Тарас Шевченко Буквар

/Легендарний буквар, остання праця Тараса яку змушували його здавати аж двом цензорам, світському та церковному. Я лише трохи підправив абетки на сучасні і молитви.


Велика  абетка

А Б В Г Ґ Д Е Є Ж З И І Ї Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ь Ю Я
 
Мала  абетка

а б в г ґ д е є ж з и і ї й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ  
ь ю я  
   
СКЛАДИ

Вірш перший

Чи є що луч-че, кра-ще в сві-ті,
Як у-ку-пі жи-ти,
З бра-том доб-рим доб-ро пев-не 
По-знать, не ді-ли-ти.
 /246/

Вірш другий

По-мо-лю-ся Гос-по-де-ві
Сер-цем о-ди-но-ким
І на злих мо-їх по-гля-ну
Не-злим мо-їм о-ком.

Вірш третій

Спа-си ме-не, по-мо-лю-ся
I вос-по-ю зно-ву
Тво-ї бла-га чис-тим сер-цем,
Псал-мом ти-хим, но-вим.

Вірш четвертий

Гос-подь лю-бить сво-ї лю-де,
Лю-бить, не о-ста-вить,
До-жи-да-є, по-ки прав-да
Пе-ред ни-ми ста-не.

Вірш п’ятий 

Влов-лять ду-шу пра-вед-ни-чу,
Кров доб-ру о-су-дять,
Ме-ні Гос-подь при-ста-ни-ще,
За-ступ-ни-ком бу-де.
I воз-дасть їм за ді-ла їх
Кро-ва-ві, лу-ка-ві,
По-гу-бить їх, і їх сла-ва
Ста-не їм в не-сла-ву.

Вірш шостий

Пса-лом но-вий Гос-по-де-ві
І но-ву-ю сла-ву
Вос-по-єм чест-ним со-бо-ром,
Сер-цем не-лу-ка-вим,
Во псал-ти-рі і тим-па-ні
Вос-по-єм бла-га-я,
Я-ко Бог ка-ра не-пра-вих,
Пра-вим по-ма-га-є,
Пре-по-доб-ні-ї во сла-ві
І на ти-хих ло-жах
Ра-ду-ють-ся, сла-во-слов-лять,
Хва-лять і-м’я Бо-же.
 /247/


Псалом СХХХІІ

Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добро певне
Пожить, не ділити?
Яко миро добровонне
З голови чесної
На бороду Аароню
Спадає росою,
На гаптовані омети
Ризи дорогої;
Або роси Єрмонськії
На святії гори
Високії Сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям...
Отак братів благих своїх
Господь не забуде.
Воцариться в дому тихім,
В сем’ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка до віка.

МОЛИТВИ

Ісус Христос, Син Божий, Святим Духом воплощенний од Пречистої і Пренепорочної Діви Марії, научав людей беззаконних слову правди і любові, єдиному Святому Закону. Люди беззаконнії не йняли віри Його іскреннєму святому слову і розіп’яли Його на хресті меже разбойниками, яко усобника і богохула. Апостоли, святії ученики Його, рознесли по всій землі слово правди і любові і Його святую молитву.

Отче наш, Іже єси на небесах! Да святиться ім’я Твоє, да прийде Царство Твоє, да буде воля Твоя, як на небі, так і на Землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, та остави нам борги наши, як і ми оставляєм боржникам нашим, та не введи нас у спокусу, але ізбави нас од лукавого.
Яко Твоє є Царство, і сила, і слава во віки. 
Амінь.
 /248/

Ширилось і ширилось святеє слово Христове на опоганеній землі. Огнем і кровію людською очистилося, яко злато в горнилі, теє святеє Божеє слово, але своїм святим тихим, ясним світом тойді ж осліпило очі людей поганих; найшлись лжеучителі і лжепророки. Тойді, 325 року, по воплощенії Сина Божія, в городі Нікеї, зібрались пресвітери і єпископи, ревнителі святої Христової заповіді, і одностайне, однодушне написали християнам Символ віри.

