Госпіталь – знищили, поліклініка – як недобиток

Є в самому центрі Івано-Франківська, неподалік місцевого «білого дому», невелика двоповерхова споруда. Це гарнізонна військова поліклініка – залишок від колись потужного військового госпіталю, місце «паломництва» багатотисячної армії військових пенсіонерів та ветеранів Прикарпаття. Часто цей заклад стає вирішальним у боротьбі за життя тих, хто готовий захищати свою Батьківщину. Проте, якою ціною ведеться  ця боротьба, мало хто знає                   Команда «фас»

Усе почалось у 2004 році після візиту на Прикарпаття тодішньої заступниці Міністра оборони України пані Валентини Гошовської. Вона пролетіла військовими частинами тоді ще існуючої 38-ї армії. Критикуючи все і вся, вона на підсумковій прес-конференції в приміщенні Івано-Франківської ОДА завила, що стан справ критичний і потребує негайного втручання. Окремою темою було скорочення військового госпіталю, який на той час займав порівняно невелику площу колишнього маєтку Потоцьких. Пані Валентина наголосила, що госпіталь буде скорочено, а маєток передано до цивільної власності. В свою чергу представники обласної влади на цій же прес-конференції пообіцяли, що за рік-півтора на Прикарпатті буде збудований кращий в Україні госпіталь для військових пенсіонерів та ветеранів.

Після відльоту високопоставленої візитерки почався дерибан земель і ресурсів колишнього кращого об’єднання Збройних Сил України. І знищення того, що було, не обіцяло створення чогось нового взамін. Госпіталь було скорочено до поліклініки, і на цьому реформування військової медицини Прикарпаття зупинилось. Та якщо можна скоротити заклад, то скоротити людей, які були на його утриманні, просто неможливо. От і вийшло, що всього сорок осіб медичного персоналу військової поліклініки сьогодні ведуть боротьбу за життя та здоров’я всіх ветеранів та пенсіонерів області.

Без ліків, грошей і навіть спирту

Військові медики – люди, віддані своїй роботі. Вони не люблять розповідати про власні проблеми і ділитись труднощами. Вони просто роблять те, до чого мають покликання – лікують. Лише за минулий рік медики поліклініки надали допомогу майже 33 тисячам хворих, зробили понад 600 операцій різного ступеня важкості! І це за умови більш ніж обмеженого фінансування. Приміром, окуліст військової поліклініки проводить операції військовим пенсіонерам, які за прайсом цивільних або приватних медичних закладів коштують щонайменше десять тисяч гривень. Однак при цьому вони не отримують підтримки ні від рідного міністерства, ні від місцевої влади. Буквально за кожну копійку, яка має бути витрачена на закупівлю медикаментів чи ремонт обладнання, начальник поліклініки «веде війну» з вищими інстанціями. А воювати є за що. Скажімо, ремонт лише одних дротів апарату, який досліджує серце та робить кардіограму, обійшовся поліклініці у три тисячі гривень, а заміна трубки флюрографа у двадцять тисяч. Такі незамінні дрібнички при обслуговуванні хворих, як бинт, вата, спирт та багато іншого, медики купують за власні гроші. Крім цього, після проведення чергових «реформ» у поліклініки з штатного розпису вищими керівниками були викреслені ставки охоронців. Однак, знищуючи ці посади і роблячи таким чином певну економію бюджету, кадровики не пояснили, яким чином охороняти вночі і будинок, і все майно медичної установи. Тому військові медики тепер по черзі заступають вночі на варту, отримуючи за це потім день відпочинку.

А давайте скоротимо все…

Така думка час від часу звучить «зверху» на адресу Івано-Франківської військової поліклініки. Звичайно, рішення проблем «по-українськи» так і виглядає, як в старому військовому анекдоті: немає лопатки – немає проблем. Однак залишаються люди, які втратили своє здоров’я,  працюючи на оборонну міць держави. До речі, Прикарпаття – це єдина на всю державу область, яка не має свого госпіталю для лікування ветеранів. Щоб завезти лише одного хворого до найближчого від Івано-Франківська військового госпіталю у Львів чи Чернівці, потрібно заправити машину швидкої допомоги щонайменше на 60 літрів бензину, а це за сьогоднішніми цінами на паливо приблизно 500 гривень. А тепер помножте цю цифру на 33 тисячі пацієнтів і отримаєте відповідь про доцільність існування закладу. Створення спеціалізованих палат у комунальних лікарнях, про які так люблять говорити чиновники, теж питання не вирішують. Адже 4-5 ліжок – це навіть не краплина в морі. А тим часом споруди колишнього військового госпіталю в Івано-Франківську  просто розвалюються на очах, перетворившись з потужного медичного закладу на притулок безхатченків та наркоманів.

Тарас Грень