загалом же завдяки аукціону було зібрано понад 40 тисяч гривень. Як наголошувалось, завдяки цим коштам, пісні АТО зможуть отримати власне звучання, і сподіваємось Українське та міжнародне визнання.

Тарас Грень.

Команда «відбій» обов’язкова для всіх

Проходити реабілітацію на базі паралімпійської збірної і важко і цікаво одночасно. Справа в тому, що це не курорт, хоч за вікном надзвичайно красиві краєвиди карпатських гір. Кожен день розписаний буквально по хвилинах. Підйом о 7 ранку. Зарядка, психо-фізичні тренування. Далі заняття змінюють одне одного з невеликим проміжком на «ковток води» або для можливості змінити мокрий від поту одяг на свіжий. Жодної присвяченої неробству хвилини. І так - до 23 години. Команда «відбій» обов’язкова для всіх. Програми для кожного учасника складаються окремо інструкторами і так само окремо відслідковуються. Фізичні навантаження розбиті заняттями з народного мистецтва та спортивними іграми.

-         Коли хлопці приїжджають сюди, то помітно, що вони приїжджають, як хмара, - ділиться  Тетяна Тупий.-  Отака грізна темна хмара насуває на центр, вони виходять всі з автобуса і дивляться на тебе з підозрою, з-під лоба. От здавалось би, підходить  до них дівчина, вітається, посміхається, а вони очі додолу. Потім, коли проходить хоча б день-два,  хлопці стають більш розслабленими. На початку їх дуже лякає наш графік, тому що він досить насичений і, чесно кажучи, у нас були навіть прецеденти, коли треба було збирати хлопців і давати їм наганяй за те, що вони запізнюються на тренування. Бо тренування є тренування. Пояснюємо, що все наше життя – це є певний графік. І наш курс реабілітації не є виключенням.

Та хай не складеться у вас думка, що тут якісь концтабір. Направду, весь режим побудовано дуже грамотно. З хлопцями працюють психологи та досвідчені тренери. Якщо вони бачать, що хтось «не тягне», комусь потрібно більше творчості, а комусь більше фізичних вправ, то все коригується. Тим більше, що програма може змінюватися  вже під час самого табору. Все залежить від того, які особливості у хлопців, що зібрані у групу, і які у них потреби. Можливо, для когось потрібно більш індивідуально попрацювати з психологом. Комусь індивідуально робити інтенсивніші тренування по розтягненню м’язів, комусь серйозніше попрацювати у тренажерному залі, комусь - у походи походити, а дехто просто прагне самотності. Все це враховується.

-         У мене є з чим зрівнювати, - поділився враженнями учасник програми Володимир Миронець. - Я був у Києві у Пущі Водиці, в санаторії Міністерства оборони. То, можна сказати, будинок пристарілих у порівнянні із цим місцем. Процедури до обіду пройшов, а після обіду не знаєш куди себе діти. Сумно все дуже. А тут я у захваті. Тут у нас постійно є чим зайнятися, ти не сидиш і не скучаєш. Окрім тренувань це й ігри. Нема часу на сум.

Потрібно сказати, що Володимир не має однієї ноги. Замість неї  в нього протез. Проте, це не заважає йому ходити в походи та на риболовлю, займатись плаванням в басейні. Окрім того, попереду у Володимира – чемпіонат по кросфіту «Ігри патріотів». А дев’ятирічна донечка пишається своїм татом. Бо для неї він ідеал чоловічого духу та гарту.

-         Взагалі за два роки було дуже мало хлопців, які б казали остаточне ні нашій програмі. Так, спочатку йде відторгнення, але потім, десь в середині табору, майже всі говорять про таку річ, що навпаки це дуже класно, що у тебе немає часу дивитися новини, немає часу обговорювати якісь глобальні проблеми, немає часу, щоб думати якусь дурницю. До того ж, на всіх таборах діє суворий сухий закон. Це обов’язкова умова, про яку попереджають завчасно. Кожен учасник живе з інструктором в кімнаті. Це теж обов’язково. Інструктор є ніби провідником. Він не старшина, який дивиться і контролює, а радше товариш, який веде від початку і до кінця. Він підказує, в якихось моментах коригує. Тому що людина може на загал посміхатися, а вже у кімнаті починаються якісь розмови, які, наприклад, потім можна буде проробити із психологом.

