Справжнє свято справжніх чоловіків

Я щаслива людина. Можливо, це звучить трохи дивно, але частину свого щастя я пов’язую із існуванням в моєму житті справжніх чоловіків. Дивно? Але саме справжніх так рідко зустрінеш, не той нині мужик пішов, як то кажуть.  А от військові є справжні.. Перевірені роками  служби, нелегкими умовами життя і побуту  вони завжди залишалися, принаймні в моєму оточенні, людьми слова і честі.  Зростання в родині військового та в оточенні справжніх мужчин-офіцерів наклало свій відбиток на сприйняття всього, що пов’язане з армією.

Саме тому 6 грудня особисто у мене є великим святом протягом вже багатьох років. День, в який хоч раз на рік, хочеться, щоб здобутками нашої армії пишалися не тільки ті, хто її творить, але ті, кого вона покликана захищати. Адже армія — є одним з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави. 

Нажаль, про існування свята військових почути можна лише раз на  рік, як і про їх потреби, «повітря» яким вони дихають, так і про їх досягнення. Людей в військовій формі на вулицях зараз зустрінеш   набагато рідше, ніж скажімо, ще пару років тому. Маю навіть такий казус у власній родині, коли моя чотирьохрічна дитина, донька майора запасу та онука двох полковників запасу, форму асоціює лише з міліцією. Тож віднедавна довелося  діставати з шаф дідусеві та татові однострої, альбоми з фотографіями та розтлумачувати дитині, що не все то міліція, що в формі.

Також, ведучи нещодавно дискусію з діючим підполковником українського війська я була вражена його щирим здивуванням на мою репліку про не визнання 23 лютого за свято. Мене запитали: а що ви тоді святкуєте?, і отримали відповідь – 6 грудня і тільки 6 грудня!

Дуже шкода, що за 20 років свято «справжніх» мужчин, День Народження  Української Армії так і не стало «народним».  Багато дискусій існує довкола попереднього свята 23 лютого(що є пережитком радянської епохи), але популяризація сьогоднішнього свята мало кого обходить. Хоча реалії життя показують, що армія в житті чоловіків все ж ще посідає значне місце. Неодноразово доводилось стикати з ситуаціями, коли  хлопці, закінчивши «виші» та з якоїсь причини не потрапивши на військові кафедри, добровільно і з бажанням ідуть служити до лав Збройних сил.  Є навіть ситуації, коли батьки свого часу «відмазали» єдиного сина від призову, а тепер цей син дуже ображається на своїх «благодійників», оскільки не може влаштуватися на роботу в державних органах.  Такі маленькі приклади чітко показують необхідність і потрібність існування такого великого організму як армія. Тривалий час служіння в лавах збройних сил асоціювалося не інакше як із «школою життя» для юнаків. А той, хто вирішував стати офіцером, роблячи вибір на все життя, віддався цій справі цілком і повністю, проявляючи свою «справжність» у служінні своєму народові.

Тому так хочеться, щоб свято  української армії було СВЯТОМ мужності, честі, цвіту і краси нашої сильної  половини і вірних синів своєї Батьківщини.

Ксенія Левченко.