Вітер і сіль

Від тебе пахне вітром і сіллю. А я так давно не була на морі, я ніколи не бачила океану. Але ти – не море, ти – космос. Отже, космос – вітряний і солоний. Я роздумую про любов, і мені хочеться плакати, бо її немає. Я про таке не чула, ніколи не бачила. Трохи відчуваю підсвідомо цю дивину невідому, але занадто тьмяні спалахи тих невпевнених натяків із глибин. Тож я, зі своєю короткозорою вдачею, просто пропускаю їх сором’язливі сигнали, як маршрутку в дощову погоду, коли стріха на зупинці пропускає космос крізь візерунчасті дірки, і тоді космос тече тобі по щоках, розмазуючи дешеву туш за 30грн з переходу, змішуючись з тушшю, космос лишає сльозне мереживо. У маршрутці тебе запитують, чи все в тебе гаразд, а ти лише відчуваєш, як тебе обвітрило, і як солоно. І ти такий же: вітряний і солоний.