Чарівність у камуфляжі

«… А я щаслива! Чуєте?! – Щаслива!»… Своїм власним віршем прапорщик Алла Шуляк просто заворожила мене з перших хвилин знайомства. Я ледь встигнув увімкнути диктофон.

 «… А я радію! Чуєте?! – Радію!

Радію, ранку, сонцю і весні.

І кожній подарованій надії,

яку Всевишній милував мені…» .

Я навіть не слухав, а просто дивився, як вона серцем читає свій вірш. І розумів, чому офіцери командування 114-ї Івано-Франківської бригади тактичної авіації одностайно захоплюються саме з цією жінкою-військовослужбовцем, її природною чарівністю.

  Кажуть, що армія – це суто чоловіча справа, яка навіть найкрасивішу та найтендітнішу жінку перетворює з часом на чоловікоподібного солдата. Одначе Алла Павлівна – яскравий приклад того, що це далеко не так. Військовий однострій вона вдягнула 19 років тому. За своєю першою професією вона психолог. Але так сталось, що після закінчення Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника дівчині запропонували військову службу. Півроку підготовки у Харкові, і вона повертається до льотної частини, де служить по цей день.

Незважаючи ні на постійні напруження, ні на суворий режим та чергування, Алла Павлівна вміє зберегти той жіночий шарм, який чоловіки помічають не очима, а душею. Сяюча усмішка, вміння бачити світле і радісне, жити з розкритим назустріч людям серцем… Навіть військовий однострій вона носить якось підкреслено шанобливо і акуратно, як кажуть командири – «відповідно до статуту, але з своїм шармом».

Військова служба – не завада її захопленням, яким вона віддає вільний від служби час. Алла Шуляк радо займається вирощуванням квітів, а ще дуже любить мандрувати. Вона сама водить автомобіль і на дорозі може «дати фору» багатьом чоловікам- автомобілістам. Однак найбільшим набуттям у житті вона вважає свою родину та дитину.

-         Моя найзаповітніша мрія – поставити на ноги і виростити свою донечку, - ділиться Алла Павлівна. – І жити так довго зі своїм чоловіком у мирі й любові, скільки нам відпустить Всевишній.

Прапорщик Алла Шуляк – яскравий приклад того,  що в армійській службі жінки можуть бути не лише відповідальними та акуратними виконавцями наказів старшого керівника. Вони можуть обіймати керівні посади, керувати чималою кількістю особового складу, приймати важливі рішення і нести за це відповідальність. Адже Алла Павлівна обіймає посаду чергового по зв’язку. В її обов’язки входить організувати та контролювати роботу всіх вузлів та станцій зв’язку, що забезпечують і польоти бойових винищувачів під час виконання ними поставлених завдань, і повсякденне життя бригади. Навіть на перший погляд ця посада не здається простою. Адже організувати своєчасне проходження сигналів та команд по таких різних видах зв’язку, як провідний, радіо, мережевий – це складна справа. Кожного разу, заступаючи на чергування, ця жінка бере на себе відповідальність за злагоджену роботу кількох десятків інших військовослужбовців – жінок і чоловіків.

-         Я ні на хвилину не пошкодувала, що стала прапорщиком, - розповідає Алла Шуляк. – Звичайно, тут, як і в кожній професії, є свої плюси і мінуси. Але мені подобається бути військовою. Керувати чоловіками, з одного боку, складно, а з іншого… Хочу сказати, що чоловіки-військові – це окрема каста людей. Вони надійні і дружні. І готові прийти на допомогу у будь-якій ситуації. Так само і жінки. Адже коли в небі літають винищувачі, і їх потрібно супроводжувати, керувати, щоб політ пройшов успішно, і чимало в цьому успіху залежить від якісного і своєчасного зв’язку  – тут не до заздрощів чи ревнощів. Всі працюють однією командою.

Про свою службу у бригаді тактичної авіації Алла Шуляк може розповідати довго і пристрасно. Відчувається, що жінка живе роботою і відчуває високу відповідальність. А поза службою – це надзвичайно чарівна, привітна струнка молода жінка, яка ховає у серці свою таємницю любові. Лиш інколи ці таємниці вириваються на папір віршованими рядками:

«… А я кохаю! Чуєте?! Кохаю!

Кохаю, як ніхто ще не кохав.

Лиш почуття від заздрощів ховаю,

щоб їх хто не зурочив чи не вкрав!

А я живу наперекір проблемам.

На радість рідним. Ворогам назло…

І хай не мучить вас ця вічна тема –

чому мені в житті так повезло…».

Підполковник Тарас Грень.

Західний Регіональний медіа-центр

Міністерства оборони України.