Бачити, розуміти, діяти

Окремо і ретельно тут  ставляться до відбору інструкторів. Більша частина інструкторів – це реабілітологи, які постійно працюють в центрі. Наразі їх є 6. Всі вони мають, так би мовити, подвійні ролі, тому що інструктор тренажерного залу як реабілітолог працює з хлопцями не тільки в цьому залі, але й ходить із ними в похід, взимку катається на лижах. Наприклад, медик – це не тільки медик, але й реабілітолог центру і виконує функцію тренера з пілатесу.

Чимала частина запрошених інструкторів, це, зокрема, люди з інвалідністю, зокрема інструктори групи активної реабілітації, яка працює з «візочниками» після травми. Адже є ціла низка індивідуальних тренувань, таких, наприклад, як техніка їзди на колясках.

-         Зараз ми цілеспрямовано підбираємо інструкторів серед воїнів АТО, - розповіла організатор таборів активної реабілітації «Повернення до життя» Тетяна Тупий. - Кожен учасник реабілітації вкінці табору заповнює анкету. І в ній він робить позначку, чи бажає він стати інструктором. Після цього відбувається обговорення його кандидатури: як людина проявила себе під час табору, наскільки вона сприйняла філософію табору і чи готова вона розкриватися далі і продовжувати роботу. Він запрошується стажером, його розглядають вже під іншою призмою. І від того, звісно, на наступні табори в нього є можливість приїжджати як окремий інструктор окремої дисципліни.

На даний час таких інструкторів не так багато, тому що більшість із них є військовослужбовцями і їх дуже важко «вирвати» зі служби на два тижні. Однак кандидатури вже є.

Як відбувається відбір учасників?

Кожен військовий, який має посвідчення УБД та епікриз, виписку з госпіталю про поранення або про інвалідність, має право абсолютно безкоштовно пройти реабілітацію.

-         Це не є кастинг, - наголошує Тетяна. - Все залежить від бажання людини. Учасник заходить на сайт за адресою www.naiu.org.ua, заповнює анкету, вона попадає в базу. Після цього учаснику телефонують і вже з ними спілкуються про їх готовність приїхати на той чи інший табір. Головне - мати бажання та можливість виділити час для реабілітації.

«Колбек», як закон спілкування

Керівники програми постійно на такому зв’язку. Телефоном йде подальша робота з психологом, з реабілітологами, тому що те, що воїни отримують за два тижні, це радше розгорнута  інструкція того, що вони можуть використовувати надалі вдома.

Вже можна сказати, радує те, що деякі хлопці йдуть у спорт. Вони вже цілеспрямовано починають займатися собою і самовдосконалюватися.

-         Спочатку телефонують, хочуть повернутися, знову приїхати на табір, - з усмішкою каже Таня. - Ми розцінюємо це як натхнення на щось нове. Звичайно, коли людина повертається додому, її проблеми нікуди не діваються. Але є віра в те, що тут вони принаймні отримують відповіді на свої питання і знають, що з ними далі робити. Наша ціль – дати сили, натхнення для того, щоб зробити поштовх до вирішення  більшості власних проблем.

І результат є. Бо хлопці, які приїжджають через рік вже по-іншому оцінюють себе, по-іншому оцінюють програму, по-іншому відносяться до якихось життєвих моментів. Вони самі говорять про те, що вони переформатовують себе на інші дії. Там, де раніше був ступор, тепер людина може побачити новий розвиток свого життя. Не такий, яким він був до травми, до війни. Це дає можливість повернутися у активне соціальне життя, повернутися у сім’ю.

Тарас Грень. 