Вєрую во єдинаго Бога Отца, Вседержителя, Творца небу и земли, видимымъ же всЂмъ и невидимымъ; и во единаго Господа Іисуса Христа, Сына Божія, Единороднаго, Иже отъ Отца рожденнаго прежде всЂхъ вЂкъ; СвЂта отъ СвЂта, Бога истинна отъ Бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна Отцу, Имже вся быша, насъ ради человЂкъ и нашего ради спасенія сшедшаго съ небесъ и воплотившегося отъ Духа Свята и Маріи ДЂвы, и вочеловЂчшася; распятаго же за ны при ПонтійстЂмъ ПилатЂ, и страдавша, и погребенна; и воскресшаго въ третій день по Писаніемъ; и возшедшаго на небеса, и седяща одесную Отца; и паки грядущаго со славою судити живымъ и мертвымъ, Егоже Царствію не будетъ конца; и въ Духа Святаго, Господа, Животворящаго, Иже отъ Отца исходящаго, Иже со Отцемъ и Сыномъ споклоняема и сславима, глаголавшаго Пророки; во едину Святую, Соборную и Апостольскую Церковь; исповЂдую едино крещеніе во оставленіе грЂховъ. Чаю воскресенія мертвыхъ, и жизни будущаго вЂка. Аминь.



Беззаконіє і неправда вкрались знову в душу людськую, і правдоучителі сховалися в дебрі і вертепи; побудовали собі скити, келії і святії монастирі; і в своєму святому пристанищі молилися Богу; і іноді подавали святеє правди слово беззаконним темним людям. Тойді, коло 372 року, в тихій своїй келії озвався за слово Христове едеський диякон Єфрем Сирін і, поучая людей і в церкві і на улиці, яко заповідь Христову, передав нам свою святую молитву.

Господи і Владико живота мого! Дух празності, унинія, любоначалія та празнословія не дай мені.
Дух же целомудрія, смиренномудрія, терпіння та любові даруй мені.
Ей, Господи-Царю, даруй мені бачити мої гріхи і не судити брата мого, яко благословен єси во віки вічні. 
/249/


РУКОПИСНА АЗБУКА, ВЕЛИКА


РУКОПИСНА АЗБУКА, МАЛА


Де єсть добрі люди,
Там і правда буде,
А де кривда буде,
Там добра не буде.

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидить — ложь есть!
Іоанна XXIV, 20.


ЛІЧБА

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10
100. 1000. 10000. 100000. 1000000.
/250/


ДУМА ПРО ПИРЯТИНСЬКОГО ПОПОВИЧА ОЛЕКСІЯ

На синьому морі, на білому камені
Ясненький сокол жалібно квилить, проквиляє,
Смутно себе має, на синєє море спильна поглядає,
Що на синьому морі недобре щось починає:
Що на небі всі зорі потьмарило,
Половина місяця в хмари вступило,
А із низу буйний вітер повіває,
А по синьому морі супротивну хвилю поднімає,
Судна козацькі на три часті розбиває.
Одну часть взяло,
В землю Агарську занесло;
Другу часть гирло
Дунайськеє пожерло;
А третя — де ж ся має?
В синьому морі потопає!
При той часті був Грицько Зборовський,
Отаман козацький запорозький.
Той по судну походжає, словами промовляє:
«Хтось меж нами, панове, великий гріх на собі має,

Щось дуже злая хуртовина на нас налягає;
Сповідайтесь, брати, Милосердному Богові,
Синьому мореві і мені, отаманові кошовому!
В синєє море впадайте,
Війська козацького не губіте!»
То козаки теє зачували,
Та й всі замовчали:
Бо в гріхах себе не знавали.
Тільки обізвався писарь військовий,
Козак лейстровий,
Пирятинський попович Олексій:
«Добре ви, братця, учиніте,
Мене самого возьміте,
Мені чорною китайкою очі зав’яжіте,
До шиї білий камінь причепіте,
Та й у синєє море зопхніте!
Нехай буду один погибати,
Козацького війська не збавляти!»
То козаки теє зачували,
 /251/
До Олексія-поповича словами промовляли:
«Ти ж Святеє Письмо в руки береш, читаєш,
Нас, простих людей, на все добре научаєш:
Як же найбільше од нас на собі гріхів маєш?»
«Хоча Святеє Письмо я читаю,
Вас, простих людей, на все добре научаю,
А я все сам недобре починаю.
Як я із города з Пирятина, панове, виїзжав,
Опрощення з панотцем і з паніматкою не брав,
І на свого старшого брата великий гнів покладав,
І близьких сусідів хліба й солі безневинно збавляв,
Діти малії, вдови старії стременем у груди штовхав,
Безпечно по улицях конем гуляв,
Против церкви, дому Божого, проїзжав — 
Шапки з себе не знімав.
За те, панове, великий гріх маю,
Тепер погибаю!
Не єсть се, панове, по синьому морю хвиля вставає,
А єсть се — мене отцевська й материнська молитва карає!
Коли б мене сяя
Хуртовина зла
В морі не втопила,
Од смерті молитва боронила,
То знав би я отця й матір шановати, поважати!
То знав би я старшого брата за рідного батька почитати
І сестру рідненьку за неньку у себе мати!»
То як став попович Олексій гріхи свої сповідати,
То стала злая хуртовина по синьому морю стихати;
Судна козацькії догори, як руками, підіймала,
До Тендера острова прибивала.
То всі тойді козаки дивом дивовали,
Що по якому синьому морю, по бистрій хвилі потопали,
А ні одного козака з-межи війська не втеряли!
Отже тойді Олексій-попович із судна вихожає,
Бере Святеє Письмо в руки, читає
І всіх добрих людей на все добре научає,
До козаків промовляє:

