Что мы знаем о обороне Брестской крепости? О обороне 1941 г. мы кажется слышали немало. Но что нам говорит дата 17 сентября 1939? Две обороны цитадели. Польская и советская. Что на самом деле происходило у её стен в 39 и 41 годах?

Оригинальное название: Берасцейская крэпасць. Дзве абароны. Год выпуска: 2009 Жанр: Документальный фильм Производство: Телеканал Белсат Продолжительность: 29 минут Язык: беларусский, русский Формат: DVDrip, avi Размер: 323 мб

«Найбільше гнітять того, хто найменше вимагає». Дмитро Донцов.

«Коли нацисти приходили за комуністами, я мовчав, тому що не був комуністом. Коли нацисти приходили за соціал-демо­кратами, я мовчав, тому що не був соціал-демократом. Коли нацисти приходили за членами профспілки, я мовчав, тому що не був членом профспілки. Коли нацисти приходили за євреями, я мовчав, тому що не був євреєм. Коли нацисти приходили за католиками, я мовчав, тому що не був католиком. КОЛИ ПРИЙШЛИ ЗА МНОЮ, ТО МЕНЕ НЕ БУЛО КОМУ ЗАХИСТИТИ!»

Мартін Німеллер,німецький богослов, в’язень Дахау.

Громадськість Одеси висловлює свій рішучий протест з приводу намірів низки депутатів Одеської міської ради викреслити з історичної пам’яті одеситів імена Івана та Юрія Лип на основі вже прийнятого рішення історико-топонімічної комісії про перейменування однієї з одеських вулиць, названої на честь цих постатей. Чиниться тиск на одну з бібліотек міста, що названа на честь І. та Ю. Лип, з метою скасування цієї назви. Все це супроводжується русифікацією назв одеських вулиць. Члени історико-топонімічної комісії міської ради обрали кулуарний шлях прийняття рішень, без громадських дискусій, консультацій з провідними спеціалістами. І це у рік двадцятої річниці незалежності України, помітними передвісниками якої були Іван та Юрій Липи! Скасування імен українських постатей у топонімії Одеси, систематичне псування меморіальних дощок та пам’ятників ми розглядаємо як історичне безпам’ятство, вандалізм, неприйнятні у будь-якому цивілізованому місті.Таким чином, популістськими гаслами та діями підмінюються реальні господарські проблеми одеситів.

Заявляємо, що низка негативних заяв, поширена останнім часом деякими засобами масової інформації (вірніше, дезінформації) про І. та Ю. Лип є нісенітницею, свідомим викривленням історичних фактів.

Нагадаємо одеситам, що Іван Львович Липа (1865 — 1923) був співзасновником «Братерства тарасівців» — одного з перших гуртків, спрямованих на досягнення незалежності України. У 1900 році І. Липа став одним із засновників першої української політичної партії, створеної у Харкові, під назвою «Україн­ська Революційна партія», яка стала основою політичної палітри України. На початку ХХ ст. вже профе­сійний лікар І. Липа переїхав до Одеси. Він ініціював будівництво лікарні у селі Дальник, яка діє і понині. У 1905 році в Одесі виходить альманах «Багаття», редактором та видавцем якого був І. Липа. Ця збірка започаткувала новий модерністський напрям в українській літературі. Її знали по всій Україні і за кордоном. І. Липа був дійсним членом  Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, тісно співпрацював з його виданнями, чим долучився до розбудови соборної України (нагадаємо, що у січні цього року Президент В. Янукович закликав українців до подальшого зміцнення цієї ідеї, вшанування її творців). У 1905-у І. Липа був одним із засновників українського товариства «Просвіта» в Одесі — першого в Україні у складі Російської імперії. Він брав активну участь в українських орга­нізаціях Одеси: «Український клуб» (1910 — 1913) та «Українська Хата» (1912 — 1917). Ці організації об’єд­нували не лише українців, вони пропагували ідеї міжнаціональної злагоди та демократії. У1917 році  І. Липу обрали комісаром Михайлівського району Одеси, у квітні 1918-го — комісаром Одеси від Центральної Ради. Наприкінці 1918 року І. Липа був призначений міністром культів та віросповідань до нового уряду Директорії УНР, у 1920-му — міністром охорони здоров`я УНР.Навіть у роки революції він не припиняв лікарської практики.