Ті, що міцніше за граніт

Ну от нарешті вдома. Своє ліжко, рідні запахи, знайомі звуки. Звична вечеря. Лягаєш спати. І… провалюєшся в темну порожнечу. Далі спалах вибуху. Що це? 120-ка? Отямившись вже на підлозі розумієш, що ти таки дома. Навколо спокій і мир, навіть хтось співає за вікном під зорями.  А ще дико болить нога. Нога якої немає, бо після поранення її ампутували. Та фантоми (так називають болі та відчуття ампутованих кінцівок), зарази, «б’ють» прямо в мозок. Зі злістю дивишся на пластик, що взутий в твою кросівку лежить поряд.

         Так, або приблизно так, живуть чимало хлопців, що повернулись з регіону де проводиться антитерористична операція. Війна страшна річ. Страшна тим, що ми не були готові до неї ні фізично, ні морально. Бо навіть якщо ти маєш у руках зброю, ще не означає, що ти готовий застосувати її проти живої людини. Навіть проти ворога. Та колишні брати швидко пояснили що відбується, розстрілявши довірливих військових під Волновахою. А потім впритул зрадницьки нищивши наші позиції артилерією зі своєї території. Знаючи, що жоден українець не вистрілить у бік Росії. Повернувшись додому, багато з нас зрозуміли, що війна не залишилась на кордоні Донецької та Луганської областей. А прийшла разом з нами. Вона десь всередині. І тепер потрібно звикати до нового життя, мирного. Знову вчитись бути собою, незважаючи на фізичні та духовні поранення. І саме головне – побороти ту війну, яка залишилась у нас.

Не бійся бути унікальним!

         Так, це зараз прозвучить дивно. Але… Професійна програма по реабілітації поранених військовослужбовців та повернення їх до нормального ритму життя існує і успішно працює в нашій державі починаючи з 2014 року. Та справа в тому, що до останнього часу вона відбувалась під патронатом та за підтримки Всеукраїнського громадського об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України», Національного комітету спорту інвалідів України, Українського центру фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт». На жаль, через більш ніж обмежене фінансування, спеціалісти з реабілітації могли організувати не більше ніж шість таборів на рік для досить невеликої кількості бійців. Всі табори проходять на унікальній базі підготовки паралімпіців, що в селі Яворів, Турківського району Львівської області.

-         У 2014 році громадські організації Національний комітет спорту інвалідів України, Український центр фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт», всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України»  задалися питанням допомоги бійцям з інвалідністю, які повертаються із зони АТО, - розповіла організатор таборів активної реабілітації «Повернення до життя» Тетяна Тупий.-  Взявши досвід таборів фізкультурно-оздоровчої реабілітації осіб з інвалідністю, методику підготовки спортсменів-інвалідів, узагальнення досвіду роботи з реабілітації осіб з інвалідністю з вадами слуху й зору, ураженням опорно-рухового апарату, наслідками ДЦП, вадами розумового й фізичного розвитку, методики інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство, були створено спеціальну програму для реабілітації воїнів АТО. Ця програма передбачала проведення реабілітації в окремих таборах, тому що військові хлопці потребують  більш специфічні дисципліни  і само собою більш специфічна має бути робота з ними.

У базові курси реабілітації відразу були включені такі дисципліни, як тренажерний зал, пілатес, скандинавська ходьба, майстер-класи з малювання та народної творчості. Відразу ж було відпрацьовано принцип реабілітації «рівний-рівному». Він полягає в тому, що, скажімо, з так званим «візочником» працюватиме теж людина на інвалідному візку, а з хлопцем, що має протез, буде інструктор з таким же протезом. Таким чином, поранені будуть наочно бачити, що вони не приречені, що життя продовжується. І після певної роботи над собою можна отримати навички, що повертають у нормальний ритм життя.

