Ті, що міцніше за граніт

Ті, що міцніше за граніт

Ну от нарешті вдома. Своє ліжко, рідні запахи, знайомі звуки. Звична вечеря. Лягаєш спати. І… провалюєшся в темну порожнечу. Далі спалах вибуху. Що це? 120-ка? Отямившись вже на підлозі розумієш, що ти таки дома. Навколо спокій і мир, навіть хтось співає за вікном під зорями.  А ще дико болить нога. Нога якої немає, бо після поранення її ампутували. Та фантоми (так називають болі та відчуття ампутованих кінцівок), зарази, «б’ють» прямо в мозок. Зі злістю дивишся на пластик, що взутий в твою кросівку лежить поряд.

         Так, або приблизно так, живуть чимало хлопців, що повернулись з регіону де проводиться антитерористична операція. Війна страшна річ. Страшна тим, що ми не були готові до неї ні фізично, ні морально. Бо навіть якщо ти маєш у руках зброю, ще не означає, що ти готовий застосувати її проти живої людини. Навіть проти ворога. Та колишні брати швидко пояснили що відбується, розстрілявши довірливих військових під Волновахою. А потім впритул зрадницьки нищивши наші позиції артилерією зі своєї території. Знаючи, що жоден українець не вистрілить у бік Росії. Повернувшись додому, багато з нас зрозуміли, що війна не залишилась на кордоні Донецької та Луганської областей. А прийшла разом з нами. Вона десь всередині. І тепер потрібно звикати до нового життя, мирного. Знову вчитись бути собою, незважаючи на фізичні та духовні поранення. І саме головне – побороти ту війну, яка залишилась у нас.

Не бійся бути унікальним!

         Так, це зараз прозвучить дивно. Але… Професійна програма по реабілітації поранених військовослужбовців та повернення їх до нормального ритму життя існує і успішно працює в нашій державі починаючи з 2014 року. Та справа в тому, що до останнього часу вона відбувалась під патронатом та за підтримки Всеукраїнського громадського об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України», Національного комітету спорту інвалідів України, Українського центру фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт». На жаль, через більш ніж обмежене фінансування, спеціалісти з реабілітації могли організувати не більше ніж шість таборів на рік для досить невеликої кількості бійців. Всі табори проходять на унікальній базі підготовки паралімпіців, що в селі Яворів, Турківського району Львівської області.

-         У 2014 році громадські організації Національний комітет спорту інвалідів України, Український центр фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт», всеукраїнське громадське об’єднання «Національна Асамблея інвалідів України»  задалися питанням допомоги бійцям з інвалідністю, які повертаються із зони АТО, - розповіла організатор таборів активної реабілітації «Повернення до життя» Тетяна Тупий.-  Взявши досвід таборів фізкультурно-оздоровчої реабілітації осіб з інвалідністю, методику підготовки спортсменів-інвалідів, узагальнення досвіду роботи з реабілітації осіб з інвалідністю з вадами слуху й зору, ураженням опорно-рухового апарату, наслідками ДЦП, вадами розумового й фізичного розвитку, методики інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство, були створено спеціальну програму для реабілітації воїнів АТО. Ця програма передбачала проведення реабілітації в окремих таборах, тому що військові хлопці потребують  більш специфічні дисципліни  і само собою більш специфічна має бути робота з ними.

У базові курси реабілітації відразу були включені такі дисципліни, як тренажерний зал, пілатес, скандинавська ходьба, майстер-класи з малювання та народної творчості. Відразу ж було відпрацьовано принцип реабілітації «рівний-рівному». Він полягає в тому, що, скажімо, з так званим «візочником» працюватиме теж людина на інвалідному візку, а з хлопцем, що має протез, буде інструктор з таким же протезом. Таким чином, поранені будуть наочно бачити, що вони не приречені, що життя продовжується. І після певної роботи над собою можна отримати навички, що повертають у нормальний ритм життя.

-         Це дуже важливо, щоб була саме ця програма. Якщо, наприклад, у нас у групі є люди з ураженням опорно-рухового апарату, обов’язково у групі будуть інструктори з ураженням опорно-рухового апарату, які будуть проживати разом з учасником у кімнаті і своїм прикладом у побуті показувати те, як можна справлятися з тими чи іншими побутовими проблемами, - продовжила розповідь Тетяна.

Ситуація дещо покращилась тоді, коли НАТО підтримало фінансуванням програму реабілітації наших бійців. Справа в тому, що в НАТО дуже багато медичних і просвітницьких програм. І зараз наші брати по зброї розпочали активне фінансування реабілітаційних таборів. За два роки, протягом 2016-2017 року у програмі повинні прийняти участь 170 осіб. Кожного місяця заплановано провести табір на 12 днів в якому прийматимуть участь 10 учасників і 10 інструкторів. Український центр фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» згідно умов програми взяв на себе зобов’язання профінансувати паралельно проходження реабілітації 10-ти цивільних осіб з інвалідністю під час кожного табору реабілітації воїнів АТО. Власне, саме туди будуть включені різні напрями спорту. У цій програмі є не тільки закриті окремі тренування, але є інтеграційні заходи, у яких воїни можуть поспілкуватися з людьми з інвалідністю, побачити і відкрити для себе щось нове. Переконатись, що після інвалідності життя не закінчується, воно продовжується і набуває різних кольорів. Воїни проходять реабілітацію окремими групами одночасно з цивільними. Наприклад, тріал-орієнтування - орієнтування на доріжках. Це вид спорту, у якому спортсмени використовуючи базу проводили свої тренування. Разом з військовими проводились спільні вечори, спільні заходи, щоб хлопці могли поспілкуватися, дізнатися щось нове. Або зустрічі з учасниками паралімпійської збірної.  Для бійців це завжди «вау», тому що вони бачать відео, вони бачать людей, які користуються або коляскою, або погано говорять, або не говорять взагалі, або не зрячі, але вони – реальні спортсмени з реальними досягненнями, і для них це, звісно, дисонанс. Це дозволяє зняти крицю з душі кожного пораненого. Бо більшість тих, хто отримав травму, відверто соромляться слова «інвалід» не користуються левовою часткою даних їм державою пільг, вважаючи це образливим і принизливим для себе. Тут ці поняття стираються. Стирається поділ на інвалідів і «нормальних» людей. Межа зникає сама по собі. І люди зовсім по-іншому дивляться. Коли вони, наприклад, грають у настільний теніс і в них виграє людина з інвалідністю, звичайно вони перестають сприймати його як інваліда, і сприймають вже як рівного суперника.