[ Читати далі ]

Слід віддати належне ідеологам та організаторам усієї цієї веремії ізвивішуванням червоних прапорів: грандіознішої, продуманішої, а водночас і цинічнішої провокації за останні два десятиліття не було.

У програші ж, принаймні, тактичному, – як противники совєтського тоталітаризму, так і "гарматне м’ясо" провокації у вигляді 260 депутатів, чиї картки голосували за відповідний законопроект, а також силових структур та виконавчої влади України і, ясна річ, самого Віктора Януковича.

Йдеться не просто про копіювання російських законодавчих зразків у визначенні так званого "Прапора Перемоги" і регламентації порядку його використання під час офіційних заходів.

Ідеться, по-перше, про мавпування ідеологем сталінського періоду, якідля Росії та України мають прямо протилежний зміст. По-друге, про продовження руйнації позитивних рис міжнародного іміджу України (якщо вони ще збереглися).

І, звичайно, йдеться про загрозу свідомо провокованих масових зіткнень, де може пролитися людська кров.

Почнімо з того, що ключове положення змін до закону є відвертою туфтою під оглядом фактів: "Прапор Перемоги є символом перемоги радянського народу і його армії і флоту над фашистською Німеччиною в роки Великої Вітчизняної війни.

МВС домоглося від Кабміну права на оперативний контроль рахунків Державного казначейства для посилення контрольних заходів із держзакупівель.

Про це повідомляє "Дзеркало тижня. Україна" з посиланням на власні джерела.

Поки що таких повноважень не змогли отримати ні СБУ, ні Держфінінспекція, але і вони стоять у черзі на отримання додаткових оперативних можливостей.

За даними видання, три тижні тому на закритому засіданні Кабміну голова МВС Анатолій Могильов заявив:

"Мені, звичайно, трохи ніяково — я всіх тут знаю особисто, але починаються держзакупівлі, і я попереджаю — президент дав команду "Саджати!". Церемонитися ніхто не буде. Міліція буде контролювати всі великі тендери".

Першим сигналом серйозності намірів припинити найбільш відверті форми дерибану державних коштів, на думку автора статті, стало подання про відставку заступника міністра економіки Сухомлина, подане Миколою Азаровим.

Це нібито сталося через проведення процедури закупівлі в одного виконавця продовольства для армії в інтересах кількох комерційних структур, що користуються лояльністю міністра оборони Михайла Єжеля.

За даними джерел Zn.ua, формальна причина скандалу така: відкриті тендери із закупівлі продовольства для армії не проводилися з 2007 року. Один-два рази на рік піднімається галас: "солдатів нічим годувати і продукти закінчуються".

У результаті за прискореною процедурою в одного учасника закуповувалося необхідне — в особливих людей за особливими цінами.

"Зрозуміло, це бізнес не Сухомлина і не клерків у Мінекономіки — а великих людей із головних кабінетів", - пише автор.

http://www.pravda.com.ua/news/2011/04/16/6113010/

У понеділок владна еліта опублікувала свої декларації про доходи. Президент, його адміністрація та члени уряду зробили це майже одночасно. Немов би за вказівкою з одного кабінету. Таку відкритість чиновники продемонстрували на тлі чергових оцінок про вкрай погану ситуацію з боротьбою з корупцією в Україні.

Але покращити імідж може не формальне виконання антикорупційних норм, а реальні перевірки на чистоту.

8 квітня Держдеп США розмістив на своєму сайті звіт про права людини в Україні в 2010 році. У ньому невтішні висновки: "Корупція залишається широко розповсюдженою проблемою". Наводяться слова президента GRECO Драго Коса від 5 жовтня 2010 року, що він не бачить поліпшення в боротьбі з корупцією в країні із часу вступу на посаду уряду Януковича.