-         Це дуже важливо, щоб була саме ця програма. Якщо, наприклад, у нас у групі є люди з ураженням опорно-рухового апарату, обов’язково у групі будуть інструктори з ураженням опорно-рухового апарату, які будуть проживати разом з учасником у кімнаті і своїм прикладом у побуті показувати те, як можна справлятися з тими чи іншими побутовими проблемами, - продовжила розповідь Тетяна.

Ситуація дещо покращилась тоді, коли НАТО підтримало фінансуванням програму реабілітації наших бійців. Справа в тому, що в НАТО дуже багато медичних і просвітницьких програм. І зараз наші брати по зброї розпочали активне фінансування реабілітаційних таборів. За два роки, протягом 2016-2017 року у програмі повинні прийняти участь 170 осіб. Кожного місяця заплановано провести табір на 12 днів в якому прийматимуть участь 10 учасників і 10 інструкторів. Український центр фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» згідно умов програми взяв на себе зобов’язання профінансувати паралельно проходження реабілітації 10-ти цивільних осіб з інвалідністю під час кожного табору реабілітації воїнів АТО. Власне, саме туди будуть включені різні напрями спорту. У цій програмі є не тільки закриті окремі тренування, але є інтеграційні заходи, у яких воїни можуть поспілкуватися з людьми з інвалідністю, побачити і відкрити для себе щось нове. Переконатись, що після інвалідності життя не закінчується, воно продовжується і набуває різних кольорів. Воїни проходять реабілітацію окремими групами одночасно з цивільними. Наприклад, тріал-орієнтування - орієнтування на доріжках. Це вид спорту, у якому спортсмени використовуючи базу проводили свої тренування. Разом з військовими проводились спільні вечори, спільні заходи, щоб хлопці могли поспілкуватися, дізнатися щось нове. Або зустрічі з учасниками паралімпійської збірної.  Для бійців це завжди «вау», тому що вони бачать відео, вони бачать людей, які користуються або коляскою, або погано говорять, або не говорять взагалі, або не зрячі, але вони – реальні спортсмени з реальними досягненнями, і для них це, звісно, дисонанс. Це дозволяє зняти крицю з душі кожного пораненого. Бо більшість тих, хто отримав травму, відверто соромляться слова «інвалід» не користуються левовою часткою даних їм державою пільг, вважаючи це образливим і принизливим для себе. Тут ці поняття стираються. Стирається поділ на інвалідів і «нормальних» людей. Межа зникає сама по собі. І люди зовсім по-іншому дивляться. Коли вони, наприклад, грають у настільний теніс і в них виграє людина з інвалідністю, звичайно вони перестають сприймати його як інваліда, і сприймають вже як рівного суперника.

Покоління патріотів

         Військові журналісти, офіцери Збройних Сил України, побували в гостях у старшокласників Львівської загальноосвітньої середньої школи № 90. На прохання вчителів та учнів, учасники антитерористичної операції розповіли не тільки про те, як складаються справи і обставини на східному фронті нашої держави. А також про те, як живуть і чим цікавляться однолітки школярів в прифронтовій зоні.  Яким чином російська пропаганда обманює людей, та створює брехливі фейки про Україну та українців. Та провели невеличкий тренінг з надання першої медичної допомоги в умовах скоєння терористичного акту.

         В свою чергу діти прочитали військовим, чимало власних віршів та заспівали написаних ними пісень в підтримку воїнів Збройних Сил України. І на завершення зустрічі провели цікаву екскурсію унікальним етнографічним музеєм школи.

Тарас Грень. 

Новий рівень військової служби правопорядку

На базі міжнародного центра миротворчості та безпеки при Академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбувся подвійний випуск спеціалістів військової служби правопорядку. Одна з груп військових правоохоронців невдовзі поповнить склад Українсько-Польсько-Литовської бригади. Інші спеціалісти отримали необхідний досвід роботи під час масових заворушень і невдовзі повернуться до своїх підрозділів. Потрібно наголосити, що наших фахівців готували досвідчені інструктори з Польщі, Литви, Канади та Італії.

