Про Буратіно і Піноккіо...

Або чому ми не можемо жити так, як дуже хочеться...

Є така гарна італійська казочка Карло Коллоді "Піноккіо". Усі, мабуть, чули, а дехто, можливо, і читав. Не буду переказувати сюжет, перекажу ідею: 
Піноккіо - 
символ еволюції, 
символ розвитку, 
символ навчання, яке приводить до просвітлення, 
символ людини, яка вчиться на своїх помилках і стає кращою.

Зрештою, Піноккіо - це гуманістичний символ просвітництва. Ризикну зауважити: загалом символ тієї Європи, яку ми усі малюємо у своїй уяві, коли, власне, про неї мова - Європи демократичної, тієї Європи, де права людини не означають "всім все", а означають свободу самоствердження, ту Європу, де люди завджи все вдосконалюють - як себе, так і саму оту Європу.

Зрештою, Піноккіо вийшов друком 1883 року. Це був час пізнього романтизму, коли епоха просвітництва вже виконала свою роль у турбулентності ціннісних змін, час самоствердження націй, коли Європа власне готувалася завершити епоху вічних дрібних воєн, замінивши їх на дві катастрофічні глобальні війни, що стали апогеєм відкидання тягаря минулого, остаточним поштовхом до формування Європи, яку описано вище.

Буратіно. Це був переспів казки Коллоді Алєксєєм Талстим. До моменту саджання золотих монет в Країні дурнів - переспів, а далі - повністю вигадка Талстого.

Я жодним чином не маю наміру критикувати Буратіно, адже це шедевр! Теж не переказуватиму зміст, а перекажу ідею:
Буратіно - символ революції, символ вирішення проблем завдяки не навчанню і послідовності досягнень, а одиничному зусиллю, випадку, нальоту, символ удачі, символ нігілізму і протидії системі. Зрештою, Буратіно - це символ маладога камунізма. Невипадково Алєксєй Талстой почав писати його в 1923 році, закінчив у 1934-му. Ви ж пам'ятаєте, чим відзначилась та епоха? Особливо для наших предків...

Важливим моментом у порівнянні є та роль, яку автори поклали на своїх дерев'яних персонажів. Піноккіо - типовий образ еволюціоніста, тоді, як Буратіно - це месія. Піноккіо всього досягає поступально, навчаючись і вдосконалюючись. Буратіно знаходить "золотий ключик" і одномоментно вирішує всі проблеми.

Зверніть увагу на те, як закінчуються обидва твори: 
Піноккіо купує Буквар та йде до школи навчатися. 
Буратіно рейдерує театр і святкує.

Піноккіо обирає довгий шлях вдосконалення.
Буратіно - короткий шлях нальоту. І тут несуттєво - нальоту на кого, у яких обставинах.

Європа обрала шлях Піноккіо - почала довго вчитися. У неї був хороший наставник - дядько Сем, який і економічно через план Маршала, і політично - через різноманітні міжнаціональні об'єднання підштовхував Європу після другої світової до еталонів демократії. Навіть попри демарш Де Голя їм це вдалося.

На противагу, СРСР вибудував модель Буратіно і, хоч ця модель нічогісінько хорошого не показала, всерівно аж до свого розпаду (завдяки тому ж дядькові Сему - рейганоміці) свято її дотримувався.

Тепер ось те, чому ми досі хочемо жити як Піноккіо, але не живемо. Все просто: бо не живемо, як Піноккіо! Ми не хочемо йти довгим шляхом: Буквар, перший клас, тривале навчання, проби і помилки, дозрівання, знання, досвід, професіоналізм. Ми хочемо рейдернути життя, як Буратіно. Ми тішимося думками про те, що можна забрати все в олігархів (Карабас-Барабас) і роздати все всім. Ми мріємо про свій золотий ключик, який відчинить нам чарівні двері.

Ми не зважаємо на те, що Буратіно - це чистої води утопія. Але утопія на те і є утопією, щоб подобатися людям. 
Томазо Кампанелло і Томас Мор - х то ж не хоче бути їхніми послідовниками. Але утопія - це і Олдос Хакслі, це і Рей Бредбері, ба, навіть Джордж Орвел, які показали зворотній бік утопії...
Утопія не працює! Не працює в принципі. Тому, що не працює ніколи! Але ж ми хочемо!

Ми так сильно хочемо утопії Буратіно, що нам наплювати на всі невдалі спроби людства (це ж комунізм у чистому вигляді - згадайте Пол Пота чи Роберта Мугабе). Ми так сильно хочемо месіанства у політиці, що вигнали Піноккіо і обрали собі Буратіно... Того Буратіно, який прямо ретранслює мрію про миттєве рейдерське захоплення світу. Того Буратіно, який "прийшов ламати систему", натомість не пропонуючи життєздатної альтернативи...

Ну що ж, жити, як Піноккіо ми будемо тільки тоді, коли станемо такими ж послідовними, як Піноккіо. 5 років послідовності вкурвили нас по саме не можу... Бо ж ми обрали Буратіно...

Тож, чекайте в гості Кота і Лисичку... Лисичка, як казав Лесь Подерев'янський, уже прийшла...
А Кіт облизується і муркотить дефолтом...

Дякую за ідею Svitlana Pavlenko