«От тим би то, панове, треба людей поважати,
Панотця і паніматку добре шановати!
Бо которий чоловік теє уробляє,
Повік той щастя собі має,
Смертельний меч того минає, /252/
Отцева й матчина молитва зо дна моря виймає,
Од гріхів смертельних душу откупляє,
На полі й на морі на помоч помагає!»


ДУМА ПРО МАРУСЮ ПОПІВНУ БОГУСЛАВКУ

Що на синьому морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця каменная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,
Бідних невольників.
То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
«Гей козаки,
Ви, біднії невольники!
Угадайте, що в нашій землі християнській за день тепера?»

Що тоді бідні невольники зачували,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах пізнавали,
Словами промовляли:
«Гей ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!

Чому ми можем знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм.
То ми не можемо знати,
Що в нашій землі християнській за день тепера».

Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники! /253/
Що сьогодня у нашій землі християнській Великодняя субота,
А завтра святий празник, роковий день Великдень».

То тоді-то козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
«Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала,
Як ти нам святий празник, роковий день Великдень сказала!»

То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
«Ой козаки,
Ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте;
Бо як буде наш пан турецький до мечеті виїзжати,
То буде мені, дівці-бранці
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі отдавати,
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати».

То на святий празник, роковий день Великдень
Став пан турецький до мечеті виїзжати,
Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі отдавати.
Тойді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає — 
До темниці приходжає,
Темницю одмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:

«Ой козаки, /254/
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Моєму батькові й матері знати давайте:

Та нехай мій батько добре дбає,
Ґрунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурменилась,
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!»

Ой визволи, Боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі,
З віри бусурменської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, Боже, в прозьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!


НАРОДНІ ПОСЛОВИЦІ

Аби були побрязкачі,
То будуть і послухачі.

Аби мені місяць світив, а зорі я й кулаком достану.

Або ти, тату, йди по дрова,
А я буду дома,
Або ж я буду дома,
А ти йди по дрова.

Брехнею увесь світ пройдеш — та назад не вернешся.

Гості першого дня — золото;
Другого — срібло;
А третього — мідь,
Хоч додому їдь!

Багато панів, а на греблю й нікому. /255/

Застав дурного Богу молиться, то він і лоб проб’є.

З брехні не мруть — 
Та віри більш не ймуть.

З дужим — не борись,
А з багатим — не судись.

Кому, кому, а куцому буде!

Казав пан:
Кожух дам — 
Та й слово його тепле.

Ледачому животові — і пироги вадять.

Не вір,
То звір:
Хоч не вкусить — то злякає.
 




24/12/2010року поцупив текст наведений вище з бажанням покращити, «осучаснити», (а вже що вийшло, той вийшло) у забороненого Тараса Шевченко, а саме його уславлену і на превелику жаль останню працю покраяну рецензорами царськими та попівськими, тепер і я вславлюся знущанням над кращою працею Великого українця. ЇЇ видали найбільшим тиражем на гроші Тараса вже по його смерті. У «союзі» його надрукували у збірці творів поета з шости томів. Це, щоб людям простим на очі не потрапляла. І сьогодні бояться цієї праці. Ніяк не зрозумію чому? Тому і хочу аби прочитали її якнайбільше людей. Цифри, біля віршів мабуть вказують на сторінку у збірці праць поета з дванадцяти томів, або шеститомника, бо сторінки відповідають п’ятому тому. Цікаво, що сьогодні по вказаній нижче веб-адресі я цей текст вже не знайшов. Містика якась. Разом з недоречною назвою я вирізав деякі літери і склав їх нижче. Ото, що Ви аж там нагорі прочитали, то називалося:
БУКВАРЬ ЮЖНОРУССКИЙ
Л.1: http://izbornyk.org.ua/shevchenko/shev511.htm
ВЕЛИКА АЗБУКА
А Б В Г Д Е Ж З И І Й К Л
М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч
Ш Щ Ъ Ы Ь Ђ Э Ю Я V
МАЛА АЗБУКА
а б в г д е ж з и і й к л м н о 
п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь 
Ђ э ю я v.