-         Я високо оцінюю підготовку наших фахівців, - наголосив тимчасово виконуючий обов’язки начальника Військової служби правопорядку у ЗС України — начальник ГУ ВСП ЗС України генерал-майор Ігор Криштун. – А також, ті знання, які нам надають наші партнери. Обмін досвідом і навчання чомусь новому це завжди корисна справа.

Однак з отриманням дипломів навчання бійців ВСП не завершується. Далі на них чекає цікавий курс мовної та спеціальної підготовки.

Тарас Грень.

Перша цеглина

Кожна історія починається з пам’яті про тих, хто починав справу, особливо якщо ця справа – захист Батьківщини

         Військовослужбовці третього спеціального відділу військової служби правопорядку зберігають у себе унікальні військові артефакти пов’язані з створенням Збройних Сил України. Один з них це перший в історії створення та розбудови армії незалежної України прапор частини. Свого часу він належав 159 базі пунктів управління, яку було знищено в ході недолугого псевдореформування Збройних Сил України. Прапор не лише виконано за всіма правилами геральдичного мистецтва, але й він має своє власне ім’я – «Листопадового чину». Він був врученій військовим 21 листопада 1993 року відповідно до рішення виконкому Залізничної районної ради народних депутатів міста Львова.  На полотнищі зображено білого грифона, який ще в далекому 1993 році прикрасив перший, нехай і неофіційний, шеврон новітніх воїнів України. Через шалений опір проросійського керівництва, що окупувало тоді багато армійських керівних посад. Українським воякам важко було відходити від радянських стандартів, навіть якщо це стосувалось військових одностроїв. Заборонялось все, що мало відношення до новітніх Збройних Сил. Власне тому і прапор та шеврон були такими собі негласними символами частини, хоч надихали бійців більше ніж червоні лоскути з гербом леніна, що залишились в спадок від тоталітарної держави.

         Крім прапору, військові правозахисники зберігають ще і «книгу відгуків». Яка зараз стала просто книгою пам’яті про воїнів, які стояли біля витоків створення Збройних Сил України. Гортаючи листки з пожовклими газетними вирізками, та написаними від руки дописами, мимоволі ловиш себе на думці, що захоплюєшся тими людьми, які так романтично вірили в свою роботу. Наприклад свідчення про освячення народознавчої світлиці. Або лист вдячних батьків написаний ще від руки! Чи лист зовсім іншого змісту, в якому мама просить не карати сильно її дитину за скоєний злочин. Та відповідь командира, і його більш ніж м’які дії до порушника. Або чого варті слова вдячності іноземних колег, під час їх перших візитів після знищення радянської «залізної завіси». Та особисто мене вразили слова вдячності за допомогу в організації та проведення виборів Президента України 26 червня 1994 року.

         Зараз бійці військової служби правопорядку думають над тим, куди передати ці важливі артефакти, що можуть стати частиною історії про створення та розбудову Збройних Сил України. Адже вони не хочуть, щоб такі цікаві історичні речі вкривались пилом в запасниках музеїв.

Тарас Грень. 

Загартовані вогнем

Десантники урочисто провели у запас кращих військовослужбовців шостої хвилі мобілізації

         -Ви, опора і гордість України! Ви, захист і надія Батьківщини, - такими словами Звернувся до особового складу командир 80 окремої десантно-штурмової  бригади полковник Володимир Шворак. – Коли настав буремний і важкий час ніхто з вас не сховався за спідницями коханок, чи за папірцями «броні» та відстрочок. Ви прийшли і захистили землю України від біди. Ви герої!

