«… Я вірю в Україну і Українців…»

«… Я вірю в Україну і Українців…»

Думаєте американці на передових лініях оборони України це міф? Ні. Вони тут є. Щоправда це цивільні люди, які за покликом власного сумління приїхали допомогти нам. Такі собі американські волонтери АТО. Одного з них можна побачити неподалік «лінії нуль», що проходить поблизу населеного пункту Гнутове. В Україні він простий турист, водій реанімобіля, який «підхоплює» наших важкопоранених.

-         В Україні я з самого початку вашого майдану, - розповів Пол.- І хоч я народився і живу в Північній Каліфорніі містечку Санта Роза, та не зміг терпіти того свавілля, яке творилось у вашій державі. Я подумав, що я можу зробити щоб помогти? І вирішив приїхати в Україну. До цього я вже двічі був у вас в гостях. І просто закохався в цю державу і її людей.

З самого початку він виконував виключно логістичні функції медичної допомоги на майдані. Крім того помагав переносити речі, встановлювати намети тощо. А ще підбадьорював наших людей. За його словами, здавалось все от-от і вирішиться. Та… Почалось вторгнення в Україну. І Пол вирішив залишитись. За короткий термін він вивчив всі головні дороги Маріупольського плацдарму. Знає, як найшвидше і безпечніше довезти пораненого до лікарні швидкої допомоги. Крім того дуже допомагає його 46-ти річний стаж водія автомобіля.

Дома, в Сполучених Штатах Америки його чекають син та донька. Хоч вони вже і дорослі та все рівно хвилюються за свого тата. Щодня вони зв’язуються за допомогою скайпу, та щиро цікавляться ситуацією на сході України.

-         Я і моя родина, ми високо оцінюємо шанси України на перемогу в цій війні, говорить Пол. – В Україні Росія зіткнулась з реальною проблемою. Ви проставили силу духу і волі проти сили зброї і підступності. Як би російські керівники не казали про велич вої псевдоімперіїї, вони сильно залежать від ціни на нафту, та інші енергоресурси. Тому санкції, які введені проти неї будуть діяти і приносити свого результату. А каталізатором є конфлікт у вас. І якщо Росія не візьметься за розум, то скоро може просто розвалитись. 

Будучи оптимістом Пол вірить, що все буде добре. І навіть не будучи військовим він захоплюється мужністю українських солдат.

-         Побувши тут, я можу з впевненістю сказати – я вірю в Україну і Українців. Ви – переможете, - підсумував на прощання Пол.

Тарас Грень.

-