Непопулярна правда на популярну тему

Непопулярна правда на популярну тему

Чомусь так повелось, що українці краще сприймають погані новини. Все, що розбилось, зірвалось, зламалось чи вкрали приймається на віру з перших же секунд. А от досягнення... Чомусь сприймаються відверто скептично з такою собі зверхністю на кшталт “все ви брешете”. Тому багатьом мій матеріал не сподобається. Так само як в багатьох викличе цілий шторм негативних емоцій. Я все це знаю, бо проходив подібне не раз. Однак. В тому що ви побачите на знімках, і прочитаєте далі немає ні краплини “показушності” чи постановки. Так все, що піде розмова далі - зроблено руками наших бійців. Але, робили вони це перш за все для себе. Отож.. говоримо про військовий побут в польових умовах.

Тридцята окрема механізована бригада завжди вирізнялась у Збройних Силах України своєю взірцевістю. Власне на базі цього потужного з'єднання завжди відбувались всі експерименти з розвитку ЗСУ, будь то нові однострої, чи система управління. Напевно через це і свідомість бійців бригади інша. Тим, хто буває на місці базового табору з'єднань, що виходять з АТО і потрапляють до міжнародного центру миротворчості та безпеки, що під Львовом, відразу кинеться в очі різниця у якості організації побуту і відпочинку бійців тридцятки та того з'єднання що були тут до того.

Що таке “поле”? Той, хто хоч раз був в польових умовах весною чи восени відповість — це болото. Жахлива, непрохідна, всепоглинаюча багнюка. Що поробиш, благодатна українська земля створена для рилі. Та в силу розв'язаної проти нашої держави війни, ми змушені кататись по ній гусенями не тракторів а потужних бойових машин. Напевно через це командування бригади знайшло можливості (не питайте де і як) привезти кількасот тон щебеню щоб засипати ВСЮ (!) територію де мали бути розгорнуті намети. І лише після цього було визначено місце кожного підрозділу. До речі, всі намети стоять краще ніж в зразковому німецькому таборі. Точно в лінієчку, мов шахматні клітини. Навколо кожного викопано дренаж, та створено систему водовідведення. Щоб уникнути “місива” від гусеней та коліс бойових машин. Парк з їх зберігання розташовано за кількасот метрів від табору. Так зручно і обслуговувати техніку і охороняти її. Бо до не ї і недалеко йти, і все на виду. В'їзд на територію наметового містечка суворо заборонений. Навіть генерали, що приїжджають сюди з перевірками ходять по базовому таборі пішки.

Отож зупинимось спочатку на самих наметах. Всі вони НОВЕСЕНЬКІ. Всі українського виробництва. Кожен має спеціальний другий шар укриття, щоб втримувати тепло. Звичайно у військових є певні питання до виробників стосовно якості виконання пошиву. Та цим нехай займаються експерти з тилових служб, що відповідають за подібні питання. Відповідно до розмірів, в кожному наметі є по одній або дві пічки-буржуйки. Як правило хлопці користуються тими, що привезли з собою з зони бойових дій. І це не через те що їм не дали військових. Ні! Військові є на складі, і кожен при потребі може взяти собі стандартну грубку. Справа в тому, що ті пічки, які стоять на нашому озброєнні вже давно морально застарілі. А ті, що зроблені людьми дозволяють і дрова висушити і обід зварити. Та разом з тим, думаю з часом проблема пічок вирішиться так само позитивно, як проблема з військовим взуттям. До речі, всі димарі захищені на верху заводськими металевими пластинами, що дозволяють по перше не пропалювати намет, а по друге краще тримати тепло. Підходжу до першого ліпшого намету. Перед його входом хлопчина майструє з планок якусь конструкцію.

• Це будуть двері у наш такий польовий дім, - пояснив він. - Справа в тому, що так краще зберігається тепло, та й взагалі затишніше, ніж стандартний вхід. До речі в нас майже всі так зробили.

І правда, якщо придивитись, то більша частина наметів вже має власні двері. Дошки і рейки лежать вільно за табором. Кожен охочий може підійти і взяти собі стільки матеріалу, скільки потрібно. Я попросив дозволу зайти в намет. Господар радо запросив мене в середину. На знімку ви можете побачити, яка чистота і порядок в середині. На землі лежать спеціальні дерев'яні піддони. Місце для пічки обладнано відповідно до протипожежних умов. Є стіл, та вішак на якому бійці сушать свою форму. В кутку розташована окрема етажерка для туалетного приладдя та запасу продуктів. Всі вікна намету скляні, цілі і щільно підігнані. І повірте, все це я побачив завітавши в табір у звичайний робочий день. Без будь-яких попереджень. Мимо волі в мене промайнула думка, що можливо я попав в якісь взірцевий намет, що знаходиться в першому ряді. Для чистоти експерименту проходжу до останнього ряду, іду в сторону від центрального входу. Про шляхи між наметами хочу сказати окремо. Адже це не просто доріжки. Це такий собі військовий “бродвей”. Уявіть доріжки між наметами вкриті дерев'яною бруківкою! В деяких місцях хлопці навіть зробили собі огорожу з переплетених штахет. Так. На все це було потрібно витратити власний час та сили. Та результат вартував того. Адже пересуваючись в таборі ти в жодному (!) місці не вступаєш в болото. Більш того, ті хто повертаються з навчань чи ремонту техніки першим ділом ідуть до діжки з водою щоб помити свої мешти.