         Урочиста церемонія проведення у запас кращих десантників розпочалась з виносу бойового стяга бригади. Після цього відбулось нагородження відзнаками Міністра оборони України та командира бригади. Кожна з цих нагород це данина мужності. Бо серед тих, хто сьогодні пішов у запас чимало героїв, які отримали визнання своєї військової майстерності на полі бою. Є серед десантників, і ті, хто самотужки приймав бій з російськими сучасними танками, і ті, хто організовував оборону важливих об’єктів від ворожих диверсійних груп. Вони  не опалений війною. Вони загартовані її нещадним вогнем. Хвилі мобілізації дали зрозуміти, що в нашій державі є патріоти, які готові зі зброєю в руках дати відсіч будь-якому ворогу. Навіть якщо він належить до однієї з найпотужніших і чисельніших армій світу

         Прощаючись з Бойовим Прапором бригади всі демобілізовані приклонили коліно. І біля пам’ятного знаку загиблим побратимам, урочисто пообіцяли, що у випадку потреби вдягнуть однострої і в лічені години поповнять лави крилатої піхоти знову.

Тарас Грень.

Солдати вічності

         Сьогодні над Львовом чисте блакитне небо, немов берети у хлопців з 80 окремої аеромобільної бригади. Кришталево-прозоре небо, як сльози матері десантника Миколи Кльоб - Українського захисника, якій віддав життя захищаючи Батьківщину від московсько-сепаратистської пошесті, що прийшла на нашу землю.

         Ще восьмого березня 2014 року, коли не було такого поняття, як антитерористична операція, Микола разом з іншими десантниками вже вийшов, захищати державу. Його згадують, як надзвичайно мужню людину. Разом зі своїм підрозділом, він в числі перших пішов на розблокування Луганського аеропорту, де стояла основна частина особового складу 80 окремої аеромобільної бригади. Під час маршу, вони потрапили в засідку. В бронетранспортер за кермом якого був Микола потрапила ворожа граната. Машина загорілась. Завдяки діям цього мужнього хлопця, тоді вдалось врятувати всіх, хто їхав цією машиною. Після того, як хлопці пробили «коридор» крізь оточення і зайшли на територію аеропорту, йому довірили іншу машину.  Микола Кльоб загинув прикриваючи вихід своїх побратимів з пекельного оточення. Сепаратисти довго не віддавали тіло нашого героя. Незважаючи на всі домовленості, вони не дозволяли забрати його з поля бою. А коли хтось з бандитів знайшов телефон Миколи то почались дзвінки з шантажем.

         З своїм бойовим побратимом прийшли проститись всі військовослужбовці 80 окремої аеромобільної бригади, які сьогодні були у Львові. Кожен підійшов до труни і віддав шану загиблому герою. І було чутно, як крізь стиснуті від розпачу зуби, мужні десантники повторювали лише одну фразу «не забудемо, не пробачимо».

Тарас Грень. 

Міжнародна військова співпраця продовжується та посилюється

На базі міжнародного центру миротворчості та безпеки при Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного відбулась ротація командувачів Канадської сумісної оперативної групи в Україні

Новий командувач Канадської сумісної оперативної групи в Україні підполковник Уейн Нивен, офіційно і урочисто прийняв командування від підполковника Тім Арсенаут .

Команди з близько 200 канадських військовослужбовців прибула в Україну з місією проводити навчання з Збройними Силами України з питань навичок та володіння   особистою зброєю, надання першої медичної  допомоги, утилізація вибухонебезпечних боєприпасів тa саморобних вибухових пристроїв, методики військової поліції, модернізації військової підтримки, безпеки польотів а також підготовка з питань етики навчання.

- Я і мої солдати з нетерпінням чекають обміну досвідом з нашими українськими партнерами, - зазначив Підполковник Уейн Нивен .- Ми будемо спиратися на високий рівень підготовки яка була встановлена попередніми ротаціями та продовжимо розвиток ефективності та професіоналізму українських військ.

- Залишаємо Україну з великим почуттям виконаного обов'язку,-  наголосив у відповідь Підполковник Тім Арсенаут.-  З початку цієї місії канадські військові не тільки внесли значний вклад в розвиток ємності в Збройних Силах України, але також чітко дали уявлення про взаємодію Канади по відношенню до України та відданість  до своїх союзників.

Тарас Грень.

Фото прес-групи Канадської сумісної оперативної групи в Україні.