Примітно, що такий звіт з'явився наступного дня після виступу Віктора Януковича у ВР із щорічним посланням. 7 квітня український президент вкотре говорив про необхідність "радикально подолати корупцію": "Ми зможемо подолати лише за умови, якщо на боротьбу підніметься вся громадськість. Я підтримаю всі ініціативи, що пов'язані з моніторингом та виявленням корупціонерів де б вони не працювали і якою б владою не володіли".

І громадськість почула президента.

Подивилася його декларацію про доходи за 2010 рік, і пропонує СБУ та ГПУ ініціювати перевірку статків Віктора Януковича на предмет корупції.

Межигір'я перейшло у власність Януковича?

Коли 2008 року в Південній Пальмірі виникла партія «Родина», на чолі якої став місцевий олігарх із неоднозначною репутацією Ігор Марков, передбачити подальший розвиток цієї політсили було складно. Вона здавалася безумовно локальною, цікавою лише в межах окремо взятого міста, цілком аналогічною російським рухам Криму. Вона бачилася черговим штучним політпроектом, партією, створеною для відтягування голосів у лівих політсил, традиційно сильних на півдні. Але після двох з половиною років можна стверджувати, що «Родина» стала невипадковим явищем.

«Полігон» для українофобів створено З листопада 2010 року партія «Родина» нарешті стала правлячою. Це твердження, звісно, відносне, адже ні сам Марков, ні хто-небудь із його соратників не посів значущих посад в Одесі. Вони лише провели досить значну фракцію до міськради. Але для нещодавно створеної політсили, яка пропагує відверто крайні гасла, з більш ніж суперечливою репутацією цей успіх означає багато. Мало того, кон’юнктура нинішнього моменту сприяє Ігореві Маркову — він виявився фактичним головним союзником нового одеського мера Олексія Костусєва, якого вже встигли звинуватити в безвольності й нездатності зрушити з місця тягар міських проблем. «Двома головними передвиборчими обіцянками нинішнього одеського мера Олексія Костусєва були гасла — «Даєш Одесі Статут та Генплан!». Однак і три місяці після обрання Костусєва мером «статутно-генплановий» віз стоїть на місці», — пише тижневик «Коментарі».

Ні для кого в Одесі не є секретом, і це підтвердили перші відставки та скандали в оточенні нового міського голови, що реальної влади й впливу Костусєв у морській столиці України не має. Він і в мери не надто поривався з «теплої» посади голови Антимонопольного комітету, але Партія регіонів сказала «треба» й розчистила йому шлях від усіх можливих суперників, аж до його власного сина Олексія Гончаренка. Від такої пропозиції неможливо було відмовитися. Проте за Костусєва одесити здебільшого голосували за відомим принципом «проти», прагнучи позбутися попереднього мера, а сама чистота результатів голосування досі викликає дуже великі сумніви.

Ситуацію в місті Костусєв, який 16 років бував в Одесі лише наїздами, знає не дуже добре. Місцеві «роз­клади» для нього — новина, взаємини й тертя між основними політичним гравцями міста — таємниця, й думку про такі домовленості він може скласти лише зі слів тих, хто подає йому інформацію. Тому він просто змушений шукати собі союзників, незалежних від «регіоналів», зокрема від впливу губернатора області Едуарда Матвійчука. У цій ситуації його опора на Ігоря Маркова, гроші, люди й ЗМІ якого дуже допомогли в поваленні попередньої влади в місті, ви­глядає більш ніж логічною.

У самого голови партії «Родина» напевне є політичні види на парламентські вибори 2012 року. Справа, як завжди, за фінансуванням. Чи знайдуться спонсори, готові вкласти в подібний специфічний проект кошти? Можуть знайтися. Причому як з подачі влади, так і через бажання створити опозиційний їй центр тя­жіння з невдоволених ПР, але при цьому проросійських сил півдня України.