Зупиняюсь перед невеличким наметом з надписом “увага в середині злий пес”. Вирішив таки ризикнути і зайти. Дійсно, в середині мене зустрів пес, але зовсім не злий. Виявилось, що в цьому наметі мешкають мінометники. Собаку звати Гільза, вона мешканка селища Луганське. На жаль під час російських обстрілів цього мирного українського селища, дім собаки було зруйновано і військові забрали її до себе. І тепер вона живе разом зі всіма бійцями як повноправний бойовий побратим.

• Побут??? А що побут, - щиро здивувались мінометники. - Так дивіться. Що нам ховати. Ви знаєте, справа побуту, це на 90 відсотків справа виховання і чистоплотності кожної людини. І лише на 10 відсотків контроль командирів. В армії що - служать діти ясельного віку, яким потрібно міняти памперси, чи витирати носи? Ні! В нас дай Боже мобілізовані є, які не те, що самі тати, а дехто навіть дідом встиг на війні стати. І якщо вони звикли в родині спати в брудних шкарпетках на ліжку, то причому тут армія? Питання до їх тата і мами, які не привчили власних чад до чистоти і порядку.

В цьому наметі мені хлопці також показали, як вони живуть і де тримають речі. А ще, я побачив в них в кутку стіл з комп'ютером. Виявилось, що таким чином вони вирішили собі провести інтернет для спілкування з рідними і близькими. Тут на навчанні це можна. Адже тут нічого таємного немає. А на стінах намету навіть розмістили свої знімки. Між іншим дуже відповідально і грамотно зроблено забезпечення базового табору електроенергією. Між рядами наметів встановлено електричні стовпи, які освітлюють територію вночі. В кожному наметі є електричне освітлення, та передбачені розетки щоб заряджати телефони, чи просто увімкнути телевізор. Все ізольовано, та виконано з вимогами міжнародних стандартів. Та й до протипожежної безпеки тут теж поставились відповідально. Крім стандартних протипожежних щитів, весь табір огороджено спеціальним ровом. Та й відповідальні за протипожежну безпеку військовослужбовці ретельно слідкують, щоб всі грубки були обладнані відповідним чином, а розпалений вогонь не лишався не контрольованим.

Також кілька слів про дрова. Їх тут достатньо. Просто потрібно не лінуватись а порізати та поколоти і принести у намет. Власне це хлопці і роблять під час чергувань у таборі. Спочатку запас складають при вході у спеціальному місці. А потім же заносять в середину. Щоб краще горіли складають на біля грубки. Є у хлопців і своя баня. Вона організована в одному з фургонів. А для того щоб митись теплою водою скажімо зранку, зроблені спеціальні намети біля яких стоять такі собі військові бойлери, що теж “працюють” на дровах. Щоранку днювальні наповнюють їх водою і розпалюють під ними вогонь, щоб з підйомом всі мали теплу воду.

Мою увагу притягнув фургон з червоним хрестом, що стояв неподалік табору. Виявилось, що це пересувний рентген кабінет з Львівського військового медичного центру західного регіону його обслуговують два медика рентгенотехнік пересувного кабінету прапорщик Володимир Потопило та фельдшер одного з підрозділів бригади молодший сержант Віта Капустинська.

- За допомогою цього обладнання ми проводимо безкоштовне флюорографічне обстеження всіх військовослужбовців, - розповів . - За півтора тижні ми прийняли близько півтори тисячі військовослужбовців. На щастя важких захворювань легенів не виявлено. Звичайно є хлопці з певними проблемами, яких ми відразу відправили на дообстеження у Львів. З цього боку ми, як військові медики маємо повне розуміння від командування бригадою.

Замість підсумку скажу, що я повністю погоджуюсь з мінометниками “тридцятки”. Адже набагато простіше сидіти і скиглити - “ в нас нема” чи “нам не дали”... Ніж спробувати знайти шляхи вирішення проблем. Інша справа коли стукаєш а ніхто не відчиняє. Та ці часи вже пішли у минуле. Як показує довід бійців та командирів тридцятої окремої механізованої бригади — більшість питань можна вирішити маючи бажання і волю до їх вирішення. Головне не бути байдужим перш за все до себе. І тоді буде вода в їдальні, сухо в наметах та тепло у ліжку.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.